Стаття присвячена історичному розвитку старовинного козацького міста Пирятин у Приудайському краї на Полтавщині (нині районний центр).
Руські і козацькі часи
Пирятин вперше згадується у Лаврентіївському літописі під 1154 роком. Це було руське укріплене місто, що належало Переяславському князівству. Воно знаходилося на високому березі річки Удай, правої притоки річки Сула. За Пирятин йшла боротьба між Мстиславом Ізяславичем, князем переяславським і волинським, та Глібом Юрійовичем, претендентом на преяславський стіл.
Ймовірно, у 1239 році Пирятин був зруйнований військами монголів, які знищили усі руські фортеці і поселення в районі Сули. Проте місто незабаром відновилося. Воно згадується під 1261 роком як великий населений пункт у складі об'єднаної Сарайської єпархії, під контролем Золотої ОрдиПротягом 1269 — 1291 року єпархія іменувалася Переяславська і Сарайська єпархія. Крутицька єпархія // Єпархії .
Після битви на Синіх Водах у 1362 році між литовським князям Ольгердом Гедиміновичем, якого підтримувала руська знать, із подільськими князями Золотої Орди, землі Південної Русі перейшли під контроль Великого князівства Литовського. Припускають, що саме в цей час район Посулля (разом із Пирятином) став складовою об'єднаної русько-литовської держави.
З кінця 14 до початку 16 століття роками значна територія Лівобережжя, включно з Пирятином, належала до володінь княжого роду Глинських, нащадків золотоординського темника Мамая Кіята, які прийняли православ'я. Вони обороняли кордони Великого князівства Литовського від нападів кримських татар і московитів. Саме за урядування Глинських на території Полтавщини, а значить і у Пирятині, з'являються козаки, представники руського незаможного боярства та вихрещених татар. Водночас, зменшується розміри Пирятина та його стратегічне значення — він, зокрема, не згадується у «Списку городів руських, дальніх і ближніх».
Після укладання у 1568 році Люблінської унії між Великим князівством Литовським і Короною Польською, Полтавщина, яка з 1471 року входила до Київського воєводства, перейшла під контроль польського короля. Рід Глинських занепав, а Пирятин був переданий Стефаном Баторієм у 1578 році Михайлу Грибуновичу-Байбузі, шляхтичу русько-татарького походження, на прохання старости канівського і черкаського Михайла Вишневецького.
Проте його син Олександр силою привласнив землі Гриборовича-Байбузи у 1582 році, що стало причиною позову останнього до короля. В результаті, у 1589 році Сигізмунд III виділив скаржнику інші землі, а через рік затвердив Посулля за Олександром.
9 лютого 1592 року король видав привілей Вишневецькому для впровадження магдебурзького права «на урочишу Пирятине, а тепер названом Михайлове». Назва Михайлів була дана Пирятину на честь батька Олександра Вишневецького, але не прижилася.
На місці давньоруського городища Олександр Вишневецький звів замок (у ході перепланування міста укріплення перестало існувати наприкінці XVIII століття) і розбудовував місто. Пирятин отримав власний герб — стрілу з натянутим луком, і міську печатку. У королівській грамоті, якою дарувалося магдебурзьке право, говорилося, що король відміняє всі інші права, які б суперечили дарованому праву. Пирятин звільнявся від судів і влади воєвод, панів, старост, суддів і підсудків, намісників і інших урядників. Міщани не були зобов'язані відповідати перед ними у будь-чому, хто б на них не скаржився. У місті встановлювався свій власний суд. Жителі міста звільнялися від військової повинності і були зобов'язані були поставляти лише обоз для війська. Також Пирятин отримав право володіти земельною власністю, тоді як раніше цим правом користувалося лише шляхетство. У такому юридичному статусі місто перейшло у першій половині 17 століття у володіння сина Олександра — Яреми ВишневецькогоІсторія Полтавського краю // Князі Вишнивецькі .
У 2-й чверті XVII століття на карті французького інженера Г. Л. Боплана Пирятин значиться як населений пункт, а у «Книге Большому Чертежу» (1627) згадується як місто.
У 1640 році за даними реєстру володінь І. Вишневецького у Пирятині налічувалось 1 749 господарств.
