Знання — це знайомство, обізнаність чи розуміння когось або чогось, наприклад, фактів, інформації, описів або навичок. Знання отримується через досвід або освіту шляхом спостереження, дослідження чи навчання. Це фундаментальне поняття, щодо якого не існує однозначного визначення. У різних науках та академічних дисциплінах, які розглядають цей феномен (передовсім у філософії, епістемології, психології, когнітивних науках, антропології, соціології), є власні тлумачення.
Так, у філософії це фундаментальна категорія, визначена у Філософському словнику як «форма духовного засвоєння результатів пізнання, процесу відображення дійсності, що характеризується усвідомленням їх істинності»Філософський словник / за ред. В. І. Шинкарука. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К. : Головна ред. УРЕ, 1986.. Знання можна визначити також як форму інформації, існування систематизованого результату інтелектуальної діяльності людини (пізнання) — з огляду на фундаментальність поняття його важко виразити через простіші філософські категорії. Наприклад, за словами Платона знання — це «підтверджена істинна віра». Знання протилежне незнанню, тобто відсутності перевіреної інформації про що-небудь.
Виділяють різні види знання: істинне (у стародавніх греків епістеме), наукове, повсякденне (у стародавніх греків докса), інтуїтивне, релігійне та інші. Повсякденне знання служить основою орієнтації людини в навколишньому світі, основою її повсякденної поведінки і передбачення, але звичайно містить помилки і протиріччя. Науковому знанню властиві логічна обґрунтованість, доведеність, відтворення результатів, прагнення до усунення помилок і подолання суперечок.
3нання, набуте людством, фіксується в знаках природних і штучних мов, наприклад у текстах. Аналіз сутності знання, його становлення, критеріїв істинності та цінності є предметом галузі філософії епістемологіїЕпістемологія як філософська теорія знання / В. Л. Петрушенко; Держ. ун-т «Львів. політехніка». — Л., 2000. — 296 c. — Бібліогр.: 118 назв.. У пострадянських країнах частіше вживається термін теорія пізнання або гносеологіяНикитин Е. П. Исторические судьбы гносеологии //Философские исследования. — 1993. — № 1. — С.61-70.. Тоді як епістемологія більше зосереджена на структурі самого знання, гносеологія розглядає в першу чергу процес отримання знань суб'єктом пізнання<ref>'Ильин В. В. // Теория познания. Эпистемология. — М.: 1994.</ref>. З іншого, практичного боку, педагогіка вивчає не саму суть знання, а методи його ефективної передачі.
Проблема означення
Серед філософів досі немає одностайної думки щодо визначення поняття знання . Наведене в преамбулі статті визначення з філософського словника має ваду циклічності, оскільки опираєтся на процес пізнання, який в свою чергу визначаєтся як акумуляція знань. Це означення в руслі діалектичного матеріалізму неявно опирається на ленінську теорію свідомості як відображення, однак у слова «духовне засвоєння» в ньому виникає подив і здаються непослідовними.
Більшість мислителів притримується думки, що аби щось вважалося знанням, це щось повинно задовольняти три критерії (відповідно до Платонового визначення знання як підтвердженої істинної віри): бути підтвердженим бути істинним заслуговувати на довіру
Проте, проблема ГеттьєраJames Pryor. Theory of Knowledge — The Gettier Problem (archive), сформульована американським філолософом Едмундом Геттьєром, демонструє, що в цього означення є недоліки. Геттьєр зауважив, що певне твердження може бути істинним і підтвердженим авторитетним джерелом, однак це підтвердження все ж хибне. Він навів гіпотетичний випадок із переглядом по телевізору тенісного матчу між Джоном Макінроєм та Джиммі Конорсом. Макінрой виграв, і насправді Макінрой в тому турнірі виграв, однак виявилося, що він переглядав матч торішнього турніру, в якому Макінрой теж виграв. Запропоновано ряд альтернатив, що намагаються обійти гіпотетичне заперечення Гетьєра, зокрема доводи Роберта Нозіка на користь вимоги «дослідження істини»Philosophical Explanations Chapter 3 «Knowledge and Skepticism» I. Knowledge Conditions for Knowledge p. 172—178. і додаткову вимогу Саймона Блекберна, що ми не стверджуватимемо, що кожен, хто задовольняє будь-якому з цих критеріїв «через хибу, ваду, помилку» має справжнє знання. Річард Кіркхем робить припущення, що наше визначення знання повинне вимагати, щоб свідчення віри з необхідністю означали істинність jstor .
