Ове́с посівни́й, або ове́с звича́йний (Avena sativa L.) — однорічна трав'яниста рослина роду овес, родини злакові. Вирощується головним чином на корм худобі, насамперед коням, бикам і коровам, використовується в кулінарії та медицині.

Основне виробництво вівса у світі зосереджено зараз у середньоширотній смузі Північної півкулі — в Росії, Білорусі, США, Польщі, Україні, Німеччині та КанадіОвес посівний .

Морфологія

У зерновому господарстві поширений ярий та озимий овес. В Україні найпоширеніше вирощування сортів ярого вівса.

Овес посівний — однорічна трав'яниста рослина. Коренева система мичкувата. Стебло — порожниста соломина, заввишки 80—140 см, завтовшки 4—4,5 мм, поділена на 4—7 міжвузлів. Стеблові вузли голі або опушені, на нижніх помітне антоціанове забарвлення. Листки вівса ланцетно-загострені, зелені або сизі, часто з війчастими краями, без вушок, але з добре розвиненим язичком (у деяких форм вівса він відсутній), нерідко вони покриті восковим нальотом.

Розлоге суцвіття вівса називається волоттю. Він має розкидисту або стиснуту волоть — одногриву, напівстиснуту, розлогу, горизонтальну та пониклу. На кінцях гілок волоті розташовані колоски, які містять від 2 до 4 квіток (у плівчастих), до 5 квіток (у голозерних).

Колоскові луски великі, перетинчасті, широкі, вгорі загострені. Плівчастий овес має довші колоскові луски, а голозерні — коротші від квіткових лусок. Квітки двостатеві. Верхня квіткова луска яйцеподібна. В остистих сортів від спинки верхньої луски відходять остюки, а в більшості видів зігнуті та скручені в нижній частині. Зерно вівса плівчасте, загорнуте у квіткові луски. У голозерних сортів зернівка випадає з луски.

Овес — самозапильна рослина, але також можливе перехресне запиленняКияк Г. С. Рослинництво. — К.: Вища школа, 1971. — 352 с., іл..

Різновиди Посівний овес поділяється на плівчастий і голозерний. Урожайнішою є плівчаста форма, яка займає найбільші площі, а голозерна поширена рідко. Голозерний овес має дорідні багатоквіткові колоски з м'якими плівками, тому при обмолоті зерно легко випадає з них, а в плівчастого — квіткові плівки тверді. Голозерний овес є вибагливим до вологи.

Між собою різновидності вівса різняться будовою волоті (розкидиста або одногрива), кольором квіткових лусок (білий, жовтий, коричневий), остистістю зерна. Безості форми вівса мають у волоті не більше 25 % остистих колосків. У вологі роки остистість менша, а в посушливі (при низькій агротехніці) остистість одного і того ж сорту збільшується.

Найпоширеніші різновиди плівчастого вівса, які належать до трьох основних різновидностей: мутіка (mutica), арістата (aristata) і ауреа (aurea).

Особливості росту і розвитку Овес вологолюбний, холодостійкий і менш вибагливий до ґрунту, ніж інші хлібні злаки (крім жита). Насіння починає проростати при температурі 2—3°С, сходи витримують приморозки до −4,-5°СУкраїнська сільськогосподарська енциклопедія: в 3 т. / Під ред. В. Ф. Пересипкін. — К.:Головна редакція УРЕ, 1970–1972. — Т. 2. Вегетаційний період від 80 до 110 днів, в залежності від умов вирощування та сорту. Насіння вівса при проростанні зазвичай розвиває 3 зародкових корінців. У перші дні головне стебло росте дуже повільно (1—2 мм на добу), а корені швидко. Сходи в польових умовах з'являються на 8—10-й день. При утворенні 3—4 листків починається фаза кущення (на 7—9-й день після сходів), під час якої утворюється додаткове коріння, бокові пагони (пагони кущення) та 2—3 продуктивних стебла. У цій фазі на головному й бічних пагонах закладаються зародкові волоті. Енергійний ріст стебла і волоті спостерігається після фази виходу в трубку, найбільше накопичення сухої речовини — в період виходу в трубку до фази викидання. Цвітіння вівса йде від верхівки волоті до основи і від кінців гілок 1-го порядку до головної осі волоті. Воно продовжується 6—8, іноді 9—10 днів. Налив та дозрівання зерна у волоті розтягнені приблизно на місяць. У верхній частині волоті та на кінцях гілок нижчих порядків розвивається найважче зерно, яке при запізненні зі збором обсипається першим, що знижує не тільки врожай, а й його якістьСільськогосподарська енциклопедія: в 6 т. 4-те видавництво, перероблене та доповнене / Під ред. В. В. Мацкевича і П. П. Лобанова. — М.:Радянська енциклопедія, 1969–1975. Т. 4..

