Ґу́став Клімт (, 14 липня 1862, Відень, Австрійська імперія — 6 лютого 1918, Відень, Австро-Угорщина) — австрійський художник і графік, символіст. За провідним фахом — художник-декоратор, дизайнер малюнку тканин. Один з найвидатніших представників віденської сецесії, професор Віденської та Мюнхенської академій.
Біографія Народився 14 липня 1862 року в тодішньому віденському передмісті, у будинку на Baumgarten Nr. 4сьогодні Linzer Straße 247; у 1966 р. будинок знесено. Він був старшим сином Ернста Клімта (вихідця з Богемії, гравера по золоту, художника) та Анни Розалії Фінстер, яка замолоду мріяла про кар'єру оперної співачки, але натомість займалася вихованням сімох дітей.
Брати Ернст Клімт Молодший та Ґеорґ Клімт також були митцями: Ернст (помер у 1892 р.) — живописцем, а Ґеорґ — скульптором, різьбярем, виготовляв рами для робіт Ґустава.
Ґустав був замкненою людиною, не любив вступати в суперечки й виступати на людях. Часто впадав у депресію. «Тільки щоденна праця допомагає мені підтримувати психічну рівновагу», — зізнавався Ґустав у листі до брата.
Дослідник життя й творчості художника Фрідл згадував: «Його дні були розписані по годинах, відповідно до того міщанського способу життя, який він для себе прийняв і до якого вже встиг звикнути. Будь-яка зміна в звичному розкладі дня дратувала його й надовго вибивала з колії. Він вважав, що якщо день ретельно розпланований, то він стає довшим, і можна встигнути зробити значно більше». «Я не дуже добре говорю й пишу, особливо якщо мені треба сказати щось про себе чи про свої роботи. Тому, якщо хтось хоче дізнатися про мене як про художника чи як про особистість, він повинен уважніше вдивлятися в мої картини і спробувати через них зрозуміти мене і мої думки», — писав вінВеликие художники. Часть 29 Густав Климт// гол. редактор Я. Сегал. — К., ООО «Иглмосс Юкрейн», 2003. — 32 с. (рос.).
Про особисте життя дізнаємося з листів до подруги Емілії Флєґе й коханої Марії Ціммерманн (мали двох дітей). Емілія Флєґе — сестра дружини Ернста Клімта, власниця власного будинку моди, стала близькою подругою Ґустава після смерті його батька й брата. Ці стосунки тривали до кінця життя Ґустава, хоча шлюб не був офіційно зареєстрований.
Нейробіолог Дік Свааб у розділі про сексуальність неодноразово згадує про Клімта, ілюструючи свої тези його роботами, та стверджує, що сам Клімт мав доволі результативне статеве життя, будучи батьком 14 дітей від різних жінокДік Свааб. Наш творчий мозок. — Харків: КСД, 2019. — 468 с. ISBN 978-617-12-5074-1.
6 лютого 1918 року Ґустав Клімт помер від крововиливу в мозок у віденській загальній лікарні. Його могила знаходиться на кладовищі в Hietzing. У 1924 році на його честь названо провулок у Відні: Klimtgasse.
Творчість
Ранній етап
Закінчивши чотири класи середньої школи, у чотирнадцятирічному віці Ґустав починає відвідувати найпрогресивнішу на той час школу при Музеї мистецтва й промисловості (Віденське художньо-ремісниче училище), у якій уже навчалися його брати Ґеорґ та Ернст. Тут із 1876 року вивчає малюнок, пізніше починає спеціалізацію в декоративному живописі з різьбярем Фердинандом Ляуфберґером (), після його смерті — з Юліусом Віктором Берґером. У 1879 році він працював у Ганса Макарта. У підсумку Ґустав Клімт отримав класичну освіту й став художником-академістом, відточив майстерність, копіюючи античні вази та роботи класиків мистецтва у різних техніках.
Із 1879 до 1892 року він разом із братом Ернстом та Францом Мачем працює в заснованій ними артілі — «компанії живописців». У програмному листі митці стверджували, що у своїй діяльності ітимуть за вчителями й наслідуватимуть минуле. Професори художньої школи схвально ставилися до ідеї учнів створити артіль і навіть підтримували їх у пошуку клієнтів. Про те, що молоді митці рано досягли популярності, свідчить ще той факт, що в 1879 році під керівництвом Ганса Макарта виконували ескізи для святкового оформлення весілля імператораВеликие художники, том 55 «Густав Климт»/ ред. А. Барагамян, авт. Д. Перова//М., Издательство «Директ-Медиа», 2010. — с. 3 (рос.).
