Вірме́нська апо́стольська це́рква () — національна церква вірменського народу, яка є частиною орієнтального православ'я, одна з найдавніших християнських церков. Велика Вірменія була другою державою, яка прийняла християнство як свою офіційну релігію під владою правителя Тірідата III з династії Аршакуні на початку IV століття.. Estimated dates vary from 284 to 314. Garsoïan (op.cit. p. 82), following the research of Ananian, favours the latter. За традицією, церква виникла в місіях апостолів Варфоломія та Тадея Едеського в I столітті.

Іноді її називають Вірме́нською правосла́вною це́рквою або Вірме́нською григо́ріанською це́рквою. Термін Григоріанська церква не є прийнятним для самої церкви, оскільки вона розглядає апостолів Варфоломія та Тадея як своїх засновників, а святого Григорія Просвітителя лише першим офіційним намісником церкви. Вона також відома просто як Вірме́нська це́рква.

Історія

Витоки

Вірменська православна церква вірить в апостольську спадкоємність через апостолів Варфоломія та Тадея Едеського. За традицією, останній з двох апостолів вилікував Абгара V з Едеси від прокази з Образом Едеси, що призвело до його навернення в 30 р. Тоді Абгар доручив Тадею прозелітизувати всю Вірменію, де він навернув дочку царя Санатрука, яка врешті-решт була замучена разом з Тадеєм, коли Санатрук пізніше впав у відступництво. Після цього Вартоломій приїхав до Вірменії, привізши ікону Діви Марії, яку він розмістив у жіночому монастирі, який він заснував над колишнім храмом Анаїта. Потім Варфоломій навернув сестру Санатрука. Обидва апостоли висвятили місцевих єпископів, а деякі інші вірмени були висвячені за межами Вірменії Яковом Справедливим. Вчені, включаючи Барта Ермана, Хана Драйверса та В. Бауера, відкидають вилікування Абгара VEhrman: Forgery and Counterforgery, pp455-458 як вигадку.

За словами Євсевія і Тертуліана, вірменських християн переслідували царі Аксідарес, Хосров I і Тирідат III, останній з яких прийняв християнство від Григорія Просвітителя. Прийняття Стародавньою Вірменією християнства як державної релігії (другою державою після Осроени, яка це зробила) Ніна Гарсоян згадує як «мабуть, найважливіший крок в її історії».«The Aršakuni Dynasty (A.D. 12-[180?]-428)» by Nina Garsoïan, in Armenian People from Ancient to Modern Times, ed. R.G. Hovannisian, Palgrave Macmillan, 1997, Volume 1, p.81. Це навернення відрізняло його від іранських та маздейських коренів та захищало від подальшого парфянського впливу. За словами Мері Бойс, прийняття християнства правителями Арсацид-Вірменії частково суперечило Сасанідам.Mary Boyce. Zoroastrians: Their Religious Beliefs and Practices Psychology Press, 2001 p 84

Коли король Тирідат III зробив християнство державною релігією Вірменії між 301 і 314 роками, воно не було зовсім новою релігією. Воно проникло в країну щонайменше з третього століття, і, можливо, було ще раніше.

Тирідат оголосив Григорія першим католикосом Вірменської православної церкви і відправив його в Кесарію для освячення. По поверненню Григорій зруйнував святині ідолам, побудував церкви та монастирі, висвятив багатьох священиків та єпископів. Розмірковуючи у старовинному місті Вагаршапат, Григорій бачив Христа, що спускається на землю. З цього місця виник великий християнський храм з величезним хрестом. Він був переконаний, що Бог задумав побудувати там головну вірменську церкву. За допомогою короля він зробив це відповідно до свого бачення, перейменувавши місто в Ечміадзін, що означає «місце зішестя Єдинородного».See Drasxanakertci, History of Armenia, 78ff; Atiya, History of Eastern Christianity, 316ff; Narbey, A Catechism of Christian Instruction According to the Doctrine of the Armenian Church, 88ff.

