Ця стаття про історичну область Франції. Інші значення див. Перигор (значення)
Периго́р () — історично-культурний регіон та історична провінція на південному заході Франції, відомий своєю кухнею, м'яким кліматом і багатою історичною спадщиною. Перигор отримав свою назву від кельтського племені петрокоріїв ( чи ), чия столиця стала містом Периге.
У середньовіччі на цій території існувало Перигорське графство. За контроль над графством, розташованим на кордоні між Францією і англійськими володіннями в Аквітанії, велися запеклі війни, поки в 1607 році воно не було остаточно приєднане до Франції королем Генріхом IV разом з іншими володіннями королівства Наварра.
Географія
Розташування Регіон охоплює французький департамент Дордонь, що належить до регіону Аквітанія, який посідає весь південний захід Франції. До складу історичного Перигору входили також частина департаменту Лот і Гаронна і невеликі частки департаментів Лот і Коррез. Територія Перигору перетинається численними річками, з яких найбільша Дордонь, яка надала назву створеному пізніше департаменту; проте жителі Дордоні й досі продовжують називати себе Перигорцями ().
Ландшафт Територію Перигору, яка лежить в межах Дордоні, зараз розподіляють на декілька ландшафтних областей, «кольорові» назви яким були надані частково з історичних міркувань, а також з метою розвитку туризму.
Зелений Перигор () займає горбкувату, багату на ліси місцевість на півночі, яка своїм вологим дощовим кліматом більше нагадує сусідній Лімузе́н.
Білий Перигор () займає широку смугу із заходу на схід через центр департаменту з його столицею Периге і завдячує назвою вапняковому плато, яке здіймається з обох боків від родючої долини річки Іль.
Чорний Перигор () займає південний схід з містом Сарла-ла-Канеда, тут ростуть густі ліси дубів і піній.
Пурпурний Перигор () на південному заході довкола міста Бержерак — район виноградарства і виноробства. Марка вина «Перигорське пурпурне» була упроваджена в 1970 році.
Кордони між ландшафтними областями не визначені, але загалом вважається, що вони збігаються з чотирма округами департаменту Дордонь. За давніх часів виділяли тільки Білий і Чорний Перигор, район довкола міста Периге подеколи називали Центральним Перигором. Іноді виділяють й інші ландшафтні регіони: Нонтроне́ (околиці міста Нонтрон на півночі), Ріберакуа́ (околиці міста Риберак на північному заході), Бержеракуа́ (околиці Бержерака на південному заході), Сарладе́ (місцевість довкола Сарла-ла-Канеда на південному сході). Центральну вапнякову полонину також позначають Коссе́.
Геологія і рельєф
Місцевість поступово підіймається з південного заходу на північний схід. Найнижча точка регіону — 8 м над рівнем моря — знаходиться нижче по течії Дордоні від Бержерака, на кордоні з департаментом Жиронда. Найвища точка — 480 м над рівнем моря — на північному сході поблизу середньовічної фортеці Веллекур на кордоні з Лімузеном. Таким чином, Перигор становить перехідну зону від Аквітанського Басейну до Центрального Масиву, гранітна основа якого складає північно-східні околиці Перигору. Зложені юрськими вапняками полонини центральної частини Перигору мають висоту приблизно 200 м над рівнем моря. В вапняках прорізують глибокі долини річки Іль, Дордонь, Дронна і Везе́р, а також існують численні печери; деякі з них зберігають сліди перебування людей кам'яної доби. Далі на захід по обом берегам річки Іль лежать кам'янисті пустки, створені льодовиковими відкладеннями: північна частина зветься Дубль, південна — Ланде́. Ці пустки, поцятковані численними дрібними озерами, лежать на висоті приблизно 150 м над рівнем моря, вони неродючі і не придатні для господарської діяльності. Ще нижче лежать долини річок в нижній їх течії, а також місцевість на крайньому півдні і північному заході, де до Перигору належать невеликі ділянки річок (відповідно) Дро і Шаранти.
