Євге́нія Богда́нівна Бош (, при народженні Євге́нія Го́тлібівна Майш, ) — радянська партійна і державна діячка, агітаторка і пропагандистка німецького походження. Членкиня РСДРП з 1901 року. Народна секретарка внутрішніх справ Української Народної Республіки Рад (1917–1918). Активна борчиня за встановлення радянської влади в Україні в 1917–1921 роках. Теща Юрія Коцюбинського, друга дружина Юрія П'ятакова.
Біографія
Народилася року в селі АджігіолНині неіснуюче село приблизно в 22 км на схід від Очакова.Дата згідно з записом про народження та хрещення Євгенії Майш в метричній книзі за 1879 рік Успенської церкви села Аджігіол Одеського повіту Херсонської губернії (Державний архів Миколаївської області. Ф. 484. Оп. 1. Спр. 888. Арк. 13зв–14.).У низці джерел вказується помилкова дата та місце народження — року в Очакові. Одеського повіту Херсонської губернії, тепер — Миколаївська область, Україна, у родині вюртембергського підданого німця-колоніста Готліба Майша, який, придбавши значні земельні угіддя на Херсонщині, став поміщиком, і бессарабської дворянки Марії Парфентівни Круссер.
Три роки відвідувала Вознесенську жіночу гімназію. У жовтні 1896 року в містечку Братське одружилася з власником невеликої каретної майстерні німцем Петром БошемЗгідно з записом про шлюб у метричній книзі за 1896 рік Свято-Миколаївської церкви містечка Братське Єлисаветградського повіту Херсонської губернії. У травні 1916 року шлюб був розторгнутий у зв'язку із засудженням Євгенії Бош і засланням на поселення в Сибір (Державний архів Миколаївської області. Ф. 484. Оп. 1. Спр. 256. Арк. 179зв–180.).. У 1901 році вступила в Соціал-демократичну робітничу партію. У 1905–1907 роках займалась пропагандою ідей більшовизму на півдні України. До 1907 року працювала на партійній роботі у Вознесенську Херсонської губернії. З 1908 року перебувала в Києві. Відігравала провідну роль у відбудові Київської партійної організації, ліквідованої в 1909 році.У 1911–1912 роках — секретарка комітету РСДРП(б) у Києві. Навесні 1912 року заарештована, засуджена та заслана в Іркутську губернію. Під час тюремного ув'язнення захворіла на сухоти.
У 1914 році разом із Юрієм П'ятаковим утекла з місця заслання й емігрувала за кордон. Деякий час проживала в США та Швейцарії. Під час перебування в останній була співорганізаторкою «божийської групи» — її члени заперечували право народів Російської імперії на національне самовизначення.
Після Лютневої революції 1917 року повернулася до Петрограда, де перебувала на партійній роботі до березня 1917 року. Потім переїхала до Києва. З березня по липень 1917 року входила до Київського комітету РСДРП(б), Київської Ради робітничих депутатів та її виконавчого комітету, була членом редакції журналу «Голос соціал-демократа». З квітня по липень 1917 року була членом та секретарем Київського окружного комітету РСДРП(б). З липня по грудень 1917 року — голова Південно-Західного окружного (обласного) комітету РСДРП(б). З 9 жовтня по листопад 1917 року — член Подільського губернського комітету РСДРП(б). У грудні 1917 — 1918 року — член головного комітету СДРП(б) України.
У грудні 1917 року на Першому Всеукраїнському з'їзді Рад у Харкові обрана до складу більшовицького уряду України — Народного Секретаріату. У ньому з грудня 1917 по березень 1918 року займала посаду народного секретаря внутрішніх справ та з 17 грудня 1917 по 4 березня 1918 року виконувала обов'язки голови секретаріату (уряду). У січні — березні 1918 року також була членом народного секретаріату військових справ. Подала у відставку 4 березня 1918 року на знак протесту проти підписання Брестського мирного договору між РСФРР та Німеччиною й союзниками, після чого приєдналася до червоних військ, що з боями відступали з України під тиском німецько-австрійських військ та військ УНРЗдоров Андрій. Євгенія Бош: парадокси національного нігілізму // Historians.in.ua. 25.08.2019. .
У березні 1918 року займалася формуванням червоногвардійського загону в місті Ромни. З березня по квітень 1918 року керувала загонами Червоної гвардії Бахмацької ділянки фронту (Бахмач, Конотоп). У квітні 1918 року була евакуйована до Таганрога, а звідти до Липецька. З червня по серпень 1918 року — в розпорядженні ЦК РКП(б) у Москві. У липні 1918 року як почесна гостя перебувала на І з'їзді Комуністичної партії (більшовиків) України.
5 серпня — грудень 1918 року — голова Пензенського губернського комітету РКП(б). У листопаді 1918 року — член Революційної військової ради (РВР) 11-ї армії РСЧА. З листопада по 5 грудня 1918 року — начальник політичного відділу Каспійсько-Кавказького фронту. У грудні 1918 — січні 1919 року — особливоуповноважена РВР Каспійсько-Кавказького фронту. У 1919 році — член Астраханського губернського комітету РКП(б).
