«Дейлі телеграф» (, іноді просто The Telegraph) — щоденна британська газета, заснована в 1855 році. Одна з найпопулярніших і найбагатотиражніших газет у Великій Британії поряд із «Таймс», «Гардіан» та «Індепендент». Середній щоденний наклад становить понад 600 тис. примірників. Виходить у Лондоні та поширюється у Великій Британії і за кордоном.
Газету заснував як «Дейлі телеграф енд кур'єр» (The Daily Telegraph and Courier). З 2004 року належить .
Історія «Дейлі телеграф енд кур'єр» (The Daily Telegraph and Courier) як двопенсове видання на чотирьох сторінках вийшло 29 червня 1855 року через два тижні після скасування гербового збору.
Видавцем газети став лондонський власник однієї з друкарень на Фліт-Стріт та засновник «Санді Таймс» (Joseph Moses Levy). Першочерговим завданням нового видання стала критика герцога Кембриджського, кузена королеви Вікторії, героя Кримської війни і лютого ворога військових реформ. Модель цього 4-шпальтового видання була типовою для свого часу: редакційні статті, оголошення, новини. Крім того, «Дейлі телеграф енд кур'єр» постійно друкувала листи редактору.
Полковник Слай не знався на літературному стилі, і як редактор також виявився невдахою. За декілька місяців він заборгував Леві купу грошей і той забрав Дейлі телеграф за борги.
Джозеф Леві вирішив перетворити газету на цікаве чтиво для широкої публіки. Незабаром видання заявило про себе як про «найбільше, найкраще та найдоступніше у світі», знизивши ціну до 1 пенса. Завдяки такій ціновій політиці «Дейлі телеграф» швидко стає чемпіоном Великої Британії за накладами. У січні 1856 року продається 27 тис. примірників щодня, а в березні початковий обсяг збільшився на половинуBourne Fox, H. R. English newspapers chapters in the history of journalism [Текст]. / H. R. Fox Bourne. — London: Chatto & Windus, 1887. — 414 p. — P. 237.
Газета стає родоначальницею так званої британської «пенні-прес». Один зі співвласників газети фактично передбачив ідеї сенсаційної журналістики, дещо «американізувавши» видання, увівши значний обсяг новин та використавши різноманітні заголовки. Через три роки тираж «Дейлі телеграф енд Кур'єр»’’ перевищив наклад усіх ранкових газет разом узятих.
У жовтні 1856 року видання відмовилося від слова «Кур'єр» у назві. У 1858 році додалося ще вісім сторінок.
У 1860-х рр. «Дейлі телеграф» починає активно підтримувати лібералів, заявивши про себе як про серйозного опонента консервативної «Таймс».
У 1880-х рр. газета відмовилася від підтримки лібералів і стала консервативною, якою залишається до сьогодні.
У 1877 році «Дейлі телеграф» стала газетою з найбільшим щоденним тиражем у світі — 250 тис. примірників.
У 1927 році власником «Дейлі телеграф» став . Обсяг продажу газети, яка колись мала гігантський наклад, скоротився до 84 тис. примірників. Але після «вливання» такого видання, як , аудиторія «Дейлі телеграф енд Морнінг пост» зросла до 100 тис. читачів, а до 1939 року продавалося вже 750 тис. примірниківМатвеев, В. А. Империя Флит-стрит [Текст]: (соврем. пресса Англии) / В. А. Матвеев. — М. : Госполитиздат, 1961. — 303 с. — С. 59–63.
У повоєнні часи «Дейлі телеграф енд Морнінг пост» була найтиражнішою якісною газетою (1,4 млн прим.). Саме тоді стало можливим не тільки поновити недільну споріднену газету «Санді Телеграф», але й створити кольоровий додаток, що виходив щоп'ятниці «Дейлі телеграф вікенд» (The Daily Telegraph Weekend).
Недільний випуск газети запускався двічі: у 1899-му (спроба була невдалою, і видання закрилося після семи випусків) і в 1961 роках.