Клімат Перигор лежить в зоні впливу західних вітрів, що дують з Атлантики. Клімат тут помірний з середнім рівнем опадів, які випадають переважно взимку. Літо тут тривале і тепле, однак також досить вологе, тут не буває регулярних періодів літньої посухи. Середня температура січня 3,5 °C, липня — 21,5 °C, різниця в середніх температурах в Бержераці на півдні і біля підніжжя Центрального Масиву на півночі становить близько 4 °C. Найнижча температура −22 °C спостерігалася на північному заході, найвища, 42 °C — в Бержераці. Зрідка внаслідок збігу несприятливих погодних умов може спостерігатися нетривала посуха чи траплятися пізні заморозки.
Історія
Первісна доба та античність Вже 30 000 років тому люди кам'яної доби населяли печери Ласко́ і Кро-Маньйон, які досі зберігають сліди їх присутності і зразки наскельного живопису. Саме печера Кро-Маньйон дала назву підвиду , до якого належить все сучасне людство — кроманьйонцям.
За давніх часів територія Перигору входила до складу кельтської Галлії. Після здобуття Галлії римлянами Перигор потрапив до складу римській провінції Аквітанія; по розпаді Римської Імперії він був завойований франками.
Середньовіччя
Вперше Перигор згадується на початку IX століття як володіння, об'єднане з Ангулемським графством. Відомий граф Ангулема та Перигора Вульгрін, згадуваний у 806 році.
В 866 році, згідно повідомлень хроніки Адемара, було засноване окреме Перигорське графство, котре, в свою чергу, було віддане в лен чотирьом баронам.
Після одруження Елеонори Аквітанської з англійським королем Генріхом II Плантагенетом в 1152 році Перигор разом з усім південним заходом Франції більш ніж на 300 років потрапив до ленного володіння англійських королів. І досі не дуже впливове в політичному відношенні, під англійською владою графство прийшло в ще більший занепад, перетворившись на арену суперництва між державами і перебуваючи під керуванням слабких і нерішучих правителів. Під час Сторічної війни (1337—1453) лінія протистояння проходила просто через Перигор, у зв'язку з чим по місцевим селам відбувалося масштабне сплановане будівництво укріплених садиб () і церков. Саме Перигор вважається центром розповсюдження романського стиля в архітектурі.
Вже починаючи з 1204 року окремі частини Перигору почали повертатися під владу французького короля; активна суперечка за Перигор між англійцями і французами почалася в 1259 і продовжилася під час Сторічної війни. Поступово французи здобували перевагу і змусили англійців відступити на південний захід. Битва при Кастійоні, яка завершила Сторічну війну і змусила англійців остаточно покинути південний захід Франції, насправді відбулася в межах Перигору, на південній його околиці на березі Дордоні, біля містечка Ламот-Монтравель.
Релігійні конфлікти під час Реформації роздерли Перигор навпіл: Периге залишився вірним католицькій церкві, тоді як Бержерак приєднався до реформаційного руху. Подальше розгортання конфлікту призвело до різанини гугенотів.
Ще в 1470 році Перигор перейшов під владу дома Албрет і згодом був успадкований і приєднаний до володінь Наваррської корони. В 1607 році, коли наваррський король Генріх III посів французький престол (під іменем Генріха IV) як засновник династії Бурбонів, Перигор був остаточно приєднаний до Франції. В XVIII ст. Перигор був включений до складу провінції Гієнь і підпорядкований Бордо.
