Макси́м Макси́мович Ковале́вський ( , садиба поблизу села Вільшани, Харківська губернія, Російська імперія — , Петроград, Російська імперія) — український правник, соціолог, історик, громадський і політичний діяч. Родом з Харківщини, закінчив Харківський університет, академік Петербурзької АН (з 1914 року) та інших численних товариств і академій, професор Московського та Петербурзького університетів, університетів у Стокгольмі, Оксфорді та ін.
Життєпис Народився 27 серпня (8 вересня) 1851 року в розташованій поблизу Ольшанки садибі (Харківська губернія). Походить з козацько-шляхетського роду Слобожанщини Ковалевських, започаткованого у XVII столітті козацьким сотником Семеном Ковалевським, що перейшов із с. Вільшани на Київщині й заснував село під тою ж назвою поблизу Харкова. Син його, Василь ( 1682), був полковим обозним Харківського слобідського козацького полкуДемкович-Добрянський Михайло. Україна і Росія. Історичні нариси на теми російського імперіалізму / Наукове видання.— Львів—Краків—Париж: Видавнича спілка «Просвіта», 1993.— С. 128..
Закінчив Третю Харківську гімназію із відзнакою (1868), юридичний факультет Харківського університету з ступенем кандидата права (1872). Залишився працювати на кафедрі державного права західноєвропейських країн після представлення роботи «Про конституційні досвіди Австрії та чеської національної опозиції». Кандидат наук (тема дисертації: «История полицейской администрации и полицейского суда в англ. графствах с древнейших времен до смерти Эдуарда III», 1877), доктор юридичних наук (тема дисертації: «Общественный строй Англии в конце средних веков», 1880). Доцент (1877), професор кафедри державного права Московського (1878—1887) та Петербурзького (1905—1916) університетів.
У 1872—1876 роках продовжив освіту за кордоном, спочатку в Берліні, потім у Парижі, де слухав лекції у Французькому колежі, Вищій вільній школі політичних наук та Школі хартій та Лондоні, де займався у Британському музеї.
Був знайомий із Марксом, про що залишив спогади. Відомо, що той відносив Ковалевського до своїх «наукових друзів». Сам Ковалевський писав: «Дуже ймовірно, що без знайомства з Марксом я не зайнявся б ні історією землеволодіння, ні економічним зростанням Європи, а зосередив би свою увагу переважно на ході розвитку політичних установ, тим більше, що такі теми прямо відповідали викладаному мною предмету»
Після захисту магістерської дисертації, з вересня 1877 по 1887 викладав у Московському університеті, читав курс з історії зарубіжних державних установ; з 1878 — професор юридичного факультету. У 1880 році захистив докторську дисертацію на тему «Громадський лад Англії наприкінці середньовіччя». У квітні 1879 брав участь у роботі Першого земського з'їзду в Москві.
У 1879—1880 роках видавав разом із В. Ф. Міллером журнал «Критичний огляд», співпрацював у журналі «Юридичний вісник», газетах «Порядок» та «Земство». Здійснив три етнографічні експедиції на Кавказ: у 1883 році — з В. Ф. Міллером, у 1885 році — з І. І. Іванюковим, у 1887 році — з Ю. С. Гамбаровим. Зібрані матеріали лягли основою його наукових напрацювань у сфері родових відносин. У 1887 був нагороджений Великою золотою медаллю відділень етнографії та статистики Російського географічного товариства.
У 1887 році за наказом міністра народної освіти І. Д. Делянова звільнений з університету і з цього часу жив переважно за кордоном, в основному, в Лондоні, Парижі, на своїй віллі Батава в Больє-сюр-мер біля Ніцци. Виступав з лекціями в Стокгольмі, Оксфорді, Брюсселі, Чикаго та інших містах на запрошення від університетів та приватних фондів.
У 1901 році разом з Е. В. де Роберті та Ю. С. Гамбаровим заснував у Парижі «Російську вищу школу суспільних наук», де проходили навчання російські політики опозиційного спрямування. Лекції у ній читали вчені і політичні діячі найрізноманітнішої орієнтації (С. А. Муромцев, П. Б. Струве, Р. У. Плеханов, В. І. Ленін, Р.Тард).
