Збірна Іспанії з футболу () представляє Королівство Іспанія на міжнародних матчах і турнірах з футболу. Керівний орган — Королівська іспанська футбольна федерація. Федерація є членом ФІФА з 1914 року, членом УЄФА з 1954 року. Збірна Іспанії є однією з найсильніших у світі. .
Національну команду сформували у 1920 році з метою участі у літніх Олімпійських іграх 1920 в Бельгії. Свій перший матч іспанці провели 28 серпня 1920 року проти збірної Данії, срібного призера двох попередніх Олімпіад, здобувши перемогу з рахунком 1:0. За підсумками турніру збірна Іспанії виборола срібні медалі. На свій перший чемпіонат світу іспанці кваліфікувалися у 1934 році. На турнірі вони перемогли Бразилію, але у чвертьфіналі після перегравання поступилися господарям та майбутнім чемпіонам, Італії. Через Громадянську війну в Іспанії та Другу світову війну команда не брала участі в офіційних міжнародних матчах між чемпіонатом світу 1934 року та відбірковим турніром до мундіалю 1950 року. На фінальному турнірі в Бразилії іспанці виграли свою групу та пробилися до фінального групового етапу, де посіли четверте місце. До 2010 року це залишалося найкращим результатом збірної на чемпіонатах світу.
Перший великий міжнародний трофей Іспанія здобула у 1964 році, приймаючи Кубок європейських націй. У фіналі на стадіоні «Сантьяго Бернабеу» господарі перемогли збірну СРСР з рахунком 2:1. Наступного великого успіху команда досягла лише через 44 роки. Перед тим у 1982 році Іспанія приймала чемпіонат світу, де дійшла до другого групового етапу. Через чотири роки на мундіалі 1986 року вона вибула у чвертьфіналі, поступившись Бельгії у серії післяматчевих пенальті. На чемпіонаті Європи 1984 року іспанці стали срібними призерами, програвши у фіналі Франції. На чемпіонаті світу 1994 року збірна дійшла до чвертьфіналу. Матч проти Італії став відомим через епізод, у якому захисник Мауро Тассотті ударив ліктем Луїс Енріке в обличчя, спричинивши сильну кровотечу. Арбітр Шандор Пуль не зафіксував порушення, хоча в разі призначення пенальті Іспанія могла отримати шанс зрівняти рахунок. На чемпіонаті світу 2002 іспанці виграли всі матчі групового етапу, після чого в 1/8 фіналу перемогли Ірландію в серії пенальті. У чвертьфіналі команда поступилася одному з господарів турніру, Південній Кореї, також у серії пенальті після того, як два голи Іспанії були скасовані через суперечливі суддівські рішення.
Справжній розквіт збірної розпочався на чемпіонаті Європи 2008 року. Іспанія виграла всі матчі групового етапу, у чвертьфіналі здолала Італію в серії пенальті, у півфіналі розгромила Росію (3:0), а у фіналі завдяки голу Фернандо Торреса перемогла Німеччину з рахунком 1:0, здобувши перший великий титул із 1964 року. Хаві був визнаний найкращим гравцем турніру. У липні 2008 року Іспанія досягла першого рядка Рейтингу збірних ФІФА ставши першою командою в історії, яка при цьому жодного разу не виграла чемпіонат світу. У 2009 році Іспанія посіла третє місце на Кубку конфедерацій, де перервалася її безпрограшна серія з 35 матчів після поразки від США. На чемпіонаті світу 2010 року команда вперше в історії вийшла до фіналу. У вирішальному матчі проти Нідерландів Андрес Іньєста забив єдиний гол в додатковий час, принісши Іспанії перший титул чемпіона світу. Вона стала першою європейською збірною, яка виграла чемпіонат світу за межами Європи.
На Євро-2012 Іспанія успішно захистила титул, перемігши у фіналі на НСК «Олімпійському» в Києві Італію з рахунком 4:0, а наступного року команда дійшла до фіналу Кубка конфедерацій, де поступилася Бразилії, але вже наступного року сенсаційно вибула після групового етапу чемпіонату світу 2014 року. Спад результативності продовжився і надалі — на Євро-2016 та чемпіонаті світу 2018 року збірна завершила виступи вже на стадії 1/8 фіналу, поступившись Італії та Росії (по пенальті) відповідно. На Євро-2020, який через пандемію COVID-19 відбувся у 2021 році, Іспанія вперше з 2012 року дійшла до півфіналу великого турніру, де поступилася Італії в серії пенальті. Того ж року команда стала фіналістом Ліги націй УЄФА, програвши Франції. На чемпіонаті світу 2022 року іспанці посіли друге місце у своїй групі, після чого в 1/8 фіналу поступилися Марокко у серії пенальті. Це стало третьою поспіль поразкою команди у серіях пенальті на великих міжнародних турнірах.
