Стратіо́ти (грец. στρατιώτες) — у Візантійській імперії в 7—10 ст.ст. так називалися воїни, що набиралися з вільних землеробів, які були зобов'язані нести державі військову службу (з власними конем і зброєю), пізніше стратіоти — переважно лицарі-феодали.
Історія Ці вільні селяни-воїни, що отримали наділи від держави (), служили в ополченні феми. На чолі фемного війська стояв стратиг, в руках якого знаходилася вся військова та громадянська влада у фемах. Виникнення стратіотського стану нерозривно пов'язане зі створенням у Візантійській імперії фемної системи.
Вони були привілейованою групою сільського населення, оскільки були звільнені з більшості податків, окрім земельного, і обов'язків, крім, власне, військової. Влада уважно стежила за стратіотами, а також контролювала всі юридичні угоди з їх нерухомим майном. Усі придатні до військової служби повнолітні чоловіки зі стратіотських громад включалися до спеціальних каталогів (). Про все необхідне для війни – коні, зброю, обладунки – вони мали піклуватися самі. У разі військової загрози стратіоти призивалися на службу, їх формувалися військові загони (). Під час походу фема могла діяти як окремо, і об'єднавшись з іншими провінційними ополченнями.
Первинні джерела Nomos Stratiotikos (Воинский закон) — В кн.: Кучма В. В. Военная организация Византийской империи. Спб.: Алетейя, 2001. — С.243-258. Стратегікон Маврикія (под ред. В. В. Кучма) — СПб.: Алетейя, 2004. — 256 с. Стратегика Никифора II Фоки (Пер. и коммент. А. К. Нефёдкина) — СПб.: Алетейя, 2005. — 288 с.