Ісороку Ямамото (; 4 квітня 1884, Наґаока, Японська імперія — 18 квітня 1943, Бугенвіль, Соломонові острови) — видатний японський воєначальник, маршал флоту (18 квітня 1943, посмертно) Японської імперії, головнокомандувач Об'єднаного флоту під час Другої світової війни, керував найбільш успішними операціями Тихоокеанського театру воєнних дій, випускник Військової академії флоту Японії, Військово-морського коледжу США і Гарвардського університету (1919—1921). Єдиний кавалер Лицарського хреста Залізного хреста з дубовим листям і мечами, який не був військовослужбовцем Третього Рейху.
Під час навчання в Гарварді обіймав посаду війського аташе при посольстві Японії у Вашингтоні. Служив на флоті почав під час російсько-японської війни, в якій він втратив два пальця під час битви за Цусіму. Він був одним із тих хто вважав, що морська авіація та авіаносці відіграватимуть ключову роль у майбутньому.
1939 року Ямамото був призначений головнокомандувачем Об'єднаного флоту та отримав поручення зі створенням стратегії для війни проти США. Попри це, до останнього він виступав проти союзу з Німеччиною та наполягав на необхідності підтримання хороших відносин із Америкою.
Ямамото обіймав низку важливих посад у флоті Японської імперії, завдяки чому зумів здійснити у ньому ряд змін і реорганізацій, особливо в розвитку військово-морської авіації. Очолював основні сили Імперського флоту під час перших, доволі успішних для Японії, років війни в Тихому океані. Розробив плани таких масштабних битв як напад на Перл-Гарбор і битва за Мідвей, особисто командував їх веденням. Керував військами в обороні Соломонових островів під час битви за Гуадалканал, в якій союзники здобули стратегічну перемогу.
Загинув під час інспекційного вильоту на фронтові позиції на Соломонових островах, коли його літак був збитий американськими винищувачами Локхід P-38 Лайтнінг повітряних сил Армії США. Смерть адмірала стала великим ударом по бойовому духу японських військ, що надалі сильно вплинуло на їхню боєздатність.
Дитинство і юність Ісороку Ямамото народився 4 квітня 1884 року під іменем Ісороку Такано () в місті Наґаока, префектура Ніїґата. Його батько Садайосі Такано () був колишнім самураєм хану (князівства) Наґаока. Ісороку був третьою дитиною від другого шлюбу батька (від першого шлюбу у батька було ще троє дітей). «Ісороку» (яп. 五十六) старояпонською мовою означає «56» і вказує на вік батька при народженні Ісороку. Садайосі Такано брав участь у війні Босін на стороні сьоґунату Едо і після скасування стану самураїв у 1877 році змушений був працювати ковалем, адже через участь у війні на боці самураїв йому відмовляли у працевлаштуванні в офіційних органах. Незабаром після народження Ісороку його батько був призначений директором початкової школи в Наґаока, але сім'я і надалі залишалася однією з найбідніших в місті.
У 1916 році сім'я Ямамото (нащадків Татевакі Ямамото, який також був самураєм хану Наґаока і загинув у війні Босін) усиновила Ісороку і він прийняв прізвище Ямамото. Таким був звичай для японських сімей, в яких не було синів: всиновлювати гідних хлопчиків, щоб зберегти і продовжити прізвище (рід).
Перші уроки Ісороку отримував у християнських місіонерів, зокрема в одного американця, який навчив його спілкуватися англійською мовою. Пізніше він вступив до початкової школи Саканое, а у 1894 році перейшов у середню школу в Наґаока, засновник якої приділяв велику увагу формуванню в учнів таких рис характеру як мужність, воля і, передусім, почуття відповідальності. Навчання у місіонерів, а також у середній школі визначально вплинули на склад характеру Ісороку.
