Фре́дді Ме́рк'юрі (, справжнє ім'я: Фаррух Булсара, Farrokh Bulsara; 5 вересня 1946, Занзібар, Занзібарський султанат — 24 листопада 1991, Лондон) — британський співак, автор пісень і музичний продюсер, відомий передусім як вокаліст та клавішник рок-гурту Queen. Прославився своїм яскравим сценічним образом і чотириоктавним вокальним діапазономChristie Taylor. Dance: Deux the fandango.//The Sunday Times, June 18 2006, 1:00am. Написав і виконав багато хітів Queen, зокрема «Bohemian Rhapsody», «Killer Queen», «Somebody to Love», «Don't Stop Me Now», «Crazy Little Thing Called Love», «We Are the Champions». Виступаючи в складі гурту Queen, мав водночас і сольну кар'єру, а іноді був продюсером та запрошеним музикантом для інших колективів.

Народився в сім'ї парсів у Занзібарському султанаті, виріс там, а також в Індії, а в підлітковому віці переїхав з родиною до графства Міддлсекс (Англія). 1970 року разом з гітаристом Браяном Меєм і барабанщиком Роджером Тейлором створив гурт Queen. Помер 1991 року, у віці 45 років, внаслідок ускладнень СНІДу, лише за день до смерті оголосивши про свою хворобу.

1992 року Мерк'юрі посмертно нагородили премією «Brit Awards» за видатний внесок у британську музику, а на стадіоні Вемблі в Лондоні відбувся грандіозний концерт на його честь. 2001 року, разом з іншими музикантами «Queen», його ввели до Зали слави рок-н-ролу, 2003 року — до Зали слави піснярів, а 2004-го — до . 2002 року Мерк'юрі посів 58-ме місце в опитуванні 100 найвизначніших британців, проведеному компанією BBC. За нього постійно голосують як за одного з найвидатніших співаків в історії популярної музики.

У 2008 році Мерк'юрі посів 18-те місце в списку «100 найвидатніших співаків усіх часів» за версією американського журналу «Rolling Stone».

Ранні роки

Фредді Мерк'юрі (справжнє ім'я Фаррух Булсара, , Pharōkh Balsārā) народився 5 вересня 1946 року в Кам'яному місті на острові Занзібар, розташованому на схід від африканського узбережжя (тоді — Занзібарський султанат під британським протекторатом, нині територія Танзанії) в родині британського службовцяBirth certificate mr-mercury.co.uk. Його батьки — Бомі (1908—2003) і Джер Булсара (1922—2016), були парсами з Гуджарату (регіон у провінції Бомбей у Британській Індії). Фаррух (ім'я, дане при народженні, що означає «щасливий») виховувався в зороастрійських традиціях, пізніше це знайшло відбиток у його творчості. Його батько працював касиром у , і для того, щоб зберегти цю посаду, сім'я Бульсара переїхала на Занзібар. Фредді мав молодшу сестру на ім'я Кашміра.

Більшу частину дитинства майбутній співак провів в Індії, де в сім років почав брати уроки гри на фортепіаноQueen Online — History: Freddie Mercury, Archived on 8 August 2010.. 1954 року восьмирічного Фарруха віддали вчитися в  — школу-інтернат для хлопчиків у британському стилі в місті (неподалік від міста Мумбаї).. У 12 років він створив шкільний ансамбль «The Hectics», де виконував кавер-версії пісень таких рок-н-рольних музикантів, як Кліф Річард і Літл Річард.. Існує думка, що на його становлення як музиканта в той час дуже вплинула боллівудська співачка Лата Мангешкар . Утім, один з колишніх товаришів Мерк'юрі по «The Hectics» сказав, що «це нісенітниця. Єдиною музикою, яку він слухав і грав, була західна попмузика». За спогадами одного з тогочасних друзів, Фаррух мав «надприродну здатність відтворити на піаніно почуту по радіо мелодію».. Саме в цей період він став називати себе «Фредді», бо англомовним одноліткам було не дуже зручно вимовляти його справжнє ім'я. У лютому 1963 року повернувся на Занзібар, де жив з батьками в їхній квартиріLesley-Ann Jones (2012). «Mercury: An Intimate Biography of Freddie Mercury». p. 327. Simon and Schuster,.

