Герби Тернополя Герб Тарновських Перший герб Герб австрійського періоду Герб міжвоєнного періоду Герб радянського періоду Сучасний герб Історія Тернополя налічує понад 450 років. Стаття про саме місто Тернопіль є тут.
Заснування і перші роки Тернополя
Перша згадка Вперше Тернопіль згадується 1540 року: польський король Сиґізмунд I Старий видав краківському каштелянові, великому коронному гетьману Яну Амору Тарновському грамоту на заснування міста та володіння землею навколо нього. Будівництво фортеці на березі Серету в урочищі Сопільче (Топільче) тривало вісім років. Замок мав охороняти південно-східні кордони королівства від набігів татар.
Раніші поселення Люди селились тут значно раніше (приваблювали родючі землі на лівому березі Серету, дрімучі ліси, в яких можна було сховатись від нападників). У Тернополі та околицях виявлено сліди стоянок первісних людей; припускають, що територія міста була заселена в Х тис. до н. е. Давньоруське укріплення Топільче (Сопільче) було зруйноване під час зимового 1240–1241 рр. походу Батия до Карпат.
XVI століття У XVI столітті Тернопіль займав невелику територію. Місто охороняли Шевська, Кушнірська вежі, Кам‘янецька брама. Разом із замком, синагогою, церквою Різдва, Воздвиженським храмом вони входили у фортифікаційну систему давнього Тернополя.
Місто з трьох боків оточувало озеро та болота, зі сходу було укріплене широким сухим ровом з валами, частоколом, двома вежами на кутах. Поза центральною частиною простяглися передмістя: Заруддя — на півночі, Збаразьке — на північному сході, Смиковецьке — на сході, Микулинецьке — на півдні.
Маґдебурзьке право У 1548 році місто отримало маґдебурзьке право, за яким Тернополю надавались деякі привілеї: його жителі на 15 років звільнялися від податків, на 20 років від сплати мита, право влаштовувати 3 ярмарки на рік, щотижневі торги, мати склади на товари для закордонних купців.
За данимим Тернопільського енциклопедичного словника, німецьке право отримане 1548 року, маґдебурзьке 1550 рокуОкаринський В., Ханас В. Тарновський Ян II Амор // .
Розвиток міста Коронний гетьман Речі Посполитої Ян Амор Тарновський нечасто бував у Тернополі. Місто добре адмініструвалося, його економіка зростала, приносила гетьману значні прибутки, 1548 року місто отримало маґдебурзьке право. Мешканців заохочували до зведення власних садиб. Розмір будинків не повинен був перевищувати 10,5 м на 23,5 м. До кожної будівлі прилягав більший або менший земельний наділ. Будинок і город складали неподільну власність, не могли бути проданими окремо. Згодом поселенці виплачували за садиби по 18 грошів і 2 пів'мірки вівса. Крім оплати, городяни відробляли на панському полі 2 дні щотижня, сплачували данину медом, свининою. За користування правом ловити рибу в ставу треба було брати участь у ремонті греблі та лісопилок. З 1559 р. повинність була замінена грошовою оплатою.
У 1550 р. в місті було дозволено селитися євреям, що посилило економічні позиції міста. Так, зокрема у 1556 році львівський міщанин, різник Станіслав Шолтишек закупив 350 волів у князя Дмитра Вишневецького, заплативши 21000 грошей. Волів перегнали через кордон Великого князівства Литовського до Польщі (на той час це були різні держави) і в Тернополі оформили угоду їх продажу. Єврейський елемент сприяв розвиткові торгівлі міста, але самі євреї не відчували себе важливою частиною міста. Про це свідчить місце їх поселення, а саме тернопільський Поділ: сучасні вулиці Старий Поділ, Торговиця, Шашкевича, Князя Острозького, Паращука. Детальніше про деякі з цих вулиць тут. В наступні століття кількість єврейського населення місті значно виросла. Їх нараховувалось близько 300 сімей. Євреї разом з іншими міщанами були залучені до оборони міста від нападів ординців. З метою навчитися військової справи населення міста відвідувало навчання на які кожен мав приносити з собою мушкет, гніт, порох, холодну зброю.
