Ґо (, вейці; кор. 바둑, падук; яп. 囲碁, іґо) — стародавня китайська стратегічна настільна гра для двох гравців, поширена в країнах Східної Азії та, меншою мірою, в усьому світі. Гра з'явилась у Китаї понад 2 тисячі років тому.
Професійно в Ґо грають кілька тисяч гравців, організованих у професійні ліги, які існують в Японії, Китаї, Південній Кореї та на Тайвані. На аматорському рівні в Ґо грають мільйони гравців в Азії та у всьому світі.
В Японії, де гра здобула найбільшого розвитку впродовж останніх століть, вона є частиною традиційної культури і сприймається як гра самураїв. Саме з Японії гра поширилася на Захід у другій половині XX століття.
Огляд гри Грають у Ґо, ставлячи по черзі чорні та білі камені на дошку з решіткою горизонтальних та вертикальних ліній. Ціль гри — захопити якомога більшу територію на дошці каменями свого кольору, не дозволяючи супротивнику оточити свої камені. Незважаючи на прості правила, стратегія гри може бути дуже складною. Професійні гравці роками відшліфовують свою майстерність. Вважається, що в стратегічному плані Ґо складніша за шахи.
Зазвичай Ґо класифікують як абстрактну настільну гру. Однак аналогія між Ґо та військовою битвою очевидна. У творі китайської класичної літератури «Мистецтво війни», наприклад, іноді звертаються до стратегії Ґо. Справжні війни закінчуються підписанням мирної угоди. Партія Ґо закінчується, коли обидва гравці погоджуються, що гру закінчено. Тільки після цього підраховують очки.
Гра Ґо на дошці 19×19 дозволяє близько комбінацій.
В жовтні 2015 року рівень розвитку комп'ютерної техніки та алгоритмів досяг такого рівня, що створений інженерами лабораторії DeepMind алгоритм AlphaGo зміг вщент розбити чинного чемпіона Європи з Ґо Фен Г'юї — комп'ютер виграв 5 ігор із п'яти. У березні 2016 року відбувся матч із Лі Седолом, якого називають найвидатнішим гравцем у Ґо десятиліття (9 дан). AlphaGo було здобуто 4 перемоги з 5 ігор. У жовтні 2017 року DeepMind повідомила про значно сильнішу версію програми — AlphaGo Zero, яка перемогла попередню версію в усіх іграх серії зі 100 ігор. Важливою відмінністю AlphaGo Zero є навчання моделі лише за рахунок ігор проти себе, без жодної попередньої інформації про стратегії Ґо.
Історія
Батьківщина гри — Китай. Перші згадки про ґо зустрічаються в анналах «Цзо чжуань», де описуються події 548 року до н. е.Potter 1985; Fairbairn 1995 За винятком розмірів дошки та початкової позиції, правила не змінювались з часів появи гри дотепер, що робить ґо ще й найдавнішою настільною грою.
За легендою гру вигадав китайський імператор Яо (2337 — 2258 до н. е.), щоб навчити свого сина дисципліни, концентрації та врівноваженості. Інша версія стверджує що древньокитайські генерали використовували папір та камені щоб позначати позиції військ. Існує також думка, що ґо відображає боротьбу з паводком.
Спочатку в гру грали на дошці 17×17. Дошка 19×19 стала стандартом в період династії Тан. У Стародавньому Китаї ґо вважалася грою аристократів, тоді як сянці — грою народу. Уміння грати у ґо було одним із чотирьох шляхетних мистецтв, які повинна був опанувати шляхетна людина (цзюньцзи). Інші шляхетні мистецтва — каліграфія, малювання та гра на музичному інструментіPickard 1989.
Корея і Японія Вейцзі прийшло в Корею приблизно між 5 та 7 століттям, і стало популярним серед вищих верств. У Кореї гра отримала назву бадук. До 16 століття розвинувся різновид гри під назвою сунчжан бадук, який став основним до кінця 19 століттяFairbairn 2000.
У Японію гра прийшла в 7 столітті. Вона отримала назву іґо або ґо. У 8 столітті вона стала популярною при дворі імператора, а до 13 століття поширилася в народі.
