Перша Марокканська криза (Танжерська криза) — міжнародна криза, яка виникла через вирішення міжнародного статусу Марокко у березні 1905 — травні 1906. Німеччина обурилась збільшенням впливу Франції в Марокко й наполягала на політиці відкритих дверей. У березні 1905 року німецький кайзер вирушив до Танжера і виступив з промовою на користь незалежності Марокко. Перебуваючи у дипломатичній ізоляції, Німеччина звернулася до президента США Теодора Рузвельта для посередництва у розв'язанні проблеми. Міжнародна конференція, скликана для врегулювання кризи, ухвалила компромісне рішення встановити міжнародний контроль над поліцією у великих портах Марокко, яке поклало кінець кризі.

Передумови Канцлер Німеччини Бюлов був стурбований нещодавно підписаною Англо-французькою угодою. Він вирішив випробувати новий союз між Англією і Францією, тому що ці країни нещодавно мали суперечки в Африці, Азії і Тихоокеанському регіоні. Він розраховував, що криза мала виявити слабкість зв'язків між двома державами, і що Велика Британія не буде готова запропонувати потужну підтримку Франції у ситуації, коли замайорить війна.

У 1904 французький уряд спробував встановити протекторат над Марокко, а також підписав дві двосторонні секретні угодиSee Morocco in Diplomacy by E. D. Morel з Англією (8 квітня) 1904 р. та Іспанією (7 жовтня) 1904, які гарантували йому підтримку в цьому питанні. Франція та Іспанія таємно поділили султанат. Подібна угода була підписана з Італією (14—16 грудня 1900 р.)This secret agreement between France and Italy provided for the formal mutual recognition by the two side of their interests respectively about Morocco and Libya. See Gianpaolo Ferraioli, Politica e diplomazia in Italia tra il XIX e XX secolo, Rubbettino, Catanzaro, 2007 ISBN 88-498-1697-9.

Хронологія подій

Візит кайзера Німеччина негайно вжила дипломатичних заходів, щоб заблокувати нову угоду, у тому числі невдалий візит Вільгельма II в Танжер 31 березня 1905. Кайзер Вільгельм намагався дістати підтримку в Марокко, якщо держава вступить у війну з Францією чи Англією, і виступив з промовою, висловивши підтримку незалежності Марокко, що було провокаційним викликом французькому впливу в Марокко.

Військова мобілізація Німеччина прагнула багатосторонньої конференції, де Франція могла бути притягнута до відповідальності перед іншими європейськими державами. Французький прем'єр Моріс Рувьє спочатку був зацікавлений у компромісному рішенні, пізніше відмовився, громадська думка Франції повернулася проти Німеччини і Британія підтримала французьку позицію. Французький міністр закордонних справ Теофіль Делькассе також дотримувався цієї лінії. Криза досягла свого піку в середині червня, коли Делькассе позбавили портфеля. 1 липня Франція, за потужної підтримки Британії, погодилися взяти участь у конференції, оскільки було очевидно, що Німеччина в дипломатичній ізоляції.

Криза й далі наростала. Німеччина почала мобілізацію резервістів (30 грудня), а у відповідь Франція розпочала перекидати війська до кордону з Німеччиною (3 січня).

Альхесіраська конференція Альхесіраська конференція, яка була скликана для вирішення суперечки, працювала 16 січня — 7 квітня 1906 року. З 13 країн німецькі представники знайшли прихильників лише в Австро-Угорщині, натомість Францію підтримали Велика Британія, Росія, Італія, Іспанія та США. Німецька спроба компромісу була відкинута усіма, крім Австро-Угорщини. Німці вирішили зберегти обличчя і укласти компромісну угоду 31 березня 1906. Договір врегулювання кризи підписано 31 травня 1906. Франція погодилася поступитися контролем над марокканською поліцією, але зберегла ефективний контроль над марокканськими політичними і фінансовими справами.

Наслідки Альхесіраська конференція лише тимчасово вирішила Марокканську кризу і загострила міжнародну напруженість між Троїстим союзом і Антантою. Вона також показала дієвість Англо-Французької угоди. Криза може розглядатися як привід до англо-російської угоди, укладеної наступного року, оскільки обидві країни підтримали Францію. Кайзер Вільгельм II був розлючений через приниження та сповнений рішучості не відступати знову, що призвело до участі Німеччини у Другій Марокканській кризі.

Примітки

Література Африка: Энциклопедический словарь. В 2 т. Т. 2. / Гл. ред. А. Г. Громыко. Ред. коллегия: М. В. Васев, А. М. Васильев, Н. И. Гаврилов и др. — М. : Сов. энциклопедия, 1987. — 671 с. (с. 145) Б. М. Гончар. Марокканська криза 1905 // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.: Знання України, 2004 — Т. 2 — 812 с. ISBN 966-316-045-4