Публій Теренцій Афр (; 195 (або 185) — 159 до н. е.) — давньоримський письменник, комедіограф, молодший сучасник Плавта та Цецилія Стація.
Життєпис Народився у Карфагені, проте не був карфагенянином. Його прізвище Афер (Африканський) вказує, що він походив з лівійців. Був рабом римського сенатора Теренція Лукана. Тут він вивчив латину. Сенатор, який цінував розумові здібності та красу свого раба, надав йому гарну освіту, а зрештою й волю. Існує версія, що саме вдячність до благодійника і спонукала майбутнього драматурга взяти його ім'я — «Теренцій».
Написавши 166 р. до н. е. комедію «Дівчина з Андроса», Теренцій хотів поставити її на римській сцені, але перед тим, як заплатити авторові гонорар і дати дозвіл на прем'єру, еділ послав його по рецензію до відомого тоді комедіографа Цецилія Стація. Коли погано одягнений юнак несміливо зайшов до розкішного будинку римського патриція, його шанси на успіх були невисокими. Біографи переповідають, що знаний драматург тоді саме обідав, тож поставився до необхідності вислуховувати «писанину» чергового аматора вкрай негативно. Проте вже початок комедії нікому тоді ще не відомого Теренція так сподобався Стацієві, що він навіть запросив незнайомця пообідати разом. А невдовзі Публій Теренцій Афр, варвар із далекої Африки й учорашній раб, виключно завдяки своєму таланту здійснив карколомну літературну кар'єру, увійшовши до грекофільського гуртка найрафінованіших аристократів Риму.
Цей гурток очолював видатний римський полководець і оратор, майбутній руйнатор Карфагену (146 р. до н. е.) — Публій Корнелій Сципіон Еміліан Африканський Молодший. В цей час Публій Теренцій Афр займається складанням комедій. Тож не дивно, що у творчості Теренція відчутні витончені уподобання членів гуртка Сципіона, які добре знали багату грецьку літературу і культуру та прагнули облагородити латинську мову і літературу, орієнтуючись на еллінські першоджерела.
Після постановки «Братів» у 160 році Теренцій вирушив до Греції для ознайомлення з грецькими установами та звичаями і звідти вже не повернувся. Помер у 159 р. до н. е., 25-ти чи 35-річним. Щодо смерті Теренція немає точних відомостей. За одними він потонув у морі із 108 перекладеними комедіями Менандра, за іншими — помер в Аркадії у м. Стимфали або на о. Левкадія (Іонічні острови).
Теренцій залишив після себе доньку.
Творчість За характером творчості Теренцій різко відрізнявся від свого попередника Плавта і популярності серед римлян майже не мав. Причину цього, мабуть, слід шукати в походженні самого автора. Хоча обставини, за яких він став рабом невідомі, але, безперечно, рабство залишило глибокий слід у його душі, він добре пам'ятав про нього і робив усе можливе, щоб пізніше ніхто б не мав приводу нагадати його родовід.
Увійшовши у вищі кола суспільства, він для нього і вирішив писати комедії. Але не такі, як у Плавта, що орієнтувався на плебейську масу глядачів і робив ставку на сміх. Теренцій вважав, що за своїм культурним рівнем патриціат набагато перевищував цю масу. Орієнтація на вищі кола суспільства істотно змінила стилістику комедій. Сміх як засіб сподобатися римській еліті відпадав, він міг і образити. Розумну, освічену людину слід було зацікавити іншим — певною проблемою, що примусила б її замислитись. Комедії Теренція відрізняються своєю серйозністю, відсутністю благанно-комедійних засобів. Сюжет п'єс цілком залежав від змісту тієї Менандрової комедії, що ставала основою твору Теренція. Отже, якоїсь оригінальності у них шукати годі. Його комедії швидше схожі на пізнішу європейську «слізливу комедію», розраховану на те, щоби викликати у глядача щире співчуття. Інтрига як така не цікавить автора. Головну увагу він звертає на характери героїв, причини їхніх вчинків, а вони майже завжди шляхетні, чесні та добрі. Не випадково один із персонажів Теренція проголошує афористичні слова: «Я людина і ніщо людське не чуже мені». Подібних афоризмів у Теренція трапляється чимало.
