Академія або academia (академічний світ, академічне середовище; ;  — назва місцевості в Древній Греції; лат. та ) — західний термін, що означає процес здобуття (дослідження), збереження і передачі (вища освіта) важливих знань від покоління до покоління, а також сукупність персоналій, установ та організацій, які займаються цим . Академія передовсім пов'язана із дослідницькими інституціями та закладами вищої освіти, які в західному світі тісно взаємопов'язані, починаючи з античної установи — Академії Платона IV століття до н. е..

Назва

Назва походить від місцевості Академія у стародавній Греції, яка, у свою чергу, була названа на честь афінського героя Академа. Давньогрецький мислитель Платон бл. 385 до н. е. створив тут, за межами тодішніх міських стін Афін, гімнасій, який став визначним навчальним центром. У цьому місці було святилище богині мудрості та майстерності Афіни, створене на місці колишнього оливкового саду, звідки походить вираз «сади академії».

У цих садах Платон спілкувався зі своїми учнями. Він розвинув ці бесіди у метод навчання філософії і в 387 році до н. е. заснував те, що нині відомо як Стара Академія Платона.

Поступово латинський термін academia розширював своє значення і з доби Відродження став означати культурне накопичення знань, їхній розвиток, впорядкування та передачу від покоління до покоління через практиків та зберігачів, також спільноти та організації, які цим займаються. У XVII столітті британські, італійські і французькі вчені почали використовувати термін на позначення типу закладу освіти, а також на позначення дослідницьких чи почесних інституцій, що згодом перетворилося на традицію національних академій наук, як-от Французька академія.

В українській мові існує велика проблема з терміном academia, бо немає єдиного відповідника для всієї сукупності значень, адже слово «академія» вживається переважно для позначення одного із типів навчальних, дослідних або почесних закладів, а термін «академічна спільнота» позначає лише сукупність тих, хто займається отриманням, розвитком, збереженням та передачею знань, а не сам цей процес і його культурну традицію. На позначення процесу і традиції іноді вживають поняття «академічна культура», а для підкреслення історичної тяглості і власне традицій — академічна традиція.

Історія

Перша академія

Первісно у місцевості Академія за межами міських мурів Афін (ще до того, як вони були збудовані Кімоном)Plutarch Life of Cimon 13.8 знаходився священний оливковий сад, присвячений Афіні, богині мудрості, та іншим безсмертнимThucydides ii:34. Архаїчною назвою місцевості була Hekademia, яка в класичні часи змінилася на Akademia і пояснювалася (принаймні з VI столітті до н. е.) як назва на честь легендарного афінського героя Академа.

Близько 385 до н. е. давньогрецький мислитель Платон створив тут школу філософії, де навчання проходило передовсім у формі бесід. Безпосередніми наступниками Платона на посаді очільників Академії були схолархи Спевсіпп (347–339 рр. до н. е.), Ксенократ (339–314 рр. до н. е.), Полемон (314–269 рр. до н. е.), Кратес (бл. 269–266 рр. до н. е.) та Аркесілай (бл. 266–240 рр. до н. е.). Серед інших відомих схолархів були Лакід, Карнеад, Клітомах та Філон Ларіський (154—84 рр. до н. е.), останній безперечний схоларх, після смерті якого почалися внутрішні конфлікти і класична Академія тимчасово припинила своє існування (але невдовзі була відроджена неоплатоніками)Oxford Classical Dictionary, 3rd ed. (1996), s.v. «Philon of Larissa.»The Cambridge History of Hellenistic Philosophy (Cambridge University Press, 1999), pp. 53–54.. Відомими члена Академії також були Арістотель, Гераклід, Евдокс Кнідський, Філіп Опуський, Крантор, Антіох з Аскалону.

Інші давньогрецькі академії Невдовзі після заснування класичної Академії колеги та учні Платона стали створювати власні заклади такого ж типу. Аркесілай, учень Платона, заснував Середню Академію. Інший учень Карнеад заснував Нову Академію. У 335 р. до н. е. Арістотель доповнив метод Платона власними теоріями і заснував Ліцей на базі іншого гімнасію.

