Історія Бразилії починається у доколумбову епоху, коли Бразилію населяли індіанські племена. У 1500 узбережжя Бразилії відкрив португальський мореплавець Педру Алваріш Кабрал. Від того часу Бразилія була колонією Португалії. Від 1530-х для роботи на плантаціях почали завозити темношкірих рабів із Африки. У 1808, під час наполеонівських війн, король Португалії Жуан VI опинився в Бразилії, де перебував з двором до 1821. З 1815 Бразилія отримала статус королівства як складова частина «Об'єднаного королівства Португалії, Бразилії й Алгарві», формально припинила бути колонією. У 1822 син Жуана VI Педру I (з 1821 — регент) проголосив Бразилію незалежною державою. У 1825 Португалія визнала незалежність Бразилії. У 1825–1828 країна вела війну за спірні території з Аргентиною. У 1888 у Бразилії скасовано рабство, у 1889 проголошено створення федеративної республіки. У Другій світовій війні Бразилія брала участь на боці антигітлерівської коаліції. Внутрішньополітична нестабільність, зумовлена економічними негараздами, привела в 1964 до влади військову хунту. З 1979 почався процес демократизації.
Бразилія — член ООН з 1945, член зони вільної торгівлі МЕРКОСУР.
Період до відкриття Америки європейцями Основна стаття: Бразилія до відкриття європейцями
Заселення території Походження американських індіанців все ще є предметом суперечок серед археологів. Традиційний погляд, який основується на міграції з Сибіру до Америки в кінці останнього крижаного віку, дедалі більше ставиться під сумнів, особливо південноамериканськими археологами.
Гіпотеза пізнього заселення. Антропологічні та генетичні дані вказують, що американські індіанці походять з народів Північної Азії (Сибір), які увійшли до Америки через Берингову протоку як мінімум трьома окремими хвилями. Жителі Бразилії 1500 року вважаються нащадками першої хвилі переселенців, які перетнули так званий Беринговий перешийок в кінці останнього крижаного віку, близько 9000 до н. е. Хвиля мігрантів досягла Бразилії близько 6000 до н. е., ймовірно через північний захід басейну Амазонки.
Гіпотеза раннього заселення. Традиційний погляд приведений вище був недавно підданий сумніву після отримання нових даних. Одна зі знахідок — залишки людиноподібної істоти, «людини Лагоа-Санта», що мають дещо більший вік, від 10 до 20 тис. років, та які, що найбільш важливо, не відповідають рисам переселенців з Азії, а більше схожі до рис аборигенів Африки та Австралії. Інший доказ гіпотези — археологічні знахідки у Серра-ді-Каптіва, де знайдені наскельні малюнки, вік яких оцінюється до 50 тис. років. Однак, навіть у цієї гіпотезі, переселення з Азії мале місце, а сучасні індіанці є сумішшю двох хвиль переселення. Тільки після 6000 р. до н. е., вже після азійської хвилі міграції, населення стало значним. Майже всі археологічні свідоцтва що дійшли до нас належать до цього періоду.
Суспільство на час прибуття європейців На час прибуття європейців бразильські індіанці народи використовували кістяні та стругані кам'яні інструменти і зброю, подібні тим, що були знайдені у більшій частині Америки в ті часи. В Бразилії дуже рано з'явилася кераміка. Бразильські гончарі використовували складні матеріали, виробляючи прекрасні утилітарні і церемоніальні сосуди із заплутаною різною та фарбованою декорацією, проте їм не були відомі гончарне коло та склоподібна глазур.
Здається, перші індіанські народи Бразилії існували за рахунок полювання, лову риби і збору плодів. У деяким місцях вони розвили технологію сільського господарства таких культур як кукурудза та маніока, але про тваринництво біло їм невідомо.