З 1648—58 роках Пирятин — сотенне місто Кропивненського полку. Містечко мало 2 сотні — Пирятинську 1-у і Пирятинську 2-у.
1658 року сотенне містечко Пирятин віднесено до Лубенського полку.
Як свідчать переписні книги 1666 року у Пирятині налічувалось близько 3 400 чоловік, жителі переважно займалися ремеслами і торгівлею.
Навесні 1683 року пожежа знищила значну частину міста. Тоді в місті було 2 церкви — Спаська і Пречистинська (у XVIII столітті в Пирятині діяло вже 4 храми).
У листопаді 1708 року козаки під керівництвом старшини Леонтія Свічки відзначилися в боротьбі проти шведсько-українських військ і не здали міста. За виявлену стійкість і хоробрість цар Петро І пожалував пирятинцям грамоту.
У травні 1765 року після запровадження пошти на Лівобережній Україні через Пирятин пролягало 5 поштових трактів: на Київ, Лубни, Золотоношу, Прилуки, Лохвицю.
Пирятин у Російській імперії (кінець XVIII — XIX століття)
Згідно з указом Катерини ІІ Пирятин став повітовим містом Київського намісництва.
У 1781 році в Пирятині у чині капітана російської армії служив М. І. Кутузов. У місті на кошти полкового осавула Андрія Ільченка зведено мурований Собор Різдва Пресвятої Богородиці.
1782 року затверджено герб Пирятина — на червоному щиті туго натягнутий лук зі стрілою, що існував до 1917 року, і був відновлений 7 квітня 2004 року; у тому ж (1782) складено перший план забудови Пирятина.
1796 року Пирятин з повітом віднесено до Малоросійської губернії,
У 1802 році Пирятин, як повітове місто, увійшов до складу новоствореної Полтавської губернії. У цьому ж (1802) році губернською креслярнею під керівництвом М. Амвросимова розроблено і затверджено план міста.
У 1805 році в Пирятині мурованих житлових і громадських (крім Різдвяно-Богородичного храму) не було, населення становило 2 627 чоловік, у тому числі 1 309 чоловіків і 1 318 жінок. Щопонеділка і щоп'ятниці відбувалися торги (базари), влаштовувалося 4 ярмарки на рік.
1810 року до складу 2-верстової міської дистанції навколо Пирятина включено село Заріччя, що належало поміщиці Марії Ограновичевій, та хутір Гуленків колезького реєстратора Андрія Гуленка. Пирятин складався з 2 кварталів — передмістя Слобідка і Броварки. Налічувалось 560 будинків, 1 820 чоловіків і 1 900 жінок, 28 водяних та вітряних млинів, олійниць та просорушок, 5 питейних будинків, 2 трактири, 90 виставок для продажу вина на ярмарках.
На Святвечір 1843 року до Пирятина вперше завітав Тарас Шевченко, який відвідав матір конференц-секретаря Петербурзької Академії мистецтв В. І. Григоровича, вдруге у місті поет побував у 1845 році, а у червні 1859 року відвідав Пирятин двічі, написавши у цей візит ліричного вірша «Ой, маю, маю я оченята».
Станом на 1859 рік у Пирятині налічувалось 576 домоволодінь, 4 355 жителів, з них — 2 180 чоловіків і 1 275 жінок, у місті діяли 5 церков, повітове училище (засноване у 1814 році), поштова станція, повітові адміністративні установи.
У січні 1861 року в книзі Т. Г. Шевченка для недільних і народних шкіл «Букварь южнорусскій» вміщено «Думу про пирятинського поповича Олексія».Я. І. Дзира. Букварь южнорусскій //
У 1864 році засновано Пирятинське земство, виконавчим органом якого була повітова управа (ліквідовано у лютому 1918 року). 1868 року Пирятинське земство відкрило поштову контору з відділеннями при волосних управах, випустило в обіг поштову марку номіналом 3 копійки.
Пирятинська виборна Дума з виконавчим органом — міською управою почала діяти у Пирятині в 1874 році (її також було ліквідовано у лютому 1918 року).
У 1878 році в Пирятині було 2 заводи з переробки сільгоспсировини. У 1885 році в Пирятині створено поштово-телеграфну контору. 1894 року через Пирятин пролягала гілка Києво-Воронезької залізниці. Станом на 1895 рік у місті налічувалось 19 дрібних фабрик і заводів (по повіту в цілому 43).
