Лати́ські стрільці () — особовий склад стрілецьких частин, сформованих 1915 року під час Першої світової війни з мешканців Ліфляндської, Курляндської та Вітебської губерній. У 1916 розгорнуті в латиську стрілецьку дивізію.
Після Жовтневої революції перейшли на бік більшовиків. Було найбільшим національним військовим утворенням на службі в Червоній армії. Використовувалися як винятково боєздатна сила на службі революції. Загальна чисельність 80 тисяч осіб (за словами Еріка Жагарса — радянського та латиського історика, педагога, популяризатора науки, на теренах Радянської Росії більш як 25 тис. латиських стрільців, ніколи не було) , середній вік яких складав 23 роки. Дивізії латиських стрільців широко застосовувалися по всьому фронту Громадянської війни.
Частини латиських стрільців відрізнялися залізною дисципліною, використовувалися для придушення повстань проти більшовиків у ряді міст (Ярославль, Муром, Рибінськ, Калуга, Саратов, Новгород та інших)С. П. Мельгунов. Червоний терор у Росії. 1918–1923.. Багато командирів латиських стрільців, згодом вже після розформування частин, змогли досягти значних керівних постів. Так, першим начальником ГУЛАГу був колишній латиський стрілець Ф. Ейхманс, а М. Лацис стає головою всеросійської колегії ЧК вже 1918 року. Латиські стрільці також стали обіймати високі посади в Червоної армії.
У матеріалах слідства Н. А. Соколова у справі про вбивство імператора Миколи II та його сім'ї, містилися численні свідчення свідків про те, що безпосередніми виконавцями вбивства, були «латиші».
Страчений петлюрівцями Ф. Келлер стверджував, що мешканці центральних російських губерній не чули про латишів до революції взагалі й стали так називати загалом всіх неросійських інтернаціоналістів, подібно єврейським та угорським вбивцям царської сім'їГраф Келлер. — М.: НП «Посев», 2007. — С. 428. ISBN 5-85824-170-0.
Перша світова війна
В 1914 році були організовані добровільні озброєні дружини Усть-Двінської фортеці, котрі надалі послужили основою латиських частин. У 1915 році студенти Політехнікуму виступили з пропозицією організувати з їхнього числа загони розвідки та зв'язку.
В умовах німецького наступу, окупації Курляндії та загрози захоплення Риги, депутатами Державної Думи Росії Я. Голдманісом та Я. Залітісом у Петрограді було розповсюджено звернення до співвітчизників: «Збирайтеся під латиськими прапорами!». Вони закликали добровольців на службу у створювані латиські батальйони.
Влітку 1916 в активних частинах було близько 11,5 тисяч осіб. В основному латиші (10 278), також естонці (402), росіяни (192), литовці (174), поляки (128), німці (25). З них добровольці (2 522), що перейшли з інших частин (6 567) та мобілізовані (2 318).
Пізніше, доповнені призовниками, розширені до полків, підрозділи утворюють стрілецьку дивізію. У складі 12-ї армії, разом з сибірськими піхотними полками, стрільці займають оборону на ризькому напрямку північно-західного, а потім північного фронтів. Беруть участь у боях біля болота Мазтіреліс, під Плаканіеші та Слока. Першими командирами бригад були генерал - майор Андрій Аузанс і генерал - майор Аугуст Місіньш.
Наприкінці 1916 — початку 1917 року була зроблена спроба наступу (Мітавська операція) на німецькі позиції. Зведена з 6-м Сибірським корпусом у Бабітську оперативну групу, Латиська стрілецька дивізія взяла участь у важких «різдвяних» боях. Особливу мужність було проявлено при взятті й оборони висоти Кулеметна гірка. Крім того латиські стрільці брали участь у важких боях на іншій ділянці фронту — при утриманні плацдарму на лівому березі Даугави поблизу Ікшкіле, названому через велику кількість втрат, Островом смерті.
Стан перед лютим 1917 року. 1-ша Латиська стрілецька бригада: 1-й Латвійський стрілецький Усть-Двінський полк 2-й Латвійський стрілецький Ризький полк 3-й Латвійський стрілецький Курземський полк 4-й Латвійський стрілецький Відземський полк2-га Латиська стрілецька бригада: 5-й Латвійський стрілецький Земгальський полк 6-й Латвійський стрілецький Тукумський полк 7-й Латвійський стрілецький Баускський полк 8-й Латвійський стрілецький Валміерський полк До об'єднаних в дивізію бригад було додано запасний полк, головним призначенням якого було приймання і навчання новобранців, комплектація вільних через втрати, місць у частинах дивізії.