У 1603 Токугава Іеясу призначив найкращого гравця, буддійського ченця Ніккая (Кано Йосабуро) міністром ґо — годокоро. Ніккай прийняв ім'я Хон'імбо Санса й заснував школу Хон'імбо. Поряд із першою школою виникли ще три основні школи: Ясуї, Іноуе та Хайясі, утворивши систему чотирьох домів. Ґо було визнане державою і отримувало державні субсидії, що сприяло розвитку майстерності гравців. У цю епоху була встановлена система кваліфікації гравців — данів та кю. Щороку найкращі гравці чотирьох шкіл грали між собою так звані палацові ігри, за якими спостерігав увесь двір, включно з сьогуном.
Система чотирьох шкіл та державного фінансування ґо проіснувала в Японії до Реставрації Мейдзі. Після революції палацові ігри припинилися, державна підтримка зменшилася, однак ґо отримало нове джерело фінансування від газет, які стали спонсорувати турніри професіоналів. Професійна організація гравців ґо Ніхон кіін була утворена в 1924. У 1950 утворилася альтернативна організація Кансай Кіін, в яка об'єднала гравців Осаки та прилеглого західного регіону.
Ґо на Заході Незважаючи на велику популярність на Далекому Сході, в Європі гра з'явилася пізно. Першу книгу про ґо написав у 19 столітті німецький учений Оскар Коршельт in Bozulich, 2001 pp. 23-25. В першій половині 20 століття ґо стало відомим у Німеччині та Австро-Угорщині. У США гру привіз Едвард Ласкер.
У Радянському Союзі гра стала відомою після публікації низки статей в журналі «Наука и жизнь» у 1975. Зокрема, ця публікація сприяла утворення клубів гри в Україні.
У другій половині 20 століття ґо розвивається в Європі та Америках на любительському рівні, маючи не дуже велику, але стійку популярність. Найкращі західні гравці ґо досягли рівня майстерності, достатнього для отримання статусу професіонального гравця в одній з професійних організацій Азії. Чимало з них вивчали гру в Японії або Кореї. Проте, західні гравці все ще поступаються найкращим професіоналам.
Правила
Грають на дошці з решіткою горизонтальних й вертикальних ліній. Камені виставляються на перехрестя ліній. У класичному варіанті гра проводиться на дошці 19х19, для навчання й тренування використовують менші дошки: 13х13 та 9х9.
Гра починається на порожній дошці. Розпочинають чорні. Далі супротивники по черзі виставляють камені на незайняті перехрестя. Виставлений на дошку камінь не рухається, проте може бути знятий із дошки (захоплений у полон).
Камінь або група каменів знімаються з дошки тоді, коли всі сусідні з ними перехрестя по горизонталі й по вертикалі (даме) окуповані каменями іншого кольору.
Самовбивчий хід заборонено, якщо при цьому з дошки не знімаються камені супротивника.
Заборонено повторювати позицію, у зв'язку з чим існує правило ко.
Оскільки чорні, які починають першими, мають перевагу, то при грі на рівних встановлюється компенсація — комі. Здебільшого комі становить 6,5 очка.
Гра закінчується тоді, коли обидва гравці погоджуються, що подальші ходи жодним чином не змінять співвідношення сил на дошці. Формально гравці оголошують, що пасують, тобто відмовляються від права ходу. Після того, як пас відбувся тричі підряд, гра закінчується, і гравці приступають до підрахунку очок.
У ґо використовується особливий контроль часу, який називають бьойомі, що в перекладі з японської означає відлік секунд. Його відмінність від контролю, наприклад, в шахах, у тому, що гравцю після закінчення основного часу, відведеного на партію, надається додатковий час на виконання одного чи кількох ходів, що запобігає можливому зловживанню з боку супротивника.
Незважаючи на простоту основних правил, існують складнощі в інтерпретації певних ігрових ситуацій, які, втім, майже не зустрічаються в реальній грі. У зв'язку з цими складнощами існує кілька різних систем правил, прийнятих у різних професійних лігах та на любительських змаганнях. Пошук системи правил, які можна було б затвердити як загальноприйняті, продовжується. Дві основні системи правил: китайська та японська. У Кореї використовується система правил, близька до японської. Існують також правила Інга, розроблені тайванським меценатом Ін Чанкі, фундація якого є спонсором низки міжнародних турнірів, що проводяться за цими правилами.