Замовлення у Відні та передмісті
Група живописців отримала замовлення на виконання робіт на Рінґштрассе — відповідно, цей період у творчості Клімта відомий також як «період Рінґштрассе».
Рінґштрассе — історичний центр Відня, де за короткий період у другій половині XIX ст. (після того, як у 1857 році розібрали середньовічні стіни міста) з'явилися нові будівлі. «Компанія живописців» виконує вітражі Вотівкірхе (церква Обітниці). Пізніше — декоративні роботи в королівському палаці Пелеш, Штурань і на віллі Гермес поблизу Відня.
У 1880 році художники виконують розпис стелі віденського палацу Штурані («Чотири алегорії») та павільйону мінеральних вод у Карлсбаді, пишуть портрети з фотографій замовників — надалі фотографічна точність стане характерною рисою творів Клімта.
До ранніх індивідуальних робіт Клімта відносяться малюнки «Байка» та «Ідилія», які були виконані для довідника «Алегорії й символи» (1883–1884, видавець Мартін Ґерлах).
«Байка» — на першому плані зображено дівчину (втілення байки, казки), яка тримає перо — ним вона збирається писати на сувої, що лежить на виступі позаду неї. Навколо дівчини розміщено диких звірів, персонажів байок Езопа та Лафонтена. У цій ілюстрації Клімт наслідує Джорджоне та Тіціана.
«Ідилія» — у центральній композиції (тондо) зображено жінку з двома малюками. Із двох сторін композицію оточують дві чоловічі фігури — тут Клімт намагається максимально передати напруження м'язів. Ці зображення нагадують другорядних персонажів розпису Мікеланджело стелі Сікстинської капели, а також фігури Дня й Ночі в гробниці Джуліано й Лоренцо Медічі. Вперше в цій роботі Клімт надає переважну роль рослинному орнаменту. Мармуровий постамент, на якому розміщено центральний медальйон, уподібнений до могильної плити, що підкреслюється вигравіюваним надписом «IDYLLE».
У 1883 році товариші закінчили художньо-промислову школу й відкрили власну майстерню у Відні. До 1885 року відноситься розпис імператорської вілли «Гермес» — створювалися за картонами Макарта на сюжет шекспірівського «Сну літньої ночі».
Розпис Бурґтеатру У 1886 році «команда трьох» отримує замовлення на оформлення нового Бурґтеатру (будівля архітекторів Ґоттфріда Земпера та Карла фон Газенауера). Темою циклу є екскурс в історію театру від його початку до XIX ст. Загалом було виконано десять робіт, чотири з них належать Ґуставу Клімту: «Вівтар Діоніса», «Театр Таорміни», «Віз Феспіса» («Мандрівна трупа») та «Шекспірівський театр „Глобус“ у Лондоні» (фінальна сцена з трагедії «Ромео та Джульєтта»).
На роботі «Вівтар Діоніса» праворуч і ліворуч розміщено дві оголені фігури молодих грекинь, які з лінивою й величною пластичністю підносять дарунки божеству. Одна з них стоїть навколішки, інша лежить на звірячій шкурі, над дівчатами височіє кам'яна маска бога.
Композиція «Мандрівна трупа» ілюструє уявлення про мандрівних акторів, які тільки-но увійшли до міста. Молодих хлопців зображено біля заквітчаного візка, який слугував також і сценою. Найвищою є фігура актора в білому хітоні й масці, він простягає руку до глядачів — матерів, що гуляють з дітьми, старої, яка уважно споглядає за спектаклем.
Ранні роботи майстрів виконані переважно олією на штукатурній основі в академічній манері, інтерпретація античних міфів допускається тільки з урахуванням канонів класичного мистецтва.
Роботи у віденському Бурґтеатрі принесли Ґуставу Клімту та його двом партнерам нагороду «Золотий хрест» за досягнення в мистецтві за 1888 рік.