А от Людвіг Віттгенштайн зауважував у дусі парадоксу Мура, що можна сказати «Він вірить у це, але це не так», але сказати «Він знає це, але це не так» не можнаLudwig Wittgenstein, On Certainty, remark 42. Далі Віттгенштайн відзначає, що таке твердження відповідає не визначеному ментальному станові, а радше визначеному способові говорити про переконання. Різниця тут не в ментальному станові мовців, але в тому, що вони роблять. У цьому сенсі знання того, що чайник кипить, означає не перебування в особливому ментальному стані, а виконання конкретного завдання щодо твердження про кипіння чайника. Віттгенштайн намагався обійти важку проблему визначення, вивчаючи й аналізуючи те, як слово «знання» використовується в природних мовах. Він відніс слово «знання» до категорії слів із родинною схожістю. Під впливом цієї думки слово «знання» було реконструйовано як кластерну концепцію, яка схоплює суттєві риси, тоді як визначенню таке не до снагиGottschalk-Mazouz, N. (2008): "Internet and the flow of knowledge, " in: Hrachovec, H.; Pichler, A. (Hg.): Philosophy of the Information Society. Proceedings of the 30. International Ludwig Wittgenstein Symposium Kirchberg am Wechsel, Austria 2007. Volume 2, Frankfurt, Paris, Lancaster, New Brunswik: Ontos, S. 215–32. .
Фрідріх Гаєк в своїй книзі "Конституція свободи" зазначає, що «знання існує тільки як знання індивідів. Говорити про знання суспільства в цілому можна тільки метафорично.» (С.32)Гаєк Ф. А. Конституція свободи / Пер. з англ. Мирослави Олійник та Андрія Королишина. — Львів: Літопис, 2002. — 556 с. (ISBN 966-7007-44-7)
Інші спроби означення
Знання́ — суб'єктивний образ об'єктивної реальності, тобто адекватне відзеркалення зовнішнього і внутрішнього світу в свідомості людини у формі уявлень, понять, думок, теорій. У широкому сенсі — це сукупність понять, теоретичних побудов і уявлень., а у вузькому — дані, інформація. Знання́ предмету — упевнене розуміння предмету, уміння самостійно поводитися з ним, розбиратися в ньому, а також використовувати для досягнення поставленої мети.
У теорії штучного інтелекту знання — це сукупність даних (у індивіда, суспільства або у системи штучного інтелекту) про світ, що включають інформацію про властивості об'єктів, закономірності процесів і явищ, а також правила використання цієї інформації для ухвалення рішень. Правила використання включають систему причинно-наслідкових зв'язків. Головна відмінність знань від даних полягає в їхній активності, тобто поява в базі нових фактів або встановлення нових зв'язків може стати джерелом змін в ухваленні рішень.
Роль знань у житті людини та людства Мислення людини неодноразово звертається до її особистих знань при розв'язанні кожної проблеми й прийнятті кожного рішення. Перш за все людина повинна розпізнати ситуацію, інформацію про яку вона отримує від органів чуття, визначити чи траплялася така ситуація раніше, тобто класифікувати її. При цьому людина опирається на знання, вироблені попереднім досвідом. Коли ситуацію класифіковано, людина запитує у своїх знань, чи відома успішна дія в цій ситуації. Якщо успішна дія відома, то виробляється гіпотетичне рішення як діяти, яке проходить перевірку розсудком. Виконуючи таку перевірку, розсудок знову звертається до особистих знань людини. На певному етапі процесу мислення виробляється впевненість у правильності рішення, яка переходить у віру, а потім у дію. Якщо розв'язку проблеми знайти не вдалося, або проблему взагалі не класифіковано, рішення не виробляється, людина вагається.
