Софі́я Миха́йлівна Рота́ру (справжнє ім'я Софія Михайлівна Євдокименко-Ротару (при народженні Ротар); 7 серпня 1947, Маршинці, Новоселицький район, Чернівецька область, УРСР, СРСР) — радянська і українська естрадна співачка, акторка, танцюристка та підприємиця молдовського походження. Народна артистка Української РСР (1976). Народна артистка Молдавської РСР (1983). Народна артистка СРСР (1988). Герой України (2002), Національна легенда України (2021). Кавалер молдовського ордену Республіки (1997), нагороджена орденами Святого Миколая-Чудотворця (1998), «Різдва Христового» ІІ ступеня (2007)biography , 2007 // Официальный сайт Софии Ротару, (2013)О награждении орденом Межпарламентской Ассамблеи государств — участников Содружества Независимых Государств «Содружество» , с. 109..
Репертуар співачки налічує понад 500 пісень українською, російською, румунською, болгарською, сербською, польською, німецькою, французькою, італійською, іспанською та англійською мовами. Творчість співачки характеризується жанровим різноманіттям — починаючи свій творчий шлях із виконання українських та молдовських народних пісень, усю подальшу кар'єру вона вважалася насамперед попспівачкою, при цьому включаючи в пісні елементи року, репу та джазу. Перша з російськомовних виконавиць заспівала речитативом і почала використовувати ритм-комп'ютер у музичному аранжуванні пісень.
Кар'єра співачки на музичній сцені ознаменована як всесоюзним, так і міжнародним успіхом у країнах Східної Європи. Альбоми мільйонними тиражами продавалися у країнах колишнього СРСР та за кордоном. Фан-клуби Ротару були створені у Чехії, Фінляндії, Кореї, Німеччині, Польщі та інших країнах світу. У радянських ЗМІ та суспільстві визнана однією з провідних співачок СРСР. З 1973 по 2021 рік (за винятком 2018 року) була лауреаткою й учасницею фестивалю «Пісня року». У 1970—1980-х роках була однією із лідерів хіт-параду «Звукова доріжка». Лауреатка премії Овація" у спеціальній номінації «Попмузика — метри» (2008).
Є однією з найбільш високооплачуваних співачок у країнах колишнього СРСР — у 2008 році задекларувала найбільший в Україні дохід, який значно перевищував 500 млн гривень (близько 62 млн дол.). Також займається підприємництвом, має власний готель «Villa Sofia» в Ялті, Крим.
Є громадянкою України.
Біографія та творча кар'єра
1947—1961: Дитинство та початок творчого шляху Народилася 7 серпня 1947 року в селі Маршинці Новоселицького району Чернівецької області Української РСР (нині село у складі Новоселицької міської громади Чернівецького району Чернівецької області України), в сім'ї молдовських селян. Через помилку паспортистки, яка записала в паспорті датою народження 9 серпня 1947 року, День народження святкує двічі. Була другою із шістьох дітей. Батько — Михайло Федорович Ротару (Ротар; 1918—2004), бригадир виноградарів, був призваний в Червону армію у травні 1944, дійшовши кулеметником до Берліна, був поранений, додому з війни повернувся у 1946 році. Мати — Олександра Іванівна Ротару (1920—1997). Старша сестра Зінаїда у дитинстві перенесла тиф та втратила зір. Зіна, маючи абсолютний слух, легко запам'ятовувала нові пісні і навчила Софію багатьом народним пісням. Зіна проводила багато часу біля радіо, разом з піснями вивчила російську мову і навчила їй братів та сестер; вдома в сім'ї Ротару розмовляли лише румунською мовою. У дитинстві Софія Ротару багато працювала по домашньому господарству та допомагала батькам торгувати на ринку.