Проте хоч як намагався поет не торкатися питань римської дійсності, але вона все одно нагадувала про себе, хоч і в завуальованій формі. Одна проблема особливо цікавила його — це вибір шляху молодою людиною. Як жити далі? Куди йти? Як себе поводити? Для римської молоді то були проблеми справді болісні та актуальні, оскільки занепад моралі не припинявся.
Уже римські дослідники звернули увагу на досконалу літературну мову Теренція, що до появи його творів практично ще не сформувалася. У нього відсутні застарілі форми Плавтової мови. Герої Теренція розмовляють мовою, позбавленою брутальних зворотів, лайки, грубих висловів. Мову твору Теренція уважно вивчали граматики та оратори, зокрема, дуже високо цінував Цицерон. Юлій Цезар залишив своє звернення до Теренція, назвавши його «напів-Менандром» і «великим поетом», котрий говорив «чистою мовою».
Усього Теренцієм було написано 6 комедій: «Дівчина з острова Андроса» або «Андріянка» («Andria»), «Самоучитель», «Свекруха» («Hecyra»), «Караються самі себе» («Heautontimorumenos»), «Євнух» («Eunuchus»), «Форміон» («Phormio»; ім'я звідника в п'єсі); «Брати» («Adelphae»). Сюжети перших чотирьох він запозичив у Менандра, а останніх двох — у Аполлодора.
Дівчина з Андроса Дівчина з Андроса (166 до н. е.) — у цій першій комедії Теренція вже намітилися характерні риси його творчості. Уже в пролозі автор повідомляє, що поєднав у своєму творі дві комедії Менандра. Дія комедії відбувається в Афінах, на вулиці між будинками старого Симона і його сусідки Глікерії, в яку закоханий симонів син Памфіл. Старий прознав, що Глікея, буцімто, є сестрою розпусниці Хрісіди, яка переїхала до Афін з острова Андроса. Побачивши, що Памфіл кохає Глікерію, Симон порізно пристає на пропозицію заможного сусіда Хремета одружити сина з донькою Хремета, а сам таким чином хоче вивідати синові наміри. Памфіл, за порадою спритного раба Дава, нібито погоджується на цей шлюб. Але Хреметову доньку кохає інший юнак — Харін. Проте, довідавшись про зв'язок Глікерії й Памфіла, Хремет відмовляється віддати за нього доньку. Далі Теренцій повторює традиційний матеріал менандрівський хід: відбувається впізнавання Глікерії, яка виявилась донькою самого Хремета. Тож Хремет віддає її за Памфіла, а іншу свою доньку — за Харіна. Ось такий щасливий фінал має комедія, яка закінчується зверненням Дава до глядачів: «Аплодуйте!»
Брати Брати (160 до н. е.), у якій оповідається про те, що старий Мікіон не мав рідних дітей, а в його брата Демеї було два сини. Тож Мікіон усиновив одного з них — Есхіна і виховував юнака в рамках розсудливої довіри. Суворий Демея часто докоряв йому за це. Інший Демеїн син, Ктесифон, закохався в арфістку Вакхіду, яка належить зводнику Санніонові. Есхін любив свого брата Ктесифона, тож бере частину його «грішків» на себе. Мікіонів раб Сір виховував обох братів і нині їх підтримує.