У Латиської дивізії особовий склад перевищував кількісно стандартну піхотну дивізію російської армії. Штат кожного Латиського стрілецького полку складався з 2497 чоловік (з них 1854 стройових нижніх чину, 7 військових чиновників і військових лікарів). У грудні 1916 року в дивізії було тридцять п'ять тисяч стрільців, тисяча офіцерів. У запасному полку, розташованому на той час у Вольмару, чисельність особового складу коливалася від десяти до п'ятнадцяти тисяч людей.
Всі стрільці мали на озброєнні американські десяти-зарядні 7,62-мм гвинтівки системи Вінчестера 1895 року, виготовлені під російський патрон у США, з клинковими багнетами, у вересні 1916 їх замінили японські гвинтівки системи Арісака 1897 року. Під рушницю було поставлено велику кількість призовників і всім вже не вистачало звичних гвинтівок Мосіна. Війська другого й третього ешелону майже суцільно озброювалися закупленим у США та Японії озброєнням.
Між двома революціями
Після перемоги Лютневої революції на неокупованій німецькими військами території Латвії почали створюватися Ради депутатів. У частинах 12-ї армії (район Риги) й 5-ї армії (район Двінська) в нових виборних органах переважали депутати, що представляли меншовиків і есерів. Виконавчі комітети солдатських депутатів — Іскосол 12 й Арміском 5 зайняли сторону Тимчасового уряду, з'єднавшись з Виконкомом офіцерської Ради.
На місцях, у батальйонах і ротах мала успіх більшовицька агітація. Після створення Об'єднаної Ради депутатів латиських стрілецьких полків (Ісколастрел), авторитетом у солдатів все більше почала мати їхня позиція. До травня 1917, латиські стрільці стають основою більшовицьких сил 12-ї армії. У липні, об'єднавшись, комітети росіян і латиських полків виступили проти меншовицького Іскосола. На мить створення Виконавчого комітету Ради робітничих, стрілецьких і безземельних депутатів Латвії (Ісколат), більшість склали латиські більшовики.
18 липня Л. Г. Корнілов був призначений Керенським Верховним головнокомандувачем, змінивши на цій посаді Олексія Брусилова. Метою заміни була спроба зупинити розкладання армії та втрату контролю над військами, які при найменшому натиску противника масами залишали позиції та йшли в тил; знизити вплив армійських більшовицьких Рад.
Для відновлення дисципліни в Армії, на вимогу генерала Корнілова Тимчасовий Уряд вводить смертну кару. Рішучими та суворими діями, з застосуванням у виняткових випадках розстрілів дезертирів, генерал Корнілов повертає Армії боєздатність і відновлює фронт.
Однак, 20 серпня (2 вересня) 1917 р., незважаючи на всі зусилля нового Верховного головнокомандувача Генерального штабу генерала від інфантерії Л. Г. Корнілова, розпропагований Північний фронт здав Ригу німецьким військам.
' 'Денікін А. І.Нариси російської смути. — М.: Наука, 1991. — Т. 1 — ISBN 5-02-008582-0, стр. 462.
Більшовики, мобілізувавши всі сили, допомогли Керенському придушити корніловський виступ, загітувавши війська генерала Кримова на підступах до Петрограду.
За вказівкою ЦК більшовиків, латиські стрільці, блокувавши стратегічно важливі залізничні вузли та станції, не дозволили перекинути вірні Тимчасовому уряду війська під час Жовтневого повстання.
Червоні латиські стрільці
22 листопада 6-й Тукумський полк (2.5 тис. чоловік) у повному складі переводиться в Петроград для захисту Радянської влади від можливої спроби її повалення антибільшовицькими силами. Менше тижня тому, за ним відправляється зведена рота Латиських стрільців, якій було доручено разом з революційними матросами та червоногвардійським загоном, охороняти Раднарком у Смольному.
