Т-64 — сімейство основних бойових танків, що випускалися серійно в СРСР з 1963 по 1987 рік. За цей час було створено близько трьох десятків різних модифікацій танка. Роботи над створенням танка розпочалися в Харкові в 1951 році під керівництвом Олександра Морозова(Саенко, Чобиток, с. 4). Перша модифікація — Т-64 (об'єкт 432) була прийнята на озброєння в січні 1967 року.(Саенко, Чобиток, с. 8)
Конструкція Т-64 увібрала в себе найновіші розробки того часу, завдяки чому танк з вагою середнього отримав вогневу потужність важкого. Тут вперше була використана композитна броня, стереоскопічний далекомір, опозитний дизельний двигун, гладкоствольна гармата здатна вести вогонь керованими реактивними снарядами, вперше для гармати великого калібру встановленій на танк традиційного компонування був створений механізм заряджання, завдяки якому екіпаж скоротився до трьох осіб. Компонування та окремі елементи конструкції були потім використані в танках Т-72, Т-80 та Т-84.
Через високу секретність танки Т-64 Радянський Союз на експорт не постачав, і в збройних конфліктах вони участі не брали. Найпе́рше, танки Т-64 всіх модифікацій надходили на озброєння танкових підрозділів Радянської армії, дислокованих в Групі радянських військ у Німеччині. Навіть на військових парадах в Москві танки Т-64 брали участь лише один раз — 9 травня 1985 року.
Бойове хрещення відбулось вже після розпаду Радянського Союзу — в боях за місто Бендери під час Придністровського конфлікту в 1992 році.
Нині активна модернізація Т-64 здійснюється в інтересах Збройних сил України, ці модифіковані танки знані як Т-64БВ зразка 2017 року.
Історія Передумови Попередньою розробкою очільника колишнього танкового КБ в Харкові (евакуйованого під час німецько-радянської війни в Нижній Тагіл) Олександра Морозова був Т-54, який надійшов на озброєння Радянської армії 1947 року. Одним із головних принципів, якими керувався конструктор, був початок розробки нового танка одразу з прийняттям на озброєння попереднього: «майбутнє якомога раніше має лежати на столі конструктора, інакше воно спізниться» — стверджував він. 15 жовтня 1947 року він записав у щоденнику, що прийняття Т-54 дозволяє взятись за розробку нової машини.
Назва «Т-64» фігурує задовго до прийняття на озброєння власне Т-64 й не завжди має прямий стосунок до нього: наприклад, таке позначення зустрічається на кресленнях «Об'єкта 140», який Морозов розробляв у Нижньому Тагілі. Але оскільки в щоденнику фігурують горизонтальний опозитний двигун і планетарна трансмісія, то є підстави вважати, що там ішлось про рішення, реалізовані в майбутньому Т-64. Назва продовжила традицію, за якою називали танки харківського КБ: Т-24, Т-34, Т-44, Т-54, Т-64, а пізніше Т-74 і Т-84.
Влітку 1947 року в КБ було виконано ескізний проєкт танка «Об'єкт 416» з розташуванням всього екіпажу в башті, 1948 було зроблено більшу частину технічного проєкту. Втім, через проблеми, пов'язані з розташуванням механіка-водія в башті та необхідністю допрацювання Т-54, проєкт завершити не вдалось. Ця ідея знову отримала розвиток після 1951 року, коли Морозов повернувся до Харкова як головний конструктор КБ-60М заводу № 75, який на той момент займався випуском Т-54. Таким чином, КБ одночасно покращувало Т-54 та займалось новим танком з заднім розташуванням башти й екіпажем у ній.
«Об'єкт 430» та двигун 5ТД
1952 року в СРСР з'явилась інформація про новий американський танк M47. Попри відсутність переваг над Т-54 за тактико-технічними характеристиками, військове керівництво та конструктори вважали за необхідне створення нового середнього танка (НСТ), що забезпечив би суттєвий відрив від імовірних машин супротивника. В середині 1951 ГБТУ видав технічне завдання на новий танк, а 1952 року харківський варіант отримав індекс «Об'єкт 430». У березні 1953 року завод представив два проєкти: з класичним компонуванням (майбутній «Об'єкт 430») та з екіпажем у башті (розвиток «Об'єкта 416»). У квітні 1953 Морозов вирішив зупинити всі роботи щодо другої машини та зосередитись на першій.