Колоніальний період Основна стаття: Колоніальна Бразилія
Відкриття португальцями (1500—1530)
Тордесільяський договір 1494 року визначив кордони володінь між Іспанією і Португалією по меридіану 370 легуа на захід від Островів Зеленого Мису, території на схід від нього відходили Португалії, а землі на захід — Іспанії. Ця уявна лінія, перетинала Латинську Америку на сході і стала першим кордоном ще не відкритої Бразилії. Бразилія була відкрита 22 квітня 1500 Педру Алварішем Кабралом на шляху навколо Африки. Але інтереси Португалії були зосереджені на Азії та Африці, тому протягом 30 років систематичних дій по організації колонії на цій території не проводилося.
У 1530 з Португалії стали прибувати перші поселенці, які привозили з собою худобу, саджанці і сім'я з метою заснувати тут колонії. На північному сході країни були засновані укріплені поселення, першим з яких став Сан-Вісенте, що знаходиться у прибережній частині сучасного штату Сан-Пауло, заснований у 1532 році, та столиця колонії Салвадор у штаті Баїя, заснований у 1549 році. На території Бразилії були створені 14 спадкових феодальних володінь — капітаний, причому деякі з них за розміром більші аніж сама Португалія. Власники капітаний, так звані donatarios, тобто ті, які «приймають дар», відповідали за їхню безпеку і розвиток. Система капітаний значно вплинула, як на кордони так і на політику сучасної Бразилії.
Важливий вклад до розвитку та прогресу колонії внесли єзуїти, які зайнялися захистом і конвертацією індіанців у християнство, як і значною роботою по підйому морального рівня колоністів. Індіанці, конвертовані у християнство, селилися в організованих єзуїтами поселеннях «алдеї» (aldeias), які були подібні за структурою до місій у іспанській Америці.
Вологе і родюче узбережжя штату Пернамбуку було придатне для вирощування цукрової тростини. Крім цього, таке місцеположення робило його зручним портом для суден, які вирушали з Португалії на африканський захід і на схід. Цукрова тростина і техніка для її вирощування були завезені у Бразилію з острова Мадейра. Незабаром стала процвітати тристороння торгівля. В її основі лежала праця на плантаціях цукрової тростини завезених із західної Африки негрів-рабів. Цукор постачався на європейський ринок, зростаючі потреби якого вже не могли задовольнятися за рахунок традиційних джерел.
Союз Іспанії та Португалії та територіальна експансія (1580-1690) З 1580 по 1640 обидва королівства Іспанія і Португалія були об'єднані іспанською короною. У цей період, завдяки об'єднанню двох країн, уся Південна Америка стала частиною іспанських володінь. На Бразилію почалися напади ворогів іспанської корони, зокрема Нідерланди, які контролювали значну частину північної Бразилії протягом чверті століття.
Парадоксальним чином шістдесятирічний союз Португалії й Іспанії дав несподівані переваги заморській колонії Португалії. Скориставшись відсутністю кордонів, португальці і бразильці здійснили походи углиб країни. Першою на їхньому шляху стала капітанія Сан-Вісенте, і саме починаючи з цієї опорної точки у Сан-Паулу, першопроходці відсунули кордон від узбережжя углиб континенту. Експедиції (bandeiras) за рабами-індіанцями прокладали дорогу через ліси, долали гірські хребти, просуваючись весь час уперед. Експедиціонери (бандейранти — bandeirantes) прославилися тим, що захоплювали індіанців і в єзуїтських місіях, і тих, які розгулювали на свободі, і поверталися разом з ними додому. Завдяки bandeirantes кордони майбутньої незалежної Бразилії розширялися.
У 1640 португальці на чолі з королем Жуаном IV повернули незалежність від Іспанії і відмовилися залишити окуповані і колонізовані території на захід від первинної лінії, встановленої Тордесільясським договором.
