Національна збірна Шотландії з футболу (, , ) — футбольна збірна, яка представляє Шотландію в чоловічому міжнародному футболі та контролюється Шотландською футбольною асоціацією. Вона бере участь у трьох основних міжнародних турнірах: чемпіонаті світу, Лізі націй УЄФА та чемпіонаті Європи. Шотландія, як країна Сполученого Королівства, не входить до Міжнародного олімпійського комітету, а тому національна збірна не бере участь в Олімпійських іграх. Більшість домашніх матчів Шотландія проводить на національному стадіоні «Гемпден-Парк».
Шотландія є найстарішою національною футбольною збірною світу разом з Англією, з якою вони зіграли в першому в світі міжнародному футбольному матчі в 1872 році. Шотландія має давнє суперництво з Англією, з якою вони грали щорічно з 1872 по 1989 рік. З тих пір команди зустрічалися лише вісім разів, востаннє в груповому матчі під час Євро-2020 у червні 2021 року.
Шотландія вісім разів кваліфікувалася на чемпіонат світу з футболу та тричі на чемпіонат Європи УЄФА, але жодного разу не виходила за межі першого групового етапу фінальних турнірів. Незважаючи на це команда здобувала значні результати, наприклад, перемагала чемпіона світу 1966 року, Англію, з рахунком 3:2 на стадіоні «Вемблі» у 1967 році, а Арчі Геммілл забив один із найкращих голів в історії чемпіонатів світу і допоміг шотландцям перемогти Нідерланди, які дійшли до фіналу турніру, з рахунком 3:2 на чемпіонаті світу 1978 року. Також у своїй відбірковій групі до Євро-2008 Шотландія в обох матчах перемогла Францію рахунком 1:0, яка посіла друге місце на попередньому чемпіонаті світу 2006 року.
Вболівальники Шотландії відомі як Тартанова армія. Шотландська футбольна асоціація веде список пошани для кожного гравця, який провів понад 50 матчів за збірну. Кенні Далгліш є рекордсменом за виступами, зігравши 102 рази в період з 1971 по 1986 рік. Він же, забивши 30 голів і поділяє рекорд за кількістю голів у збірній з Денісом Лоу.
Історія
Рання історія Шотландія та Англія є найстарішими національними футбольними збірними світу. Ці дві команди провели на «Овалі» в Лондоні у 1870—1872 роках. Однак вони не визнаються ФІФА міжнародними, оскільки гравці, які виступали у складі збірної Шотландії, були обрані лише з лондонських шотландських гравців. 30 листопада 1872 року збірні провели перший офіційний міжнародний футбольний матч на «Гамільтон Кресент» в Партіку, Шотландія. Пізніше ФІФА визнала його міжнародним, хоча на той час він вважався продовженням попередніх матчівGlasgow Herald on 13 February 1872. Матч завершився нульовою нічиєю. Усі одинадцять гравців, які представляли Шотландію того дня, виступали за один з найсильніших на той час шотландський клуб Глазго «Квінз Парк». Протягом наступних сорока років Шотландія грала виключно проти інших трьох рідних країн — Англії, Уельсу та Ірландії, в тому числі і у створеному у 1883 року Домашньому чемпіонаті Великої Британії. Матчі проти Англії були особливо запеклими, і між командами швидко розвинулося суперництво.
Шотландія програла лише два зі своїх перших 43 міжнародних матчів. Домашня поразка від Ірландії з рахунком 0:2 у 1903 році стала для Шотландії першою іншій команді, ніж Англії. Цей успіх означав, що Шотландія регулярно очолювала рейтинги Ело, які були підраховані в 1998 році, між 1876 і 1904 роками. Шотландія 24 рази вигравала домашній чемпіонат Великої Британії і 17 разів ділила титул принаймні з однією іншою командою. Примітною перемогою Шотландії перед Другою світовою війною була перемога над Англією з рахунком 5:1 у 1928 році, яка отримала назву «».
Шотландія зіграла свій перший матч за межами Британських островів у 1929 році, перемігши Норвегію з рахунком 7:3 у Бергені, після чого продовжила проводити товариські матчіа проти європейських команд, зокрема обігравши збірні Німеччини та Франції, але програла австрійській «Вундертім» та Італії в 1931 році.
