Ру́ський (прикметник) (давньоруськ. руськии, ), давньоукраїнськийШевчук С. В., Мосенкіс Ю. Л. Мови Києворуської держави як об'єкт інформаційної війни та лінгвістичної реконструкції // Українське мовознавство, 1(53). Міжвідомчий науковий збірник, 2023. — С. 186—196. — в українській мові такий, що належить до часів Русі або до її населення — русі (наз. відм. однини — русин, аналогічно утворювались назви сусідніх народів: Москва — москвин, Литва — литвин), чи їхніх нащадків — українців. Під назвою «руські люди» (чиї — приналежність), як правило, розуміли підлеглих Русі іншого етнічного походження. Для позначення жителів саме давньої Русі, середньовічної Київської держави, та до держав спадкоємців: Королівства Русь (Галицько-Волинського князівства), Великого князівства Литовського та Руського та Великого князівства Руського XV ст., та Великого князівства Руського що мало постати на теренах Українського гетьманату, часто також вживається термін давньоруський / давньоукраїнський. Не випадково саме так іменувалася адміністративна одиниця Руське воєводство. Слово руський не слід плутати з , тобто росіянин.
Народ Руський () — одна з державотворчих націй у таких середньовічних східноєвропейських державних утвореннях, як Велике князівство Литовське і Річ Посполита Обох Народів.
Історія Етнічне визначення руський у розумінні «український» безперервно зберігалося протягом багатьох століть. Русинами називали себе українці у Великому князівстві Литовському, а у львівських міських книгах від 1599 р. навіть використовується термін «руська нація» (Natio Ruthenica). Тогочасні джерела переконливо засвідчують, що населення України та Білорусі чітко відокремлювало себе від московитів — предків сучасних росіян. У часи Козаччини для українців також природною і звичною була стара назва їхнього краю — Русь, а їх самих — русини. Та й уся Західна Європа протягом багатьох віків на означення України вживала назву «Русь». Особливо стійкою ця назва виявилася в західному реґіоні України. Навіть в другій половині XIX - початку XX ст. прикметник руський (тобто «український») ще входив до назв різних західноукраїнських політичних партій, літературних і наукових угруповань, альманахів, окремих праць тощо. Наприклад: «Головна руська рада» — перша українська політична організація в Галичині, що виникла у Львові 2 травня 1848 р., просвітнє товариство «Галицько-руська матиця», «Собор руських учених» (1848 р.), «Руська трійця» (українські письменники М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький), чотиритомна «Історія літератури руської» (тобто української) О. Огоновського, «Історія Русів». В 1907 році у м. Самбір було створено «Товариство руської шляхти» та ін.
Класик російськомовної літератури М. С. Лєсков, описуючи побут українського села Фарбованого у XIX ст. зазначає:
Про походження етноніма «Руський», тобто належний до Русі, говорить і авторитетний у Російській імперії історик Микола Костомаров. Зокрема, появу назви «Русь» він пояснює як ту, що спочатку розповсюдилась тільки на Волинь та Галичину:
Далі імперський історик констатує той факт, що іноземці під назвою «Русь» розуміли тільки південно-західну частину Російської імперії, тобто сьогоднішню Україну:
Загалом слова Костомарова, підтверджуються багатьма іншими джерелами, зокрема картографами, які на більшість власних карт до підписання Березневих статей ніколи не наносили напис «Русь», на території Московського царства, а тільки позначали це державне утворення як «Московське царство», «Московське князівство», або найчастіше спрощеною назвою — Московія або Московщина. Навіть опісля тих подій, ще довгий час зустрічалась назва — «Росія, в простонароді — Московія».Сергій Шелухін «Назва України з картами». 1921 р.
Слід також зазначити, що запорізькі козаки, вважаючи себе «народом руським», чітко відокремлювали Русь та Московську державу.
Поширення етноніма в Україні В українській мові поняття «руський» (що стосується давньої Русі і її духовного спадку) чітко відрізняється від поняття «російський» (що стосується Росії). Плутанина цих двох термінів в багатьох мовах світу спричинена впливом грецької, а потім російської мови, оскільки в російській мові (одній з мов, які виникли на основі давньоруської) слова русский та российский вживаються на позначення всього, що стосується Русі і одночасно всього, що стосується Росії (первісно — грецька назва Русі), починаючи від часів Московського царства до теперішніх часів Російської Федерації. У повній мірі різних значень ці поняття набули в XIX—XX ст, у зв'язку з необхідністю і бажанням українського населення Російської імперії зберегти українську спадщину (мову, віру, звичай і культуру) і для цього відокремити себе від російської («великоруської» або «московської») літературної мови, особливостей православного віровчення, звичаїв і культурних традицій, які йому нав'язувались імперською політикою.
