Сергі́й Володи́мирович Шевче́нко ( , м. Краматорськ нині Донецької області) — український письменник, публіцист, редактор. Заслужений журналіст України.
Член Національної спілки журналістів України (1996), Національної спілки письменників України (2011), Національної спілки краєзнавців України (2015).
Життєпис Народився в сім'ї робітників. Закінчив середню школу № 17 у Краматорську (1977). Здобув вищу освіту на факультеті журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка (1982).
Працював у пресі на Київщині (1982—1985, м. Біла Церква). Служив в органах державної безпеки (1985—2010): у той період очолював пресцентр Управління СБУ в м. Києві та Київській області (1992—1999), був відповідальним редактором науково-практичних видань СБУ, керував науковою лабораторією Інституту дослідження проблем державної безпеки. Полковник запасу, ветеран військової служби.
З листопада 2010 року по серпень 2012-го перебував на державній службі: начальник відділу, заступник начальника управління — начальник відділу Державної служби України з контролю за наркотиками (напрями діяльності — міжнародні зв'язки, консультації з громадськістю, взаємодія зі ЗМІ). Державний службовець 8-го рангу (2011). З жовтня 2017 по червень 2019 року працював помічником керівника НСЖУ.
Від травня 2022 року, за рекомендацією НСЖУ, учасник міжнародної програми Journalists-in-Residence Kosovo з проживанням у Приштині (Косово); партнери програми — Європейська федерація журналістів і НСЖУ, виконавці — Європейський центр свободи преси та медіа й Асоціація журналістів КосоваНа інформаційному фронті кожний солдат важливий: українських журналістів запрошує Косово .
Творчість Як член редколегії 3-томного науково-документального видання «Остання адреса. До 60-річчя соловецької трагедії» (1997—1999) очолював документознавчі пошукові експедиції, що під час відряджень працювали в архівах Російської Федерації — в Архангельську, на Соловках, у Республіці Карелії. Виявлені там унікальні матеріали лягли в основу наукових і публіцистичних видань, радіо- і телерепортажів (Перший національний, ТІА «Вікна», СТБ), нарисів і статей у періодиці («Молодь України», «Робітнича газета», «Факты и комментарии», «День», «Дзеркало тижня. Україна», «Столиця», «Українська доля», «Кримська Світлиця», журнали «Україна», «Світогляд» та ін.), в альманахах «Історичний календар», «Київський журналіст». У різні роки героїв його публікацій визнано лауреатами журналістських акцій «За спасіння» й «Герой нашого часу». З 2014-го блогер на сайті Національного інформаційного агентства «Укрінформ». З вересня 2016-го співпрацює з Міжнародною інформаційною агенцією «Вектор ньюз» (Vector News), ініціатор її спецпроєкту й інформаційної акції «Рік жертв Великого терору», склав і опублікував оновлений, істотно доповнений «Український список Сандармоху». Вів авторську програму історичної тематики на емігрантському радіо «Отчизна» (2018) .
Автор збірників публіцистики і творів, уміщених у науково-документальних, літературно-художніх та інших друкованих виданнях переважно історичної тематики. Як краєзнавець у Переяславі (Київська область) ідентифікував за віднайденими оригіналами документів будинок Чубука-Подільського, споруджений за проєктом Василя Кричевського, автор перших публікацій про цю знахідку. Брав участь у пошуковій роботі й увічненні пам'яті вояків-правоохоронців, полеглих 1941 року на Київщині в боях з нацистами.
