Повзучий детермінізм (, чи ), також відомий як ефект «Я так і знав!» (Остап Вишня «Чухраїнці») () — схильність розглядати події, що вже стались, як більш передбачувані, ніж вони були до того, як трапились. Hoffrage, U., & Pohl, R. (2003) Hindsight Bias: A Special Issue of Memory. Champlain, NY: Psychology Press Повзучий детермінізм може спричинювати спотворення пам'яті, коли пригадування та відтворення може призвести до неправильних теоретичних висновків. Припускається, що ефект може спричинити надзвичайні методологічні проблеми при спробі проаналізувати, зрозуміти та проінтерпретувати результати експериментальних досліджень. Сучасними прикладами ефекту «Я так і знав!» є роботи істориків, які описують наслідки битв, лікарі, які пригадують клінічні випробування, і судові системи, які намагаються покласти відповідальність за нещасні випадки через їх передбачуваність.Fischoff, B. (2003). Hindsight ≠ foresight: the effect of outcome knowledge on judgement under uncertainty. Qual Saf Health Care. 12, 304—312

Про феномен Ефект може призвести до спотворення процесів пам'яті. Люди не здатні неупереджено оцінювати умови події, коли результат уже відомий. У майбутньому постійно може здаватися, що він був досить передбачуваним. Те, що людині відомі наслідки події, змінює тлумачення та оцінку всіх пов’язаних фактів і таким чином змушує вважати, що це було передбачувано.

Приклад: У відділі соціального захисту молоді роками спостерігається “підозріла” сім’я. Всіх правил суворо дотримуються, формально нічого не залишається поза увагою. Потім стає відомо, що через недогляд в родині з голоду померла дитина. В обуреної громадськості виникає питання, як таке могло статися, ще й під наглядом держпрацівників. Тепер не тільки звичайні люди, а й фахівці у відповідній сфері, піддаються помилці повзучого детермінізму. Під впливом нової інформації вони повторно перевіряють наявні факти та переоцінюють передбачуваність того, що сталося.

Такі помилкові судження грають велику роль в багатьох соціальних та приватних сферах, особливо при визначенні вини та відповідальності. Так, є свідчення, коли люди заднім числом звинувачували жертву зґвалтування у тому, що вона сама сприяла цьому своєю поведінкою. Важливо додати, що фактологічна експертиза не може компенсувати цей ефект.

Феномен повзучого детермінізму вперше дослідив Барух Фішхофф у 1945(* 1946) році в Університеті Карнегі-Меллона в Піттсбурзі.

Історія

Упередження ретроспективності, хоча його тоді ще не було названо, не було новою концепцією, коли воно з’явилося в психологічних дослідженнях у 1970-х роках. Насправді, історики, філософи та лікарі опосередковано описували його багато разів. У 1973 році Барух Фішхофф відвідав семінар, де Пол Е. Міл заявив про те, що клініцисти часто переоцінюють свою здатність передбачити результат конкретного випадку, оскільки вони стверджують, що знали це весь час. Барух, тодішній аспірант психології, побачив можливість у психологічних дослідженнях пояснити ці спостереження.

На початку 70-х років дослідження евристики та упереджень було великою сферою вивчення психології під керівництвом Амоса Тверського та Деніела Канемана. Дві евристики, визначені Тверським і Канеманом, мали безпосереднє значення для розвитку упередження ретроспективності; це були евристика доступності та евристика репрезентативності. Розробляючи ці евристики, Бейт і Фішхофф розробили перший експеримент, безпосередньо перевіряючи упередження ретроспективного погляду. Вони попросили учасників оцінити ймовірність кількох результатів майбутнього візиту президента США Річарда Ніксона до Пекіна і Москви. Через деякий час після повернення президента Ніксона учасників попросили згадати (або відновити) ймовірності, які вони призначили кожному можливому результату, і їхнє сприйняття ймовірності кожного результату було більшим або завищеним щодо подій, які насправді відбулися. Це дослідження часто згадується у визначеннях ретроспективної упередженості, і назва статті «Я знав, що це станеться», можливо, сприяла тому, що упередження ретроспективності було взаємозамінним із фразою «феномен я-так-і-знав ».

