О́тто Ве́лер (; 12 липня 1894, Бургведель — 5 лютого 1987, Бургведель) — німецький воєначальник часів Третього Рейху, генерал від інфантерії (1943) Вермахту. Кавалер Лицарського хреста Залізного хреста з Дубовим листям (1944).
Біографія Народився 17 липня 1894 року в родині глави сільської громади Генріха Велера і виховувався без матері, яка померла в 1895 році.
Початок військової кар'єри 1 лютого 1913 року вступив фаненюнкером (кандидатом в офіцери) в 167-й (1-й Верхньо-Ельзаський) піхотний полк.
20 травня 1914 був проведений в лейтенанти.
Перша світова війна Командував піхотним взводом, потім ротою. З листопада 1918 року виконував обов'язки заступника командира полку. Неодноразово відзначився в боях, був тричі поранений і нагороджений п'ятьма орденами.
Між світовими війнами Після війни залишився в армії, служив ад'ютантом командира 22-го полку рейхсверу в Касселі.
У 1926 році пройшов підготовку на курсах офіцерів Генерального штабу.
З 1938 року — полковник, офіцер Генерального штабу Академії Вермахту в Берліні.
У серпні 1939 року був призначений начальником оперативного відділу штабу 14-ї армії Вільгельма Ліста.
Друга світова війна З початку Другої світової війни брав участь в Польській кампанії.
З грудня 1939 року — начальник штабу 17-го армійського корпусу.
Брав участь у Французькій кампанії. З жовтня 1940 року — начальник штабу 11-ї армії.
З 22 червня 1941 року брав участь у війні проти СРСР в Україні і в Криму.
З квітня 1942 року — начальник штабу групи армій «Центр».
З квітня 1943 року — командувач 1-м армійським корпусом на північній ділянці Східного фронту. З червня — генерал піхоти.
У серпні 1943 року призначений командувачем 8-ю армією, що брала участь в боях на Україні.
У 1944 році брав участь в оборонних боях на території України, Молдавії, Румунії та Угорщини.
З грудня 1944 року призначений командувачем групою армій «Південь».
7 квітня 1945 року у зв'язку зі скасуванням групи армій «Південь», був переведений в командний резерв і після капітуляції Німеччини узятий в полон американськими військами.
Після війни На 12-му процесі Американського військового трибуналу в Нюрнберзі у справі вищого командування вермахту 28 жовтня 1948 року визнаний винним у співпраці з айнзацгрупою під час перебування на посаді начальника штабу 11-ї армії і засуджений до 8 років тюремного ув'язнення. Після звільнення з в'язниці в січні 1951 року проживав в рідному місті.
Помер в Бургведелі 5 лютого 1987 року у віці 92 років, заповівши частину свого спадку соціальній установі для надання допомоги нужденним. Похований поруч з могилою свого сина Герта — курсанта військово-морського училища, який загинув в 1944 році на кораблі у Фінській затоці.
Звання
Лейтенант — 20 травня1914 Оберлейтенант — 1923 Гауптман — 1 квітня 1925 Майор — 1 квітня 1932 Оберстлейтенант — 1 червня 1935 Оберст — 1 січня 1938 Генерал-майор — 1 січня 1942 Генерал-лейтенант — 1 жовтня 1942 Генерал піхоти — 1 червня 1943
Нагороди
Перша світова війна
Залізний хрест 2-го класу (29 вересня 1914) 1-го класу (17 вересня 1916) Лицарський хрест ордена дому Гогенцоллернів з мечами Лицарський хрест 2-го класу ордена дому Саксен-Ернестіне з мечами (Саксонія) Орден «За заслуги» (Вальдек) 3-го класу з мечами Нагрудний знак «За поранення» в сріблі (1918)
Міжвоєнний період
Почесний хрест ветерана війни з мечами Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го, 3-го, 2-го і 1-го класу
Друга світова війна
Застібка до Залізного хреста 2-го класу (19 вересня 1939) 1-го класу (4 жовтня 1939) Пам'ятна медаль «За оборону Словаччини в березні 1939» (14 березня 1940) Орден Зірки Румунії, великий офіцерський хрест з мечами на стрічці за військову доблесть (9 серпня 1941) Медаль «Хрестовий похід проти комунізму» (Румунія) Орден Михая Хороброго (Румунія) 3-го класу (21 листопада 1941) 2-го класу (30 травня 1944) Німецький хрест в золоті (26 січня 1942) — як оберст і начальник штабу 11-ї армії Медаль «За зимову кампанію на Сході 1941/42» (28 липня 1942) Кримський щит Тричі відзначений у Вермахтберіхті «Під час третьої битви на південь від Ладозького озера німецькі війська під командуванням фельдмаршала Кюхлера, генерал-полковника Ліндеманна і генерала піхоти Велера, підтримувані підрозділами Люфтваффе під командуванням генерала Кортена, в період з 22 липня по 6 серпня, героїчно атакували 8-у і 76- ю радянські армії і запобігли прориу ворога.» (12 серпня 1943) «Спроба прориву 20 піхотних і танкових дивізій більшовиків не вдалась через наполегливу і запеклу оборону німецьких і румунських військ під командуванням генерала піхоти Велера, які були підтримані зразково дружніми частинами німецьких та румунських ВПС.» (8 травня 1944) «В районі Дебрецен німецькі та угорські війська під командуванням генерала піхоти Велера і генерала артилерії Фреттер-Піко розгромили сильні ворожі війська протяхом трьох тижнів боротьби і перешкодили запланованому оточенню німецьких і угорських підрозділів, дислокованих в південно-східній частині Угорщини.» (30 жовтня 1944) Лицарський хрест Залізного хреста з дубовим листям Хрест (14 серпня 1943) — як генерал піхоти і командир 1-го армійського корпусу Дубове листя (№ 671; 28 листопада 1944) — як генерал піхоти і командувач 8-ї армії
Див. також Отто фон Кнобельсдорф Армійська група «Велер» Фрідріх Шульц Гюнтер Блюментрітт
Література
Залесский К. А. Железный крест. — М.: Яуза-пресс, 2007. — с.420-421 — 4000 экз. — ISBN 978-5-903339-37-2. Fellgiebel, Walther-Peer (2000). Die Träger des Ritterkreuzes des Eisernen Kreuzes 1939—1945. Friedburg, Germany: Podzun-Pallas. ISBN 3-7909-0284-5 Scherzer, Veit (2007). Ritterkreuzträger 1939—1945 Die Inhaber des Ritterkreuzes des Eisernen Kreuzes 1939 von Heer, Luftwaffe, Kriegsmarine, Waffen-SS, Volkssturm sowie mit Deutschland verbündeter Streitkräfte nach den Unterlagen des Bundesarchives (in German). Jena, Germany: Scherzers Miltaer-Verlag. ISBN 978-3-938845-17-2. Rangliste des Deutschen Reichsheeres, Hrsg.: Reichswehrministerium, Mittler & Sohn Verlag, Berlin 1930, S.140
Посилання
Wöhler, Otto Wöhler, Otto — нагороди генерала від інфантерії Вернера
Примітки
! colspan="3" style="background: #C1CDC1;" | Командування військовими формуваннями (установами) Третього Рейху