Пері́од Дзьóмон () — період в історії Японії. Тривав з 11 тисячоліття до середини 1 тисячоліття до н. е. За археологічною періодизацією історії країн відповідає мезоліту і неоліту. Протягом цього періоду на Японському архіпелазі домінувала культура Дзьомон () або Культура шнурової кераміки.

Короткі відомості Епоха, протягом якої в Японії використовували шнуровану кераміку, називається періодом шнурової кераміки або періодом ДзьомонЯпонське слово джьомон означає «шнуровий орнамент». Це переклад словосполучення «cord marked pottery», яке використовував «перший дослідник» культури Дзьомон Едвард Мос для означення кераміки зі стоянки Оморі. До Другої світової війни синонімом «періоду Дзьомон» був термін «кам'яна доба».. Культуру цього періоду називають культурою шнурової кераміки або культурою Дзьомон. Від докерамічної палеолітичної епохи період Дзьомон відрізняється появою кераміки, а також луку зі стрілами. Питання про японське або іноземне походження дзьомонівської кераміки залишається відкритимПеріод Дзьомон // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997..

Лук і стріли прийшли на заміну палеолітичному спису. Вони були першою механічною зброєю людини. Поява луку змінила спосіб полювання і підвищила його ефективність на малих тварин. Кераміка ж виникла в результаті усвідомлення людиною хімічної мінливості речовин. М'яка і пластична глина під час тривалого опалювання перетворювалася на твердий посуд. Завдяки кераміці люди навчилися варити і тушкувати їжу. Це сприяло збагаченню раціону новими продуктами та покращенню якості харчування.

Станом на 1994 рік, найдавнішим керамічним виробом на території Японії вважався «глечик з квасолеподібним орнаментом», торюмон докі., знайдений в печері монастиря Сенпуку (Сасебо, Наґасакі)Найстаріша кераміка Японії. Глечик з квасолеподібним орнаментом // Історія Сасебо. — Сторінка міста Сасебо ; Кераміка з печери монастиря Сенпуку, Сасебо, Наґасакі і датований 11 тисячоліттям до Р. Х. Від цієї часової точки відраховують початок періоду Дзьомон, що тривав 10 тисяч років. В цю епоху культура виготовлення кераміки поширилися по всьому Японському архіпелагу — від Хоккайдо до Рюкю. На тлі інших неолітичних керамічних культур стародавнього світу ця культура була унікальною для Японії.

Дзьомонівській кераміці притаманна локальна диференціація, схожість стилів та часова тяглість. Тобто, вона поділяється на декілька регіональних типів, що розвивалися еволюційним шляхом і мали подібні між собою орнаментальні мотиви. Найбільші відмінності в японській неолітичній кераміці спостерігаються у виробах Західної і Східної Японії. В свою чергу, в східнояпонській кераміці періоду Дзьомон виділяють Північно-східний та Кантоський типи. Останній також поділяється на ряд локальних підтипів. Незважаючи на регіональні відмінності, усі типи кераміки Дзьомон мають спільні риси, що дозволяє говорити про існування на островах єдиної археологічної культури.

Точна кількість стоянок періоду Дзьомон невідома. Станом на 1994 рік їх приблизна кількість становила 100 тисяч. Це може свідчити про відносно високу для неолітичних суспільств густоту населення Японського архіпелагу. До 1990-х років більшість стоянок знаходилась у Східній Японії, проте завдяки роботі західнояпонських археологів різниця в кількості стоянок між Заходом і Сходом скоротилася. На думку японського етнолога Коями Сюдзо населення Японії на початку періоду Дзьомон становило 20 тисяч осіб, в середній фазі — 260 тисяч осіб, а наприкінці періоду — 76 тисяч осіб小山修三, 杉藤重信. 縄文人口シミュレーション『 // 国立民族学博物館研究報告. — 9巻1号 — 1984. — pp.1-39..