Історія

Історія вивчення Історія систематики вівса посівного (Avena sativa L.) почалася в 1753 році, коли Карл Лінней описав цей вид у своїй книзі «Види рослин». Сучасна систематика вівса посівного базується значною мірою на працях Карла Хаускнехта (1885-1889), Шарля Трабю (1909-1914) та Альберта Теллунга (1911-1918).

М. І. Вавилов (1919) показав особливості географічного поширення та локалізацію районівМитрофанов А.С. Овес — М.: Колос, 1972. — 270 с.. Він запропонував віднести грубозернисті форми голозерного вівса, які уражаються грибними хворобами, до вівса посівного. Надалі це повністю підтвердили дані генетики і цитології.

Значний внесок у систематику вівса вніс О. І. Мальцев (1930), написану ним монографію «Вівсюги та вівси» високо оцінили багато дослідників і вона досі залишається найцитованішою по систематиці вівса.

Обширні роботи по систематиці вівсів були проведені О. І. Мордвінкіною у ВІР.

У систематиці Н.А. Родіонової та ін. (1994) були доповнені і детально розроблені таксономічні підвиди виду вівса посівного. У даній системі він був обґрунтовано розділений на два підвиди плівчастий (A. sativa subsp. sativa) і голозерний (A. sativa subsp. nudisativa), кожен із яких має свій ареал і суттєві відмінності за морфологічними ознаками будови волоті та квіткових лусок.

Нині внутрішньовидова класифікація у повному обсязі може використовуватися у подальшій роботі зі світовою колекцією вівса, хоча сама система роду овес у цілому потребує перегляду та уточнення положення видів.

Історія культивування Батьківщина вівса — Монголія і північно-східні провінції Китаю. Його почали обробляти пізніше ніж пшеницю та ячмінь — у другому тисячолітті до нашої ери. Він засмічував посіви полби, проте землероби не намагалися з ним боротися, оскільки вже тоді були відомі його чудові кормові властивості. При просуванні посівів на північ, овес витіснив теплолюбнішу полбу. Найдавніші сліди вівса, які відносяться до бронзової доби, були знайдені на територіях Швейцарії, Франції та Данії. Перші згадки про цю культуру зустрічаються в записах грецького лікаря Дієйхса, який жив у IV столітті до нашої ери. Пліній Старший писав, що давні германці вирощували овес та варили з нього кашу. З цього приводу римляни та греки насміхалися над ними, бо сприймали дану культуру як придатну лише для тваринЕнциклопедія — Овес . Клавдій Гален згадував, що овес сіяли в Індії. Діоскорід не тільки згадував про нього, а і використовував у медичній практиціХліб — всьому голова? Ломоть четвертий. Овес: історія і… . На Русі овес був найважливішою з оброблюваних культурОвес — одна з найпоширеніших зернових у Казахстані . Страви, приготовлені з вівсяної крупи, борошна і толокна були звичною їжею для населення Русі. З вівса робили кисіль. Про це є згадка у давньоруському літописі монаха і письменника Нестора «Повість минулих літ», яка була написана в XII столітті.

Існує документальне підтвердження, що в 779 році овес широко вирощувався в англосаксонській Англії. Протягом століть коржики, що складалися із вівсяного борошна, води і солі, були основною їжею для жителів Англії, особливо Шотландії. У цих районах овес — єдина культура, яка росте в холодному і вологому кліматі. Також вівсяні коржики були популярні в Уельсі та Ірландії.