Роман із Софією Ковалевською
Однофамільці Софія Ковалевська та Максим Ковалевський зустрілися наприкінці її життєвого шляху. В 1888 Ковалевський був запрошений Фондом Лорана (Швеція) для читання лекцій для студентів. Його першу лекцію відвідала Софія Ковалевська (яка овдовіла у квітні 1883 року після самогубства чоловіка), згодом прослухала й інші його лекції. Вони закохалися одне в одного з першого погляду. У грудні 1888 року Ковалевський був присутній на урочистому засіданні Паризької Академії наук, де Софії Ковалевській вручали Премію Бордена та математика П'єра Лорана «за подальше вирішення завдання про обертання в якомусь суттєвому пункті». Незважаючи на щирі почуття, Ковалевська не побажала одразу оформляти їхні стосунки. В 1890 після спільної поїздки по Рів'єри Максим і Софія розлучилися на деякий час, призначивши весілля на літо 1891 року. Новий рік Ковалевські зустрічали в Генуї, а 10 лютого 1891 Софія Ковалевська померла від важкого запалення легень.
Масонство
Масон. Присвячений ступенем учня, підмайстра і майстра в один день — 14 березня 1888 в паризькій ложі «Космос». З 1906 — член-засновник ложі «Відродження» Великого сходу Франції в Москві, був її шанованим майстром і першим стражем. Одночасно став засновником і найшанованішим майстром петербурзьких лож «Полярна зірка» Великого сходу Франції та «Фенікс» Великої ложі Франції. З листопада 1908 — перший страж Ради 18 (розенкрейцерського капітула 18 градуси ДПШУ).
Подальша доля
У серпні 1905 року під час революції Ковалевський повернувся до Росії активно включився у політичне життя. У вересні 1905 року брав участь у з'їзді земських та міських діячів у Москві. Став одним із засновників Партії демократичних реформ, до якої також входили В. Д. Кузьмін-Караваєв та С. Д. Урусов. Активно писав у різних газетах.
У 1906 році на з'їзді землевласників Харківського повіту був обраний депутатом першої Державної думи від Харківської губернії. Був головою комісії зі складання наказу, входив у чотири інші комісії, виступав у Думі 62 рази з більшості питань, що обговорювалися. У липні 1906 року очолював думську делегацію на 14-й міжнародній міжпарламентській конференції у Лондоні. Після розпуску думи першого скликання відмовився підписати Виборзьке звернення.
У 1907 році обраний членом Державної ради від академічних організацій та університетів. У 1907 році — член Державної Ради від академічних організацій і університетів. У 1879—1880 роках видавав журнал «Критическое обозрение», «Вестник Европы», газету «Страна», співпрацював із журналом «Юридический вестник», газетами «Порядок», «Земство». Очолював редакційну газету енциклопедичного видання «Украинский народ в прошлом и настоящем»..
Професор Петербурзького університету (1905-1916), викладав також у Петербурзькому політехнічному інституті та на Вищих жіночих курсах. Брав участь у організації Психоневрологічного інституту. З 1910 Психоневрологічний інститут став Приватним Петроградським університетом. У рамках цього інституту Ковалевський разом із соціологом Е. де Роберті створив першу в Росії кафедру соціології, подолавши опір міністра народної освіти, на думку якого кафедра соціології могла скомпрометувати навчальний заклад. З 1910 Ковалевський — декан юридичного факультету приватного Петроградського університету.
З 1908 Ковалевський — президент Педагогічної академії Санкт-Петербурга, а з 1914 — голова Петербурзького юридичного товариства.
Ректор (1910–12) вищих курсів П. Ф. Лесгафта (тепер Національний державний університет фізичної культури, спорту та здоров'я імені П. Ф. Лесгафта, Санкт-Петребург)
Голова Петроградського юридичного та Вільного економічного суспільств, голова Петроградського відділення суспільства «Мир», кореспондент французького інституту по відділенню моральних і політичних наук, голова Міжнародного інституту соціології (1907), член-кореспондент Британської асоціації наук, голова Професорського Дисциплінарного Суду (1907—1914). Брав участь в Міжнародному Історичному Конгресі в Лондоні (1913) і другому з'їзді адміністративних наук в Мадриді (1915). Засновник партії демократичних реформ. Був активним учасником масонських рухів (1888—1915, Париж).
