Флот Великої Японської Імперії (, дай-ніппон тейкоку кайґун) — військово-морські сили Японської імперії. Існували впродовж 1869—1945 років. Зазвичай називались Імперським флотом (, тейкоку кайґун).

Японський флот був третім за величиною у світі у 1920-х роках, після флотів Великої Британії і США, й одним з найсучасніших напередодні Другої світової війни. У його відомстві перебувала японська авіація, яка допомагала йому при здійсненні військових операцій.

Витоки японського флоту сягають доби перших переселень до Японського архіпелагу. Особливого розвитку мореплавство і морська справа в Японії набули у середньовіччі, у зв'язку із діяльністю японських піратів. У 16—17 століттях, завдяки знайомству із досягненнями Західної цивілізації, японці вперше почали організовувати далекі подорожі до країн Південно-Східної Азії і Мексики. Політика ізоляції сакоку, яку проводив сьоґунат Токуґава, частково загальмувала розвиток морської справи у Японії, проте сприяла налагодженню внутрішніх морських шляхів та організації флотів окремих володінь хан.

У 1869 році, з проведенням реформ Мейдзі, було утворено новітній, вестернізований флот Японської імперії. Він здобув чимало перемог над потужнішими противниками у Китайсько-японській (1895) і Російсько-японській (1905) війнах. Фатальним для японських морських сил став стратегічний курс на будівництво лінкорів і недооцінювання ролі авіації після успіхів у Першій світовій війні. Впродовж Другої світової війни Імперський флот часто зазнавав поразок від військово-морських сил США і врешті-решт був розпущений у результаті окупації Японії 1945 року.

Історія

Японія має довгу історію військово-морської взаємодії з азійським континентом, включаючи транспортування військ між Кореєю та Японією, починаючи принаймні з початку періоду Кофун у III столітті.

Після спроб монгольського вторгнення в Японію Хана Хубілай в 1274 і 1281 роках, японське вако стало дуже активним у пограбуванні узбережжя Китаю. У відповідь на загрози китайського вторгнення в Японію в 1405 році сьогун Асікаґа Йосіміцу капітулював перед вимогами Китаю і відправив двадцять полонених японських піратів до Китаю, де вони були зварені в казані в Нінбо.Yosaburō Takekoshi. The economic aspects of the history of the civilization of Japan. 1967. p. 344.

Японія доклала великих зусиль до будівництва військово-морських сил у XVI ​​столітті, під час періоду Воюючих провінцій, коли феодальні правителі, змагаючись за панування, побудували величезні прибережні флоти з кількох сотень кораблів. Приблизно в той час Японія, можливо, розробила один із перших панцерних військових кораблів, коли даймьо Ода Нобунаґа, у 1576 році було виготовлено шість окутих залізом .THE FIRST IRONCLADS In Japanese: . Також англійською: : «Залізні кораблі, однак, не були новинкою для Японії та Хідейосі; Ода Нобунаґа, насправді, мав у своєму флоті багато броньованих кораблів.» (посилаючись на передовість японських панцерників (1578) перед корейськими кобуксонами (1592)). У західних джерелах японські панцерники описані в CR Boxer «Християнське століття в Японії 1549—1650», с. 122, цитуючи розповідь італійського єзуїта Органтіно, який відвідав Японію в 1578 році. Залізний флот Нобунаги також описаний у «A History of Japan, 1334—1615», Georges Samson, p. 309 . Адмірал Лі Сунсін винайшли Корейські «залізні черепахові кораблі», вперше задокументовані в 1592. Крім того, корейські залізні плити покривали лише дах (щоб запобігти проникненню), а не борти їхніх кораблів. Перші західні панцерники відносяться до 1859 року з французьким Ґлуар («Steam, Steel and Shellfire»). У 1588 році Тойотомі Хідейосі заборонив піратство Вако; потім пірати стали васалами Хідейосі та склали військово-морські сили, використані під час японського вторгнення в Корею (1592—1598).

Японія побудувала свої перші великі океанські військові кораблі на початку XVII століття після контактів із західними країнами під час торгового періоду Наньбан. У 1613 році дайме Сендаю за домовленістю з Токугава Бакуфу побудував «» — 500-тонний корабель типу галеона, який транспортував японське посольство Хасекура Цуненаґа до Америки, яке потім продовжило шлях до Європи. З 1604 року Бакуфу також замовив близько 350 сюінсенів, зазвичай озброєних і включаючих деякі західні технології, головним чином для торгівлі в Південно-Східній Азії.

Західні вчення та кінець ізоляціонізму

Понад 200 років, починаючи з 1640-х років, японська політика ізоляції («сакоку») забороняла контакти із зовнішнім світом і під страхом смерті забороняла будувати океанські кораблі. Проте контакти з голландцями підтримувалися через порт в Нагасакі, китайці також через Нагасакі та Рюкю, а Корея через посередників з Цусімою. Вивчення західних наук, яке називалося «ранґаку» через голландський анклав Дедзіма в Нагасакі призвело до передачі знань, пов'язаних із західною технологічною та науковою революцією що дозволило Японії залишатися в курсі військово-морських наук, таких як картографія, оптика та механічних наук. Відокремлення, однак, призвело до втрати будь-яких морських і морехідних традицій, якими володіла нація.

Крім голландських торгових кораблів, жодним іншим західним суднам не дозволялося заходити в японські порти. Помітним винятком був час наполеонівських воєйн, коли нейтральні кораблі плавали під голландським прапором. Проте суперечки з іноземними кораблями почалися з початку XIX століття. за участю у 1808 році та інші наступні інциденти в наступні десятиліття змусили сьоґунат прийняти . Західні кораблі, які збільшували свою присутність навколо Японії завдяки китобійному промислу та торгівлі з Китаєм, почали кидати виклик політиці ізоляції.