Колись Есхін збезчестив Памфілу, в якої наближаються пологи. Він готовий узяти на себе всі клопоти і від дитини не відмовляється. Але Ктесіфонові гріхи, котрі Есхін узяв на себе, зашкодили його власним стосункам із нареченою. Тим часом Демея чимдалі більше переконується, що його брат Мікіон ласкою та добром добивається більшого, ніж він сам — суворими обмеженнями та причіпками. Ктесифон весело проводить час із Вакхідою, вони щиро кохають одне одного. Сплативши двадцять мін звіднику за арфістку, Мікіон вирішив залишити її в своєму домі. А Демеї він каже: кожен має право жити так, як звик, якщо цим не заважає оточуючим. І Демея на очах змінюється: нещодавно суворий і гордовитий, він стає привітним навіть до рабів. У пориві почуттів наказує слугам знести паркан між будинками: нехай двір буде загальним, а веселля — спільним, і тоді нареченій не доведеться йти в будинок нареченого, що в її нинішньому стані вже нелегко. А Демея запропонував Мікіонові відпустити на свободу вірного раба Сіра, а заразом — і його дружину.
Форміон Форміон (161 до н. е.), про те, як спритний і хитрий парасит (похлібець) Форміон домагається в заможного рабовласника Деміфонта згоди на одруження його сина Антіфонта з нібито безрідною сиротою Фанією, яка насправді є позашлюбною донькою Деміфонтового брата — багатія Хремента. Це з'ясовується звично для еллінської комедії (та контамінацій Теренція) — шляхом «упізнавання», після чого справу залагоджено щасливо. Саме «Форміон» був одним із першоджерел для Бомарше у процесі написання його знаменитих комедій про Фігаро.
Самовчитель Самовчитель (162 до н. е.), про те, як суворий батько Менедем заборонив синові Клінії одружуватися з бідною сусідкою Антіфілою, а той його ослухався. За це батько позбавив його спадщини і прогнав із дому (син пішов до війська), а потім від розкаяння Менедем відмовився від своїх статків і почав жити в злиднях, сам себе замучивши важкою роботою. Сусід Хремет пропонує помирити його з сином, а коли Менедем питає, чому це той та переймається чужими проблемами, Хремет відповідає знаменитою реплікою, яка під час прем'єри була зустрінута одностайними оплесками, а згодом стала афоризмом і увійшла до збірок крилатих латинських «Homo sum, humani nihil a me alienum puto» (Я є людиною, тому ніщо людське мені не чуже"). У справу, за традицією, втручається спритний Хреметів раб — Сир, який веде інтригу до щасливої розв'язки. Антіфіла виявилася донькою Хремета, колись покинутою ним і його дружиною Состратою у важких життєвих обставинах. Зрештою кохані побралися. І Хремет проголошує останні, фінальні слова, який дає згоду на щасливу розв'язку: «Я згоден! Прощавайте! Аплодуйте!»
Євнух Користувалася особливим успіхом. За неї він отримав приз у 8 тисяч сестерцій (приблизно 40 кг срібла) — найбільшу на той час кількість грошей за твір. Успіх «Євнуха» у римської публіки слід пояснювати деякими пікантними подробицями цієї п'єси, герой якої переодягався євнухом і в цій якості був присутній при купанні своєї коханої. Теренцій був майстром контамінації, тобто мистецтва об'єднування в одній комедії декількох творів одного чи кількох авторів. Проте, на відміну від Плавта, він намагався зберегти вишуканість стилю і витонченість сюжету еллінського першоджерела.
Сюжет Памфілу (яка згодом виявилася громадянкою Афін), названу сестру гетери Фаїди, сам про це не відаючи, Фаїді ж подарував вояк Фрасон. А Фаїдин коханець Федрія послав до неї купленого ним євнуха. Херея (молодший брат Федрії) закохався в Памфілу. За порадою спритного раба Парменона, переодягшись в одяг купленого Федрією євнуха, Херея прокрався до дому Фаїни, де, як уже зазначалося, він збезчестив Памфілу. Тут знайшовся Памфілін брат, який був теж громадянином Афін, і одружив Херею з дівчиною.
(За Антична література: навч. посібн. / Ковбасенко Ю. І./ — 3-тє вид., випр. та доповн. К.: Київський університет імені Бориса Грінченка, 2014. — 256 с.)
Свекруха