Ковалевський брав активну участь в антивоєнному русі, був головою Санкт-Петербурзького відділення Товариства миру та очолював Антивоєнний комітитет.
У «Новому енциклопедичному словнику» Брокгауза та Єфрона він вів у співавторстві відділ політичних та юридичних наук, крім того, брав участь у створенні «Енциклопедичного словника братів Гранат».
З ім'ям Ковалевського пов'язане також формування секції соціології при Історичному суспільстві у Санкт-Петербурзькому університеті у 1912 році.
1912 року члени Російської міжпарламентської групи номінували кандидатуру Ковалевського на здобуття Нобелівської премії миру.Премія Нобеля — виноград, якого так хотілося лисиці Праці Ковалевського були відомі у Європі.
Смерть Початок Першої світової війни застав Ковалевського в Карлсбаді на лікуванні. Як російський підданий він був інтернований до весни 1915 року, потім повернувся до Росії.
Помер у Петрограді 23 березня (5 квітня) 1916 року. Похований на Микільському цвинтарі Олександро-Невської лаври; у похороні брало участь до 100 тисяч осіб.
Адреси у Петербурзі 1906–1907 — вулиця Жуковського, 5; 1907–1916 — вулиця Мохова, 32.
Вшанування пам'яті На честь Максима Ковалевського відкрито пам'ятну дошку на будинку, де він мешкав (1908—1916) у Санкт-Петербурзі.
Особиста бібліотека 1916 року до Московського університету за заповітом Максима Максимовича надійшла його особиста бібліотека, що складається з 7190 томів книг з історії, економіки, права, творів світової літератури. У колекції представлено велику кількість цінних автографів. На даний момент бібліотека Ковалевського зберігається у Відділі рідкісних книг та рукописів Наукової бібліотеки МДУ імені М. В. Ломоносова.
Наприклад, з ним листувався Карл Маркс.
Політичні погляди і науковий внесок Виступав за перебудову Росії на принципах автономії неросійських народів. Полемізував з Карлом Марксом.
Протестував проти переслідування царатом української мови.
Зробив великий етнографічний внесок своїми експедиціями на Кавказ.
Один із засновників «Партії прогресистів», у 1912—1914 роках — член її ЦК.
Був прихильником класичного позитивізму. У своїй теорії суспільного прогресу дотримувався принципу історичного детермінізму. Найвідомішим послідовником М. Ковалевського є Пітирим Сорокін.
До революції 1905 року якийсь час жив у еміграції через переслідування в Росії за демократичні погляди. Працював за кордоном (1887—1905): разом із Е. В. де Роберті та Ю. С. Гамбаровим заснував у Парижі Російську вищу школу суспільних наук (1901)де історію викладав Михайло Грушевський, виступав із лекціями у Стокгольмі, Оксфорді, Брюсселі, Чикаго. З його ім'ям пов'язане зародження соціології в Російській імперії. Його відомими учнями стали: Саккетті, Олександр Ліверійович Сорокін, Питирим Олександрович Кондратьєв, Микола Дмитрович Тахтарьов, Костянтин Михайлович Тимашев, Микола Сергійович
Соціологічна концепція права і держави Історичною закономірністю є необхідність просування кожного суспільства від нижчої до вищої стадії. Однак цьому прогресу суперечить «протиставлення бідності і багатства, різниця між бідними та незаможними». Для подолання цієї суперечності Ковалевський вважав за необхідне втручання держави в розпорядження власністю на користь хліборобів та робітників, юридичне закріплення права на працю, вільну діяльність профспілок, їх боротьбу за соціальні права.
При повільності суспільних змін прогрес надійніший, ніж за їх швидкості. Еволюцію треба ставити на перевагу революції; прогрес бажаний лише за умови збереження порядку. Ковалевський називав «великим завданням» еволюційної філософії «полегшити перехід на краще строю».
Поряд з викладацькою діяльністю М. М. Ковалевський багато працював як етнограф та соціолог, вивчаючи общинне землеволодіння, родово-релігійний устрій, історію держави та права. В 1880 вийшла його програмна методологічна робота «Історико-порівняльний метод в юриспруденції».