Лакро́с () — командна гра з твердим гумовим м'ячем, який переносять полем за допомогою кросів — сіток на довгій ручці. Видовищний вид спорту: за гарної гри м'яч стрімко літає полем, ледь торкаючись землі. У лакрос грають і чоловіки і жінки. У чоловічій команді 10 гравців, у жіночій — 12. У чоловічому лакросі дозволено силові прийоми та контактну боротьбу, тому гравці вдягають спеціальну захисну амуніцію: шоломи з маскою та щитки під одяг. У жіночому лакросі силові прийоми заборонено.
Походить від багатавею — давньої гри в м'яч, у яку індіанці Північної Америки грали ще сотні років тому. У багатавей грали, часом, по кілька днів, і кожна команда забивала сотні м'ячів у ворота суперника. Це була жорстка силова гра, гравці нерідко зазнавали серйозних травм і каліцтв. Європейські поселенці в Канаді запозичили цю гру, назвавши її «la crosse».
Лакрос вважають національним канадським видом спорту, проте останнім часом він набув популярності в інших країнах — США, Великій Британії, Австралії, Новій Зеландії, ПАР.
Назва гри походить від французького crosse — «посох», «ковінька», «патериця». У значенні спортивної гри її прийнято писати з визначеним артиклем — la crosse (іноді lacrosse).
Опис
Поле лакросу приблизно тих самих розмірів, що й футбольне. На кінцях поля стоять ворота завдовжки та завширшки 1,83 м.
У грі беруть участь дві команди, які прагнуть вразити ворота суперника гумовим м'ячем (62,8—64,77 мм, 140—147 г) за допомогою спеціальної ключки, яка називається стік. На верхній частині ключки — голові, прикріплено сітку так, щоб гравець міг зловити та утримати в ній м'яч. Основна мета гри для нападників — закинути м'яч у ворота суперника. Зараховуються лише голи з-за меж кола, яким обведено ворота. Для цього гравці передають паси та використовують ведення м'яча. Основна мета захисників — запобігти голу від команди суперника. М'яча можна підхоплювати та нести на кросі, тримаючи його практично вертикально й швидко крутячи, щоб м'яч залишався в сітці. Для цього вони можуть вибивати м'яч ключкою або штовхати гравця в тіло.
Команда складається із гравців чотирьох типів: нападник, півзахисник, захисник, воротар. Як правило, у лакросі нападники грають тільки в зоні біля воріт суперника, захисники тільки в зоні біля своїх воріт, а півзахисники можуть розташовуватися в будь-якій зоні і грати як нападники або як захисники. У командах високого рівня півзахисники бувають атакуючі (грають переважно під час атаки своєї команди) та захищаючі (грають переважно під час атаки команди суперника).
Варіанти гри
Нині існує кілька різновидів лакросу, що відрізняються розмірами поля, кількістю гравців та правилами. Основних різновидів чотири: (на траві або просто лакрос), , , .
Від 1967 року проводяться , в яких беруть участь команди різних країн, а також індіанського племені ірокезів (від 1990 року).
Історія виникнення
Від 1100 року американські індіанці грали в ігри, що лягли в основу сучасного лакросу: dehontsigwaehs («вони штовхають стегнами») в онондага, Tewaaraton («молодший брат війни») у могавків, baaga'adowe («ті, що б'ють боки») і Ishtaboli або kapucha toli («молодший брат війни») у чокто. До XVII століття лакрос був добре відомий і задокументований місіонерами-єзуїтами на території сучасної Канади. 1637 року французький єзуїт Жан де Бребеф бачив гру гуронів у області сучасного Онтаріо і французькою назвав гру la crosse («гак», «клюшка»). Назва, очевидно, походить від французької назви хокею на траві ().
Протягом багатьох років лакрос відігравав важливу роль в общинному та релігійному житті племен усього континенту. У традиційному варіанті канадських аборигенів кожна команда складалася зі 100—1000 осіб, які грали на полі завдовжки кілька кілометрів. Гра тривала від світанку до заходу сонця протягом двох-трьох днів і була частиною церемоніального ритуалу, символічною битвою (для припинення міжплемінних суперечок), або була проявом подяки Творцю. Лакрос гартував молодих воїнів, ставав способом розваги та/або приводом для азартних ставок, проводився в період свят. Гравці виступали в ролі воїнів, прагнучи заслужити славу і пошану собі та своїм одноплемінникам.
Гра починалася з того, що м'яч підкидали в повітря і обидві команди кидалися ловити його. Передача м'яча вважалася хитрістю, а ухилення від суперника — боягузтвом. Знахарі виступали тренерами, а жінки племені зазвичай уболівали за гравців і підбадьорювали їх піснями. У деяких районах існувала й жіноча версія лакросу під назвою амтахча (amtahcha), в якій використовували коротші ключки з більшими сітками. Жінки Східної лісозони та серед ірокезів також грали в різновид гри — подвійний м'яч (). Лакрос зміцнював єдність шести племен ірокезів.
описав гру, в яку грали племена могавків 1757 року: «вони використовували дерев'яний м'яч діаметром близько 3 дюймів (7,6 см), а інструментом, за допомогою якого вони пересували його, був міцний посох довжиною близько 5 футів (1,5 м) зі сіткою-обручем на кінці, досить великим, щоб умістити м'яч».