Початок військової кар'єри
Навесні 1901 року, Ісороку вирішив стати абітурієнтом Військової академії флоту Японії в місті Етадзіма, що на острові Ета (префектура Хіросіма). Склав вступний іспит з другим за успішністю результатом і тому влітку того ж року почав навчання. Крім навчальних дисциплін, Ісороку займався додатково, особливу увагу приділяючи гімнастиці (найбільше він любив кендо, тому що воно вимагало як фізичних, так і розумових здібностей). Загалом він перебував у дружніх стосунках зі своїми однокурсниками, хоча декілька з них прискіпувалися до молодого Ісороку, адже він був єдиним курсантом, у якого вдома була Біблія. Під час навчання він вибрав кар'єру офіцера-артилериста і закінчив академію в листопаді 1904 року сьомим за успішністю серед понад двохсот курсантів.
Після нетривалої підготовки на навчальному кораблі, 3 січня 1905 року у званні kaigun shōi kōhosei (гардемарин / морський кадет) Ісороку отримав розподіл на крейсер Ніссін () на посаду для військового звання kaigun ( — військово-морського флоту) shōi ( — прапорщик)http://ajrp.awm.gov.au/AJRP/AJRP2.nsf/Web-Pages/GlossaryPage?OpenDocument&Start=784&ExpandView, тобто, мічмана.
Того часу Японія і Російська імперія перебували у стані війни. Вже кілька років перед війною існувала напруженість у відносинах між двома країнами, був значний конфлікт інтересів стосовно Корейського півострова і Маньчжурії. Коли Російська імперія не виконала угоду, за якою вона зобов'язувалася вивести війська з Маньчжурії, Японія розпочала війну, напавши 8 лютого 1904 року на російські військові кораблі в Порт-Артурі. Після декількох поразок російського флоту, а особливо після битви на Жовтому морі в серпні 1904 року, російська 1-а Тихоокеанська ескадра фактично перестала існувати, після чого російським військовим керівництвом з кораблів Балтійського флоту була сформована 2-а Тихоокеанська ескадра, яку послали на Далекий Схід.
Для перехоплення російської 2-ї Тихоокеанської ескадри спеціально був створений Об'єднаний флот під командуванням адмірала Тоґо Хейхатіро, до складу якого увійшов і броненосний крейсер Ніссін. Поблизу острова Цусіма два флоти зустрілися вранці 27 травня 1905 року. У наступній Цусімській битві Ісороку був поранений, коли знаходився в безпосередній близькості до епіцентру вибуху на борту Ніссін. Під час інциденту він утратив два пальці, вказівний і середній на лівій руці, однак не покинув поле бою. Пізніше через його втрачені два пальці гейші дали йому прізвисько «80 сен», тому що зазвичай вони брали за манікюр 100 сен (по 10 за кожен палець).База даних Другої світової війни: Біографія Ісороку Ямамото.
Ісороку декілька тижнів лікувався у військовому госпіталі в місті Йокосука. 31 серпня 1905 року він отримав звання kaigun shōi () — мічман. Незабаром Портсмутський мирний договір, укладений 5 вересня 1905 року між Російською і Японською імперіями, завершив російсько-японську війну. Наприкінці року Ямамото отримав офіційну подяку, а також листа від адмірала Тоґо, в якому адмірал особисто подякував йому за мужність, проявлену в бойових діях. Пізніше Ісороку служив по декілька місяців на трьох кораблях. Паралельно з цим, він здобув освіту за скороченим терміном як курсант Морської артилерійської школи, приписаної до військово-морської бази в Сасебо, яку закінчив 1907 року. 28 вересня 1907 року йому присвоєно звання kaigun chūi () — молодший лейтенант. Після закінчення Морської артилерійської школи Ісороку призначений на броненосний крейсер Асо (колишній російський крейсер Баян, потоплений біля Порт-Артура, а пізніше піднятий із дна і включений до складу японського флоту, згодом у 1906—1908 роках модернізований), на якому він брав участь у 1909 році в поході до Західного узбережжя США. 11 жовтня 1909 року Ямамото присвоєно звання kaigun taii () — лейтенант.
1914 року він закінчив Військово-морський коледж США, а вже в грудні 1915 року отримав звання капітана III рангу.
20-і та 30-і роки 1 грудня 1923 року Ісороку отримав звання капітана І рангу. У 1924 році він змінив кваліфікацію з морської артилерії на морську авіацію.
