Історія Естонії — події на території сучасної Естонії з моменту початку розселення там людей і до сьогодення.
Перші людські поселення виникли на цій території приблизно за 9,5-9,6 тисяч років до н. е. в рамках так званої кундської культури. До X—XIII століть склалася ранньофеодальна структура суспільства, де на чолі земель стояли старійшини і ватажки військових дружин.
У XIII столітті хрестоносці, придушивши опір естів, включили ці землі до складу Лівонського ордену. З цього часу німці протягом декількох століть займали в Естонії ключові позиції у владних структурах, культурі, економіці тощо. У XVI столітті Естонія пройшла епоху Реформації, з цього часу основною релігійною конфесією на її території став протестантизм. У тому ж столітті за підсумками Лівонської війни Північна Естонія увійшла до складу Швеції, ще за півстоліття також до Швеції була включена і південна Естонія.
Після Північної війни між Швецією і Росією Естонія у 1721 році була включена до складу Російської імперії. За даними перепису населення 1897 року в Естонії проживало 958000 осіб, з них естонці становили трохи більше 90 %, росіяни — 4 % і німці — 3,5 %.
Після розпаду Російської імперії 24 лютого 1918 р. була проголошена незалежна і демократична Естонська Республіка. Незалежність була досягнута в ході Визвольної війни. 2 лютого 1920 р. Радянська Росія і Естонія підписали мирний договір про взаємне визнання. 22 вересня 1921 р. Естонія стала членом Ліги Націй.
В результаті розподілу сфер впливу між СРСР і Німеччиною в 1939 році, Естонії у вересні 1939 року Радянським Союзом було нав'язано «Пакт про взаємодопомогу», а 6 серпня 1940 року Естонія була включена до складу СРСР. У період з 7 липня 1941 по 24 листопада 1944 року територія Естонії була окупована нацистською Німеччиною. Після того як радянські війська відновили контроль над територією Естонії, вона знову була включена до складу СРСР. США і ряд інших країн це включення визнали де-факто і не визнали де-юре.
20 серпня 1991 року незалежність Естонії було відновлено. 17 вересня 1991 року Естонія була прийнята в ООН. 2004 року Естонія стала членом Європейського Союзу і НАТО.
Доісторична й стародавня Естонія
Середньокам'яна доба Життя людей на території сучасної Естонії стало можливо після відступу льодовика під час останнього льодовикового періоду. Згідно з археологічними даними, найдавнішим із відомих поселень тут була стоянка древніх людей на березі річки Пярну біля села Пуллі, поблизу міста Сінді, приблизно в 9,5-9,6 тисяч років до н. е.. Це та пізніші поселення мисливців та рибалок відносяться до так званої кундської культури, яка існувала аж до епохи мезоліту (V тисячоліття до н. е.).
Новокам'яна доба З V по III тисячоліття до н. е. територія Естонії була заселена народами нарвської культури і культури ямочно-гребінцевої кераміки. В епоху неоліту (IV—II тисячоліття до Р. Х.) їх змінює культура шнурової кераміки.
У другій половині неоліту, починаючи приблизно з 2900 рр. до н. е., на території Естонії стали розводити худобу — корів, кіз, овець і свиней , до І тисячоліття до н. е. скотарство стало головною галуззю господарства.
Бронзова доба У I тисячолітті до н. е. населення території нинішньої Естонії переходить до осілого способу життя і будує перші укріплені поселення, що відносять до культури Асва. Найвідоміші з городищ — Асва й Ридала на острові Сааремаа та Іру під Таллінном.
Залізна доба З середини І тисячоліття до н. е. розвиваються сухопутні і морські контакти з сусідами. Цей період відомий в археології як культура кам'яних могильників. У перші століття н. е. основою господарства стає землеробство, у 2-й половині І тисячоліття широкого поширення набуло орне землеробство з використанням худоби як тяглової сили.
Формування ранньої естонської народності Назва Естонія може походити від слова «Aestii», яке вперше згадується римським істориком Тацитом в 98 році н. е. в трактаті «Про походження германців і місцеположення Германії». Так, за його словами, германці називали народи, що жили на північному сході від річки Вісла. Політолог Рейн Таагепера відзначає той факт, що естонці є корінним народом, що протягом декількох тисячоліть проживали на цій землі.
