Франц Пе́тер Шу́берт (; 31 січня 1797, Ліхтенталь — 19 листопада 1828, Відень) — австрійський композитор, один із основоположників романтизму в музиці, автор понад тисячі музичних творів, серед яких понад 600 пісень, дев'ять симфоній, велика кількість творів камерної та літургійної музики.

Зацікавлення публіки музикою Шуберта за його життя було помірним, але значно зросло після смерті композитора й витримало випробування часом — твори Шуберта досі не втратили популярності й належать до найвідоміших зразків класичної музики.

Біографія

Ранні роки Франц Петер Шуберт народився в сім'ї шкільного вчителя в Ліхтенталі — передмісті Відня. Його першими музичними наставниками були батько (скрипка), старший брат Ігнац (фортепіано) та регент приходської церкви Міхаель Гольцер (спів). 1808 року Шуберта прийняли «півчим хлопчиком» у придворну капелу та Конвікт — авторитетну у Відні школу з пансіоном; з ним займалися Венцель Ружичка (генерал-бас), а потім (до 1816 року) Антоніо Сальєрі (контрапункт і композиція). Протягом 1810—1813 років він написав велику кількість різноманітних творів: оперу, симфонію, фортепіанні п'єси й пісні, зокрема «Скаргу Агари» (Hagars Klage, 1811).

1810-ті роки

У 1813 році Шуберт вступив у вчительську семінарію і через рік почав викладати в школі, де служив його батько. У вільний від роботи час він написав свою першу месу і поклав на музику вірш Ґете «Гретхен за прядкою» (Gretchen am Spinnrade, 19 жовтня 1813 року) — це був перший шедевр Шуберта.

Кілька років Шуберт давав уроки музики, неодноразово намагався отримати постійну музичну посаду, але безуспішно. Попри це, 1815—1816 роки відзначились феноменальною продуктивністю. 1815 року він написав дві симфонії, дві меси, чотири оперети, кілька струнних квартетів і близько 150 пісень. 1816 року з'явилися ще дві симфонії — Четверта («Трагічна», до мінор) та П'ята (сі-бемоль мажор), а також меса і понад 100 пісень. Серед пісень цих років — «Блукач» (Der Wanderer) і знаменитий «Лісовий цар» (Erlkönig); обидві пісні незабаром отримали загальне визнання.

У цей час навколо Шуберта склався гурток друзів — поціновувачів його творчості, які надавали йому посильну матеріальну допомогу (чиновник Йозеф фон Шпаун, поет-любитель Франц фон Шобер, поет Йоганн Майргофер, художник М. Швінд, поет і комедіограф Е. Бауернфельд, композитор Ансельм Гюттенбреннер та інші). У колі друзів і знайомих часто власними силами виконувалися твори Шуберта; такі вечори називалися «шубертіадами».

Важливою у творчому житті Франца Шуберта стала його зустріч із відомим баритоном Йоганом Міхаелем Фоґлем, яку влаштував Франц фон Шобер. Завдяки натхненному виконанню пісень Шуберта Фоґлем, вони завоювали популярність у віденських салонах. Сам композитор продовжував працювати в школі, але зрештою — в липні 1818 року залишив службу і виїхав у Желіз, літню резиденцію графа Йоганна Естергазі, де виконував обов'язки вчителя музики для двох доньок аристократа. Навесні була закінчена Шоста симфонія, а в Желізі Шуберт написав Варіації на французьку пісню, ор. 10 для двох фортепіано, присвячені Бетховену.

Після повернення до Відня Шуберт одержав замовлення на оперету (зінгшпіль) під назвою «Брати-близнюки» (Die Zwillingsbrüder). Вона була закінчена до січня 1819 року і виконана в «Кертнертортеатрі» у червні 1820 року. Літні канікули в 1819 році Шуберт провів разом з Фоглем у Верхній Австрії, де й створив широко відомий фортепіанний квінтет «Форель» (ля мажор).

Вузьке коло друзів, яким Шуберт оточив себе, зазнало серйозного удару на початку 1820 року. Шуберт і ще четверо його товаришів були заарештовані австрійською таємною поліцією, яка з підозрою ставилася до будь-яких студентських гуртків. Одного з друзів Шуберта, поета Йоганна Зенна, віддали під суд, ув'язнили на рік, а потім назавжди заборонили з'являтися у Відні. Чотирьом іншим, включно з Шубертом, винесли серйозне попередження, ставлячи їм у провину, зокрема, «супротив [владі] з використанням образливої і негідної лексики»Gibbs (2000), p. 67. Шуберт ніколи більше не бачився із Зенном, але поклав на музику дві його поезії «Selige Welt» та «Schwanengesang». Можливо, що цей інцидент призвів до розриву із Майргофером, з яким Шуберт тоді мешкавGibbs (2000), p. 68.