У 1986 році права на газету викупив канадський медіамагнат , який прибутком цікавився більше, ніж контентом. У 1994 році наклад вперше опустився нижче позначки 1 млн примірників. Блек вимушений був піти на пониження роздрібної ціни видання з 50 до 30 пенсів. Цього ж року «Дейлі телеграф» вирішила об'єднатися з «Дейлі Ікспрес», з якою вже друкувалися на спільній поліграфічній базі.
У 2004 році на світовому ринку ЗМІ відбувся переворот. Контроль над цілим сонмом відомих світових газет, зокрема над британською «Дейлі телеграф», перейшов у нові руки. Близнюки-мільярдери купили за 260 млн фунтів стерлінгів (468 млн доларів) контрольний пакет акцій видань компанії лорда Конрада Блека. Компанії Голінґер належали газети «Дейлі телеграф», американська «», ізраїльська «Джерусалем пост» і ще півтори сотні місцевих газет в Америці і Європі.
Сам же Конрад Блек був звільнений з посади голови групи компаній на тлі звинувачень у незаконних фінансових діях. Ці звинувачення він, утім, відкидав. Однак його відхід відкрив шлях для братів Барклі, яким належить видавнича група , готель «» та мережа магазинів «Літлвуд» (Littlewood), які торгують за каталогами. Купівля Hollinger, яка видає «Дейлі телеграф», зробила братів Барклі фігурами не тільки фінансовими, а й політичними, адже газета активно підтримує консерваторів.
Видавнича невдача Артура Слая «Дейлі телеграф енд кур'єр» як двопенсова видання на чотирьох сторінках 29 червня 1855 року, через два тижні після скасування гербового збору. Газета у роздріб коштувала дешевше, ніж будь-яка інша (середня вартість примірників на той час складала 4 пенси), і цей факт став досить скандальним. Але англійський полковник не мав грошей на інші методи боротьби з конкурентами. Видавцем газети став лондонський власник однієї з друкарень на Фліт-Стріт та засновник «Санді Таймс» . Першочерговим завданням нового видання стала критика герцога Кембриджського, кузена королеви Вікторії, герою Кримської війни і лютого ворога військових реформ. Модель цього 4-полосного видання була типовою для свого часу: редакційні статті, оголошення, новини. Крім того, «Дейлі телеграф енд кур'єр» постійно друкувала листи редактору.
Полковник Слай не знався на літературному стилі, і як редактор також виявився невдахою. За декілька місяців він заборгував Леві купу грошей, і той забрав «Дейлі Тедеграф» за борги.
вирішив перетворити газету на цікаве чтиво для широкої публіки. Незабаром видання заявило про себе як про «найбільше, найкраще та найдоступніше у світі», знизивши ціну до 1 пенса. Завдяки такій ціновій політиці «Дейлі телеграф» швидко стає «чемпіоном» Британії за накладами. У січні 1856 року продається 27 тис. примірників щодня, а в березні початковий обсяг збільшився на половину. Газета стає родоначальницею так званої британської «пенні-прес». Один із співвласників газети Едвард Леві Лоусонhttp://en-de-fr.com.ua/Universalium/page/Burnham_Edward_Levy-Lawson_1st_Baron.37191/ фактично передбачив ідеї сенсаційної журналістики, дещо «американізувавши» видання, увівши значний обсяг новин та використавши різноманітні заголовки. Через три роки тираж «Дейлі телеграф енд Кур'єр» перевищив наклад усіх ранкових газет разом узятих.
Перемоги «Дейлі телеграф» на британському ринку преси Це була перша перемога «Дейлі телеграф», проти якої об'єдналися усі столичні та більше частина провінційних газет. У жовтні 1856 року видання відмовилося від слова «Кур'єр» у назві. У 1858 році додалося ще 8 сторінок. Зростання було безпрецедентним. Паралельно відбувалося налагодження мережі власних кореспондентів у Франції, Пруссії, Росії, Індії та Канаді. Кількість читачів була більшою, ніж у будь-якого якісного або масового конкурента газети.