Естонська мова за походженням відноситься до угро-фінської групи, племена-носії цих мов з'явилися на території нинішньої Естонії в результаті міграції зі сходу і півночі приблизно в 3300-3200 роках до н. е...
Середньовічна Естонія
Народний уклад XI століття стало переломним моментом в характері заселення Естонії: безліч старих городищ-поселень було закинуто, але побудовані нові і потужніші. Зросла чисельність населення і площі землеробства.
До кінця залізної доби сформувалася система адміністративного поділу. Основною адміністративно-територіальною одиницею в стародавній Естонії був кіхельконд, яких налічувалося, в цілому, близько 45. Вони складалися з вакових округів, в які входили від декількох десятків до сотні хуторів (сімейних ферм). Кіхельконди об'єднувалися в мааконди. До початку XIII століття їх було вісім: Вірумаа, Ляанемаа, Рявала, Сааремаа, Сакала, Уганди, Хар'юмаа, Ярвамаа Статья Мааконд , Большой_энциклопедический_словарь. Основною соціально-економічною одиницею була сімейна ферма.
До X—XIII століть склалася ранньофеодальна структура суспільства, де на чолі земель стояли старійшини і ватажки військових дружин. Культура цього періоду відбилася згодом в епосі Калевіпоег.
Руська колонізація (1030—1061 роки) Близько 1030 року відбувся похід Ярослава Мудрого в естонські землі. Результатом походу було заснування міста Юр'їв (тепер Тарту). 1061 року місцеві племена відбили місто.
Війни з сусідами Надалі ести та з іншої сторони псковитяни з новгородцями здійснювали до початку XIII століття взаємні набіги.
Подібні конфлікти відбувалися у естів зі скандинавськими вікінгами з IX століття.
Поширення християнства в Естонію Середньовіччям в Естонії вважають період з початку XIII і до другої половини XVI століття, тобто з початку поширення християнства і до Лівонської війни.
Християнство прийшло до Естонії значно пізніше, ніж в інші країни Європи. Спочатку на цій території з'явилися місіонери, потім почалася військова експансія, яку підтримували розрізнені сили: папська курія, гамбурзько-бременські архієпископи, Тевтонський орден, Данське і Шведське королівства. Перші спроби папських місіонерів долучити естів до християнства почалися вже в 1170-ті роки, але успіху не мали.
Завоювання Естонії хрестоносцями
У XII столітті почався Лівонський хрестовий похід. До естонської землі хрестоносці дісталися у 1206—1208 рокам. 1217 року ести зазнали поразки в битві при Вільянді, в якій загинув старійшина Лембіту.
Німецький Орден мечоносців завоював Південну Естонію до 1224 і острів Сааремаа (Езель) до 1227. У підсумку ці землі потрапили під владу Лівонського ордену. Формування нової адміністративної системи на завойованих землях тривало до кінця XIII століття. Основними причинами поразки стали чисельна і військово-технічна перевага супротивника, а також відсутність централізованої політичної влади у естів.
На завойованих орденом землях були створені Езель-Вікське (Саарі-Ляєнеське) і Дерптське (Тартуське) єпископства.
Після перетворення Ризького єпископства в архієпископство 1251 року Дерптське і Езель-Вікське єпископства перейшли в підпорядкування до Ризького архієпископа.
Данська Естонія
У 1219 році данський Король Вальдемар II завоював Північну Естонію, перемігши естів в битві при Лінданісе. Північна частина Естонії увійшла до складу Данського королівства як Князівство Естонії, а король Данії додав до свого титулу ще й титул «Князь Естонії».
У 1240 році данський король подарував землі для створення Талліннського єпископства.
Талліннський єпископ підпорядковувався архієпископу Лунда і світської влади на своїй території не мав.
Конфлікти нової влади з місцевим населенням призвели до повстань, найвідомішим з яких стало повстання Юр'євої ночі в Данській Естляндії у 1343 році. Данці не змогли самостійно впоратися з ним і закликали на допомогу Тевтонський Орден.