Неоплатонічна академія пізньої античності Після перерви у часи ранніх римських завоювань Академія була відновлена як нова інституція деякими платоністами пізньої античності, які називали себе «послідовниками» Платона і представляли себе як неперервну традицію прямо до ПлатонаAlan Cameron, "The last days of the Academy at Athens, " in Proceedings of the Cambridge Philological Society vol 195 (n.s. 15), 1969, pp 7–29.. Однак вони не мали ні географічної, ні інституційної, ні економічної, ні персональної спадкоємності з класичною Академією ПлатонаGerald Bechtle, Bryn Mawr Classical Review of Rainer Thiel, Simplikios und das Ende der neuplatonischen Schule in Athen . Stuttgart, 1999.

Останні «грецькі» філософи оновленої Академії у VI ст. вже складалися з представників дуже різних частин грецького культурного світу і демонструють сильний синкретизм. 5 із 7 філософів Академії, які згадуються у цей час, були сирійцями.

Імператор Юстиніан закрив школу у 529 році і ця дата часто цитується як кінець класичної античності. За свідченням історика Агафія, члени академії отримали захист у столиці Сасанідів Ктесифоні, а після миру між Персією та Візантією у 532 році їм дозволено було оселитися у Харані поблизу Едеси. Існують припущенняRichard Sorabji, (2005), The Philosophy of the Commentators, 200—600 AD: Psychology (with Ethics and Religion), page 11. Cornell University Press, що платонічна традиція існувала там аж до 9 століття і була одним із джерел арабського відродження неоплатонічної традиції коментування у Багдаді.

Освітні інституції Сходу Хоча у стародавньому світі існували центри для поглибленого навчання ще з 2 тисячоліття до н. е. (Вавилон, Китай), але вони не включали дослідницьку діяльність, тож їх зазвичай не розглядають в історії розвитку західного розуміння вищої освіти та дослідницьких центрів (academia).

У V столітті до н. е. у місті Таксила в Стародавній Індії (нині Пакистан) виник навчальний центр, який іноді вважається першим університетом у світіHartmut Scharfe (2002): Education in Ancient India, Brill Academic Publishers, ISBN 90-04-12556-6, p. 141. Школа складалася з кількох монастирів без великих гуртожитків та лекційних зал, тож навчання велося індивідуально. Звідси походить багато індійських вчених та мислителів класичної та середньовічної доби, найвідоміший із яких — Чанак'я. Студенти вступали до школи у віці 16 років, вочевидь вже після базової освіти. Тут вивчалися Веди та «вісімнадцять мистецтв», що включали такі навички як стрільба з лука, полювання та їзда на слонах. Окрім цього тут була правнича школа, медична школа та школа військової наукиRadha Kumud Mookerji (2nd ed. 1951; reprint 1989). Ancient Indian Education: Brahmanical and Buddhist (p. 478—489). Motilal Banarsidass Publ. ISBN 81-208-0423-6..

В добу античності на Близькому Сході та в Північній Африці поступово стали виникати навчальні і дослідницькі центри, що наслідували або були пов'язані з Академією Платона.

Близько 290 року до н. е. була у Єгипті була заснована Александрійська бібліотека — заклад, що був тісно пов'язаним із грецькими академіями і суттєво вплинув на формування західних поглядів на збереження та передачу знання.

У 258 році була заснована Центральна імперська академія в Нанкіні у Китаї — перший освітній заклад сходу, який поєднував навчання з дослідницької діяльністю. У 470 році академію було розділено на 5 факультетів, які згодом сформували Нанкінський університет. З 8 століття стали виникати чисельні шуяни — заклади освіти, деякі із яких цілком можна класифікувати як заклади вищої освіти.