На Євро-2024 збірна Іспанії виграла групу, не пропустивши жодного м'яча, після чого перемогла Грузію (4:1), Німеччину (2:1) та Францію (2:1), а у фіналі здолала Англію з рахунком 2:1. Таким чином Іспанія стала першою командою, яка виграла всі сім матчів фінальної стадії чемпіонату Європи, а також першою збірною, що здобула чотири титули чемпіона Європи. У Лізі націй УЄФА 2024/25 іспанці продовжили успішні виступи, перемігши Нідерланди у чвертьфіналі та Францію у півфіналі. Команда вдруге поспіль вийшла до фіналу турніру, а її безпрограшна серія досягла 23 матчів. На чемпіонаті світу 2026 збірна Іспанії впевнено виграла свою відбіркову групу, а у фінальній частині також посіла перше місце в групі, не пропустивши жодного м'яча. У 1/16 фіналу іспанці перемогли Австрію (3:0), після чого воротар Унаї Сімон повторив, а згодом перевершив світовий рекорд Вальтера Дзенги, довівши свою «суху» серію до 609 хвилин і шести поспіль матчів без пропущених м'ячів. У наступному раунді Іспанія мінімально переграла Португалію (1:0), а у чвертьфіналі здолала Бельгію (2:1), вперше з 2010 року вийшовши до півфіналу чемпіонату світу. У півфіналі іспанці перемогли Францію (2:0), а у фіналі завдяки голу Феррана Торреса на 106-й хвилині здолали Аргентину, вдруге у своїй історії ставши чемпіонами світу і ставши першою командою, яка двічі вигравала титул чемпіона світу у 21 столітті.
Історія
Ранні роки
Олімпійські ігри 1920
Збірна Іспанії була створена у 1920 році з метою сформувати команду, яка представляла б країну на літніх Олімпійських іграх 1920 в Антверпені (Бельгія). Свій перший офіційний матч іспанська збірна провела 28 серпня 1920 року на стадіоні «Ла-Бютт» (нині — «Жозеф Марієн») у муніципалітеті Форе поблизу Брюсселя. Суперником стала збірна Данії, срібний призер двох попередніх Олімпійських турнірів. Поєдинок, який проходив під безперервним дощем у присутності близько 3 тисяч глядачів, обслуговував нідерландський арбітр Віллем Еймерс. Іспанці грали за тодішньою класичною схемою з двома захисниками, трьома півзахисниками та п'ятьма нападниками. Команда виступала у червоних футболках, білих шортах і чорних гетрах із жовтими відворотами. На грудях був вишитий золотий лев на червоному тлі. Автором дизайну форми став президент Олімпійського комітету Іспанії Гонсало де Фігероа-і-Торрес Сотомайор, маркіз де Вільямехор. Під час турніру збірна також використовувала сині шорти та темно-синій резервний комплект форми. Єдиний гол у матчі на 54-й хвилині після передачі Франсиско Пагаси забив Патрісіо Араболаса. Цей м'яч став першим офіційним голом в історії збірної Іспанії, а сама команда стала 28-ю національною збірною у світі, яка провела міжнародний матч. Одним із героїв зустрічі був воротар Рікардо Самора, блискуча гра якого принесла йому овації бельгійської публіки та поклала початок його легендарній репутації.