Періодизація Для періоду Дзьомон використовують археологічну періодизацію. Вона базується типологізації керамічних пам'яток, вік яких визначається радіовуглецевим методом. За цим методом період Дзьомон поділяють на 6 великих часових відрізків: Періодизація періоду Дзьомонзародкова добаІнколи зародкова і початкова доба розглядаються як один підперіод періоду Дзьомон. , , близько 11 000 — 7 500 років до н. е.Датування подане за Charles T. Keally. Jomon Culture початкова доба , , близько 7 500 — 4 000 років до н. е.рання доба , , близько 4 000 — 3 000 років до н. е.середня доба , , близько 3 000 — 2 000 років до н. е.пізня доба , , близько 2 000 — 1 000 років до н. е.кінцева доба , , близько 1 000 — 500 років до н. е. Окрім цієї загальноприйнятої періодизації існують інші варіанти. Переший передбачає поділ періоду Дзьомон на дві доби — ранню і пізню, межею для яких виступає 3–2 тисячоліття до н. е.. У другому варіанті періодизації виділяється чотири часові фази: становлення (11–4 тисячоліття до н. е.), розвитку (4 — середини 2 тисячоліття до н. е.), зрілості (кінця 2 тисячоліття — початку 1 тисячоліття) та кінця (середина 1 тисячоліття). Поряд із загальними періодизаціями існують локальні, які враховують особливості розвитку джьомонівської кераміки лише у певних регіонах.

Суспільство Пращури носіїв культури Дзьомон прибули до Японського архіпелагу у пізньому палеоліті. Питання їхньої генези є дискусійним в історіографії. З кінця 20 століття обстоюються теорії північноазійського та південноазійського походження джьомонівцівРубель В. А., Коваленко О. О. Проблема етногенезу японського народу в сучасній японській історіографії // Східний світ. — Київ: Інститут Сходознавства НАН України, 2000. № 1, — С. 156—162. Їхніми прямими нащадками вважають айнів, рюкюсців та північно-східних яматосців日本人の起源 / 埴原和郎著. — 東京: 角川書店, 1990..

Господарство

Господарчу основу японського суспільства періоду Дзьомон складали полювання, рибальство і збирання рослинних продуктів. Існують припущення, що неолітичне населення архіпелагу знало примітивне підсічно-вогневе землеробство, а також змогло одомашнювати диких кабанів.

На полюванні джьомонівці найчастіше використовували прості луки. Археологи знаходять рештки цієї зброї переважно у торф'яних шарах стоянок, розміщених у болотистих низинах. На 1994 рік вчені виявили лише 30 повністю уцілілих луків. Вони виготовлялися, як правило, з головчасто-тисових видів дерев і покривалися чорним лаком. Вістря стріл майструвалися з твердого каменю обсидіануСвідченням потужності луку джьомонівців є знахідка зі стоянки Шіджімідзука (Хамамацу) — лопатка кабана, пробита кам'яним вістрям. (Період Дзьомон // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Шьоґаккан, 1994—1997.). На відміну від луку, спис вживали рідко. Рештки списів часто виявляють на Хоккайдо і Північно-східному регіоні, проте вони є рідкістю для регіону Канто. У Західній Японії списи майже не зустрічаються. Крім зброї на полюванні також використовували собак і вовчі ями. Найчастіше мешканці Японського архіпелагу полювали на кабанів, оленів, диких качок та фазанів.

Рибу і морські продукти джьомонівці вудили, гарпунили або виловлювали рибацькими сітками. З мушлевих насипів, тогочасних смітників, вчені знаходять вудильні гачки, вістря малих і великих гарпунів, рибацькі плавці та грузики. Більшість цих знарядь виготовлені з кістки оленя. Їх виявляють переважно у стоянках, розташованих на річкових і морських узбережжях. Ці знаряддя використовували в певні пори року і були орієнтовані на певні види риб: бонітів, червоних пагрів, морських судаків та різні види мушлевих. Вудки і гарпуни були індивідуальними знаряддями, а сітки — колективними. Особливого розвитку рибальство набуло після середньої епохи періоду Дзьомон.