Спочатку Вірменська православна церква була частиною Великої Церкви і була підпорядкована єпископу Кесарійському. Її Католикос був представлений на Першому соборі в Нікеї (325). Св. Вртанес I, третій Католикос Вірменської Апостольської Церкви (333—341 рр.), направив лист із конкретними запитаннями до Макарія Єрусалимського, який був грецьким православним єпископом Єрусалима з (312—335 рр., або 336 р.), надісланий Єрусалим делегацією вірменських священиків з нагоди Енканії на освяченні церкви Гробу Господнього в Єрусалимі у вересні 335 р. У листі Макарія до вірмен 335 року нашої ери він намагається виправити порушення в обрядах посвячення Хрещення та Євхаристії, що використовуються нині у Вірменській Церкві, сформулювавши сучасну практику в Єрусалимі. Тим самим він виявляє різні форми, що практикуються у Вірменії, що мають сильне відлуння старого східно-сирійського обряду. Ортопраксі був задуманий Вртанесом та його вірменськими колегами з точки зору літургійних дій у Єрусалимі. 353 року король Папас (Пап) призначив Католикоса Гусіка, не відправивши його до Кесарії для освячення. Його Католикос все ще був представлений на Першому Константинопольському соборі (381).Drasxanakertci, History of Armenia, 86–87.

Оскільки Григорія освятив єпископ Кесарійський, він також прийняв візантійський обряд. Однак Вірменська церква через вплив церкви в Едесі, велику присутність сирійців у Вірменії, а також кількість сирійських священиків, які прибули до Вірменії разом з Григорієм, також культивувала західно-сирійський обряд (антіохійський обряд). Оскільки на той час вірмени не мали алфавіту, духовенство вивчало грецьку та сирійську мови. З цього синтезу з'явився новий вірменський обряд, який мав подібність як із візантійським, так і з антиохійським сирійським обрядом.

Християнство було зміцнено у Вірменії в V столітті перекладом Біблії на вірменську мову місцевим богословом, монахом і вченим, святим Месропом Маштоцем. До V століття вірмени мали розмовну мову, але вона не була написана. Отже, Біблія та Літургія були написані грецькою чи сирійською, а не вірменською. Католикос Саак доручив Месропу створити вірменський алфавіт, який він завершив у 406 р. Згодом Біблія та Літургія були перекладені вірменською мовою та написані новим сценарієм. Переклад Біблії, разом з творами історії, літератури та філософії, спричинив розквіт вірменської літератури та ширший культурний ренесанс.Atiya, History of Eastern Christianity, 424-26.

Не маючи можливості бути присутнім на Ефеському соборі (431), Католикос Ісаак Партієв надіслав повідомлення, що погоджується з його рішеннями.Narbey, A Catechism of Christian Instruction According to the Doctrine of the Armenian Church, 86–87. Однак не доктринні елементи в Халкедонському соборі (451 р.) спричинили певні проблеми.

Монофізитизм поширився з Сирії до Вірменії, звідки він прибув до Грузії та Кавказької Албанії.

На Першому Двінському соборі в 506 р. Синод вірменських, грузинських та кавказько-албанських єпископів був зібраний під час правління Католикоса Бабкена I. Участь католикосів Грузії та Албанії була встановлена ​​з метою чіткої позиції церков щодо собору в Халкідоні. У «Книзі Послань» згадується, що в соборі брали участь 20 єпископів, 14 мирян та багато нахарарів (правителів Вірменії). Участь у обговоренні радами різних рівнів непрофесійних осіб, здавалося, було загальним правилом у Вірменії.

Майже через століття (609—610) під час правління Католикоса Авраама I Агбатанка та принца Смбата Багутні, був скликаний 3-й Двінський собор, у якому брали участь духовенства та миряни. Грузинська церква не погодилася з Вірменською церквою, затвердивши христологію Халкідону. Цей собор був скликаний для з'ясування стосунків між вірменською та грузинською церквами. Після Собору Католикос Авраам написав енциклічний лист на адресу народу, звинувативши Куріона та його прихильників у розколі. Рада ніколи не встановлювала канонів; це лише позбавило грузин причастя у Вірменській церкві. Попри це, Албанська церква залишалася під юрисдикцією Вірменської церкви, перебуваючи в спілкуванні з Грузинською церквою.