Разом з іншими зерновими культурами овес був завезений у Північну Америку шотландцями і був висаджений на острові Елізабет, неподалік від берегової лінії штату Массачусетс, звідки він поширився по країні. Овес вирощувався переважно, для годівлі коней, але емігранти з Шотландії використовували овес для приготування каш, пудингів та випічки.

Агротехніка

Місце в сівозміні Найкращими попередниками для вівса є удобрені просапні (кукурудза, картопля) зернобобові, баштанні культури, льон. Не бажано висівати після вівса та цукрових буряків у зоні поширення нематоди. За високої культури землеробства овес можуть висівати після пшениці.

Обробіток ґрунту Для нормального розвитку вівса потрібна велика кількість вологи. При висіванні вівса у сівозміні після зернових, по закінченню збирання, поле лущать та проорюють глибоко на зяб, щоб нагромадити добрі запаси вологи. У посушливі роки або в районах з недостатньою кількістю опадів, коли весною настає ґрунтова_посуха, врожай вівса дуже знижується.

Оранка на весні призводить до пересушування ґрунту й запізнення з сівбою, що часто знижує врожаї зерна на 5 центнерів з гектара проти зяблевої оранки. В окремих випадках на мокрих, низинних ґрунтах, які внаслідок багатосніжної зими запливають, проводять весняну оранку з одночасним боронуванням, а також коткуванням котками для зменшення випаровування води.

У перші дні весняних польових робіт проводять передпосівний обробіток ґрунту, — шлейфування або боронування ріллі й культивацію. Дуже важливий своєчасний обробіток ґрунту і вчасне проведення сівбу. Коли зв'язані ґрунти під впливом атмосферних опадів дуже ущільнюються, то для кращого розпушування ґрунту застосовують чизель-культиватори.

Внесенням добрив У вівса підвищена здатність засвоювати поживні речовини, а тому він менш вимогливий до родючості ґрунту, ніж інші зернові. Добре засвоює калій з важкорозчинних сполук, а в вологих районах добре використовує фосфоритне борошно. У зоні лісостепу овес сіють звичайно на третій або четвертий рік після внесення гною. Овес краще за інші культури використовує рештки поживних речовин. За даними дослідів, коли овес висівають після зернових (пшениці, жита), додаткове внесення азотних і фосфоритних добрив (по 30 кг/га діючої речовини) підвищує врожай від 4 до 8 центнерів з одного гектару. На піщаних ґрунтах овес часто висівають після картоплі, під яку вносились органічні добрива або приорювали післяжнивний люпин на зелене добриво.

На осушених торфових ґрунтах під овес вносять калійні добрива з розрахунку 80—100 кілограмів на гектар К2О, а на болотних ґрунтах, що потребують фосфорного добрива, вносять 30—50 кілограм на гектар Р2О5. Крім того, дають також піритні недогарки (5 центнерів на гектар) або мідний купорос (15—20 кілограмів на гектар), що спричиняє позитивні наслідки.

Сівба Для сівби вівса використовують насіння районованих сортів. При сівбі добірним насінням урожай збільшується на 5—6 центнерів з гектару. Перед сівбою насіння протравлюють проти сажки розчином формаліну.

Овес висівають якомога раніше. Зазвичай це роблять на початку польових робіт на весні одночасно з сівбою ярої пшениці, гороху тощо. При пізній сівбі знижується врожайність і рослини можуть бути пошкоджені різними шкідниками та хворобами. Також врожай зерна в співвідношенні до соломи знижується і воно може бути гіршої якості.

Овес сіють вузькорядним і перехресним способами. Оскільки він слабко кущиться, сіють густо. Норма висіву коливається в досить великих межах і залежить від дорідності і якості зерна та ґрунтово-кліматичних умов.

Насіння вівса на важких і вологих ґрунтах у північних районах загортають на глибину 2,5—3 сантиметра, на чорноземах — 4—5 сантиметрів, у південних сухих районах на 5—6 сантиметрів.

Догляд за посівами

За посушливої погоди після сівби поле коткують кільчастими котками, за достатньої вологості боронують для знищення шкірки та бур'янів. Проте при боронуванні рідких посівів значно пошкоджуються рослини, що знижує врожай. Для знищення бур'янів використовуються гербіциди.

Збирання вівса