Чу́б, чупри́на, оселе́дець — чоловіча зачіска у вигляді довгого пасма волосся на голеній головіЖайворонок В. В. «оселе́дець» = чупри́на // Знаки української етнокультури: словник-довідник / Віталій Жайворонок; Національна академія наук України; Інститут мовознавства імені О. О. Потебні. — : Довіра, 2006. — С. 422. — 5000 екз. — ISBN 966-507-195-5.. Одні з найперших згадок про чуб є у візантійських описах князя Святослава Ігоровича.

Поширення

Була поширена у євразійських кочовиків, а також народів, що виводили від них своє походження. У середньовіччі її носили тюрки й татари, а в ранньому новому часі — татари, турки, русини, поляки. В Османській імперії чуб був зачіскою яничарів. У Речі Посполитій був атрибутом «сарматської моди» й мав поширення серед шляхти і козаків.

На теренах Східної Європи найдовше зачіска носилася в Україні: до кінця XVIII століття серед січового козацтва (як ознака приналежності до Січі), а до 1-ї половини XIX століття — українських міщан (як символ приналежності до козацького народу). Інші назви — чуприна, оселедець (російська назва від Катерини ІІ), хохол (московська назва шляхетсько-козацької зачіски в XVII—XIX століттях й зневажлива назва українців, що від неї походить).

Історія Одні з найперших згадок про чуб знаходяться у візантійських описах князя Святослава Ігоровича, при цьому така зачіска розглядається як ознака знатного походження. Зокрема відомий візантійський історик-хронист Лев Диякон таким чином зображує київського князяГальвар Чйон. «Русь вікінгів» — Кай Гансен, Ставангер, 2009. ISBN 978-82-91640-41-9, стор. 47:

Відомо, що тюрки-кизилбаші голили бороди, відпускали довгі азербайджанські вуса, а на голеній голові залишали чуб. За словами агента Московської компанії Лайонеля Племтрі, який побував в Сефевідській імперії в 1568—1574 рр., довжина чуба в кизилбашів могла досягати 2 футів (~ 61 см), а її власники вірили в те, що за допомогою нього вони легше перенесуться на небо, коли помруть.

Також широко поширеною чуприна була за часів козаків, ставши одним з основних елементів опису козака в образотворчому мистецтві та літературі: Питалися козака: «Що то за причина, Що в вас гола голова, А зверху чуприна?»

«А причина то така: Як на війні згину - Мене ангел понесе В небо за чуприну» Степан РуданськийРуданський С. «Твори в трьох томах» — К.:Наукова думка </div>

Козацька зачіска Чуб та чуприну зазвичай розглядають як два окремі види зачіски. Чуб підстригався так: над лобом на скронях і на потилиці волосся голилося чи стриглося при тілі, і тільки серед голови залишалося на долоню широке, кругле пасмо довгого волосся. Те волосся розчісували на всі боки і підстригали кругом — вище над лобом, а нижче на потилиці. Таким чином голені місця прикривалися чубом і здавалося, що голова вся у волоссі; тільки коли чуб закочувався вітром, то голий череп відкривався, і від того обличчя людини робилося дико-величним і войовничим.

Зовсім інакше підстригалася чуприна. Вся голова голилася чи стриглася при тілі, над самим же лобом лишали кругле пасмо волосся пальців у три ширини. Волосся те часом відростало у довгу косу, яку можна було зачесати на лівий бік, або обвести кругом голови і замотати за ліве вухо, або просто довести до нього і замотати. Частіше, коли вона була не дуже довга, тільки спускалася на вухо і кінець її теліпався на плечі. Вважалося, що така коса надає лицю дуже войовничий вигляд та оригінальну красу.«Чуб і чуприна» Український Світ.- 1996. — № 1-3 Чуприну неодмінно носили за лівим вухом, як усі відзнаки і нагородиЯворницький д. І. «Історія запорізьких козаків». — Львів: Світ,1990. В Україні існував навіть спеціальний термін «чупринди́рь»Чупринди́рь // Російсько-українські словники на R2U — хоробрий, як запорожець, що носить чуприну на головіСтороженко О. «Марко Проклятий. Оповідання» — К.:Дніпро,1998.

Щоб отримати право поголити чуприну згідно козацького звичаю, молодики повинні були пройти ряд випробовувань.

Галерея

Турки

Азербайджанці

Шляхта

Козаки

Уявні образи

Див. також

Кучма (чуприна) Локон юності Айдар (чуб) Кочівницька коса Сарматизм Свевський вузол

Примітки

Джерела та література Яворницький Д. І. Історія запорозьких козаків. — К.: Наукова думка, 1990. — Т.1

Посилання

«Оселедець», або чуприна Зачіски // Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. Т. 2. / Олекса Воропай. — Мюнхен: Українське видавництво, 1958. — C. 232—233. Чоловічі зачіски та головні убори // Ілюстрована енциклопедія українського народу. Звичаї. Свята. Традиції / Уклад. І. І. Сметана. — Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2012. — 416 с. — С. 60—62.

Оселедець // Етимологічно-семантичний словник української мови. Т. 3: М — О / Митрополит Іларіон. — Вінніпег: Накладом Товариства «Волинь», 1982. — С. 394—395. Левержет //