Нова доба Незважаючи на розбрат і смути, в XVI ст. Перигор переживає період розквіту, пов'язаний з бурхливим розвитком трансатлантичної торгівлі. Регіон, багатий на природні ресурси, такі, як деревина і залізо, а також на продукти сільського господарства (з яких за тих часів найважливішим було вино), значно зміцнів в економічному, культурному і духовному відношенні. Мішель де Монтень, тогочасний бургомістр Бордо, і Жан де ла Беті були серед найзначніших літературних діячів і філософських мислителів того часу. Пишно оздоблені домівки заможних містян, збудовані в ті часи, прикрашають вулиці Периге і Сарла-ла-Канеди. На часи ренесансу та бароко припадає також будівництво більшості місцевих за́мків і маєтків, завдяки якім Перигор був прозваний «Землею тисячі замків» (цікаво, що точне число Перигорських замків дорівнює 1001).
Після Французької революції Перигору в 1790 році було дозволено вийти з підпорядкування Бордо і утворити окремий департамент, функції столиці якого повинні були виконувати по черзі великі міста регіону. Департамент був створений майже в межах давнього графства, лише на півдні і сході деякі ділянки були передані іншим департаментам, замість яких були приєднані деякі землі на півночі. Однак в тому же році центральний уряд вирішив перейменувати департамент в Дордонь і встановити постійною резиденцією префектури місто Периге.
Індустріалізація відбувалася в Перигорі пізно і повільно і мала дуже обмежений вплив; регіон начебто би впав в тривалу економічну летаргію. До того ж, місцеві виноградники були вражені філоксерою і майже повністю нею знищені. З цього почався період цілковитого господарського занепаду, наслідків яких регіон остаточно не позбувся навіть сьогодні. Одним з наслідків стало масове переселення селян до міст і еміграція до інших країн; зараз в департаменті Дордонь живе менше людей, ніж в 1800 році. За новітніх часів цю тенденцію вдалося частково подолати за допомогою розвитку туризму, якому сприяє відсутність в Перигорі важкої промисловості і, внаслідок цього, здорова екологія. Сьогодні покинуті чи зруйновані садиби, селянські дома, млини та замки часто придбавають іноземці з метою після ремонту використовувати їх як місце літнього відпочинку чи навіть постійного мешкання. Основну частину іноземних землевласників становлять англійці, але багато голландців та німців також виявляють інтерес к придбанню нерухомості в цієї пасторальній місцевості.
Населення
Перигорці досі зберігають традиції сільського життя і пишаються ними. Традиційними якостями Перигорців вважають гостинність і відкритість, а також працьовитість і енергійність, і така точка зору цілком обґрунтована, зважаючи на те, як швидко і успішно вдалося розвинути в регіоні туристичну індустрію.
Національне усвідомлення Перигорців як французів сформувалося досить пізно — ідея французької національної держави, зцементованої спільністю поглядів, виникла лише після Великої Французької революції. Саме тоді була започаткована централізована бюрократія, яка почала форсоване впровадження французької мови. Ця тенденція була значно підсилена заведенням в 1871 обов'язкової загальної освіти, і зараз майже всі Перигорці розмовляють стандартною французькою мовою. Раніше діалектами французької розмовляли лише в деяких місцях на крайньому заході, решта же Перигору спілкувалася окситанською (провансальською) мовою. Трьома діалектами провансальської і зараз розмовляють подекуди в сільській місцевості, але, хоча останнім часом серед Перигорців спостерігається відновлення інтересу до мови предків, провансальська мова в Перигорі знаходиться під загрозою зникнення.
Структура населення Як і інші переважно сільські регіони Франції Перигор страждає від еміграції і недостатнього розвитку інфраструктури. Внаслідок цього населення сільських областей за межами міських агломерацій поступово старіє і майже не має природного приросту. За етнічним складом населення Перигору гомогенне, відсоток іммігрантів незначний і стає помітним лише при врахуванні іноземців, які приїжджають до Перигору лише сезонно. Серед приїжджих з інших регіонів Франції найчисленніші переселенці з Ельзасу та Бретані; в 1962—1964 роках тут також розселялися біженці з Алжиру.
Демографічна динаміка