Період музичної зрілості Композиції 1819 та 1820 років відзначені значним прогресом музичної зрілості Шуберта. У лютому розпочалася праця над ораторією «Лазар» (D.Літера D. означає номер у каталозі творів Шуберта, скомпонованому в 1951 році Отто Еріхом Дойчем 689), яка залишилася незавершеною, потім з'явилися поміж іншими, менш визначними роботами, 23-ій псалм (D. 706), «Gesang der Geister» (D. 705/714), «Quartettsatz» (до мінор, D. 703) й фантазії «Блукач» () для фортепіано (D. 760). 1820 року було поставлено дві опери Шуберта: «Die Zwillingsbrüder» (D. 647) в Кернтернтортеатрі 14 липня та «Die Zauberharfe» (D. 644) в театрі Ан-дер-Він 21 серпняAustin (1873), pp. 46–47. Доти майже всі великі композиції Шуберта, окрім мес, виконувалися тільки аматорським оркестром, який виріс із домашніх вечорів-квартетів композитора. Нові постановки познайомили з музикою Шуберта ширшу публіку. Однак, видавці не квапилися з публікаціями. Антон Діабеллі з ваганнями погодився надрукувати деякі твори на умовах комісіїWilberforce (1866), pp. 90–92. Так були надруковані перші сім опусів Шуберта, всі пісні. Коли комісія закінчився, композитор став отримувати скупу платню — і цим його стосунки з великими видавництвами обмежилися. Ситуація дещо покращилася, коли у березні 1821 Фоґль виконав «Der Erlkönig» на дуже успішному концертіWilberforce (1866), p. 25. Того ж місяця Шуберт скомпонував варіацію на тему вальса Антона Діабеллі (D. 718), увійшовши до числа 50 композиторів, які зробили внесок у збірку Союзу музикантів Батьківщини.

Після постановки двох опер Шуберт із ще більшим завзяттям, ніж раніше, почав творити для сцени, але ця праця з різних причин майже повністю пішла нанівець. 1822 року йому було відмовлено у постановці опери «Альфонсо та Естрела», почасти через слабке лібретоNewbould (1999), p. 173. Оперу «Ф'єррабрас» (D. 796) теж повернули автору восени 1823 року, значною мірою через популярність Россіні та італійського оперного стилю й провал опери Карла Вебера «Евріанта»Gibbs (1997), p. 228. «Конспіратори» (Die Verschworenen, D. 787) заборонив цензор, вочевидь через назвуGibbs (2000), p. 111, а «Розамунду» (D. 797) зняли після двох вечорів через низьку якість п'єси. Дві перші з цих робіт написані дуже масштабно й поставити їх було надзвичайно важко («Ф'єррабрас», наприклад, мав понад тисячу нотних сторінок), але «Конспіратори» були яскравою принадною комедією, а в «Розамунді» є чарівні музичні моменти, які належать до найкращих зразків творчості композитора. 1822 року Шуберт познайомився з Вебером і Людвігом ван Бетховеном, але ці знайомства не дали молодому композитору майже нічого. Говорять, що Бетховен кілька разів публічно визнавав талант юнака, але він не міг знати творчості Шуберта в повному об'ємі, оскільки за життя композитора вийшла друком тільки жменька творів.

Восени 1822 року Шуберт розпочав роботу над твором, який понад усі інші твори того періоду продемонстрував зрілість його бачення музики — «Незавершеною симфонією» сі-бемоль мінор. Причина того, що композитор закинув працю, написавши дві частини й окремі музичні фрази третьої, залишається невиясненою. Дивно й те, що він не розповідав про цей твір товаришам, хоча те, чого він досяг, не могло не викликати в нього почуття ентузіазму.

Шедеври останніх років життя

У 1823 році Шуберт окрім «Ф'єррабраса» написав також свій перший цикл пісень «Прекрасна млинарка» (D. 795) на вірші Вільгельма Мюллера. Разом із пізнішим циклом «Зимова подорож» 1827, також на вірші Мюллера, ця збірка вважається вершиною німецького пісенного жанру LiedNewbould (1999), p. 215. Цього року Шуберт написав ще й пісню «Ти спокій» (Du bist die Ruh, D. 776). 1823 також був роком, коли в композитора з'явилися синдроми сифілісуNewbould (1999), p. 210.