Книжки Українські Соловки (К.: ЕксОб, 2001) — збірник нарисів і статей (співавтор — історик Дмитро Вєдєнєєв), за видання якого С. Шевченка визнано переможцем у конкурсі професійної майстерності Національної спілки журналістів України в номінації «Журналістська акція» (постанова секретаріату НСЖУ від 14.05.2004)Українські Соловки"Автори «Столиці» — в когорті кращих! Столиця, № 22 (525), 28 травня — 3 червня 2004. — С. 2. Архіпелаг особливого призначення (К.: Фенікс, 2006) — автора збірки публіцистики відзначено Премією імені Івана Франка у галузі інформаційної діяльності (2007) . Розвіяні міфи. Історичні нариси і статті (К.: Фенікс, 2010). Цю книжку, написану в співавторстві з Дмитром Вєдєнєєвим, уперше видано за фінансової підтримки тільки однофамільців — учасників доброчинної культурної акції «Толока Шевченків» (ініціатор акції Шевченко С. В., інформаційну підтримку «Толоці…», проведеної в розвиток вітчизняних традицій меценатства, надали Всеукраїнський благодійний фонд «Журналістська ініціатива» і Клуб славетних Шевченків). Співавторів збірника відзначено Міжнародною премією імені Володимира Винниченка (2011), яку заснував Український фонд культури. Золоте перо. Людмила Мех (К.: ВПК «Експрес-Поліграф», 2012) — автор-упорядник збірника статей, спогадів, світлин про життя і творчість Людмили Мех, української журналістки і громадської діячки, засновниці й президента Всеукраїнського благодійного фонду «Журналістська ініціатива», президента Всеукраїнського автомобільного клубу журналістів. Соловецький реквієм (К.: ВПК «Експрес-Поліграф», 2013) — збірка публіцистики про українське «розстріляне відродження», видана за державною програмою «Українська книга». Автора відзначено Мистецькою премією «Київ» імені Анатолія Москаленка (2014) за творчість 2011—2013 років у галузі журналістики та Премією імені В'ячеслава Чорновола за кращу публіцистичну роботу в галузі журналістики (2014) за історичний нарис «Соловецький вівтар української незалежності»Премія імені В'ячеслава Чорновола за кращу публіцистичну роботу в галузі журналістики, матеріали якого покладено в основу збірки. У жовтні 2014-го НСЖУ подала кандидатуру С. Шевченка на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка 2015 року за книгу публіцистики «Соловецький реквієм». Майдан гідності (К.: Експрес-Поліграф, 2014) — автор-упорядник фотоальбому (спецвипуску альманаху «Київський журналіст») про Євромайдан у Києві і роботу преси в цій гарячій точці. Наган-країна (К.: Український пріоритет, 2019) — збірка публіцистики, за яку авторові присуджено Київську обласну літературну премію імені Григорія Косинки 2019 року. Імперія терору (К.: Фенікс, 2021) — збірка публіцистики, що позиціонується як друга частина авторського двокнижжя (перша — Соловецький реквієм). За збірку авторові надано 2023 року Першу премію Літературно-наукового конкурсу Фонду Воляників—Швабінських при Фундації Українського вільного університету (Нью-Йорк, США).
Член авторських колективів ювілейних видань «На сторожі незалежності держави. 10 років Службі безпеки України» (2002), «Служба безпеки України: становлення, досвід, пріоритети діяльності» (2007), «Біла книга 2008. Служба безпеки України» (2009, перекладена англійською мовою). Упорядник, редактор, автор післяслова книжки Василя Горбатюка «Позиція. Публікації, документи, спогади» (2005). Член редколегій книжок «Органи державної безпеки Київщини (1917—2006) у фотографіях та документах» (2006), «Органи державної безпеки Київщини (1917—2008) у фотографіях та документах» (2008), альманаху «Київський журналіст» (2017). Співупорядник і один з авторів: художньо-публіцистичного збірника «Слово — зброя?» (2009), виданого з нагоди 50-річчя Національної спілки журналістів України; документально-публіцистичного збірника «Життя — Вітчизні. Голова СБ України генерал-полковник Маліков. З нагоди 75-річчя» (2017). Автор переднього слова до роману Олександра Волощука «Сорок чотири дні» (2012). РедакторРедактор роману-трилогії «Вершина» Сергій Шевченко, автор післяслова до роману Анатолія Сахна «Вершина» (2012, згодом виданого під назвою «Соло бунтівного полковника. Вершина»), перший читач рукописів «Вершини», романів у трьох книгах «Острів Хо. Поріг болю» (2017)Анатолій Сахно. Острів Хо. Поріг болю: роман у трьох книгах / Анатолій Сахно. — К.: Ярославів Вал, 2017. і «Ліліпути на підборах». Окремі твори вміщено в книжках «Убієнним синам України. Сандармох» (2006, Республіка Карелія, упорядник Лариса Скрипникова), «Журналісти з Київського університету. Спогади. Світлини. Імена» (2008), 2-томнику історичної публіцистики «Екстракт 150» (2009, серія «Бібліотека газети „День“»), 2-томнику «Сльоза пекучої пам'яті» (2009), «Доля, створена талантом. Спогади про Володимира Боденчука» (2011), «Вистраждане і пережите. Мемуари Олега Бабишкіна і спогади про нього» (2013), «Уроки Дмитра Прилюка» (2015), «Назавжди в серці» (2020), антології «Літературні джерела Київщини» (2021) та ін. Автор вступної статті у книжці Ольги Пилипчук «Нескорена Україна: Поезія і публіцистика» (2018), статей в Енциклопедії сучасної України (2008, том 8), Енциклопедії для видавця та журналіста (2010). Автор фотоілюстрацій, редактор науково-документального збірника «Українське суспільство і наркотики: розвиток нового стратегічного підходу. Міжнародна конференція високого рівня, Київ, 21—23.05.2012» (російською мовою, 2012).