Латиські стрільці забезпечили безпеку переїзду більшовицьких керівників (в тому числі, Леніна та Свердлова) з Петрограду до Москви 10 — 11 березня 1918 року (поїзд N 4001), коли в них ледь не виникла перестрілка з балтійськими матросами на станції Мала Вішера.
Як окремий підрозділ латиських стрільців було зведено наказом Раднаркому в латиську радянську стрілецьку дивізію на чолі з Вацетісом 13 квітня 1918. Тепер дивізія складалася з 3 бригад, по три стрілецькі полки та два артилерійських дивізіони в кожній. Крім того — кавалерійський полк, інженерний батальйон, батальйон зв'язку та авіаційний загін (18 аеропланів), важка гаубична батарея (8 англійських гаубиць «Віккерс»), зенітна батарея (4 зенітні гармати). Замість офіцерів, що відмовилися служити більшовикам, дивізія була доукомплектована командирами — латишами з російських частин. Також комплектувалася артилерія.
Розгорнуті в 9-й Латиський стрілецький полк бійці, стають кістяком комендантської служби в Кремлі аж до вересня 1918 року, після чого вони були відправлені на фронт.
До осені 1918 у лавах латиських стрільців значилося 24 тисяч бійців.
Начальники дивізії І. І. Вацетіс (13 квітня — 17 липня 1918) О. В. Косматов (виконувач обов'язків, 18 — 25 липня 1918) П. Я. Авен (25 липня 1918 — 11 січня 1919) Г. Г. Мангул (Мангуліс) (12 січня — 26 березня 1919) А. А. Мартусевіч (27 березня — 20 жовтня 1919) Ф. К. Калнін (Калниниш) (20 жовтня 1919 — 4 липня 1920) Я. Я. Лацис (4 — 15 липня 1920) К. А. Стуцка 15 липня — 28 листопада 1920)
Дії проти Довбор-Мусницького та Каледіна
У січень 1918 року в районі білоруського міста Рогачова, спалахнув контрреволюційний заколот 1-го Польського корпусу легіонерів Юзефа Довбор-Мусницького. У його придушенні беруть участь підрозділи 1-го Даугаврівського й 4-го Відземського латиських стрілецьких полків і зведений загін матросів Балтійського флоту. Загальне керівництво здійснював Іоаким Вацетіс.
В цей же час на півдні Росії, 3-й Курземський полк боровся проти козацьких частин генерала Каледіна та 22 лютого 1918, зайняв полишені Добровольчою армією позиції, що пішла в «Крижаний похід» на Кубань, Ростов-на-Дону.
Після укладення Брестського миру стрільці, що залишилися в Латвії перейшли до Росії та 13 квітня 1918 року були зведені в латиську радянську стрілецьку дивізію — перше регулярне з'єднання Червоної армії. В Архангельську, Пензі, Саратові, Вітебську та інших містах, з тих, що знаходились в евакуації латиських робітників, були сформовані окремі латиські стрілецькі частини, батальйони й групи, що організаційно діяли самостійно.
Придушення лівоесерівського заколоту
Незадоволені умовами Брестського миру, захвилювалися ліві есери які вважали, що їх несправедливо обходять під час розподілу влади. Їхні керівники призначили на 6 липня повстання проти більшовиків. З початку місяця в Москві розпочав роботу V Всеросійський з'їзд рад. Ліві есери пропонували для охорони з'їзду власні військові дружини, але Ленін та Свердлов наполягли на кандидатурі Латиських стрільців. Дзержинський мав дані про майбутнє повстання, і Вацетісу було рекомендовано зібрати якомога більше стрільців у Москві. Незважаючи на складні умови, з Південного фронту були переведені 3-й піхотний і кавалерійський полки. З їхнім прибуттям більше половини дивізій розташувалося в столиці й околицях.
Напередодні, у Ярославлі було піднято білогвардійський заколот, за участю Савінкова. На його придушення більшовики були вимушені скерувати додаткові сили, але стрільців не чіпали, тримаючи в резерві.
6 липня був убитий німецький посол граф Мірбах, що послужило сигналом до початку повстання. Матроський загін Попова досить швидко заволодів ситуацією в центрі міста. Учасники опору були або розбиті, або переходили на бік заколотників. Лівоесерівською охороною було захоплено будинок ВЧК, а Дзержинський та Лацис заарештовані та посаджені в підвал.