Навесні 1824 року Шуберт написав октет фа мажор (D. 803), а влітку знову виїхав у Желіз. Там він потрапив під чари угорської народної музики і написав «Угорський дивертисмент» (D. 818) для двох фортепіано й струнний квартет ля мінор (D. 804).

Друзі стверджували, що Шуберт мав сильне почуття до своєї учениці, графині Кароліни Естергазі, хоча він присвятив їй тільки один твір «Фантазію фа мінор» (D. 940) для двох фортепіаноNewbould (1999), p. 218.

Попри те, що робота над музикою для сцени, а пізніше офіційні обов'язки, відбирали багато часу, Шуберт в ці роки написав значну кількість творів. Він завершив Месу ля-бемоль мінор (D. 678), працював над «Незавершеною симфонією», а в 1824 написав Варіації для флейти й фортепіано на тему «Trockne Blumen» з циклу «Прекрасна млинарка» й кілька струнних квартетів. Крім того, він написав сонату для популярного в ті часи арпеджіоне (D. 821)Newbould (1999), pp. 221—225.

Негаразди попередніх років компенсували успіхи щасливого для Шуберта 1825 року. Кількість публікацій швидко збільшувалася, злидні дещо відступили, і літо Шуберт провів у Верхній Австрії, де його радо вітали. Саме під час цього туру він написав «Пісні на слова Вальтера Скотта». До цього циклу належить Третя пісня Еллен (D. 839), широко відомий під назвою «Ave Maria». Пісня відкривається привітанням Ave Maria, яке потім повторюється в приспіві. Німецький переклад вірша Скотта із «Ламермурської нареченої», виконаний Адамом Шторком, при виконанні часто заміняють латинським текстом молитви Ave MariaEmmons, p. 38. 1825 року Шуберт написав також сонату для фортепіано ля мінор (Op. 42, D. 845) й розпочав симфонію № 9 до мажор (D. 944), завершену наступного рокуNewbould (1999), p. 228.

З 1826 по 1828 рік Шуберт мешкав постійно у Відні, крім короткого візиту в Грац у 1827 році. У ці роки його життя було бідне на події, і його опис зводиться до переліку написаних творів. 1826 року він завершив симфонію № 9, яку пізніше стали називати «Великою». Цей твір він присвятив Товариству друзів музики, й отримав від нього гонорар на знак подякиNewbould (1999), p. 254. Весною 1828 року він дав єдиний у своєму житті публічний концерт, на якому виконував власні твори. Концерт пройшов із успіхомNewbould (1999), pp. 265—266. Струнний квартет ре мінор (D. 810) з варіаціями на тему пісні «Смерть і дівчина» був написаний взимку 1825—1826 і вперше виконаний 25 січня 1826 року. Того ж року з'явилися струнний квартет № 15 ре мажор (D. 887, Op. 161), «Іскристе рондо» для фортепіано та крипки (D. 895, Op. 70) і соната для фортепіано ре мажор (D. 894, Op. 78), вперше опублікована під назвою «Фантазія в ре». Крім цього були написані три пісні на слова Шекспіра.

У 1827 році Шуберт написав цикл пісень «Зимова подорож» (Winterreise, D. 911), Фантазію для фортепіано й скрипки (D. 934), експромти для фортепіано й два фортепіанні тріо (D. 898 та D. 929)Newbould (1999) pp. 261—263, у 1828 «Пісню Мір'ям» (Mirjams Siegesgesang, D. 942) на слова Франца Грілльпарцера, месу in Es (D. 950), Tantum Ergo (D. 962), струнний квартет (D. 956), три останні сонати й збірку пісень, надрукованих посмертно під назвою «Лебедина пісня» (D. 957)Newbould (1999) pp. 270—274. Ця збірка не є справжнім циклом, але пісні, що входять до неї, зберігають єдиність стилю й об'єднані атмосферою глибокої трагедії й похмурої надприродності, не властивої композиторам попереднього століття. Шість із цих пісень написані на слова Генріха Гейне, чия «Книга пісень» вийшла друком восени. Дев'ята симфонія Шуберта датована 1828 роком, але дослідники творчості композитора вважають, що переважно вона була написана в 1825—1826 і тільки дещо перероблена для виконання 1828 рокуGibbs (1997), p. 202. Для Шуберта таке явище дуже незвичне, оскільки більшість його значних творів не вийшли друком за життя, не кажучи вже про концертне виконання. В останні тижні життя композитор почав працювати над новою симфонієюNewbould (1999), p. 385.

Хвороба і смерть