Збиральництво відігравало в господарському житті джьомонівців провідну роль. Продукти рослинного походження активно вживалися в їжу вже з ранньої епохи періоду Дзьомон. Більшість з них складали тверді плоди дерев, такі як каштани, горіхи та жолуді, і бульби — батат та діоскорея. Їх збирали восени у великих кількостях і складали у плетені з лози кошики. З жолудів виготовляли борошно на примітивних жорнах і випікали хлібВперше зразок такого обгорілого хлібу було знайдено на території джьомонівського житла на стоянці середньої доби Сорі (Фудзімі, Наґано) (Період Дзьомон // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997.).. Частину продуктів зберігали на зиму в неглибоких декількох 1-метрових ямах, які знаходилися в межах поселень. Доказами існування таких ям є стоянки середньої епохи Саканошіта (Аріта, Саґа) та кінцевої епохи Мінамі-Ґатамаеіке (Санйо, Окаяма). Окрім твердих плодів джьомонівці споживали водяні горіхи, актинідії, плоди сапіндусів і афанантів, японський дерен, виноград, свидину. Зерна цих рослин були знайдені поруч із запасами твердих плодів на стоянці Торіхама (Вакаса, Фукуй). Ймовірно, джьомонівці займалися примітивним сільським господарством, про що свідчать виявлені на місцях їхніх поселень рештки сільськогосподарських культур — гарбузів-горлянок та золотистої квасолі. Вони також збирали китайську кропиву та кропиву тунберга, з якої виготовляли волокно для одягу.

Житло Протягом усього періоду Дзьомон мешканці Японського архіпелагу мешкали у землянках і напівземлянках, татеана джюкьо. 竪穴住居・集落調査のリサーチデザイン / 小林謙一, セツルメント研究会編. — 東京: 六一書房, 2008., традиційних житлах докерамічної доби. Житло було заглибленим у землю, мало земляні стіни і підлогу, а також каркас з деревних стовпів, який підтримував дах з шкір тварин, трави та хмизу. Дзьомонівські землянки різнилися за регіонами. Найбільше їх знаходять у Східній Японії; менше — у Західній.

Житла початкової доби мали просту конструкцію. Вони поділялися на прямокутні або круглі у плані. Центром житла було вогнище, яке мало декілька типів: земляне, джішьо-ро., глечикове, маййо-ро. і кам'яне, ішікумі-ро або , ішікумі-ро. Перше виготовляли шляхом простого викопування неглибокої ямки в підлозі, в якій де палили хмиз і дрова; друге майстрували з нижньої частини горщика, яку вкопували у підлогу; третє споруджували з гальки або малих камінців, якими обкладали місце для багаття. Житла регіонів Тохоку та Хокуріку цієї епохи відрізнялися від решти японських аналогів великими розмірами. Починаючи з середньої епохи вони мали складну конструкцію, що передбачала використання декількох вогнищ в одній оселі.

стоянка Шімідзука(Хамамацу, Шідзуока)стоянка Уенохара(Кірішіма, Каґошіма)стоянка Санно-какої(Куріхара, Міяґі)стоянка Саннай-Маруяма(Аоморі, Аоморі)

Житло джьомонівців було не лише місцем відпочинку, а й простором, тісно пов'язаним із їхніми світоглядом і віруваннями. Після 3 тисячоліття до н. е. з'явився звичай заривати при вході до землянки, що форми малого коридору, непошкоджені керамічні глеки або горщики. Припускають, що в них складали молочні зуби або плаценту новонароджених. В деяких оселях розміщували кам'яні фалічні палиці секібо або ритуальні кам'яні помости. В Центральній Японії та регіоні Канто існували землянки із вимощеною пласким каменем підлогою, шікіїші джюкьо. 敷石住居址の研究 / 山本暉久著. — 東京: 六一書房, 2002..

Середньостатистична площа джьомонівського житла становила 20–30 м². Зазвичай, в ньому проживала одна сім'я від 5 осіб і більше. Доказом такої кількості мешканців служить знахідка на стоянці Убаяма (Ітікава, Тіба), де була виявлено поховання родини в землянці — два чоловіки, дві жінки і одна дитина.

Існували також великі будівлі, які знаходять у Північній та Північно-центральній Японії. Зокрема, на стоянці Фудодо (Асахі, Тояма) дослідники розкопали землянку, що мала чотири вогнища і в плані нагадувала еліпс завдовжки 17 м і радіусом 8 м. На стоянці ж Суґісавадай (Ношіро, Акіта) було виявлено землянку такої ж форми, завдовжки 31 м і радіусом 8,8 м. Точне призначення цих великих будівель невідоме. Гіпотетично вони могли виконувати роль місця зборів, комори або колективної майстерні.

Поселення

Декілька жител утворювали поселення. В початкову епоху періоду Дзьомон воно складалося з 2−3 землянок. В ранній епосі кількість осель збільшилася, що дає підстави говорити про поступовий перехід джьомонівців до осілого способу життя. Житла споруджували довкола площі на приблизно однаковій відстані. Ця площа була центром громадського і релігійного життя поселення.