Разом з родиною сімнадцятирічний Мерк'юрі втік із Занзібару, рятуючись від революції 1964 року, під час якої загинули тисячі арабів та індійців. Вони переїхали до Фелтема (Міддлсекс, Англія), де оселились у невеликому будинку на Гладстон-Авеню, 22. Мерк'юрі вступив в Айлворт-Політехнік (нині Коледж Вест-Темз) у Західному Лондоні, де вивчав мистецтво. Врешті здобув диплом фахівця з художньої графіки та дизайну в Коледжі мистецтв Челсі (нині Ілінгський кампус Університету Західного Лондона). Згодом художні навички допомогли йому створити геральдичний герб гурту «Queen».

Після закінчення університету грав у складі низки гуртів і, щоб заробити на прожиття, разом з подругою Мері Остін відкрив ятку на Кенсингтонському ринку в Лондоні, де продавав поношений одяг і свої малюнки. Також працював в аеропорту Гітроу. Друзі час від часу згадують його як тихого й сором'язливого юнака, що дуже захоплювався музикою. У 1969 році увійшов до складу «ліверпульського» гурту «Ibex», пізніше перейменованого на «Wreckage». Деякий час жив у квартирі над ліверпульським пабом «The Dovedale Towers». А що цей гурт не зміг розкрутитися, то він приєднався до іншого колективу під назвою «Sour Milk Sea». Однак на початку 1970 року і цей гурт розпався..

У квітні 1970 року Мерк'юрі познайомився з гітаристом Браяном Меєм і барабанщиком Роджером Тейлором, які раніше грали в гурті «Smile». 1971 року до них приєднався басист Джон Дікон. Попри застереження інших членів та студії «Trident», що на початках займалась менеджментом гурту, Мерк'юрі вибрав назву «Queen». Пізніше він казав: «Вочевидь це дуже по-королівськи і звучить розкішно. Це сильна назва, дуже універсальна і безпосередня. Звичайно ж я усвідомлював гейський підтекст, але то була лише одна з граней».. Приблизно тоді ж він взяв собі псевдонім Мерк'юрі. Незадовго до виходу першого альбому Queen він створив логотип гурту, в якому поєднав знаки зодіаку всіх чотирьох членів: двоє левів (Дікон і Тейлор), рак (Мей), а також дві феї для діви (Мерк'юрі). Леви обіймають стилізовану літеру Q, рак вчепився за літеру зверху і над його спиною здіймаються язики полум'я, обидві феї розташовані під левами. Всередині літери Q розміщена корона, а весь логотип перебуває під прикриттям величезного Фенікса. Весь символ дещо нагадує герб Великої Британії, особливо леви, які його тримають.

Кар'єра

Співак

В повсякденному житті Мерк'юрі розмовляв баритоном, але більшість пісень він виконав тенором. Його вокальний діапазон простягався від баса низький F (F2) до сопрано високий F (F6). Він міг, застосувавши , піднятись до тенора — високий F (F5). Біограф описав його голос як такий, що «наростає упродовж кількох тактів від глибокого, хриплого рок-гарчання до ніжного, тремтливого тенора, потім до високої, досконалої колоратури, кришталево чистої на верхніх нотах».. Іспанська співачка-сопрано Монсеррат Кабальє, з якою Мерк'юрі записав альбом, висловила думку, що «різниця між Фредді і майже всіма іншими рок-зірками полягала в тому, що він продавав голос».. Вона додає:

Вокаліст The Who Роджер Долтрі назвав Мерк'юрі «найкращим віртуозом серед рок-н-рольних співаків усіх часів. Він міг співати в будь-якому стилі. Він міг змінювати свій стиль від рядка до рядка, і, Господи, це було мистецтво. І це йому вдавалось блискуче»O'Donnell, Jim (2013). Queen Magic: Freddie Mercury Tribute and Brian May Interview.

2016 року дослідницька група під керівництвом професора Крістіана Гербста провела дослідження, щоб зрозуміти що ж такого особливого було в голосі Мерк'юрі. Вони визначили, що співак мав значно швидше вібрато і використовував , що робило його голос унікальним, особливо порівняно з оперними співаками, і підтвердили вокальний діапазон від f#2 до G5 (трохи більш як 3 октави), але не змогли підтвердити наявність чотирьох октав. Дослідники вивчали зразки вокалу з 23 наявних у продажу записів «Queen», його сольні роботи, а також серії інтерв'ю покійного артиста. Вони також використали ендоскопічні відеокамери для вивчення рок-співака, якого залучили для імітації співочого голосу Мерк'юрі.

