Лозове́ (колишня Торфорозробка) — селище в Україні, у Деражнянській міській територіальній громаді Хмельницького району Хмельницької області. Селище розташоване біля залізничної станції Коржівці на лінії Жмеринка — Гречани. Засноване в 1929 році на місці видобутку торфу. Статус смт, як і назву Лозове отримало в 1949 році. 1962 року місто Хмельницький разом із смт Лозове віднесено у відання Хмельницької обласної ради. Статус селища має від 2024 року. До старостинського округу, центром якого є Лозове, належать також Красносілка та Коржівці.

Розташування Сусідні населені пункти:

Частина селища (верхня дільниця ДП «Поділляторф», колишня вул. Пролетарська) була значно відокремлена від основної частини Лозового і знаходилась у безпосередній близькості до села Богданівці, на захід від зупинного пункту Масівці. Остаточно у 2010-х її приєднано до Богданівець.

Символіка Символами селища є герб та прапор, затверджені рішенням селищної ради 22 вересня 2011 року. Автором обох символів є І. Д. Янушкевич. Квадратне полотнище прапора складається з трьох рівновеликих горизонтальних смуг — синьої, зеленої та чорної. На верхній смузі — жовте сонце, на перетині нижніх двох — жовті полум'я та квітка.

Щит герба багаторазово перетятий зеленим і чорним і має лазурове вістря з срібною нитяною облямівкою. На вістрі срібний штангенциркуль в пояс, над яким золоте сонце. Вістря супроводжується справа вгорі золотим полум'ям, зліва вгорі золотою квіткою. Щит обрамований декоративним картушем та увінчаний срібною міською короною з трьома вежками.

Історія За даними перепису населення у 1939 році в Торфорозробці (котра належала до історичної Богдановецької сільської ради) мешкало 355 чоловіків та 276 жінок (в сумі 631 людина).

Лозівський інструментальний завод Передісторія заводу почалась із механічних майстерень, які обслуговували місцеве торфопідприємство. На їх базі у 1961 році виник механічний завод, який спеціалізувався на виготовленні зажимного допоміжного інструменту для металоріжучих верстатів. Першою продукцією підприємства стали перехідні втулки КМ 2/1 — 5/4, обертові верстатні центри КМ № 2 — 5 та свердлувальні патрони ІПС-13. З 1 квітня 1964 року завод перейменували на Хмельницький Інструментальний завод. У 1960-1970-ті роки підприємство значно розрослось, на ньому було розширено асортимент продукції.

У 1986 році підприємство було запрошене Міжнародною організацією якості на конференцію в Женеву з метою вручення йому призу «За найкращу якість», як переможцю конкурсу Мінверстатопрому СРСР.

У 1990-х роках на заводі відбувся значний спад виробництва, накопичилася заборгованість із виплат зарплат та податків, скорочувався персонал. Частину устаткування було розпродано. Перший прибуток підприємство змогло отримати лише у 2003 році. Наразі ВАТ «Лозівський інструментальний завод» поступово відновлює виробництво, його продукція продається в Україні та експортується за кордон.

З 2014 року на заводі виготовлялися буржуйки для українських військових, залучених в АТО.

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 727-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Хмельницької області», увійшло до складу Деражнянської міської громади.

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Деражнянського району, село увійшло до складу Хмельницького району.

Соціальна інфраструктура В селищі є ліцей (раніше — загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів), у якому станом на кінець 2024 року працювало 30 осіб та навчалося 146 учнів. Також діють дитячий садок «Веселка», бібліотека, поштове відділення, будинок побуту, ательє, музична школа, лікарська амбулаторія, два кафе. Діє хоровий колектив «Лозівчанка».

Збудована Свято-Володимирська церква — священик Володимир Ковальчук (належить до УПЦ МП).

Крім того, у Лозовому діють млин, перукарня, швейна, аптека, низка магазинів та пожежна частина з одним пожежним автомобілем.

У селищі створено аматорську футбольну команду «Лідер».

Пам'ятки історії

У селищі знаходиться братська могила радянських військовополонених, пам'ятка історії місцевого значення. У ній знаходяться тіла близько сотні неідентифікованих осіб. Пам'ятник на місці поховання виготовлено на Львівській експериментальній кераміко-скульптурній фабриці та встановлено у 1967 році.

Особистості Під час повномасштабного російського вторгнення загинули, захищаючи Батьківщину, лозівчани: Вадим Шаронов (19.02.1997 — 15.02.2023), загинув у битві за Бахмут Василь Сапіташ (24.07.1978 — 16.03.2023). Уродженець Летичева, мешканець Лозового. Доброволець АТО, де отримав поранення. Попри інвалідність другої групи (унаслідок поранення та перенесеного інфаркту), після початку повномасштабного вторгнення пішов добровольцем до 3-ї окремої важкої механізованої бригади. Списаний після другого інфаркту, вступив до мобільного прикордонного загону. Помер унаслідок третього інфаркту. В'ячеслав Назаров (3.11.1987 — 21.03.2023). Розвідник 3-ї окремої важкої механізованої бригади, загинув на Харківщині. Антон Вараниця (15.03.1992 — 6.07.2026). Отримав важке поранення біля Охрімівки на Харківщині, від якого згодом помер у київському Інституті нейрохірургії.

Галерея

Примітки

Посилання

ВАТ «Лозівський інструментальний завод». Офіційний сайт. Паспорт територіальної громади Лозівської селищної ради Деражнянського району