Після успішної чи неуспішної дії, людина робить висновок і вносить корективи в свої знання. Тобто, по суті знання є спресованим і проаналізованим попереднім досвідом. Те, як такі процеси відбуваються на фізико-біологічному рівні, достеменно невідомо й є предметом вивчення багатьох наукових дисциплін, серед яких віділяються філософія свідомості та когнітивна наука. Незрозуміло, наприклад, як знання зберігаються в пам'яті на фізичному й організаційному рівні, як здійснюється швидкий доступ до потрібної інформації тощо?
Отже, особисті знання людини динамічні, весь час змінюються, доповнюються й виправляються, а часто й забуваються. Однак людина має здатність обмінюватися знаннями, збагачувати свої знання за рахунок знань інших людей. Людині властиво навчатися й навчати. Так виробляється знання усього людства. Передача знань може здійсноватися усно, тобто від однієї людини до іншої, або іншим способом комунікації, зокрема з використанням письма. Закодовані знання людства, що значно перевищують за обсягом знання кожної конкретної людини, зберігаються в бібліотеках, банках даних, в комп'ютерних меражах здебільшого в письмовій формі, але дедалі частіше й в інших формах — візуальній, аудіальній тощо.
Знання кожної конкретної людини завжди часткові, неповні. Як людині так і людству загалом властиве прагнення до збільшення обсягу знань. Людина при цьому може звернутися до знань людства, але їй також притаманне експериментування, дослідження невідомих ситуацій, збагачення особистого досвіду. Людство загалом намагається збагатити знання через науку. Стародавні зображували знання людства у вигляді круга: всередині відоме, зовні — невідоме, а межа між відомим та невідомим позначає пізнання.
Класифікація знань
За природою Знання можуть бути: декларативні процедурні
Декларативні знання містять в собі лише уявлення про структуру певних понять. Ці знання наближені до даних, фактів. Наприклад: вищий навчальний заклад є сукупністю факультетів, а кожен факультет у свою чергу є сукупністю кафедр.
Процедурні знання мають активну природу. Вони визначають уявлення про засоби і шляхи отримання нових знань, перевірки знань. Це алгоритми різного роду. Наприклад: метод мозкового штурму для пошуку нових ідей.
За ступенем науковості Знання можуть бути науковими і позанауковимиЧорноморденко І. В. Особливості наукового та позанаукового знання і засоби їх здобування. // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Гол. ред. В. В. Лях. — Вип.59. — К.: Український центр духовної культури, 2006. — С. 33-38..
Наукові знання можуть бути: емпіричними, отриманими на основі досвіду або спостереження теоретичними, отриманими на основі аналізу абстрактних моделей.
Теоретичні знання — абстракції, аналогії, схеми, що відображають структуру і природу процесів, що протікають у предметній сфері. Ці знання пояснюють явища й можуть використовуватися для прогнозування поведінки об'єктів.
Ненаукові знання можуть бутиФилософия для аспирантов: учебное пособие / В. П. Кохановский [и др.]. — 2-е изд. — Ростов н/Д. : Феникс, 2003. — 448 с. — (Высшее образование). — ISBN 5-222-03544-1: позанаукові — знання несумісні з наявним гносеологічним стандартом. Широкий клас паранаукового (пара від грец. — біля, при) знання включає вчення або роздуми про феномени, пояснення яких не є переконливим з погляду критеріїв науковості; лженауковими — свідомо експлуатують домисли і забобони. Лженаукове знання часто представляє науку як справу аутсайдерів. Як симптоми лженауки виділяють малограмотний пафос, принципову нетерпимість до спростувальних доводів, а також претензійність. Псевдонаукове знання дуже чутливо до злості дня, сенсації. Його особливістю є те, що воно не може бути об'єднане парадигмою, не може володіти систематичністю, універсальністю. Лженаукові знання співіснують з науковими знаннями. Вважається, що псевдонаукове знання виявляє себе і розвивається через квазінаукове;