Ще один великий центр вищої освіті в Індії — Наланда — виник у Біхарі в 427 і проіснував до 1197 рокуAltekar, Anant Sadashiv (1965). Education in Ancient India, Sixth, Varanasi: Nand Kishore & Bros.. Це був буддійський університет-монастир, де зосереджувалися буддійські студії, але студентів також навчали мистецтв, медицини, математики, астрономії, політики та мистецтва війни. Заклад складався із восьми окремих поселень, де розташовувалися 10 храмів, зали для медитації, навчальні класи, озера та парки. Тут містилася велика бібліотека, де ченці копіювали книги та документи, щоби вчені могли отримати ці копії у свої приватні колекції. Існували гуртожитки для студентів, що, імовірно, було вперше як для навчальних закладів. Тут проживали 10 000 студентів та 2 000 викладачів. Центр приваблював учнів та вчених з Кореї, Китаю, Тибету, Індонезії, Персії і навіть Туреччини.

Навчальний центр Тімбукту, що виник в XI столітті на території нинішнього Малі, складався із трьох ісламських шкіл і в період розквіту налічував 25 000 студентів (місто мало населення 100 000 осіб).

Європейські середньовічні університети

У пізньому середньовіччі у Європі остаточно сформувалися регіональні академічні традиції та академічна культура, які поєднували античні та християнські витоки і склали academia у західному розумінні слова. У цей час постали класичні європейські університети, коли ченці та священики почали переїжджати із монастирів у кафедральні міста, де вони відкрили перші школи для поглибленого навчання і досліджень: Болонський університет, Саламанкський університет, Паризький університет, Оксфордський університет, Кембриджський університет. За виключенням Паризького університету, що після Французької революції реформ французької освіти у XX столітті вже не існує як єдиний навчальний заклад, всі ці університети і донині зберігають зв'язок із християнською культурою, в Оксфорді та Кембриджі досі викладається теологія і проводяться відповідні дослідження.

Освіта в університетах складалася із семи вільних мистецтв — тривіума (граматика, риторика і логіка) та квадривіума (арифметика, геометрія, музика та астрономія), які були кодифіковані ще в добу пізньої античності. Це було основою всієї освіти у середньовічній Європі допоки у 12 столітті не стали широкодоступні нові арабські дослідження та роботи Арістотеля. Така система освіти продовжувалася навіть після нової схоластики Шартрської школи й енциклопедичної роботи Фоми Аквінського, аж до розвитку нових дисциплін в науці та мистецтвах завдяки гуманізму XV та XVI століть.

Ренесансні академії в Італії У добу Відродження із поверненням інтересу до неоплатонізму академія набула нових значень.

Під час Флорентійського відродження Козімо Медічі особисто зацікавився ідеєю відновлення платонівської академії і зробив це у 1439 навколо молодого вченого і філософа Марсіліо Фічіно. Косімо надихнуло прибуття на Флорентійський собор (цілком провальний у церковному плані) візантійського філософа-неоплатоніка Гемістоса Пліфона, який справив велетенське враження на флорентійських інтелектуалів. Козімо Медічі передав Фічіно у користування одну зі своїх вілл, де й виникла Флорентійська академія. Це було неформальне утворення, спільнота для обміну ідеями, але воно справило велетенський вплив на ренесансний неоплатонізм.

Академічний рух виник також у Римі, де збільшення інтересу до стародавніх грецьких текстів призвело до прагнення гуманістів отримати доступ до Ватиканської бібліотеки. Цей неоплатонічний рух у Римі очолив кардинал грецького походження Віссаріон, титулярний католицький патріарх Константинопольський. Його будинок із великою бібліотекою став центром неоплатонічної філософії у Римі.

Наступні покоління гуманістів особливе зацікавлення проявляли до язичницької культури, особливо в академії Помпонія Лета, позашлюбного сина італійського дворянина, який присвятив життя енергійним студіям класичної античності. Він захоплювався язичництвом не лише теоретично і художньо, а й практично, що зробило його ворогом Церкви. Академія, після спроб взяти участь у політичних заворушеннях, була закритаLudwig Pastor, History of the Popes, ii, 2.

У Неаполі Альфонсо Арагонський теж створив академію.