Власники та орендарі міста Ян-Амор Тарновський, Ян Кшиштоф Тарновський, князь Василь Костянтин Острозький, князь Олександр Острозький, Ганна Алоїза з Острозьких Ходкевич, Томаш Замойський, Ян «Собіпан» Замойський, Константій Владислав Собеський, Ельжбета Гелена Сенявська,Andrzej K. Link-Lenczowski i Bożena Popiołek. Sieniawska Elżbieta Helena z Lubomirskich (1669—1729) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1996. — t. XXXVII/1, zeszyt 152. — S. 95. Іґнаци Ґадомський, Юзеф Потоцький, граф Францішек Коритовський, Тадеуш Туркул.
1594 року Христофор Радзивілл (Перун) подав позов на тестя — Василя Костянтина Острозького — від імені дружини та свого старшого сина через різні погляди на спадок, який задовольнив земський суд у Слонімі. Перед розглядом справи в Коронному трибуналі 24 серпня 1594 уклав з тестем угоду, за якою Радзивілли отримували, зокрема, Глуськ, Тернопіль.Henryk Lulewicz. Radziwiłł Krzysztof zwany Piorunem h. Trąby (1547—1603) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1987.— — Tom XXX/2, zeszyt 125. — S. 275.
Замок
Історія замку сягає часів Галицько-Волинського князівства. На фундаменті цього замку, який пізніше був зруйнований татаро-монгольською навалою, було збудовано Воздвиженську церкву. Замок 1672 року знищили турецькі союзники гетьмана Петра Дорошенка; згодом було відбудовано як палацову споруду на початку XIX століття у новому стилі — подібно до великого палацу у вигляді каре з невеликим двором всередині. Білокам'яна різьба стриманих форм добре в'яжеться з великими площинами стін. Споруду сильно зруйнували під час першої і другої світових воєн. Замок реставровано 1951 року (нині Палац спорту).
Старовинні церкви міста
Воздвиженська церква Крім замку, збереглася Надставна церква — церква Воздвиження Чесного Хреста, споруджена на початку XVI ст. на фундаменті древнього храму, історія якого сягає часів України-Русі. Будівля — тридільний храм без бань. Біля церкви є масивна дзвіниця, збудована в 1627 році. Її стіни, складені з природного каменю-пісковику, мали оборонне значення. У 1978 році тут було виявлено поховання людини, яке було дуже схожим до тих, що робили за часів язичництва на Руси. У 1831 р. під час пожежі повністю згоріла покрівля церкви. Пізніше було добудовано службові споруди з церкви, дзвіницю, які до нашого часу не збереглися.
Церква Різдва Христового Другу церкву — Різдва Хрестового, як засвідчує фундаційний напис, почали мурувати 15 червня 1602 р., закінчили 4 серпня 1608 р. під орудою відомого муляра Леонтія. Спочатку споруда була невелика, одноярусна. Згодом був добудований другий ярус, дві півкруглі вежі. На початку XX ст. до церкви збоку було добудовано службові приміщення. Під час Другої Світової Війни була зруйнована, 1954 року церкву відреставрували. В результаті реставрації змінилася форма купола. Церква прямокутна в плані, трьохапсидна, з високо розташованими вікнами-бійницями товщиною стін до двох метрів, що дозволяє віднести її до храмів оборонного типу. Очевидно, на місці цієї церкви колись стояла значно старіша споруда.
Церква Успення Пречистої Діви Марії 1636 року було зведено дерев'яну Монастирську церкву (Успення Пречистої Діви Марії), в 1836 р. на цьому місці нову, муровану церкву, що знаходилась у Микулинецькій частині міста. Приміщення цієї церкви знищили більшовики в 1962 році, в наші дні її заново збудували коштом та працею парафіян.
Єзуїтський костел
Тернопільське братство Міщанами Тернополя при церковній парафії міста було засноване Тернопільське братство. Власник міста князь В.-К. Острозький у 1570 р. виділив 235 морґів землі, кошти на утримання школи і шпиталю для пристарілих і хворих людей. Міщанське братство збудувало для шпиталю приміщення і утримувало сиротинець, який вели Сестри Служебниці. Братство протягом кількох століть розширювало свою діяльність, сприяло збереженню руської (української)самобутності. У 1569 р. Лука з Тернополя переклав Старий Заповіт.
