Гіперіон (, ) — двадцять третій за віддаленістю від планети супутник Сатурна. Відкритий 16 вересня 1848 року англійським астрономом Вільямом Ласселлем. Названий відкривачем на честь грецького титана Гіперіона.

Назва Супутник названо на честь титана Гіперіона, бога пильності та спостереження, старшого брата Кроноса (грецький аналог римського бога Сатурна). Він також має позначення Сатурн VII. Прикметникова форма назви — гіперіонський.

Відкриття Гіперіона відбулося незабаром після того, як Джон Гершель запропонував імена для семи раніше відомих супутників Сатурна у своїй праці 1847 року Results of Astronomical Observations made at the Cape of Good Hope. Вільям Ласселл, який спостерігав Гіперіон за два дні після Вільяма Бонда, уже підтримав систему найменувань Гершеля та запропонував назву Hyperion відповідно до неї. Крім того, він випередив Бонда з публікацією.

Фізичні характеристики

Форма Гіперіон — одне з найбільших відомих небесних тіл із сильно неправильною формою(нееліпсоїдною і, особливо, не в гідростатичній рівновазі) у Сонячній системі[c]. Єдиним більшим супутником із неправильною формою є Протей, супутник Нептуна. Маса Гіперіона становить близько 15 % від маси Міма, найменш масивного відомого еліпсоїдного тіла.

Найбільший кратер на Гіперіоні має приблизно 121,57 км у діаметрі та 10,2 км у глибину. Можливим поясненням неправильної форми є те, що Гіперіон є уламком більшого тіла, яке було розбите великим зіткненням у далекому минулому. Первісний протогіперіон міг мати діаметр від 350 до 1 000 км (тобто від трохи менше за Мімас до трохи менше за Тефію). Протягом приблизно 1 000 років уламки від передбачуваного руйнування Гіперіона могли падати на Титан із низькою швидкістю, накопичуючи леткі речовини в його атмосфері.

Поверхневі особливості

«Вояджер‑2» пролітав через систему Сатурна, але фотографував Гіперіон лише з відстані. Він зміг розрізнити окремі кратери та величезний хребет, але не міг розглянути текстуру поверхні супутника. Перші знімки з орбітального апарата «Кассіні» натякали на незвичний вигляд Гіперіона, проте справжня його особливість була повністю виявлена під час першого цільового прольоту «Кассіні» 25 вересня 2005 року.

Поверхня Гіперіона вкрита глибокими кратерами з різкими краями, що надає їй вигляду величезної губки. Дно кожного кратера заповнене темним матеріалом. Червонувата речовина містить довгі ланцюги вуглецю та водню й нагадує матеріал, знайдений на інших супутниках Сатурна, особливо на Япеті. Вчені пояснюють незвичний, губкоподібний вигляд Гіперіона його надзвичайно низькою щільністю для настільки великого об'єкта. Низька щільність робить Гіперіон досить пористим і з невеликою поверхневою гравітацією. Ці властивості означають, що при зіткненнях ударники більше стискають поверхню, ніж видувають її, а більшість матеріалу, який зривається з поверхні, ніколи не повертається.

Останні аналізи даних, отриманих «Кассіні» під час прольотів Гіперіона у 2005 і 2006 роках, показують, що близько 40 % об'єму супутника складає порожнеча. У липні 2007 року було запропоновано, що така пористість дозволяє кратерам залишатися майже незмінними протягом мільйонів років. Нові дослідження також підтвердили, що Гіперіон складається переважно з водяного льоду з дуже малою часткою каменю.

Орбіта

Зображення «Вояджера-2» і подальша наземна фотометрія показали, що обертання Гіперіона є хаотичним — тобто вісь його обертання коливається так сильно, що його орієнтація в просторі непередбачувана. Його час Ляпунова становить близько 30 днів. Гіперіон разом із супутниками Плутона Ніктою та Гідрою є одним із небагатьох супутників у Сонячній системі, які, як відомо, обертаються хаотично, хоча очікується, що це звичайне явище для подвійних астероїдів. Це також єдиний звичайний планетарний природний супутник у Сонячній системі, який, як відомо, не має припливно-відливної системи.

Дослідження З 2004 року Гіперіон досліджувався за допомогою космічного апарата «Кассіні». 25 серпня 2011 року апарат наблизився до супутника на відстань 24 тис. км. За весь час роботи апарат, який перебував на орбіті до 2017 року, зробив близько 230 тисяч фотознімків поверхні.

Див. також Супутники Сатурна

Галерея

Посилання

Джерела Знімки отримані з космічного корабля «Кассіні»