Шотландська футбольна асоціація приєдналася до ФІФА, головного органу світового футболу, у 1910 році. З початком Першої світової війни британські футбольні асоціації за підтримки Бельгії, Люксембургу та Франції вимагали виключити футбольні структури Німеччини, Австрії та Угорщини зі складу ФІФА. Коли нейтральні асоціації відмовилися задовольнити ці вимоги, британські футбольні асоціації через незгоду підтримувати контакти по лінії футболу з колишніми військовими противниками 1920 року вийшли з ФІФА.
Відносини налагодилися в 1924 році, але навіть повернувшись до ФІФА, британські представники продовжували демонструвати розбіжності з федерацією, особливо у питаннях аматорського футболу. У результаті в 1928 році відносини між британськими футбольними асоціаціями і ФІФА були знову перервані. Причиною цього стали великі розбіжності між британськими асоціаціями та керівництвом цієї організації: ФІФА та МОК погодилася виплачувати винагороди «за витрачений час» гравцям-аматорам, які брали участь у міжнародних матчах, зокрема учасникам олімпійського футбольного турніру. Британські футбольні асоціації вважали, що це підриває основи аматорського спорту, і вирішили на знак протесту вийти зі складу ФІФА. Іншою причиною розбіжностей було побоювання втрати незалежності британських асоціацій футболу.
Ідея проведення чемпіонату світу з футболу вперше була висловлена в 1904 на установчому конгресі ФІФА в Парижі і схвалена на конгресі 28 травня 1928 в Амстердамі. Перший турнір було заплановано провести в 1930 році в Уругваї. Реакція чотирьох британських збірних на цю подію була несподіваною: вийшовши з ФІФА в 1928 році, вони відмовилися брати участь у турнірі, попри те, що їм запропонували статус гостей.
В результаті Шотландія, як і інші країни Великої Британії, не брала участь у трьох перших чемпіонатах світу, які проводилися протягом 1930-х років. Чотири асоціації, включаючи Шотландію, повернулися до ФІФА після Другої світової війни. Матч між командою Сполученого Королівства та збірною «решти світу» був зіграний на «Гемпден-парку» в 1947 році, щоб відсвяткувати це примирення.
1950-ті роки Повернення Шотландської футбольної асоціації до ФІФА дало збірній Шотландії право брати участь у чемпіонаті світу 1950 року. ФІФА повідомила, що місця на турнірі будуть надані двом найкращим командам Домашнього чемпіонату Великої Британії 1950 року, але ШФА оголосила, що Шотландія візьме участь у чемпіонаті світу, лише якщо виграє турнір. Шотландія виграла свої перші два матчі, але домашня поразка від Англії з рахунком 0:1 означала, що шотландці посіли друге місце. Відповідно шотландці пройшли кваліфікацію на чемпіонат світу, але не виконали вимогу федерації виграти Домашній чемпіонат. ШФА підтримала цю заяву, попри благання гравців Шотландії про протилежне, яких підтримали капітан Англії Біллі Райт та інші гравці Англії. Натомість ШФА відправила шотландців у турне по Північній Америці«The Queens» by Iain McCartney on Creedon Publications, 2004.
Такі ж правила кваліфікації діяли і для наступного чемпіонату світу 1954 року, а домашній чемпіонат Великої Британії 1954 року виступав як кваліфікаційна група. Шотландія знову фінішувала другою, але цього разу ШФА дозволила команді взяти участь у фіналі, що проходив у Швейцарії. Втім федерація відправила на турнір лише 13 гравців, попри те, що ФІФА дозволила використовувати команду з 22 гравців, в той же час високопоставлені особи ШФА подорожували в супроводі своїх дружин. На турнірі Шотландія програла Австрії з рахунком 0:1 у своїй першій грі, що змусило головного тренера команди Енді Бітті піти у відставку за кілька годин до другої гри проти УругваюAndrew Ward, «Scotland: The Team» (The Breedon Book Publishing Company Limited, Derby, 1987), page 60.. Уругвай був чинним чемпіоном і ніколи раніше не програвав у фіналі чемпіонату світу, тому легко розгромив Шотландію з рахунком 7:0.