Багато займалася спортом, легкою атлетикою, стала чемпіонкою школи з багатоборства, їздила на обласні олімпіади. На обласній спартакіаді у Чернівцях стала переможницею у бігу на 100 та 800 метрів. Пізніше виконала без каскадерів ролі у фільмі «Де ти, любове?», проїхавши вузьким насипом посеред моря на мотоциклі, а також у фільмі «Монолог про кохання», де вона займається віндсерфінгом у відкритому морі. Музичні здібності проявилися рано: вона почала співати з першого класу в шкільному хорі, співала також і в церковному хорі. У школі займалася у драматичному гуртку, навчалася грі на домрі та баяні, брала участь у художній самодіяльності, виступала з концертами у навколишніх селах. Як згадувала сама співачка:
1962—1967: Початок кар'єри та український попфолк Перший успіх прийшов до неї у 1962 році. Перемога у Новоселицькому районному конкурсі мистецької самодіяльності відкрила їй дорогу на обласний огляд. Наступного, 1963 року, на обласному огляді мистецької самодіяльності у Чернівцях виборола диплом І ступеня. Як переможниця, була направлена до Києва для участі у республіканському фестивалі народних талантів (1964). У столиці Української РСР знову була першою. З цієї нагоди її фото було розміщено на обкладинці журналу «Україна» № 27 за 1965 рік. Після цього конкурсу народний артист СРСР Дмитро Гнатюк сказав землякам: «Це ваша майбутня знаменитість. Запам'ятайте мої слова». У тому ж 1964 році вперше заспівала на сцені Кремлівського палацу з'їздів.
Після перемоги на республіканському конкурсі та закінчення школи у 1964 році вирішила стати співачкою та вступила на диригентсько-хорове відділення (оскільки вокального факультету не було) Чернівецького музичного училища. Під час навчання вона познайомилася зі студентом Чернівецького університету та трубачем у студентському естрадному оркестрі Анатолієм Євдокименком, який згодом став її чоловіком; сам Євдокименко закохався у Ротару ще проходячи термінову службу в армії, коли побачив фотографію співачки в журналі «Україна». Він залучив Софію до репетицій з естрадним оркестром, до цього для супроводу пісень використовувалися скрипки та цимбали. Першою естрадною піснею у виконанні Софії стала «Мама» Олександра Броневицького, яку на той час виконувала Едіта П'єха.
1968—1973: Міжнародне визнання У 1968 році, після закінчення Чернівецького музичного училища, була делегована у складі творчої групи до Болгарії на IX Всесвітній фестиваль молоді та студентів, де виконала дві пісні українською мовою «На камені стою» та «Степом, степом» і дві — молдовською «Люблю весну» (молд. «Iubesc primăvara», народна пісня) і «Валентина» (молд. «Valentina», музика Дмитра Георгіце, слова Юхима Крімермана); остання пісня присвячувалася першій жінці-космонавту Валентині Терешковій, яка була в залі. Голова журі фестивалю, радянська співачка Людмила Зикіна високо оцінювала виступ, сказавши: «Це співачка з великим майбутнім…».
Після закінчення Чернівецького музичного училища викладала в ньому теорію музики та сольфеджіо. У тому ж 1968 році одружилася з Анатолієм Євдокименко, студентом Чернівецького університету. Весілля зіграли у рідному селі співачки Маршинці. 24 серпня 1970 року народила сина Руслана.
У 1971 році на «Укртелефільмі» режисер Роман Олексів зняв музичний телевізійний фільм «Червона рута», на головну роль була запрошена Софія Ротару, яка виконала там пісні «Намалюй мені ніч» «Сизокрилий птах», «У Карпатах ходить осінь». Картина мала великий успіх у публіки. Після виходу на екрани фільму співачка отримала запрошення працювати у Чернівецькій філармонії, де під неї було створено ансамбль, який отримав назву «Червона рута».
Унаслідок співпраці з композитором Володимиром Івасюком було створено цикл пісень, заснований на фольклорному матеріалі та манері виконання з використанням інструментарію та аранжувань, властивих попмузиці 1960—1970-х років. Це спричинило величезну популярність співачки в Українській РСР. Оцінюючи роль Софії Ротару у популяризації пісень Івасюка, його батько, український письменник Михайло Івасюк, сказав: «Ми маємо низько вклонитися молдовській дівчинці Соні, яка рознесла по всьому світу пісні мого сина». Також її авторами були студент музичного училища Валерій Громцев, керівник ВІА «Смерічка» Лев Дутковський, а наставниками — заступник директора Чернівецької філармонії Пінкус Абрамович Фалик та його дружина, заслужена артистка Української РСР Сіді Таль. Пінкус Фалик був на той час одним із найбільших адміністраторів із міжнародним визнанням.