Надалі через зростання внутрішніх проблем 29 серпня 1346 року данський король Вальдемар IV Аттердаг продав данську частину Естляндії великому магістрові Тевтонського ордена Генріху Дуземеру за 19 тисяч срібних кельнських марок, а останній передав Естляндію ландмейстеру Тевтонського ордена в Лівонії Госвіну фон Херіке.
Новоісторична Естонія
Німецьке правління У регіоні була сформована феодальна система. Феодалами були німецькі лицарі, єпископи і нечисленні естонські старійшини, які були швидко германізовані. Права селян систематично обмежувалися аж до введення кріпацтва у XVI століттюЭстония в энциклопедии «Кругосвет». У 1550 року натуральні податки досягли 25 %, а перший випадок продажу селянина окремо від землі датується 1495 роком.
Вся адміністративна і судова влада перебувала в руках німецьких магістратів. У містах утворилися купецькі гільдії і цехи ремісників. Реваль, Дерпт, Пернау і Феллін входили в Ганзейського союзу. Самі ж естонці, які складали близько 80 % населення, залишалися селянами і не мали особистої свободи до скасування кріпацтва в 1816—1819 роках. У XIV столітті існували істотні розбіжності між великими феодалами Лівонії, які проводили до збройних зіткнень. У XV столітті відбулася консолідація станів і врегулювання відносин між ними .
Архітектурний вигляд міст, особливо Таллінна з його середньовічної готикою, формувався під сильним впливом західної та північноєвропейської («ганзейської») архітектури.
Населення Естонії в 1550 році склало близько 250 тисяч чоловік, з яких щонайменше 6 % жили в містах, у тому числі 8000 в Таллінні та 6000 в Тарту Міста Естонії відігравали істотну роль в торгівлі між московитськими містами і Заходом. Перша в Естонії бібліотека була заснована в Таллінні в 1552 році.
Стосунки з католицькою церквою Існують розбіжності з приводу відносини католицької церкви до естонського населенню. У всіх талліннських церквах і монастирях, крім німецької, читалися проповіді естонською. Серед селян були поширені язичницькі звичаї, переплетені з католицькими обрядами. До XVI століття жителі Естонії стали користуватися християнськими іменами, які прийшли на зміну древнім естонським.
Реформація у Естонії Рух Реформації, початок якої було покладено Мартіном Лютером в Німеччині (1517), набуло широкого поширення на території сучасної Естонії. Основою Реформації в Естонії послужили економічні протиріччя міст як торгових центрів, з одного боку і Ордена і лицарства, з іншого.
Лютеранські проповідники почали свою регулярну діяльність в Таллінні і Тарту навесні 1524 року. Восени того ж року вибухнули заворушення, в яких містян (переважно простий люд і молоді купці) в іконоборства розоряли не тільки парафіяльні церкви і монастирі, але і житла духовенства.
На селі впровадження лютеранства відбувалися набагато повільніше і навіть у XVIII столітті сільські лютеранські священики скаржилися на прихильність своїх парафіян католицьким обрядам .
Однією з вимог Реформації було проведення богослужіння на мовах місцевих народів, що стало причиною видання в Німеччині перших книг естонською мовою (1525 або 1535 рік).
Лівонська війна У XVI столітті Лівонська конфедерація, Московське царство, Річ Посполита, лютеранські Шведське й Данське королівства вступили у великий і тривалий конфлікт за території, в числі яких була і територія сучасної Естонії. Цей конфлікт, що тривав з 1558 по 1583 роки, отримав назву Лівонська війна. Підсумком конфлікту був розпад Лівонської конфедерації, Естонія була поділена між Швецією та Річчю Посполитою, через півстоліття Південна Естонія також була передана Швеції.
До початку Лівонської війни (1558—1583) населення на території сучасної Естонії становило від 250 000 до 300 000 чоловік. На початковому етапі війни Лівонська конфедерація виявилася не в змозі протистояти московським військам, була швидко розгромлена і вже у 1561 році припинила існування, передавши свої землі ВКЛ.