На наступному чемпіонату світу 1958 року Шотландія зіграла в першому матчі внічию проти Югославії з рахунком 1:1 (там був забитий перший гол збірної на чемпіонатах світу, автором якого став Джиммі Мюррей), але потім програла Парагваю та Франції та не вийшла з групи. Метт Басбі повинен був керувати командою на чемпіонаті світу, але важкі травми, які він отримав під час авіакатастрофи в Мюнхені не дали йому це зробити і замість нього командою керував Доусон Вокер.
1960-ті роки Під керівництвом Іана Макколла Шотландія стала переможцем домашніх чемпіонатів Великої Британії в і роках. 1967 року новим тренером збірної став Боббі Браун. Перший матч Брауна на посаді був проти новоспеченого чемпіона світу, збірної Англії на стадіоні «Вемблі». Незважаючи на те, що Шотландія була аутсайдерами, вона перемогла з рахунком 3:2 завдяки голам Деніса Лоу, Боббі Леннокса та Джима Маккалліога. Перемігши чемпіонів світу на власному полі, вболівальники Шотландії вітали свою команду як «неофіційних чемпіонів світу». Незважаючи на цю знамениту перемогу, шотландці не змогли пройти кваліфікацію на жоден великий турнір протягом 1960-х років.
1970-ті роки Після короткого перебування Томмі Дохерті на посаді головного тренера, Віллі Ормонд був прийнятий на роботу в 1973 році. Під його керівництвом збірна програла Англії з рахунком 5:0, але змогла вийти на чемпіонат світу у 1974 році, вперше за 16 років. На цьому чемпіонаті світу 1974 року в Західній Німеччині Шотландія досягла найкращого результату в своїй історії: команда не програла жодного матчу, але не змогла вийти з групового етапу через гіршу різницю м'ячів. Після перемоги над Заїром, вони зіграли внічию з Бразилією, діючим чемпіоном світу, і Югославією, але стали лише третіми, оскільки перемогли Заїр з найменшим рахунком.
1977 року Шотландія призначила Аллі Маклауда на посаду тренера із завданням кваліфікуватись на чемпіонат світу 1978 року в Аргентині. Команда добре розпочала під керівництвом Маклауда, вигравши домашній чемпіонат Великої Британії 1977 року, в основному завдяки перемозі над Англією на «Вемблі» з рахунком 2:1 Шотландські вболівальники вторглися на поле після матчу, пошкодивши газон і зламавши поперечину. Також шотландці забезпечили кваліфікацію на другий поспіль для себе чемпіонат світу перемогами у відборі над Чехословаччиною та Уельсом.
Під час підготовки до чемпіонату світу 1978 року Маклауд підживив надії нації, заявивши, що Шотландія повернеться додому з медаллю. Коли команда вирушала до Аргентини, їх проводили з ентузіазмом і провели по переповненому «Гемпден Парку». Ще тисячі вболівальників вітали її на маршруті до аеропорту Прествік, з якого команда вирушила до Південної Америки. Втім Шотландія не виправдала сподівань, програвши свою першу гру з рахунком 1:3 проти Перу в Кордові, а в другій зіграла внічию 1:1 проти дебютантів турніру Ірану. Ці результати означали, що Шотландія повинна була перемогти Нідерланди з різницею в три голи, щоб пройти далі. Незважаючи на те, що голландці перші вийшли вперед, Шотландія змогла сенсаційно перемогти 3:2 завдяки голу Кенні Далгліша та дублю Арчі Джеммілла, другий з яких вважається одним з найкращих голів чемпіонатів світу в історії. Джеммілл обіграв трьох нідерландських захисників, перш ніж перекинути м'яч через воротаря Яна Йонгблуда у сітку. Втім цієї перемоги було недостатньо, щоб забезпечити собі місце у другому раунді, і Шотландія вибула через гіршу різницю м'ячів на другому чемпіонаті світу поспіль.
1980-ті роки