Вибрані історичні нариси, статті Правда історії. Остання адреса «всесвітника» Максима Юр'єва // Дзеркало тижня. Україна. — 2024. — 14 січня. Звичайний рашизм: думки з минулого // Vector News. — 2022. — 14 червня. Петро Мадера не був донощиком на Соловках // Vector News. — 2022. — 9 лютого.
Борис Пилипенко: художник без картин... // Vector News. — 2020. — 15 квітня. Володимир Хуторянський: з хрестом проти зірки // Vector News. — 2017. — 8 листопада. Михайло Яловий: зауваги до творів про розстріляного митця (частина 2) // Vector News. — 2017. — 25 вересня. Михайло Яловий: зауваги до творів про розстріляного митця (частина 1) // Vector News. — 2017. — 22 вересня. «Польські операції» Кремля і Луб'янки: серпневі паралелі // Vector News. — 2017. — 20 серпня. «Цілком таємна» кривава бійня Кремля: оперативний наказ № 00447 // Vector News. — 2017. — 8 серпня. Рік жертв Великого терору: вшануймо пам'ять репресованих // Дзеркало тижня. Україна. — 2017. — № 20. — 27 травня — 2 червня (за цю статтю відзначений Премією імені Івана Франка у галузі інформаційної діяльності 2018 року). Гібридна імперія: спогади про майбутнє в Рік жертв Великого терору // Vector News. — 2017. — 4 квітня. Побачити Париж і померти... в'язнем Соловків // Vector News. — 2017. — 27 лютого. Лютневе масове вбивство як складник «величі» Росії // Vector News. — 2017. — 2, 8 лютого. З нагоди 80-х роковин кремлівської терористичної операції // Vector News. — 2017. — 12 січня. Як фабрикували справи проти «українських націоналістів» // Vector News. — 2016. — 14, 15 грудня. «Українізація» по-кремлівськи: терор, Соловки, розстріли // Vector News. — 2016. — 16 листопада. За любов до України імперія нищила цвіт нації, а за власні злочини Москва «реабілітувала» себе // Vector News. — 2016. — 7, 8 листопада. Ґарет Джоунз і Голодомор 1932—1933 років: факти без кремлівської пропаганди // Vector News. — 2016. — 19 жовтня. Українські політв'язні 1930-х років протистояли сваволі влади в alma mater ГУЛАГу // Vector News. — 2016. — 15, 20 вересня. Григорій Марченко. «Москаль-терорист» з українського Ямполя // Дзеркало тижня. Україна. — 2016. — № 5. — 12—19 лютого. Правди сила нездоланна. // Журналіст України. — 2015. — № 9 (400). — С. 14—15. Олекса Влизько: таємниця страти поета // Дзеркало тижня. Україна. — 2015. — № 26. — 17—24 липня. Ґро Вакар: ім'я з мороку Соловків // Дзеркало тижня. Україна. — 2015. — № 21. — 12—19 червня. «Список Сандармоху»: убієнні сини (і «пасинки»?) України // Дзеркало тижня. Україна. — 2015. — № 9. — 13—20 березня. Володимир Удовенко: дві дати розстрілу // Дзеркало тижня. Україна. — 2015. — № 1. — 16—23 січня. Паршива вівця серед католицьких мучеників // Дзеркало тижня. Україна. — 2014. — № 47. — 12—19 грудня. Микола Зеров: неокласика політичних репресій // Кримська світлиця. — 2014. — № 39. — 26 вересня. Всеволод Ганцов: життя після свинцевої зливи // Дзеркало тижня. Україна. — 2014. — № 18. — 22—30 травня. Микола Нарушевич: ще одна таємниця «останньої адреси» // Дзеркало тижня. Україна. — 2014. — № 10. — 21—28 березня. Випускник «соловецької академії» // Дзеркало тижня. Україна. — 2014. — № 6. — 22—28 лютого.