У чвертьфіналі іспанці зустрілися з господарями турніру, збірною Бельгії, і поступилися з рахунком 1:3. Вважається, що на гру команди негативно вплинув потужний тиск місцевих уболівальників. Після того як збірна Чехословаччини залишила фінальний матч і була дискваліфікована, для команд, які не потрапили до фіналу, організували додатковий турнір за срібні та бронзові медалі. Це дало Іспанії шанс продовжити боротьбу. У першому матчі втішного турніру, який відбувся 1 вересня 1920 року проти Швеції, народилася одна з найвідоміших легенд іспанського футболу. Перед виконанням штрафного удару капітан Хосе Марія Белаусте звернувся до партнера Сабіно Більбао словами: «Сабіно, подавай м'яч мені — я їх знесу!» (). Після навісу Белаусте буквально разом із м'ячем, воротарем і кількома шведськими футболістами опинився у воротах, зрівнявши рахунок. Уже наступного дня одна з нідерландських газет назвала команду «Іспанська лють» (), проводячи історичну паралель із «Іспанською люттю», пограбуванням Антверпена іспанськими терціями у 1576 році. Саме тоді виникло прізвисько «Ла Фурія», яке і стало асоціюватись назавжди зі збірною Іспанії. Згодом Домінго Гомес-Аседо забив переможний м'яч, і Іспанія виграла зустріч з рахунком 2:1.
У наступному матчі втішного турніру іспанці перемогли Італію, 2:0. Обидва голи записав на свій рахунок Фелікс Сесумага. Під час цієї гри Рікардо Самора став першим футболістом в історії збірної Іспанії, якого вилучили з поля. Після грубого зіткнення з нападником Еміліо Бадіні воротар відповів ударом і був видалений. Оскільки заміни тоді ще не дозволялися, а Франсіско Пагаса до того ж отримав травму, Іспанія завершувала матч удев'ятьох. Місце у воротах зайняв нападник Сільверіо Ісагірре, який отримував підказки від Самори, що залишався біля воріт за межами поля. У третьому раунді втішного турніру суперником Іспанії мала стати Чехословаччина, однак через її дискваліфікацію команда автоматично вийшла до матчу за срібні медалі.
У вирішальній зустрічі іспанці переграли Нідерланди з рахунком 3:1. Дубль оформив Фелікс Сесумага, ще один гол забив Рафаель Морено «Пічічі». Таким чином, уже на своєму першому офіційному міжнародному турнірі збірна Іспанії здобула срібні олімпійські медалі. До складу срібних призерів увійшли Домінго Гомес-Аседо, Патрісіо Араболаса, Маріано Аррате, Хуан Артола, Хоакін Васкес, Хосе Марія Белаусте (капітан), Сабіно Більбао, Рамон Егісабаль, Мончо Хіль, Рікардо Самора, Сільверіо Ейсагірре, Рафаель Морено «Пічічі», Луїс Отеро, Франсиско Пагаса, Хосеп Самітьєр, Агустін Санчо, Фелікс Сесумага та Педро Вальяна. Головним тренером команди був Пако Бру. Перший офіційний турнір став значним успіхом для молодої збірної, хоча повторити подібне досягнення їй вдалося лише через багато десятиліть.
1920-ті роки
9 жовтня 1921 року Іспанія вперше зіграла на власному полі. На стадіоні «Сан-Мамес» у Більбао вона провела товариський матч проти чинного олімпійського чемпіона, збірної Бельгії, і здобула перемогу з рахунком 2:0. Обидва м'ячі забив Пауліно Алькантара. Щоб уникнути збігу кольорів із формою бельгійців, іспанці вперше виступили у повністю білому комплекті форми. Протягом 1920-х років збірна регулярно проводила товариські матчі із сусідньою Португалією. У 1929 році вона також здобула одну з найяскравіших перемог того часу, розгромивши Францію з рахунком 8:1.
Попри статус срібного призера Олімпіади, на Олімпійських іграх 1924 року у Парижі збірна Іспанії вибула вже після першого матчу, поступившись Італії з рахунком 0:1 через автогол Педро Вальяни. На наступних Олімпійських іграх 1928 року в Амстердамі іспанці в 1/8 фіналу розгромили Мексику (7:1). Хет-трик у зустрічі оформив капітан Хосе Марія Єрмо. У чвертьфіналі Іспанія спочатку зіграла внічию з Італією (1:1), але у повторному матчі зазнала нищівної поразки 1:7. Саме тоді почало формуватися одне з найпринциповіших футбольних протистоянь між збірними Іспанії та Італії.
У 1929 році збірна Іспанії стала першою небританською національною командою, якій вдалося перемогти Англію. У товариському матчі в Мадриді іспанці здобули перемогу з рахунком 4:3. З утвердженням міжнародного футболу та переходом до професіоналізму невдовзі було започатковано новий найбільший турнір для національних збірних, чемпіонат світу, який відкрив нову епоху в історії світового футболу.
Чемпіонати світу 1930 та 1934 років