У 1975 році Фішхофф розробив інший метод дослідження упередженості ретроспективності, який на той час називали «гіпотезою повзучого детермінізму». Цей метод передбачає надання учасникам короткої історії з чотирма можливими результатами, один з яких їм розповідають правдивий, а потім просять призначити ймовірність кожного конкретного результату. Учасники часто приписують більшу ймовірність настання тому, який результат, як їм сказали, є правдивим. Залишаючись відносно не зміненим, цей метод досі використовується в психологічних і поведінкових експериментах, які досліджують аспекти упередження ретроспективності. Розвинувшись від евристики Тверського і Канемана в гіпотезу повзучого детермінізму і, нарешті, до упередження ретроспективності, як ми його знаємо, ця концепція має багато практичних застосувань і досі залишається в авангарді досліджень. Нещодавні дослідження, що стосуються упередженості заднього плану, досліджували вплив віку на упередження, як ретроспектива може вплинути на втручання та плутанину, а також як це може вплинути на банківські та інвестиційні стратегії.

Компоненти Психолог Хартмут Бланк та його колеги зазначили, що феномен складається з трьох компонентів, які можуть виникати незалежно один від одного, а саме:

Підвищення постфактумного почуття неминучості Підвищення постфактумного почуття передбачуваності Спотворення пам'яті

Бланк разом з В. Фішером та Е. Ердфелером провели дослідження явища повзучого детермінізму в умовах політичних виборів. Перед виборами людина повинна була дати прогноз щодо ймовірності перемоги партії X. Дали відповідь, наприклад, 30 %. Після них повідомили, що партія набрала 50 % голосів. Тоді людину попросили згадати, яким був її початковий прогноз. Хоча насправді спочатку її відповідь була 30 %, вона вважатиме, що сказала 40 %. Різниця між початковим прогнозом (10 %) - помилка, що сталася через ретроспективний детермінізм.

Фактори

Валентність та інтенсивність результату Встановлено, що упередженість ретроспективної думки більш імовірно виникає, коли результат події негативний, а не позитивний. Це явище узгоджується із загальною тенденцією людей приділяти більше уваги негативним результатам подій, ніж позитивним результатам. Крім того, на упередження заднім числом впливає серйозність негативного результату. У судових позовах про зловживання було виявлено, що чим серйознішим є негативний результат, тим більш драматичним є упередження присяжних. У абсолютно об’єктивному випадку вердикт буде ґрунтуватися на стандартах лікування, а не на результатах лікування; однак дослідження показують, що випадки, які закінчуються серйозними негативними результатами (наприклад, смертю), призводять до більш високого рівня упередженості заднього плану. Наприклад, у 1996 році ЛаБайн запропонував сценарій, коли пацієнт-психіатр сказав терапевту, що він планує заподіяти шкоду іншій людині. Терапевт не попередив іншу людину про можливу небезпеку. Кожен учасник отримав один із трьох можливих результатів; особа, яка перебуває під загрозою, не отримала травм, легких чи серйозних травм. Потім учасників попросили визначити, чи слід вважати лікаря недбалим. Учасники зі станом «серйозні травми» не тільки частіше оцінювали терапевта як недбалого, але й оцінювали напад як більш передбачуваний. Учасники категорій без травм і легких травм з більшою ймовірністю вважали дії терапевта розумними.