Підрахунок
Існує кілька різних систем підрахунку, залежно від правил, які встановлені на турнірі, або за якими погодилися грати гравці. За китайськими правилами гравець отримує по одному очку за кожен камінь, який стоїть на дошці, і за кожен пункт території. Полонені камені не враховуються. Перед підрахунком гравці повинні погодитися, які з каменів мертві, й зняти їх з дошки. Найлегше підрахунок проводити, заповнивши свою територію каменями, щоб потім підрахувати загальну кількість. За японськими правилами гравець отримує по одному очку за кожен пункт території і за кожен полонений камінь супротивника. Кількість каменів на дошці не враховується. При японському підрахунку території зазвичай вирівнюються до прямокутників. Полонені камені попередньо виставляються в територію противника. За правилами Інга гра ведеться із застосуванням спеціального комплекту каменів, в якому поміщається рівно 180 білих і 181 чорних каменів, у чому гравці пересвідчуються перед початком партії. При закінченні гри, після зняття мертвих каменів, кожен з гравців виставляє камені в свою територію. Виграє той, у кого каменів для заповнення території не вистачило.
Різні системи підрахунку іноді можуть давати результат, що відрізнятиметься на одне очко.
Форова гра
У випадку, коли грають супротивники різного рівня, то для зрівняння сил можна грати з форою. Гра на форі вважається тренувальною і найчастіше відбувається між учителем і учнем. При грі з форою слабший із супротивників бере чорні, і перед початком гри виставляє певну кількість своїх каменів на дошку в спеціальні форові пункти. Найменша фора відповідає просто грі чорними без компенсації за право першого ходу (комі). Розміщення форових каменів може бути фіксованим або довільним. Японські правила вимагають фіксованого розміщення форових каменів. Вони поміщаються в пунктах хосі (виділених на ґобані крапками) — перетинах четвертих і десятих вертикалей і горизонталей дошки, рахуючи від кожного кута. Правила задають розташування для 2-9 каменів фори — для більшої кількості каменів спеціальних правил немає, бо через завелику різницю в силі гравців турнірні партії з такою великою форою не проводяться. Як правило, камені розміщуються так: Каменів фори Розміщення 1 Чорні ходять перші, гра без комі 2 Чорні камені ставляться в хосі верхнього правого і нижнього лівого кутів 3 Додають камінь в хосі нижнього правого кута 4 Чорні займають усі кутові хосі 5 Додається камінь в центр 6 Камені в хосі кутів і лівої та правої сторін 7 Додається камінь в центр 8 Чорні займають усі точки хосі, крім центра 9 Усі точки хосі
Поділ кольорів У партії одно рангу колір вибирають за допомогою традиційної процедури нігірі. Один з гравців (традиційно — старший за віком або за станом, у турнірі може вибиратися жеребом) бере в руку кілька білих каменів, а другий — один чорний камінь, якщо вважає, що супротивник взяв непарне число каменів, або два чорних каменю в іншому випадку. Взяті камені одночасно викладаються на ґобан. Якщо другий гравець вгадав парність числа білих каменів, він грає чорними, якщо ні — білими (використовується також варіант: якщо другий гравець вгадав, він вибирає колір, якщо не вгадав — колір вибирає перший).
В офіційних турнірах колір каменів може бути розподілений між гравцями при складанні графіка турніру, щоб кожен зіграв по можливості однакову кількість партій чорними і білими.
При грі свідомо сильнішого суперника зі свідомо слабкішим традиція зумовлює найсильнішому грати білими. Якщо різниця в силах значна, гра може йти без комі, зі зворотним комі або з форою.
У грі «команда на команду» (коли гравці команд грають попарно за різними дошками) нігірі робиться тільки на першій дошці; друга і решта парних дощок мають обернені до першої кольори, а третя і решта непарних — такі самі.
Розвиток партії Перша гра фіналу Кубка LG 2002 між Чо Мунхуном (білі) та Лі Седолом (чорні) в кінці фусекі. Білі отримали потенційну територіальну перевагу, тоді як чорні отримали значний вплив на центр.
Партію в ґо умовно розділяють на три стадії: початкову (фусекі), середину гри (чубан) і кінець гри (йосе).