Протягом XIX ст. для більшості українських культурних діячів характерне одночасне вживання понять Русь, Україна, руський, український, руські, українці тощо. В XX ст. у зв'язку з боротьбою за незалежність у всіх сферах життя, переважає вживання понять Україна, український. Після набуття Україною незалежності у кінці XX ст. українці в усьому світі повертаються до осмислення своєї історії і стародавньої культурної спадщини, повертаючись до вживання понять русин, руський, так само як запроваджуючи нові (україноруський, від назви Україна-Русь, Українська Русь). Згідно зі Словарем української мови Б. Грінченка, термін руський наприкінці XIX ст. — початку XX ст. вживався в сенсі «російський», а значення «український» мав тільки в Галичині та на Буковині.
Якщо в росіян зустрічається лише назва русские (іменник, що походить від прикметника), то у жителів України, Малої Русі, центру Русі Київської вживають обидві назви русини і руські, причому назва «русини» збереглася й дотепер у самоназві українців Закарпаття та Східної Словаччини. Наріччя русинів (одне з деяких нарічь теперішньої української мови) й досі називається руська (або русинська). У селах центральної України і західної України й досі можна почути «він говорить якось не по-руськи», що означає «він говорить не по-нашому, не мовою Русі».
Уживання слова «руський» в українській мові стосовно неукраїнських понять, тобто як синоніма до слова «російський»
В українській мові слово «руський» в окремих випадках, принаймні до останнього часу, використовується до понять, що не мають, взагалі кажучи, нічого спільного з Україною або українцями, тобто виступає синонімом до слова «російський». Вживання слова «руський» у цьому значенні має виключно оказіональний характер. У таких випадках слово «руський» є лишень не зовсім доречною семантичною калькою з російської мови. Прикладів такого вживання в українській мові налічується лише кілька.
Руські гори — гори у Східній Антарктиді, на Землі Королеви Мод, між та . Руські гори відкрила 1959 року радянська антарктична експедиція. Саме така назва гір подається в Українській радянській енциклопедії 1983 року.Руські гори. Українська радянська енциклопедія. — Т. 9. — Київ, 1983. Стор. 526. Назва «Руські гори» є калькою російської назви «Русские горы» і насправді під словом «руські» тут мається на увазі, скоріш за все, «російські». «Руська правда» П. І. Пестеля — конституція декабристів, написана П. І. Пестелем і названа так 1824 року. Саме така назва подається в Українській радянській енциклопедії 1983 року.«Руська правда» П. І. Пестеля. Українська радянська енциклопедія. — Т. 9. — Київ, 1983. Стор. 525. Назва походить від назви Руської правди ХІ — ХІІ століть, однак «Руська правда» П. І. Пестеля зі стародавньою Україною-Руссю не має нічого спільного. Під «руськими» з позицій російської великодержавності маються на увазі разом росіяни, українці та білоруси як один-єдиний народ..
Топоніміка Рава Руська Руська Поляна Руська Поляна, Черкаський район Руська Поляна, Русь Поляни (Румунія) Руська Мокра Руська Волова Рясне-Руське Руська, село Руська Країна Руська (гора) Рускова Рось Роська Росава
Див. також
Руська мова Русь (етнонім) Русь (народ) Русь Київська Русь Русини Рутени Славія Куявія Артанія Гардарик Укри Руський Каганат Руське воєводство Етногенез українців Етногенез білорусів
Примітки
Джерела
Євген Наконечний «Украдене Ім'я» Григорій Петрович Півторак. Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов. составив о. Ириней Мих. Кондратович парох Хоньковскій // «Исторія подкарпатскоѣ Русі для народа», выдавництво товариства «Просвѣты» в Ужгородѣ, друге перевѣрене выданя, книгопечатня акційного тов. «Уніо» в Ужгородѣ, число 35-37, 1925 р., 119 с.
Література Брехуненко В. Міф 10. Русь — давня назва Росії. Князі Київської Русі — «русскіє князья», а її населення — «русскіє люді», тобто росіяни // Війна за свідомість: російські міфи про Україну та її минуле / Віктор Брехуненко; [наук. ред. Т. Пархоменко]; Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України. — Київ, 2017. — С. 67—72. — ISBN 978-966-02-8249-0 Маркери ідентичності в інтелектуально-політичному просторі Українського Гетьманату // Україна в цивілізаційних потоках ранньої модерності / НАН України, Інститут історії України. — Київ: Академперіодика, 2024. — С. 377—420. — 815 с. — ISBN 978-966-360-523-4 (Україна. Нариси історії)