Однією з вимог до НСТ з боку замовника було обмеження маси до 36 тонн. Морозов прагнув створити значно захищеніший танк з тією самою масою, що й Т-54, тому вважав необхідним створення силового відділення невеликого розміру. Через це довелось відкинути дизелі типу В-2 та обрати один із прототипів компактніших двигунів. Такий двигун на той час розробляв професор на основі трофейного німецького . 1953 року його відрядили до заводу № 75, де він очолив дизельне КБ і створив чотирициліндровий 4ТПД (480 к.с.). Альтернативою був барнаульський 8Д12У (580 к.с.), однак він був менш економним і потребував додаткового охолодження.
Завдяки 4ТПД та 8Д12У було можливо виконати вимогу щодо маси, однак значно підвищити характеристики танка порівняно з попередниками. На початку 1954 року Морозов представив три варіанти НСТ: два «430» з двигунами 4ТПД і 8Д12У, а також створений в ініціативному порядку «Об'єкт 430». «430» мав 100-мм гармату Д-54ТС з магазином на 5 снарядів, 120-мм лобову броню, котки з внутрішньою амортизацією та масу 35,9 тонни. «430У» мав 122-мм Д-25ТС і 160-мм броню. З броньовим захистом на рівні 50-тонного Т-10, він мав кращі боєзапас і питому потужність, однак маса в 42 тонни виходила за межі вимоги щодо середнього танка, що й було ймовірною причиною його відхилення.
6 травня 1955 року проєкти були схвалені Постановою РМ СРСР. Технічний проєкт отримав двигун 5ТД, заснований на 4ТПД, якому Морозов не бачив альтернативи. 1957 було виготовлено перші 3 прототипи «Об'єкта 430» з цим двигуном і відбулись полігонні випробування. Попри успіх випробувань і схвальний відгук комісії, Морозов вважав серійне виробництва танка недоцільним, оскільки практично всі системи були нової конструкції, але озброєна 100-мм гарматою машина не мала вирішальної переваги над Т-54.
Перші Т-64
Наприкінці 1950-х з'явилась інформація про новітню британську 105-мм гармату L7, яку мали запустити в серію з 1958-1960 року. Очікувалось її встановлення на Centurion і новий американський M60. 1957 року розпочалась німецько-французька програма зі створення спільного танка. ГБТУ на цій підставі вимагало негайно посилити озброєння радянських танків за допомогою нової 115-мм гладкоствольної гармати У-5ТС (код ГРАУ: 2А20) та покращити броньовий захист. З 1957 року на уральському заводі № 183 розроблили посилений варіант Т-55 з кращим бронюванням башти та У-5ТС, прийнятий на озброєння 1962 року як Т-62. 1959 року КБ-60М розпочало роботи зі встановлення У-5ТС на «Об'єкт 430». Машина отримала індекс «Об'єкт 435». Однак, під унітарні снаряди цієї гармати важко було створити механізм заряджанням, тож розробник боєприпасів отримав завдання на створення 115-мм роздільно-гільзових пострілів. Міноборони видало відповідний наказ у липні 1961 року.
Ескізний проєкт «Об'єкта 432» був готовий 1960 року. За постановою ЦК КПРС і РМ СРСР № 141-58 від 17 лютого 1961, в НТК ГБТУ затвердили тактико-технічні вимоги на середній танк з гарматою Д-68 та механізованим заряджанням зі збереженням маневрових якостей і маси «Об'єкта 430». Новий танк отримав назву «Об'єкт 432», його технічний проєкт було створено за короткий строк до квітня 1961 року. Проєктна маса складала 34 тонни, також машина отримала форсований до 700 к.с. двигун 5ТДФ. Перший прототип виготовили у березні 1962, другий — влітку того року. На показах 22 жовтня 1962 машину схвалив Генеральний секретар ЦК КПРС Микита Хрущов. Голова випробувальної комісії, Начальник танкових військ Павло Полубояров стверджував, що танк є якісним стрибком у танкобудуванні й рекомендував на озброєння армії, однак вказував на недостатню надійність низки агрегатів і закликав до додаткових випробувань. За результатами випробувань ЦК КПРС і РМ СРСР постановили виготовлення 25 машин протягом 1963 року.