Відкриття золота (1690-1808) Найважливішим відкриттям, зробленим під час цих експедицій, стало відкриття золота. У погоню за золотом були залучені не лише жителі прибережних районів, але і нові хвилі іммігрантів, що прибували з Португалії. Золота лихоманка мала величезне значення для бразильської економіки, призвела до значного зростання населення південних районів Бразилії (провінції Мінас-Жерайс і Сан-Пауло) та переносу столиці до Ріо-де-Жанейро, ближче до нового економічного центру. Гроші від продажу золота, тим не менш, не затримувалися у Бразилії, поступаючи прямо до Португалії, а економічному розвитку самої Бразилії заважала монополія португальських і англійських промислових товарів.
Англія залишалася основним торговельним партнером Португалії на цьому етапі. Між двома урядами були підписані різні угоди (1642, 1654, 1661, 1703, 1810, 1826), завжди вигідніші для англійської сторони. Монополізувавши усю торгівлю з Бразилією, Португалія утримувала в руках істотну частину прибутків, отриманих від колонії, що призводило до зростання невдоволення серед колоністів. Починаючи з голландського і французького нашестя у райони північного сходу на початку XVII століття, національна самосвідомість бразильців постійно зростала і міцніла у боротьбі із загарбниками.
Бразильське королівство та імперія Перехід до незалежності (1808—1822)
У 1808, коли армія Наполеона почала війну проти Португалії, прийняте рішення перевезти короля і його двір до Ріо-де-Жанейро, де вони залишалися до 1821. У цьому переїзді пряму участь узяв британський уряд. Він скористався важким положенням Португалії і, маючи намір отримати ще більші привілеї в торгівлі, надав необхідні для переїзду королівської сім'ї кораблі.
Дон Жуан VI переніс до Ріо-де-Жанейро португальські державні установи, заснував королівську бібліотеку, військову академію, медичні і правові школи. Своїм декретом 16 грудня 1815 він надав португальським володінням статус Об'єднаного королівства Португалії, Бразилії й Альгарви, таким чином роблячи Бразилію рівною Португалії.
У 1821 король Жуан VI вимушений поступитися політичному тиску Португалії та повернутися у Лісабон, залишивши у Ріо свого спадкоємця Педру і наділивши його титулом віцекороля-регента.
У вересні 1821, португальський парламент, проголосував за розпуск королівства Бразилії і королівських установ в Ріо-де-Жанейро, тим самим підпорядковувавши всі провінції Бразилії безпосередньо Лісабону. У той же час до Бразилії були відправлені військові загони, а всі бразильські військові одиниці були переведені під португальську команду. Відмовившись виконувати наказ, 7 вересня 1822 дон Педру проголосив незалежність Бразилії і 12 жовтня 1822 був коронований як її перший імператор Педру I.
Імперія (1822-1889) Основна стаття: Бразильська імперія
Перший правитель незалежної Бразилії був сильною особистістю і його внесок у соціально-політичний розвиток суспільства XIX ст. важко переоцінити. Так, завдяки Педру I, спочатку у 1822 в Португалії, а через 2 роки в Бразилії, були прийняті винятково передові для свого часу конституції, у яких вже не було слів про божественне походження королів і гарантувалися дуже широкі для свого часу права людини. Хоча багаті землевласники і не дуже охоче сприйняли нову конституцію, що проявилося, наприклад, у сепаратистському русі на півночі, Педру I відносно легко вдалося придушити виступи та зберегти цілісність країни.
Після смерті Жуана VI у 1826 Дон Педру успадкував його корону. Однак він відмовився від португальського трону на користь своєї доньки, у той час ще маленької дівчинки, Марії да Глорії, яка зійшла на престол під ім'ям королеви Марії II.
У 1831 Педру I відрікся від престолу на користь свого сина Дона Педру II, який на той час був ще неповнолітнім. Це рішення було прийняте частково через розбіжності з бразильським парламентом, частково завдяки його любові до ризику, яка примусила колишнього короля повернутися у Португалію, щоб скинути з престолу свого брата Мігеля, який узурпував трон малолітньої королеви Марії.