У 1888 році Ґустав Клімт виконав груповий портрет представників вищих кіл, які готуються подивитися виставу в старому Бурґтеатрі (попередня будівля на Міхаелєрпляц, у якій театр перебував до жовтня 1888 року). Полотно «Глядацька зала старого Бурґтеатру у Відні» () знаходиться в Історичному музеї Відня, на ньому зображено знаменитих художників, вчених, політиків в оточенні світських красунь. Глядацьку залу бачимо зі сторони сцени. Перші ряди партеру ще порожні. Автор досягнув мети передати індивідуальність кожної людини в колективному портреті, приділивши особливу увагу їхнім обличчям і одягу.
У 1880-ті брати Клімт та Франц Мач оформлюють й інші театри Австро-Угорщини: розписують плафон і створюють завісу для театру в Райхенберґу (Ліберець, Чехія), працювали в Національному театрі Будапешта й Міському театрі Ф'юме (Рієка, Хорватія).
У 1890 році Мач і брати Клімти отримують замовлення на розпис антрвольти й міжколонних ділянок сходів Художньо-історичного музею (нім.: Kunsthistorisches Museum) у Відні. Ґустав виконує сюжет «Дівчина з Танагри».
Останньою роботою Ґустава Клімта раннього періоду можна вважати «Двох дівчат з олеандром» 1890–1892 рр. Фігури віддають всю увагу квітучому олеандру й не контактують з глядачем.
У 1891 році Ґустав став членом Спілки образотворчого мистецтва, у 1893 його обрано професором віденської Академії мистецтв, але міністерство культури відхилило його призначення.
Вироблення власного стилю У 1890 році помер Ганс Макарт, у 1892 році — батько й брат (Ернст) художника, що призвело до розпаду «команди трьох». У Клімта починається період депресії, творчої кризи. Ілюстрації, виконані для другого видання «Алегорій і символів» (1895–1897) значно відрізняються від попередніх робіт. Він створює простір у вільнішій і динамічнішій манері, роботи легші й витонченіші. На всіх роботах («Молодість», «Алегорія Скульптури», «Алегорія Трагедії») у центрі розміщено волюметричний образ, який означено рішучим темним контуром. Образ обрамований порожнім і тонко стилізованим простором. Особливої ролі вперше набуває золотий колір у фоні робіт, а також акценти золотих прикрас фігур.
У 1893 році Клімт виїжджає в Угорщину, де зображує інтер'єр палацу родини Естергазі — на виставці у Віденському будинку художників ця робота була нагороджена срібною медаллю.
До перших шедеврів Клімта відносяться роботи «Кохання» й «Портрет актора Йозефа Левінського в костюмі Карлоса» (1895 р.). У них також реалістичне зображення персонажів протиставляється декоративному фонові з яскраво акцентованими площинними проривами. Композиційне вирішення забезпечує рівновагу між порожніми й заповненими ділянками, що руйнує класичну симетрію академічної традиції. Перша картина розкриває тему, вагому для творчості Клімта — пристрасть, якій загрожують ворожі сили. У центрі в тонах від рожевого до бузкового й коричневого зображено двох закоханих, що обіймають одне одного (в європейській живописній традиції з заплющеними очима зображували мерців). Над ними ширяють в повітрі обличчя дитини, бридких жінок. Це загрози, смерть, хвороби, що заважають щастю коханців. На золотому фоні обрамлення зображено рожеві троянди, що нагадують нам про недовговічність й крихкість щастя, кохання.
Йозеф Левінський (1835–1907) — австрійський актор театру, прославився в трагедіях Шекспіра та Шиллера. Актора зображено на темному фоні, з якого білими акцентами виступають комір і манжети сорочки, а також обличчя Йозефа, зображене в три чверті. Для внесення символічного підтексту автор знову використовує широку бордюр-раму, праворуч на якій зображено театральний софіт. Вгорі на золотому фоні зазначено назву роботи. Зліва — золоті квіти, справа згори — три людські фігури. Жіноча фігура може представляти собою героїню опери Верді «Дон Карлос», що є втіленням підступності й зради.
Ґустав Клімт отримає замовлення від грецького підприємця, мецената Ніколауса фон Думби на розпис у музичному салоні Міського палацу Відня — роботи були знищені, разом із деякими іншими, під час пожежі в палаці Іммендорф у 1945 році. До нас дійшов етюд до картини «Шуберт за піаніно» (1899). Таємниче освітлення роботи, урочисті фігури жінок за спиною Шуберта відображають ностальгічний настрій, характерний для модерну загалом, також ймовірний вплив імпресіоністичної техніки на манеру зображення митця. У жіночій фігурі зліва вгадуються риси Марії Ціммерманн.