Несподіванка Роль несподіванки може допомогти пояснити податливість упередженості заднього огляду. Здивування впливає на те, як розум реконструює попередні прогнози результатів трьома способами: 1. Здивування — це пряма метакогнітивна евристика для оцінки відстані між результатом і передбаченням. 2. Здивування запускає навмисний процес формування сенсу. 3. Несподіванка упереджує цей процес (податливість заднього огляду), покращуючи пригадування інформації, що відповідає несподіванню, і перевірку гіпотез на основі очікувань. Смислова модель Пеццо підтримує дві суперечливі ідеї про дивовижний результат. Результати можуть показати меншу упередження або, можливо, зворотний ефект, коли людина вважає, що результат взагалі неможливий. Результат також може призвести до того, що упередження заднім числом буде збільшено, щоб мати більш сильний ефект. Процес формування сенсу запускається початковим сюрпризом. Якщо процес формування відчуттів не завершується, а сенсорна інформація не виявляється або не кодується [особою], відчуття сприймається як несподіванка, а упередження заднім числом поступово зменшується. Коли процес формування сенсу відсутній, виникає явища зворотного упередження заднім числом. Без присутності процесу сприйняття сенсу немає й залишку думки про сюрприз. Це може призвести до відчуття невіри в результат як можливість.

Особистість Поряд з емоціями здивування, особистісні риси особистості впливають на упередження заднього плану. Нова модель C — це підхід до визначення упередженості та точності людських висновків через їх індивідуальні риси особистості. Ця модель інтегрується на основі точних суджень особистості та ретроспективних ефектів як побічного продукту оновлення знань.

Під час дослідження три процеси продемонстрували потенціал для пояснення виникнення ефектів ретроспективності в судженнях особистості: 1. Зміни у сприйнятті сигналів, 2. Зміни у використанні більш достовірних сигналів, і 3. Зміни у послідовності, з якою людина застосовує знання про репліки.

Після двох досліджень було зрозуміло, що для кожного з вимірів особистості «Великої п’ятірки» існують ретроспективні ефекти. Було виявлено, що як використання більш достовірних сигналів, так і зміни у сприйнятті сигналів індивідом, але не зміна узгодженості, з якою використовуються підказки, пояснюють ефект заднього плану. Під час обох цих досліджень учасникам були представлені цільові зображення, і їх попросили оцінити рівні рис особистості «Великої п’ятірки» для кожної цілі.

Вік У дітей важче перевірити упередження заднім числом, ніж у дорослих, оскільки вербальні методи, які використовуються в експериментах над дорослими, є занадто складними для дітей, щоб їх зрозуміти, не кажучи вже про вимірювання упередженості. Деякі експериментальні процедури були створені з візуальною ідентифікацією, щоб перевірити дітей на їх упередженість заднім числом у спосіб, який вони можуть зрозуміти. Методи з візуальними образами починаються з того, що представляють дитині розмите зображення, яке з часом стає чіткішим. В одних умовах суб’єкти знають, що є кінцевим об’єктом, а в інших – ні. У випадках, коли суб’єкт знає, якою буде форма об’єкта, коли зображення стане чітким, його просять оцінити кількість часу, який знадобиться іншим учасникам подібного віку, щоб здогадатися, що це за об’єкт. Через упередження ретроспективного аналізу очікуваний час часто набагато нижчий, ніж фактичний час. Це пояснюється тим, що учасник використовує свої особисті знання під час оцінки.

Ці типи досліджень показують, що на дітей також впливає упередження заднім числом. Дорослі та діти з упередженням заднього числа поділяють основне когнітивне обмеження упередженості до власних поточних знань, коли водночас намагаються згадати чи міркувати про більш наївний когнітивний стан, незалежно від того, чи наївніший стан є їх власним більш раннім наївним, чи когось іншого. Упередження ретроспективного погляду є фундаментальною проблемою в когнітивному сприйнятті перспективи. Після огляду літератури, присвяченої розвитку, присвяченій упередженості ретроспективності та інших обмежень сприйняття, було виявлено, що деякі обмеження дітей у моделі психіки можуть випливати з того самого основного компонента, що й упередження ретроспективності. Цей ключовий фактор породжує основні механізми. Розвиваючий підхід до упередження ретроспективності необхідний для всебічного розуміння природи упередженості заднього числа в соціальному пізнанні.

Ефекти

Слухові відволікаючі фактори