Композитор Мерк'юрі написав 10 з 17 пісень, що увійшли до альбому «Queen» «Greatest Hits»: «Bohemian Rhapsody», «Seven Seas of Rhye», «Killer Queen», «Somebody to Love», «Good Old-Fashioned Lover Boy», «We Are the Champions», «Bicycle Race», «Don't Stop Me Now», «Crazy Little Thing Called Love» і «Play the Game». 2003 року його посмертно ввели до Зали слави піснярів, а в 2005 році посмертно вшанувала його Нагородою Айвора Новелло за видатне зібрання пісень«The 50th Ivor Novello Awards» . The Ivors. Retrieved 8 January 2018.

Найбільше в пісенній творчості Мерк'юрі вражає розмаїття стилів, у яких він працював, зокрема: рокабілі, прогресивний рок, геві-метал, госпел і диско. Як він пояснив в інтерв'ю 1986 року, «я ненавиджу робити одне й те саме знову, і знову, і знову. Мені подобається спостерігати за тим, що зараз відбувається в музиці, кіно і театрі, і потім поєднувати всі ці речі». Порівняно з багатьма популярними авторами, Мерк'юрі зазвичай писав музично складний матеріал. Наприклад, «Богемна Рапсодія» ациклічна за структурою і складається з десятків акордів.. До альбому Queen II увійшли шість його пісень, що містять багато ключових змін і складний матеріал. З іншого боку, «Crazy Little Thing Called Love» містить лише кілька акордів. Хоча Мерк'юрі нерідко писав дуже складні гармонії, але запевняв, що ледь уміє читати ноти.. Більшість пісень він написав на фортепіано, часто використовуючи акорди, що були заскладними для його товариша по колективу, гітариста Браяна Мея..

Виступи наживо

Мерк'юрі прославився своїми концертними виступами наживо, що збирали стадіони по всьому світу. Він демонстрував надзвичайно театральний стиль, завдяки якому значна частина натовпу часто долучалася до участі в шоу. Автор журналу «The Spectator» схарактеризував його як «виконавця, що дражнить, шокує і зрештою зачаровує аудиторію різними екстравагантними версіями самого себе».. Девід Бові, який виступав на концерті пам'яті Фредді Мерк'юрі і разом із Queen записав пісню «Under Pressure», похвалив Мерк'юрі за стиль виконання, і сказав: «З-поміж найбільш театральних рок-виконавців Фредді пішов далі за всіх… Він зламав усі шаблони. Я бачив його на концерті тільки один раз, і, як то кажуть, він, безперечно, був людиною, яка могла тримати аудиторію у своїх руках». Гітарист Queen Браян Мей писав, що Мерк'юрі може примусити «навіть людину з останнього ряду стадіону відчувати свою залученість до дійства». Головним реквізитом Фредді на сцені стала зламана мікрофонна стійка. Випадково зірвавши її з важкої підставки під час одного з ранніх виступів, він зрозумів, що її можна обігрувати безкінечноLenig, Stuart (2010) The Twisted Tale of Glam Rock (p. 81). Books.google.com. Retrieved 30 October 2017.

Одним з найпам'ятніших виступів Мерк'юрі в складі «Queen» став концерт «Live Aid», що відбувся 13 липня 1985 року в Лондоні, під час якого вся аудиторія стадіону (72 тисячі глядачів) плескала, співала та коливалася в унісон. Ще в цьому концерті взяли участь Пол Маккартні, Ерік Клептон, Девід Бові, Мадонна, «U2», «The Who», Стінг та інші тогочасні рок-зірки. 12 супутників транслювали шоу для 1,6 мільярда телеглядачів у всьому світі. Цей виступ «Queen» музичні експерти згодом оголосили найвеличнішим шоу за всю історію рок-музики. Результати голосування показали в телевізійній програмі «найвидатніші виступи в світі»... Потужна, стійка нота Мерк'юрі під час секції а капела стала відомою як «Нота, яку чутно по всьому світі». Переглядаючи «Live Aid» у 2005 році, один критик написав: «ті, хто складають списки славетних рок-фронтменів і віддають перші місця Мікові Джаггеру, Роберту Планту тощо, припускаються жахливого недогляду. Фредді, як можна пересвідчитись з його аполлонівського та діонісійського виступу на Live Aid, був безперечно найбільш богоподібним з-поміж усіх»..