в 1837 році та новини про поразку Китаю під час Опіумної війни змусили сьоґунат скасувати закон про страту іноземців і замість цього прийняти Наказ про забезпечення дровами та водою. Сьогунат також почав зміцнювати берегову оборону країни. Багато японців зрозуміли, що традиційних способів буде недостатньо для відбиття подальших вторгнень, і західні знання були використані через голландців у Дедзімі, щоб зміцнити здатність Японії відбивати іноземців; було отримано польові гармати, міномети та вогнепальну зброю, посилено берегову оборону. Численні спроби відкрити Японію закінчувалися невдачею, частково через японський опір, до початку 1850-х років.

Протягом 1853 і 1854 років американські військові кораблі під командуванням коммодора Метью Перрі увійшли в затоку Едо і провели демонстрацію сили, вимагаючи торгових переговорів. Після двохсот років ізоляції Конвенція Канагава 1854 року привела до відкриття Японії для міжнародної торгівлі та взаємодії. Незабаром за цим пішов та договори з іншими державами.

Розвиток військово-морських сил сьоґуна та феодалів Як тільки Японія відкрилася для іноземних впливів, сьогунат Токугава визнав вразливість країни з моря та розпочав активну політику асиміляції та впровадження західних військово-морських технологій. У 1855 році за сприяння Нідерландів сьогунат придбав свій перший паровий військовий корабель і почав використовувати його для навчання, заснувавши у Нагасакі.

Таких самураїв, як майбутній адмірал Еномото Такеакі (1836—1908), сьоґунат відправив на навчання до Нідерландів на кілька років. У 1859 році Військово-морський навчальний центр переїхав до в Токіо. У 1857 році сьогунат придбав свій перший паровий військовий корабель з гвинтовим рушієм і використовував його як ескорт для японської . У 1865 році французький морський інженер був найнятий для будівництва перших сучасних військово-морських арсеналів Японії в Йокосуці та Нагасакі.

Сьогунат також дозволив, а потім наказав різним феодам купувати військові кораблі та розвивати військово-морський флот, окремо Сацума звернувся до сьогунату з проханням побудувати сучасні військово-морські кораблі. Військово-морський центр був створений доменом Сацума в Кагосімі, студенти були відправлені за кордон для навчання, і було придбано кілька кораблів. Домени Тьосю, Хідзен, Тоса і приєдналися до Сацуми в придбанні кораблів. Цих військово-морських елементів виявилося недостатньо під час бомбардування Королівським флотом Кагосіми в 1863 році та бомбардувань союзниками Сімоносекі в 1863–64 роках.

До середини 1860-х років сьоґунат мав флот з восьми військових кораблів і тридцяти шести допоміжних суден. Сацума (яка мала найбільший флот домену) мала дев'ять пароплавів, У Тьосю було п'ять кораблів плюс численні допоміжні кораблі, у Каги було десять кораблів, а у Чікудзен — вісім. Численні менші домени також придбали кілька кораблів. Однак ці флоти нагадували морські організації, а не справжні флоти з кораблями, що функціонували як транспортні, так і як бойові судна; вони також були укомплектовані особовим складом, який не мав досвіду мореплавства, за винятком прибережного плавання, і який практично не мав бойової підготовки.

Створення Імперського флоту Японії (1868–72) Реставрація Мейдзі в 1868 році призвела до повалення сьоґунату. З 1868 року новосформований уряд Мейдзі продовжив реформи з централізації та модернізації Японії.

Війна Босін

Хоча реформатори Мейдзі скинули сьоґунат Токугава, напруженість між колишнім правителем і лідерами реставрації призвела до війни Босін (січень 1868 — червень 1869). Початкова частина конфлікту в основному включала сухопутні битви, при цьому військово-морські сили відігравали мінімальну роль у транспортуванні військ із західної до східної Японії. Лише (28 січня 1868 р.) мала значення; це також стало одним із небагатьох успіхів Токуґави у війні. Токуґава Йосінобу зрештою здався після в липні 1868 року, і в результаті більша частина Японії прийняла правління імператора, однак опір продовжувався на півночі.

26 березня 1868 року в Осакській затоці відбувся перший огляд військово-морських сил Японії, в якому взяли участь шість кораблів приватних флотів Саґа, Тьосю, Сацума, Куруме, Кумамото та Хіросіми. Загальний тоннаж цих кораблів становив 2252 тонни, що було набагато менше, ніж тоннаж єдиного іноземного судна (французького флоту), яке також брало участь. Наступного року, в липні 1869 року, Імператорський флот Японії був офіційно створений через два місяці після останнього бою у війні Босін.

Еномото Такеакі, адмірал військово-морського флоту сьоґуна, відмовився здати всі свої кораблі, перевівши лише чотири судна, і втік на північ Хонсю із залишками флоту сьоґуна: вісім парових військових кораблів і 2000 чоловік. Після поразки опору про-сьогунату на Хонсю адмірал Еномото Такеакі втік на Хоккайдо, де заснував відокремлену Республіку Едзо (27 січня 1869 р.). Новий уряд Мейдзі направив військові сили для придушення повстання, кульмінацією чого стала в травні 1869 року. Імперська сторона отримала (лютий 1869) панцерник Котецу французького виробництва (спочатку замовлений сьогунатом Токуґава) і рішуче використовувала його до кінця конфлікту.

Консолідація