У 1860-х рр. «Дейлі телеграф» починає активно підтримувати лібералів, заявивши про себе як про серйозного опонента консервативної «Таймс». У 1880-х рр. газета відмовилася від підтримки лібералів і стала консервативною, якою залишається до сьогодні
Політична проблематика була не єдиною складовою контенту газети. У 1860—1880 роках вона поступово розширює свою структуру, вводячи до постійних змістовних елементів такі рубрики, як «Література», «Наука», «Садівництво», «Птахівництво», «Музика», «Драма» і навіть «Колекція марок». Ці рубрики з'являються у певні дні тижня і пропонують розглянути соціальні проблеми з тички зору читацького інтересу. У самій газеті обговорюються питання, пов'язані зі шлюбами та розлученнями, стосунками дітей та батьків, проблемами пияцтва та дорожнечі лікарських послуг, писалися статті для службовців та швачок, вчителів та слюсарів. Завдяки такому підходу газета розширює коло читачів за рахунок середніх та дрібних буржуа (клерків, власників магазинчиків, заможних селян, що мешкають у передмістях Лондону), іноді жінок, які досі не вважалися суттєвою аудиторної складовою столичних денних газет. Саме жінкам пропонувалося переглянути малюнки з силуетами сукні, в якій була вдягнута відома актриса у популярній театральній постановці, або вбрання, яке продемонструвала на балу та чи інша відома особа. У 1877 році «Дейлі телеграф» стала газетою з найбільшим щоденним тиражем у світі — 250 тис. примірників.
Стратегії розширення аудиторії Ефективної також була стратегія розширення технології виробництва за рахунок використання власного кабельного та дротового телеграфу, який зв'язав газету з Нью-Йорком, Парижем та Віднем. Газета також вкладала кошти у проєкти, здатні розширити аудиторію. Так, у 1876 році видання за власний кошт відправляє мандрівника Джорджа Сміта до Ніневії, де Сміт повинен був відшукати втрачені таблички ассирійської версії про Всесвітній потоп. Мандрівник справді привіз до Лондона таблички з текстом оповідання, відомого нам під назвою «Епос про Гільгамеша», однак їх зміст не мав нічого спільного з біблійним текстом. «Дейлі телеграф» передала ці таблички в дар Британському музею.
Успіх газеті значною мірою принесли її кореспонденти, серед яких особливе місце займав «загадковий» доктор Еміль Джозеф Діллон, який мав дар філолога, навчався у ряді найбільших університетів, знав європейські та східні мови, писав статті п'ятьма мовами та деякий час працював професором східних мов Харківського університету. За свідченнями Д. Сатуріна, у 1894—1895 роках він вирушив за пропозицією «Дейлі телеграф» у Вірменію з метою перевірити на місці ті неясні чутки про звірства турків, які до того часу ходили Європою. У Туреччині йому чинилися перепони з боку великого візира, який не давав аудієнції у султана та не давав можливості потрапити до Вірменії. Турецький міністр навіть запропонував йому замість поїздки до Вірменії орден, але Діллон відмовився від цієї милості і заявив, що їде. Потрапивши до Ерзурума, вчений отримав від губернатора наполегливе прохання залишити місто. Заарештувати й вислати британського громадянина турецький уряд не наважився. Тому великий візир звернувся з проханням до британського посла у Константинополі з вимогою вислати Діллона за межі Турецької імперії. Посол відмовив, а Діллон, переодягаючись то жінкою, то курдом, пробрався до оселі знайомою вірменської родини та звідти вирушав розшукувати вірменських втікачів, сім'ї яких були перерізані курдами або турками. Показання цих втікачів він записував і посилав у «Дейлі телеграф», а самих втікачів відправляв у Мушу, де тоді засідала слідча комісія.
Завдяки статтям Діллона, надрукованим у «Дейлі телеграф» та «», неймовірно жорстокі діяння Туреччини у Вірменії були викриті перед цивілізованим світом. У самій Англії вони здійняли таку хвилю обурення, порушили до такої міри громадську думку, очолену політиком Уїльямом Гладстоном, що тодішній прем'єр лорд Солсбері, готовий був зажадати від Туреччини звільнення Вірменії.