ВАЦ після Халкідонського розділення У 451 році на Халкідонському соборі, згідно Томосу папи Лева I Великого, було прийнято нове визначення віри про «два єства» і «дві субстанції» Христа. Вірменська церква перебувала в кровопролитній війні з Персією і не могла брати активної участі в христологічних суперечках. Коли Вірменія вийшла з війни, то виявилося, що єдності в христологічних питаннях немає. У цей час християнство було розділене на три гілки зі своїми доктринальними уявленнями. У Персії панувало несторіанське діофізітство, в Римі було прийнято діофізітство Халкідонського собору, а в Візантії діяв Енотікон імператора Зенона, з його міафізітською христологією. Більш того, Вірменська церква завжди сповідувала нікейську термінологію, як і Римська Церква. Тому 2 субстанції в томосі Папи Лева розумілися саме як 2 іпостасі, а не природи, як розуміли греки. А сповідання двох іпостасей у Христі — це вчення несторіанства, яке було відкинуто на III Вселенському Соборі в Ефесі.

Віра візантійців в єдину природу Христа (міафізітство) більше відповідала христології Вірменської церкви, а духовна єдність з Візантією була вигіднішою, ніж з іншими. Тому на Першому Двінському соборі 506 року, у якому брали участь єпископи Вірменії, Грузії та Албанії Кавказької, Енотікон був офіційно прийнятий Вірменською та сусідніми церквами. Розрив з візантійцями стався тільки тоді, коли на візантійський імператорський престол зійшов Юстин I (518—527). Він, заради усунення розколу між Римом і Константинополем засудив Енотікон Зенона, а Халкідонський Собор проголосив Святим і Вселенським, чим і визначив відділення візантійців від інших християнських народів Сходу.

Вірменсько-візантійські церковні відносини в другій половині XII століття Протягом багатьох століть Вірменська і Візантійська церкви неодноразово робили спроби дійти згоди, зокрема у VII ст. — за католикосів Езри і Нерсеса III. Проте найсерйозніша з них мала місце в XII столітті.

У 1080 році Рубен, родич останнього царя Вірменії Гагика II, заснував Кілікійське вірменське князівство на північно-східному березі Середземного моря, яке стало незалежним царством в 1198 році й проіснувало до 1375 року. Разом з царським престолом в Кілікію перемістився і патріарший престол Вірменії.

На початку 1165 року єпископ Нерсес Шноралі, мав бесіду з візантійським протостратором Алексом, зятем імператора Мануїла Комніна, про відмінності між Вірменської та Візантійської церквами. Вручивши Нерсесу запитальник, протостратор попросив його записати їхню розмову і відповісти на питання, які йому передали грецькі архімандрити. Нерсес Шноралі підготував і передав Алексу «Виклад віри Вірменської Церкви».

Імператор і патріарх Константинопольський Лука, обговоривши «Виклад Віри», знайшли, що воно може послужити основою до початку об'єднання Вірменської і Візантійської церков. Нерсес Шноралі, що став вже католикосом Вірменії, відправив імператору ще одне послання, уточнивши, що об'єднання має відбуватися не за прикладом господаря і слуги, а як рівного з рівним, на основі Біблії і Священного Передання. Хоч де виявилися богословські та обрядові відхилення, будь то у вірменів або у візантійців, вони повинні бути виправлені.

На це послання Нерсеса імператор і патріарх Михайло III відповіли в 1172 році, пропонуючи вірменам для об'єднання прийняти ряд умов, серед яких — прийняття візантійських Вселенських соборів як вселенських, а не помісних, як пропонував Нерсес, анафемізація міафізітства і всіх його ідеологів, сповідування двох природ, воль і дій, використання в Євхаристії квасного хліба і розведеного вина з водою, твердження вірменського католикоса імператором і багато іншого. Розчарований Нерсес, бувши великим захисником ідеї об'єднання церков, відповів посланнику імператора і патріарха, що сам він не має права вирішувати такі серйозні питання, і що він відповість на них після скликання Національно-церковного собору.