Першим кораблем, який Ямамото очолив, став крейсер Ісудзу в 1923 році, а наступним — авіаносець Акаґі. Ямамото був великим прихильником морської авіації та, на відміну від більшості морських офіцерів Японії, вважав, що основу майбутніх війн на морі складатимуть авіаносці, а не лінкори, проте він не мав можливості вплинути на співвідношення лінкорів і авіаносців, які будувалися. Починаючи з 1934 року він опонував високопоставленим адміралам-прихильникам масового будівництва лінкорів.
Ісороку взяв участь у Другій лондонській морській конференції у 1930 році, перебуваючи у званні контрадмірала. Через чотири роки він брав участь у новій конференції вже у званні віцеадмірала, адже японський уряд вважав, що професійний військовий фахівець обов'язково повинен супроводжувати дипломатів під час обговорення питань щодо озброєнь.
Ямамото належав до когорти офіцерів, які не підтримували агресивну політику Японії та виступали за дипломатичне врегулювання конфліктів. Сам Ісороку був проти вторгнення до Маньчжурії, війни з Китаєм, підписання Берлінського пакту 1940 року та війни проти США. Ця позиція в нього сформувалася в основному під час навчання в Гарвардському університеті, де йому прищепили демократизм та гуманізм. Одочасно з цим, Ісороку активно висловлював ідею створення потужного флоту берегової охорони, який би підтримував безпеку країни, а не здійснював транспортування військ на материк для майбутніх аргесивних дій. У грудні 1937 року, будучи заступником міністра флоту, офіційно перепросив у американського посла Кларка Грю за бомбардування канонерського човна Панай. Ця принципова позиція Ямамото дала можливість багатьом мілітаристам у Японії, особливо офіцерам Квантунської армії, нещадно його критикувати. Він отримував велику кількість листів із погрозами від японських націоналістів та мілітаристів після того, як виступив проти союзу Японії та Третього Рейху. Проте Ісороку спокійно сприймав ці погрози. Він писав:Загинути за імператора та за Батьківщину — це найвища честь для військового. Квіти сходять на тому полі, де пройшов важкий і хоробрий бій. Навіть під загрозою смерті солдат буде вічно вірний імператору та його землі. Життя і смерть однієї людини нічого не означає. Імперія понад усе. Як говорив Конфуцій: «Можна роздавити кіновар, але не можна позбавити його кольору, можна спалити квіти, але не можна знищити їхній запах». Вони можуть знищити моє тіло, але вони ніколи не зможуть підкорити мою волю. Урешті-решт, втомившись від непохитної позиції Ямамото, Йонай Міцумаса 30 серпня 1939 року призначив його головнокомандувачем Об'єднаного флоту. Міністр вважав, що це був єдиний шанс врятувати життя Ямамото, адже його вбили б, якби він залишився «на суші». Крім того, Ісороку постійно охороняли бійці військової поліції.
15 листопада 1940 року Ісороку Ямамото було присвоєно звання адмірала.
Друга світова війна Після того як генерал Хідекі Тодзьо посів посаду прем'єр-міністра 18 жовтня 1941 року, багато хто вважав, що кар'єру Ямамото закінчено. Тодзьо був його затятим противником ще з тих часів, коли Ямамото служив заступником міністра флоту Японії. Ба більше, генерал був головним ідеологом захоплення Маньчжурії. Проте Ісороку зміг зберегти за собою посаду очільника Об'єднаного флоту. Першою причиною цього стала велика популярність адмірала серед офіцерів флоту, другою — близькі стосунки з імператорською сім'єю. Крім того, в уряді розуміли, що на той час більш компетентного за адмірала Ямамото командира, який зміг би привести Японію до перемоги, не було.Японія наближалася до війни з США вже в 1940 році. Ямамото, бажаючи досягнути максимальної ефективності військової авіації, ініціював створення 1-о авіаносного флоту, до якого входили шість найбільших авіаносців Японії. Крім того, адмірал взявся за формування та розвиток 11-о повітряного флоту (який пізніше взяв участь у знищенні американської авіації на Філіппінах).