Ву́лиця Антоно́вича — вулиця в Голосіївському районі міста Києва, місцевість Нова Забудова. Пролягає від вулиці Гетьмана Павла Скоропадського до Либідської площі.

Прилучаються вулиці Саксаганського, Жилянська, Фізкультури, Ділова, Івана Федорова, провулок Бориса Шахліна, вулиці Лабораторна, Володимиро-Либідська, Німецька, Єжи Ґедройця, Ковпака, Загородня, провулок Руслана Лужевського та бульвар Миколи Міхновського.

Історія Вулиця виникла в 30-ті роки XIX століття і складалася з двох вулиць: Кузне́чної (від ковальських майстерень, колись розташованих уздовж неї; проходила між теперішніми вулицями Гетьмана Павла Скоропадського та Івана Федорова) і На́бережно-Ли́бідської (від річки Либідь, що протікає паралельно вулиці Антоновича). У 1909 році обидві вулиці об'єднані під назвою Кузне́чна. У 1913 році на її початку на ділянці між нинішніми вулицями Гетьмана Павла Скоропадського і Саксаганського було облаштовано бульвар.

У березні 1919 році вулиця отримала назву Пролетарська.

1936 року перейменована на вулицю Горького (назву підтверджено 1944 року), на честь російського письменника Максима Горького.

Під час німецької окупації в 1942-1943 вулиці поверниули історичне найменування — Кузнечна.

23 вересня 2005 року комісія з найменувань та пам'ятних знаків виконавчого органу Київської міської ради ухвалила рішення про підтримання пропозиції про перейменування вулиці Горького на вулицю Антоновича — на честь українського історика, археолога, етнографа Володимира Антоновича, котрий мешкав на цій вулиці в будинку № 40. Однак рішення Київради про перейменування не було прийнято, тобто фактично перейменування не відбулося. Хоча на початку непарної сторони вулиці на окремих будинках з'явилися покажчики з новою назвою (чим внесли додаткову плутанину, бо на парній стороні старі таблички), а Київрада у власних рішеннях вживала як стару назву вулиці, так і нову (або ж обидві одразу).

В травні 2008 року частиною вулиці (на відрізку від вул. Саксаганського до пл. Либідської) було запроваджено односторонній рух.

Сучасна назва на честь українського історика, археолога, етнографа Володимира Антоновича — з 2014 року.

Пам'ятки історії та архітектури буд. № 3, 3-А — прибутковий будинок із флігелем 1911 року. Зведений у стилі модерн архітектором Абрамом Трахтенбергом. буд. № 4-6 — житловий Будинок Медінституту та університету у стилі конструктивізм (1938 року). Архітектор Ф. Я. Лєсковой, співавтор Соломон Венгеровський, за консультації професора Олександра Вербицького. буд. № 8 — житловий будинок початку 1910-х років у стилі неоампір. Належав родині Терещенків. Архітектором, який збудував будинок, ймовірно, є Павло Голландський. буд. № 9 — прибутковий будинок початку 1910-х років. Належав домовласнику Фрідріхові Міхельсону. буд. № 14 і 14-Б — садиба початку XX століття. Побудована архітектором Андрієм Крауссом у стилі модерн. буд. № 17 — прибутковий будинок у стилі модерн (початок XX століття) буд. № 20, 20-Б, 20-В, 20-Г — садиба 1911 року, у стилі модерн. Побудована за проектом, ймовірно, Ф. М. Олтаржевського. буд. № 23, 23-Б, 23-В — садиба Кучера, зведена у 1899–1900 роках за проектом архітектора Володимира Ніколаєва. Головний будинок зведений у стилі ренесанс, флігелі — у цегляному стилі. Садиба належала будівнику-підряднику Льву Кучерову (справжнє ім'я — Лейба Кучер). буд. № 24 — прибутковий будинок початку XX століття. Належав власнику будівельної контори Лейзеру Гугелю. буд. № 26/26 — житловий будинок у стилі модерн (1911). буд. № 32 — житловий будинок, зведений архітектором Андрієм Крауссом у 1877 році в стилі ренесанс. буд. № 38-А — житловий будинок у еклектичному стилі (початок XX століття). буд. № 44 — прибутковий будинок 1909–1910 років. Зведений архітектором Абрамом Трахтенбергом у стилі модерн. Північну частину будинку займало жіноче училище Л. Володкевич. З 1990-х років будівля стояла занедбаною і поступово руйнувалася. У 2013 році будівлю було виключено з реєстру для зносуКиев теряет лицо . Але ще в жовтні 2012 року будинок було зруйновано під зведення готельного комплексу «Асторія»Степанець К., Михайлик О. Втрачені споруди Києва (1992–2016), видання друге. — К., 2016. — С. 130–131.. буд. № 48 — прибутковий будинок кінця XIX століття в еклектичному стилі з елементами ренесансу. буд. № 64/16 — житловий будинок 1910 року у стилі пізній модерн. Архітектор Валеріяном Риков. Реконструйовано в 2010-х роках. буд. № 69 — будинок єврейського училища. Зведений у 1903–1904 роках архітектором Адольфом Мінкусом у стилі історизм. Фінансували будівництво цукрозаводчики Бродські. У 1944 році будинок передано Інститутові електрозварювання.