Дебютним став виступ «Червоної рути» у Зоряному містечку для радянських космонавтів. Саме там Ротару та ансамбль «Червона рута» вперше заявили про себе як про непересічних представників цілого напряму радянського естрадного мистецтва, характерною рисою якого є поєднання в репертуарі та стилі виконання елементів народної музики із сучасними ритмами. За цією сценою пішли сцена Центрального концертного залу «Росія», Кремлівського палацу та сцена Театру естради. З 1971 веде відлік своєї професійної творчої діяльності.
Перша професійна програма «Червоної рути» не була затверджена худрадою, бо замість тематики «Кохання, комсомол та весна» вона співала «Враги сожгли родную хату». Це не сподобалося комісії Міністерства культури і програму заборонили. Після дзвінка Фалика до Москви «Червону руту» попри всі заборони включили до програми «Зірки радянської та зарубіжної естради», і ансамбль потрапив у компанію до німців, болгар, чехів, югославів.
Завдяки популяризації її творчості офіційною радянською владою як приклад міжнародної радянської культури (етнічна молдованка, яка співає молдовською, українською та російською мовами), а також щирим симпатіям багатомільйонної публіки, вона мала постійну аудиторію на радіо та телебаченні, вела активну концертну діяльність.
У 1972 році з програмою «Пісні та танці Країни Рад» Софія Ротару та «Червона рута» брали участь у турне Польщею. Того ж 1972 року співпрацювала з італійським співаком Доном Бакі, виконавши український варіант його гіта 1960-х років «L'immensità» — «Сизокрилий птах».
У 1973 році на Сонячному березі (Болгарія) відбувся конкурс «Золотий Орфей». Співачка отримала на ньому першу премію, виконавши «Мой город» Євгенія Доги та пісню болгарською мовою «Птиця» Т. Русєва та Д. Дем'янова. 1973 рік приніс їй і звання Заслуженої артистки Української РСР. Пісні у її виконанні «Кодри» та «Мой город» молдовською мовою були записані у фільмі «Весняні співзвуччя — 1973». У тому ж році вона вперше виходить у фінал фестивалю «Пісня року» з піснею «Мой город» (перекладена з молдовської на російську пісня відразу стала візитною карткою Кишинева).
1974—1979: Нові автори та молдовський ліризм Починаючи з 1970-х років, пісні у її виконанні постійно ставали лауреатами «Пісні року». Вони створювалися у співдружності з найкращими композиторами та поетами країни. Арно Бабаджанян написав «Верни мне музыку» та «Твои следы», Олексій Мажуков — «А музыка звучит» та «Красная стрела», Павло Аєдоницький — «Для тех, хто ждёт», Оскар Фельцман — «Только тебе», Давид Тухманов — «Аист на крыше», «В доме моём» і «Вальс», Юрій Саульський — «Обычная история» і «Осенняя мелодия», Олександра Пахмутова — «Темп», Раймонд Паулс — «Танец на барабане», Олександр Зацепін — «Совсем как на Земле» та інші. Софія Ротару була першою виконавицею пісень «Лебединая верность», «Яблони в цвету» та «Баллада о матери» композитора Євгена Мартинова.
Широко відома «патріотична лінія» у творчості співачки — такі пісні, як «Родина моя», «Счастья тебе, Земля моя» вважаються шедеврами патріотичної радянської пісні.
У 1974 році, як хоровий диригент, закінчила Державний інститут мистецтв імені Г. Музическу в Кишиневі (нині Академія музики, театру та образотворчих мистецтв) за класом Ю. М. Богдановського та Л. В. Аксьонової. Цього ж року стала лауреаткою Міжнародного фестивалю пісні в Сопоті, де виконала «Спогад» Бориса Ричкова та «Водограй» Володимира Івасюка. За виконання польської пісні з репертуару Халіни Фронцков'як «Кто-то» (російський текст А. Д. Дементьєва) співачка здобула другу премію.