1830 року англомовні жителі Монреаля перейняли гру у могавків. 1856 року канадський стоматолог заснував . 1860 року він кодифікував гру, скоротивши тривалість кожної партії і зменшивши кількість гравців до 12 в команді. Перша гра за правилами Бірса відбулася 1867 року в ; вони програли крикетному клубу Торонто з рахунком 3:1. Лакрос набирав популярності, і на 1900 рік налічувалося дюжина чоловічих клубів лакросу в Канаді, США, Англії, Австралії, Новій Зеландії. Жіночий різновид гри представила 1890 року в Шотландії . 1926 року в США з'явився жіночий клуб лакросу, заснований .
У США лакрос від середини 1800-х до першої половини 1900-х років був переважно регіональною грою Середньоатлантичних штатів (переважно Нью-Йорк і Меріленд). В останній половині XX століття цей вид спорту поширився за межі регіону, і нині зустрічається на більшій частині території країни. Згідно з дослідженням, проведеним US Lacrosse 2016 року, в країні налічується понад 825 000 учасників лакросу, а серед шкіл-членів NFHS (Асоціації державних середніх шкіл) гра є командним видом спорту, який показує найшвидше зростання.
Лякросс двічі включали до програми літніх Олімпійських Ігор — у 1904 та , а також був показовим видом спорту на Олімпіадах , та 1948 років.
Сучасний стан У світі існує понад три десятки . З них більшість — у Європі та створені в останньому десятилітті XX століття, проте провідними країнами залишаються США та Канада, де лакрос має значну популярність.
Лакрос в Україні Квітень 2010 року: Sharon Heiny вперше познайомила українців із лакросом. Грудень 2011 року: Роман Фіщук продовжив розвиток лакросу, завдяки чому європейська федерація лакросу допомогла інвентарем. У грудні 2011 року зародилася команда в Рівному. 25 квітня 2012 року започатковано першу в Україні дитячу команду. Перша участь наших гравців у турнірі в Софії (Болгарія). 8 листопада 2012 року перший лакрос-табір. Жовтень 2013: David Diamonon створює київську команду. 29 березня 2014 року відбувся перший Кубок України за участю Вінницьких Вовків, київської та рівненської команд. Перемогу здобула рівненська команда. Грудень 2014: Єгор Турченюк продовжує розвиток лакросу в Києві. 7 серпня 2016 року: другий лакрос-табір в Україні. 28 лютого 2017 року зареєстровано Федерацію лакросу України. 6 травня 2017 року створено першу збірну України. 25 травня 2023 року створено команду Dobremans (Бершадь-Вапнярка).
Лакрос у Канаді
У Канаді гра є національним літнім видом спорту. Канадська асоціація лакросу, заснована 1867 року, — найстаріша у світі. Щорічно проводяться дорослі та юнацькі чемпіонати з лакросу у приміщеннях, у двох дивізіонах кожен, а також тридивізійний чемпіонат із лакросу на відкритому майданчику.
2023 року лакрос включено до програми Літніх Олімпійських ігор 2028 року.
Лакрос у коробці Mann Cup Senior «A» — проводиться від 1901 року, трофей, виконаний із чистого золота, коштує близько 25 тисяч доларів Presidents Cup Senior «B» Minto Cup Junior «A» Founders Cup Junior «B» Відкритий лакрос Ross Cup Senior Division I (від 1984 року) Victory Trophy Senior Division II (від 1985 року) Baggataway Cup University
Лакрос у США У США спорт представляє професійна . Також лакрос є одним з офіційних видів спорту Національної асоціації студентського спорту. В чемпіонаті першого дивізіону беруть участь 88 університетських команд, другого дивізіону — 46 команд та третього дивізіону — 208 команд.
На міжнародному рівні США представляють чоловічу та жіночу збірні з лакросу, а також молодіжні збірні до 19 років. Крім цього, в міжнародних змаганнях бере участь індіанська збірна «», яка представляє конфедерацію ірокезьких племен США та Канади.
Лакрос у Росії У Росії (на січень 2024 року) існує сім команд у таких містах:
м. Москва («Moscow Phoenix», «Moscow Lacrosse Club», «Moscow Bulldogs») м. Санкт-Петербург («White Knights», «Lynx») м. Ярославль («Warriors», «Ведмеді»)
Лакросс в інших країнах
Невеликі спільноти лакросу тривалий час існують в та . Починаючи з 1990-х років, з'являються й інші національні асоціації лакросу, які тепер існують у двох десятках європейських країн, у Новій Зеландії, , Південній Кореї тощо. Усі вони об'єднані в міжнародну федерацію, за винятком незалежних асоціацій в та Китаї.
Лакрос у кіно «Вовченя» «Останній з могікан» «Американський пиріг»
«Доктор Хаус» (1 сезон, 2 епізод)
Примітки
Див. також Лакрос на Олімпійських іграх
Посилання
US Lacrosse — The national governing body for lacrosse in the United States. Lacrosse news archive at Baltimore Sun CBC Digital Archives — Lacrosse: A History of Canada's Game Lacrosse Map — Interactive team and tournament map documenting the growth of lacrosse since 1850. The «Official» Lacrosse Dictionary from E-Lacrosse.com UK Lacrosse Forum Федерація лакросу України — офіційний вебсайт