З травня по липень 1919 року — член Ради оборони Литовсько-Білоруської СРР, а в липні 1919 року призначена членом Ради оборони Української СРР та надзвичайною уповноваженою Ради народних комісарів УСРР із організації політичної боротьби в прифронтовій смузі більшовицького Південного фронту. З 1919 по травень 1920 року була уповноваженою Революційної військової ради (РВР) на Південному фронті (міста Полтава і Чернігів). З листопада 1919 року часто хворіла, перебувала на лікуванні.
З 1920 по 1922 рік була головою військово-історичної комісії Інституту партії при ЦК РКП(б) у Москві. Писала спогади.
У травні 1920 — травні 1921 року — член президії ЦК Всеросійської спілки працівників землі та лісу. У 1921—1922 роках — співробітниця Народного комісаріату освіти РРФСР, співробітниця Народного комісаріату робітничо-селянської інспекції РРФСР. У 1922 році працювала в Комісії Центроспілки та Наркомату продовольства із надання допомоги голодним при ВЦВК РРФСР.
У 1923 році підтримала Ліву опозицію в РКП(б) — підписала «Заяву 46-ти».
Лікувалася в Німеччині та Італії. Через загострення хронічної хвороби (сухоти, астма, рак) і страждань застрелилася 5 січня 1925 року. Похована в Москві на Новодівочому кладовищі (3-тя ділянка).
Увічнення пам'яті Невдовзі після смерті — 10 травня 1925 року — у Києві на честь Євгенії Бош було названо новозбудований міст через Дніпро (зруйнований 19 вересня 1941 року).
На честь Євгенії Бош у Києві також були названі узвіз (з 1928 по 1940 рік)Узвіз (спуск) Євгенії Бош (колишній Миколаївський) рішенням Київської міськради від 19 березня 1940 р. був перейменований у Дніпровський, підстава рішення перейменування: «Євгенія Бош боролася проти партії Леніна-Сталіна». та вулиця (з 1966 по 1999 рік).
2015 року після прийняття Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» прізвище Євгенії Бош Українським інститутом національної пам'яті було включено до списку осіб, чия діяльність підпадає під дію законів про декомунізаціюПідстава: «Народний секретар внутрішніх справ радянської УНР (грудень 1917 р. — квітень 1918 р.); у 1918 р. керувала збройними більшовицькими загонами в Україні.»..
Оцінки За спогадами націонал-комуніста Юрія Лапчинського, Євгенія Бош була віддана справі революції та партійного будівництваҐеорґ Лапчинський. З перших днів Всеукраїнської Радянської влади (спогади) // Літопис революції. — 1927. — № 5 (26)–6 (27). — С. 57-58.:
Твори Национальное правительство и Советская власть на Украине. — , 1919. — 55 с. Октябрьские дни в Киевской области // Пролетарская революция. — 1923. — № 11. — С. 52–67. Областной партийный комитет с.-д (б-ков) Юго-Западного края (1917 г.) // Пролетарская революция. — 1924. — № 5. — С. 128—149. Встречи и беседы с Владимиром Ильичем (1915—1918 гг.) // Пролетарская революция. — 1924. — № 3. — С. 155—173. Год борьбы. Борьба за власть на Украине с апреля 1917 г. до немецкой оккупации / Е. Б. Бош. — -. : Госиздат, 1925. — 272 с., ил. Год борьбы / Е. Б. Бош; под науч. ред. П. Л. Варгатюка. — 2-е изд. — Киев: Политиздат Украины, 1990. — 447 с. — — (Б-ка ист.-рев. мемуаров).
Примітки
Посилання Андрій Здоров Євгенія Бош: парадокси національного нігілізму // Historians. — 2019. — 25 серпня. Переклади статті англійською, французькою, та грецькою мовами Скоркин К. В. Обречены проиграть (власть и оппозиция 1922—1934). Москва, VividArt, 2011 Скачко Владимир Путь Бош // Кіевскій Телеграфъ. — 2012. Бібліографічне посилання: Гриценко А.П. БОШ Євгенія Богданівна [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2003. - 688 с.: іл.. URL: https://www.history.org.ua/?termin=Bosh_E (останній перегляд: 13.08.2026)
Джерела Ауссем В. Евгения Бош (некролог) // Летопись революции. — 1925. — № 2. — С. I—VII. Варгатюк П. Л. Героїчне і трагічне в долі Є. Б. Бош // Український історичний журнал. — 1989. — № 8 (341). — серпень. — С. 94–104. Калініченко В. В., Рибалка І. К. Історія України. Ч. III: 1917—2003 рр.: Підручник для історичних факультетів вищих навчальних закладів. — Харків: ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2004. Омелянович-Павленко М. Спогади командарма (1917—1920): Документально-художнє видання / упоряд. М. Ковальчук. — Київ: Темпора, 2007. — 608 с. Преображенский Е. Евгения Богдановна Бош (некролог) // Пролетарская революция. — 1925. — № 2. — С. 5–16. Ті, що одійшли // Пролетарська правда. — 1927. — № 255 (1868). — 6 листопада. — С. 10. Савченко В. А. Двенадцать войн за Украину. — Харьков: Фолио, 2006. — 415 с. —