За даними першого всеросійського перепису населення (1897) у Пирятині мешкало 8 022 жителя, з них — 3 988 чоловіків і 4 084 жінки. Відсоток письменних становив 34,1, а в повіті — 13,9.
Пирятин на початку ХХ століття: Російська імперія, визвольні змагання, влада рад
У 1900 році в Пирятині було 57 забудованих кварталів, 914 будинків, з них 6 двоповерхових мурованих, 75 одноповерхових мурованих, решта — глинобитні та дерев'яні під солом'яною стріхою, базарний і ярмарковий майдан. Соціальний склад населення: міщани — 62%, козаки — 16%, селяни — 12%, привілейовані — 10%.
У 1903 році повітове земство в Пирятині організувало сільську ремісничу майстерню для підготовки робітників по виготовленню й ремонту сільгоспінвентаря, меблів, виробів з дерева і металу.
1906 року засновано Пирятинську організацію РСДРП.
1 вересня 1907 року в Пирятині була відкрита жіноча гімназія (нині приміщення школи №4 по вулиці Європейській, 2-а ).
1 липня 1912 року була відкрито пирятинська чоловіча гімназія (нині одне з приміщень філії бізнес-коледжу Європейського університету, по вулиці Європейська, 2).
У 1913 році в Пирятині освячено мурований новий собор (закритий 1937 року, тепер тут районний будинок культури).
1914 року в Пирятині відкрито вище початкове училище (нині приміщення буд. №4 по вулиці Соборній).
У 1917 році були засновані осередки «Просвіти» в Харківцях, Дейманівці, Березовій Рудці, Теплівці, Грабарівці та інших селах повіту.
У березні 1917 року була утворена Пирятинська Рада робітничих депутатів.
У липні 1917 року організована Пирятинська повітова Рада робітничих, селянських і солдатських депутатів. Невдовзі вона на своєму пленарному засіданні підтримала III Універсал Центральної Ради.
Тоді ж (липень 1917 року) почала виходити газета «Известия Пирятинського Совета робочих и солдатских депутатов», яка існувала до 1922 року.
У січні 1918 року В Пирятині і повіті вперше встановлено радянську владу.
4—5 лютого 1918 року в Пирятині відбувся 1-й повітовий з'їзд Рад робітничих, селянських і солдатських депутатів.
У березні 1918 року Пирятинський повіт окупували австро–німецькі війська. З їхнім уходом до влади повернулися більшовики, жорстокі методи наведення ладу яких призвели до антирадянського повстання караульної роти в Пирятині у березні 1919 року.
У травні 1919 року відбулася перша конференція комуністів повіту.
У серпні 1919 року Пирятин захопили денікінські війська. 5 грудня 1919 року місто і повіт звільнено від деніківців. На Пирятинщині знову (цього разу уже остаточно) відновлено радянську владу. Однак, і у 1920 році в Пирятині діяв підпільний комітет з підготовки збройного виступу проти радянської влади, робота якого була жорстоко придушена. Тоді ж, у 1920 році місто відвідав голова ВУЦВК Г. І. Петровський.
У радянський час Пирятин у довоєнний час
У 1922 році у Пирятині стала до ладу перша електростанція потужністю 16 кінських сил.
7 березня 1923 року утворено Пирятинський, а також Березоворудський та Харківецький райони, що входили до складу Прилуцької округи.
Станом на 1925 рік у Пирятині працювало 12 заводів, фабрик і промартілей, 17 пунктів лікбезу, 6 трудових шкіл, трирічні педагогічні курси, школа фабрично-заводського навчання, 2 бібліотеки, робітничий клуб, театр, 2 дитячих будинки. У 1922—30 роки в місті виходила газета «Незаможник». У 1925 році в Пирятині було відкрито педагогічний технікум.
1926 року утворено Пирятинську міську раду.
У листопаді 1929 року в Пирятині організовано дворічні педагогічні курси по підготовці вчителів початкових класів, невдовзі переведені до міста Хорола.
У 1929—31 роках на Пирятинщині здійснюється суцільна колективізація сільського господарства.
1930 року Пирятинський район віднесено до Лубенської округи Харківської області.