Пам'ятники та меморіальні дошки буд. № 10 — меморіальна дошка Олександрові Байбакову, який проживав у цьому будинку в 1948–1976 роках. Відкрита 13 липня 2001 року. буд. № 19-21 — меморіальна дошка на честь академіка Василя Комісаренка, який жив у цьому будинку з 1951 по 1993 рік. Виготовлена у вигляді бронзового барельєфу. буд. № 24 — меморіальна дошка Юрієві Бернадському, який жив у цьому будинку в 1986–2006 роках. буд. № 69 — меморіальна дошка Євгенові Патону, який працював у цьому будинку в 1944–1953 роках. Відкрито 28 грудня 1953 року, архітектор Ісроель Шмульсон. Дошку замінено в січні 1981 року; скульптор Олександр Скобліков, архітектор Костянтин Сидоров. буд. № 69 — меморіальна дошка на честь професора Арсенія Макари, який керував відділом у інституті ім. Є. О. Патона в 1949–1975 роках. Виготовлена з мармуру, відкрита в 1986 році. буд. № 69 — меморіальна дошка на честь професора Володимира Труфякова, який керував відділом у інституті ім. Є. О. Патона в 1963–2000 роках. Виготовлена у вигляді гранітного портрету.

Також на фасаді корпусу Київського заводу металивих виробів (№ 50) було встановлено меморіальну дошку на місці загибелі в 1918 році Захара Письменного (1896–1918), металоткача, робітника заводу. Мармурову дошку було відкрито 1965 року, 1983 року її замінили на бронзову, роботи архітектора О. І. Герасименка. Ймовірно, після закриття заводу і відкриття на його місці торговельно-розважального комплексу, дошку було втрачено. Також на фасаді корпусу висіла меморіальна дошка на честь нагородження заводу Почесною грамотою Президіуму Верховної Ради УРСР. Відкрита у 1965 році, втрачена.

На території інституту ім. Є. О. Патона встановлено пам'ятний знак на честь співробітників інституту, які в роки Великої Вітчизняної війни, перебуваючи в евакуації в місті Нижній Тагіл, працювали на танковому заводі.

Зображення

Персоналії

У будинку № 3 в 1910-х роках містилося училище М. Хорошилової, де навчався майбутній письменник Віктор Некрасов і працював вчений Володимир Щербина. Також у цьому будинку проживав фізик-теоретик, академік АН УРСР Олександр Давидов (1964–1988).

У будинку № 4-6 у 1941–1942 роках містилася конспіративна квартира групи Івана Кудрі, до початку 1940-х років тут проживав художник Федір Кричевський, у 1945–1950 роках — геолог і палеонтолог, академік АН УРСР Борис Чернишов, у 1950-х роках у рідних зупинявся кінорежисер Олександр Довженко.

У будинку № 14 проживали акушер-гінеколог, професор Вищих жіночих курсів Георгій Брюно (1910-ті роки), філософ, правознавець, сенатор і академік УАН Богдан Кістяковський (1917–1919 роки), у 1900-х роках — професор-фармаколог Юлій Лауденбах і хірург .

У садибі під № 20 у 1910-х роках проживали лікар та громадський діяч і ректор Київського університету Євген Спекторський.

У будинку № 23 у 1914–1916 роках мешкав композитор Рейнгольд Глієр, у будинку № 24 — геолог, доктор геолого-мінералогічних наук Михайло Доброхотов, у будинку № 26 — історик, академік АН УРСР Арнольд Шлепаков (1967–1999), у будинку № 38-А — письменник Віктор Некрасов (1944–1950). У будинку № 44Будинок знесено в 2010-х роках. містилося жіноче училище Людмили Володкевич, де викладав літературознавець і громадський діяч Григорій Александровський.

У Єврейськом училищі (вул. Антоновича, 69) навчався художник Зіновій Толкачов. Після передачі будівлі Інституту електрозварювання, в ній працювали засновник інституту Євген Патон, член-кореспондент АН УРСР Борис Касаткін, член-кореспондент АН УРСР Арсеній Макара, член-кореспондент АН УРСР Костянтин Хрєнов. У будинку розташований робочий кабінет-музей Є. О. Патона.

У квартирі № 19 будинку № 107 у 1917–1923 роках жив поет Павло Тичина. У будинках № 64/16 та 97 у різні роки мешкав поет Олександр Олесь (Олександр Кандиба).

Установи та заклади

Комітет з державних премій України в галузі науки і техніки (буд. № 51) Музична школа № 1 ім. К. Стеценка (буд. № 19-б) Загальноосвітня школа № 37 (буд. № 130/17) Загальноосвітня школа № 87 ім. О. Довженка (буд. № 4/6) Бібліотека Голосіївського району ім. В. Симоненка (буд. № 25) Державна науково-технічна бібліотека України (буд. № 180) Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики (буд. № 174) Український інститут науково-технічної та економічної інформації МОН України (буд. № 180) Книгарня Readeat (буд. № 50) ВАТ «Укрексімбанк», головний офіс (буд. № 127)

Вулиця у мистецтві У поета Павли Тичини є цикл віршів «Вулиця Кузнечна», названий на честь вулиці, на якій поет проживав до 1923 року. Неодноразово вулиця згадується у творах Віктора Некрасова.

Цікаві факти У Поліцейському сквері, біля перехрестя з вулицею Івана Федорова, зберігся один з чотирьох так званих малих фонтанів Термена.

Зображення

Примітки

Посилання Протокол засідання комісії з найменувань та пам'ятних знаків виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 23 вересня 2005 року

Кузнечный бульвар? Так это на Горького!

Джерела

Малаков Д. В. Прибуткові будинки Києва. —  : Кий, 2009. — 383 с. —