Бойова соки́ра — ручна держакова рубляча та ударна холодна зброя. Перевагою сокир була відносна дешевизна (порівняно з мечами) та висока пробивна здатністьБережинський В. Г. Мілітарія Київської Русі — К.: «Стародавній Світ», 2014. — 370 с. (100—114 с.) ISBN 978-966-2606-23-6.

Походження та загальний розвиток Як і більшість інших «простих» видів холодної зброї бойова сокира є пристосованим до війни господарським знаряддям. Власне, звичайні робочі сокири використовувалися як зброя ополченцями в усіх регіонах поширення цього інструмента мало не до останнього часу. Перші бойові сокири практично не відрізнялися від робочих. Перші зміни стосувалися матеріалу та якості виготовлення — наприклад лезо виготовляли з якісної сталі замість простого заліза. Часом зміни стосувалися форми чи довжини руків'я сокири. Потім еволюціонує форма та розміри леза, що усе більше віддаляється від первісного призначення — обробки деревини. У цілому сокири розвиваються у двох напрямках — або ж в сторону відносно невеликих та вузьколезих, які є швидкою зброєю для пробивання обладунків, або ж в сторону важких широколезих часто дворучних зразків. Наступним етапом розвитку є обростання сокир додатковими елементами — гаками, лезами, вістрями, гардами в результаті подібної еволюції дворучні сокири часто перестають бути власне сокирами і перетворюються на інші види довговимірної холодної зброї на зразок алебарди. У озброєнні війська Русі була розповсюджена у північних та центральних областях — місцях переважно піхотних, а не кавалерійських формувань. Піхота користувалася великими важкими сокирами на довгому держаку; велика сокира з важким обухом називалася балда. Кіннотники мали на озброєнні легші і коротші сокири — топірці. Топірці як зброя — бартка — відомі у гуцулів .

Будова

Класифікація і види Бойові сокири можна класифікувати за різними ознаками. Загальноприйнятої класифікації бойових сокир не існує. Бойові сокири можна класифікувати за двома ознаками довжиною держака та формою леза. Бойові сокири з довгим держаком: алебарди, бердиші. З держаком середньої довжини, який тримають обома руками (як широким хватом, так і вузьким) — топори. З коротким держаком — кавалерійські сокирки, клевці, келепи. Абордажна сокира — бойова сокира з держаком до 1 м завдовжки, яка використовувалася у морських битвах під час абордажу. Алебарда — поєднання сокири з списом. Барте () — німецька бойова сокира; поєднання леза сокири з клевцем на обусі та пікою вертикально вгору. Бердиш — бойова сокира XV — XVII ст. Дана цалдай — грузинська бойова сокира-ніж. Дафу — китайська дворучна бойова сокира. Дворучна сокира — сокира з довгим сокирищем, для тримання двома рукама. Дяо — китайська бойова сокира з напівкруглим заточеним обухом. Інтрепель (від ) — різновид абордажної сокири. Капак — малайська велика бойова сокира. Капак кесиль — малайська мала бойова сокира. Крикет — старовинний пістоль з сокиркою, різновид ганблейда. Лабрис (лаброс) — давньогрецька двосічна бойова сокира Лохаберакс (лохаберська сокира) — шотландський бердиш XIV—XVIII ст. Лі квей шуанг фу — китайська бойова сокира з круглим сокирищем та напівкруглим лезом. Зазвичай використовувався як парна зброя у школі лі-квей. Масакірі — японська бойова сокира з довгим сокирищем (до 2 м), важким наконечником, напівкруглим лезом та масивним обухом. Полекс — англійська лицарська бойова сокира, з сокирищем 1,2 — 1,5 м завдовжки. Посольська сокира — парадна зброя московських послів XVI—XVII ст. Прикрашалася золотом, сріблом, коштовним камінням. Наконечники часто мали фігурні прорізи Похідна сокира — бойова сокира угорської кінноти. Сагарис — бойова сокира іранських народів. Сарн-фу — китайська двосічна бойова сокира, має сокирище з підтоком. Сой м'ю — бойова сокира з наконечником у вигляді п'ятипроменевої зірки. Сюаньхуафу (букв. — «сокира-зрізальниця квітів») — парна китайська бойова сокира, 75 — 80 см завдовжки, з довжиною леза 12 — 14 см. Та-фу — китайська важка бойова сокира з гаком на обусі. Табар — бойова раджпутанська сокира з напівкруглим лезом та тонким сокирищем. Табарзин (табарсин) — традиційна іранська бойова сокира з трохи скругленим лезом. Довжина зазвичай близько 90 см, але зустрічаються екземпляри до 2 метрів завдовжки. Бувають як односічні, так і двосічні (рідше). Держак часто робився цільнометалевим або з цінних порід дерева. Лезо і іноді держак прикрашалися карбуванням, гравіруванням, позолотою. Табор-загнол — маградська бойова сокира у вигляді тонкого ножа на довгому держаку. Табар могульський — сокира з клинком, примхливо вигнутим догори у вигляді півмісяця. Топір — бойова сокира Раннього Середньовіччя.

Фу — китайська бойова сокира 90 см завдовжки, вагою 2 — 3 кг. Фентоуфу (, букв. — «сокира-голова фенікса») — китайська бойова сокира 75 — 80 см завдовжки, з довжиною леза 24 — 26 см. Обух має кілька гаків. Хушоуфу — китайський бойовий багор-сокира. Хушоуюе — китайський бойовий багор-сокира або сокирка з захистом для рук. Цоцифу (букв. — «перегорнута сокира») — китайська бойова трисічна сокира. Два леза повернені у різні боки, як у двосічної сокири та одне повернене догори, як у бойового заступа. Шисгакель — крикет зі стволом пістоля не всередині руків'я, а ззовні. Шуанфу — одноручна китайська бойова сокира з напівкруглим лезом та обухом, зазвичай спорядженим гаком. Сокирище іноді має підтік.

Див. також Культура бойових сокир

Примітки

Посилання Бойова сокира XV ст., знайдена біля козацького городища с. Лиман (Зміївський краєзнавчий музей)