Перші серійні машини виготовили на Заводі імені Малишева в жовтні 1963 року й до початку 1964 було завершено випуск Т-55, який там виготовляли до того. Цей процес був непростим, оскільки машини збирали за допомогою універсального обладнання, не підхожого для серійного випуску. Також не було цехів для серійного випуску двигунів. Станом на вересень 1964 виготовили 54 танка, а до 1 січня 1966 їх налічувалось 254. Надалі обсяги випуску збільшувались. Військові випробування пройшли успішно, однак танк мав низький ресурс двигуна й велику кількість «дитячих хвороб» — тому прийняття на озброєння відтермінувалось. «Об'єкт 432» було прийнято на озброєння постановою РМ СРСР від 30 грудня 1966 року як «середній танк Т-64», а 2 січня 1967 наказ про прийняття на озброєння видало й Міністерство оборони. Технічні проблеми поступово розв'язували в ході серійного виробництва. Інтенсивна експлуатація надавала велику кількість даних, налагодження серійного виробництва в нових цехах і нові випробувальні стенди привели до виправлення надійності двигунів до початку 1970-х.
З 1964 машини отримали наварені бар'єри на верхній лобовій деталі перед оглядовими пристроями механіка-водія, призначені для усунення рикошетів. Перші випуски мали лобову броню ламаної форми, з похилими «вилицями» лобового бронелиста, з 1967 року їх замінили на простішу та міцнішу конструкцію з прямими дахом корпусу та лобовим листом. Також з 1967 року замість трьох перископів ТНПО-160 механік-водій отримав один ТНПО-168. Виробництво «Об'єкта 432» тривало до 1969 року, всього було виготовлено за різними джерелами 1192 або 1291 машину.
Танк суттєво переважав Т-55 і Т-62 за практично всіма показниками, хоч і був у кілька разів дорожчий. Крім того, він потребував змін організаційно-штатної структури, логістики та рівня підготовки танкістів. Він став першим у світі серійним танком, що мав автоматичне заряджання разом з обертовою баштою, а також першим з комбінованою бронею. Крім того, вперше для радянського танкобудування він отримав оптичний віддалемір.
Т-64А
На початку 1960-х було відомо про майбутній британський Chieftain, німецьку 120-мм гладкоствольну гармату та американсько-німецький проєкт MBT-70. Паралельно з конструкторським супроводом «Об'єкта 432» з 1963 розпочали роботи зі встановлення на нього 125-мм гладкоствольної гармати Д-81Т (2А26). Технічний проєкт був готовий 1964 року та отримав позначення «Об'єкт 434». Нова гармата потребувала зміни в конструкції башти й механізму заряджання, зміни денного та нічного прицілів та стабілізатора. Також було оновлено систему охолодження, компонування зовнішніх паливних баків, місць зберігання ЗІПів тощо. На надгусеничних полицях було встановлено гумові екрани та знімні алюмінієві щитки проти кумулятивних снарядів. У результаті бойова маса зросла до 37 тонн.
Протягом 1965—1967 років виготовили низку дослідних машин, які прийшли випробування. В травні 1968 машину було прийнято на озброєння як «середній танк Т-64А». Існує погляд, що саме Т-64А став першим радянським основним бойовим танком (ОБТ), повністю об'єднавши в собі озброєння та захист важкого танка з рухливістю та масою середнього, однак офіційно він був середнім, а концептуально ОБТ був уже Т-54. Саме поняття ОБТ використовувалось у радянській літературі щонайменше з 1960-х.
Наприкінці 1960-х влада запланувала виготовлення Т-64А на ЛКЗ, УВЗ, ЧТЗ та ОЗТМ. УВЗ та ЛКЗ складали конкуренцію Харкову й були незадоволені перспективою виготовлення цього танка. Всі вони мали своїх лобістів у центральних органах влади. Зокрема, на боці майбутнього Т-72 були начальник бронетанкових військ Амазасп Бабаджанян, заступник начальника ГБТУ генерал-майор та міністр оборони Андрій Гречко, натомість на боці Т-64 був секретар ЦК КПРС Дмитро Устинов.