Набіги турків і татар Стародавні споруди, що збереглися для наших сучасників, були німими свідками нападів та Тернопіль татар і турків, які у 1544–1698 рр. чотирнадцять разів спустошували місто, вбивали чи забирали у ясир його жителів.
У 1544 році тернополянам довелося стати на захист ще недобудованої фортеці. Навальний штурм татарам не вдався, вони взяли поселення в облогу. Його мешканці та жителі навколишніх сіл стояли насмерть, змогли утримати замок до приходу з Сандомира польських військ.
1575 року новий напад татар: спалили села навколо Тернополя, увірвалися на околиці, захопили багато полонених. Озброєні городяни відмовилися дати викуп, почали оборону міста. Через кілька днів татарська армія була розбита у бою поблизу сусіднього міста Збараж.
Чотирнадцять років поспіль, у 1589 році, орда знову вторглася в Західне Поділля. Під Тернополем татари стали табором, звідки розсилали загони (чамбули) руйнівників і грабіжників у навколишні землі. Лише після поразки під містечком Баворів були змушені відступити.
У XVII столітті напади татар повторювалися; 1618 року серйозно зруйнували місто (від пожежі потерпіло багато споруд). 1625 року поблизу Тернополя коронне військо Станіслава Конецпольського та реєстрові козаки Богдана Хмельницького завдали втрат татарам під проводом хана Мехмеда ІІІ Ґерая.Рудницький С. Українські козаки // В. Щербак (упорядник, автор передмови). Коли земля стогнала. — К.: Наукова думка, 1995. 432 с. — С. 226-227. — ISBN 5-319-01072-9
Хмельниччина Через Тернопіль проходив шлях козаків Богдана Хмельницького у боротьбі проти польської шляхти. Місцеві жителі не тільки приєднувалися до його загонів а й виступали на захист своїх прав від іноземних визискувачів, відстоювали свою віру і культуру.
Ще до того, як розпочалося велике загальноукраїнське повстання, значна частина жителів міста втекла на Запорозьку Січ, щоби там приєднатися до козаків. Тернополяни також допомагали козакам під час визвольного походу 1648 року під орудою Богдана Хмельницького на Львів.
На початку свого виступу Богдан розсилає своїх людей по всій Україні, в тому числі в Тернопіль, з метою зібрати сили повсталих для боротьби з поляками. Так, його посланець Ярема Кончевський (можливо Кончевич), який мав родичів біля Чорткова здійснював тут агітаційну роботу. А тому тернопільські міщани очікували приходу козаків. Про це свідчить листування одного тернопільського священика. А шляхтич (польський дворянин) Холмський з Тернополя писав своєму знайомому із Замостя, що в місті відчувається небезпека і тут можливий бунт проти влади. Пізніше міщани міста радо долучались до війська Хмельницького, допомагали йому продуктами і зброєю. Щоправда не всі, адже євреї вважались союзниками поляків, а тому козаки радо їх грабували та вбивали. В 1649 р. коли Хмельницький оточив Збараж і розбив поляків під Зборовом, тернопільські міщани знову ж були в рядах його війська. В 1651 р. місто було спалене, а міщани повтікали на Поділля, Київщину та Волинь або ж були захоплені в полон чи страчені поляками чи татарами .
У 1653 році Богдан Хмельницький вирушивши назустріч війську короля Яна ІІ Казимира, став табором поблизу Тернополя. У місті перебувало тоді султанське посольство.
В місті після Хмельниччини з’явилось багато складів з сукном і ремісників, які могли з нього пошити одяг. Про це свідчить інформація від 1672 року, де згадується про 7 людей із професією або прізвищем ‒ кравець і десятьох ‒ швець. У давнину кравці опікувалися Надставною церквою, а шевці ‒ Шевською вежею. Тернопільські кравці були об’єднанні в цех і таким чином володіли монополією на пошиття одягу. Будь-який інший кравець, який не входив до цеху не мав права шити одяг на відстані 2 миль від міста. За порушення цього закону карали в’язницею і конфіскацією краму.
Австрійський період (1772—1918 рр.)
Розвиток міста у XIX столітті