Heinkel He 111

Heinkel He 111 — німецький літак, розроблений Зігфрідом і Вальтером Гюнтерами на початку 1930 року з порушенням Версальських домовленостей. Часто описується як «Вовк в овечій шкурі»,Heinkel He 111. Network Projects Production. 1993.Mackay 2003, p. 7. видавався за вантажний літак, але його призначенням було забезпечити Люфтваффе швидким середнім бомбардувальником.

Можливо найупізнаваніший німецький бомбардувальник через своєрідний, засклений «ніс-теплицю» у формі кулі, літак був головним і найчисленнішим бомбардувальником Люфтваффе під час ранніх стадій Другої світової війни. Він непогано проявив себе під час Битви за Британію, незважаючи на слабке захисне обладнання, відносно низьку швидкість і низьку маневровість, оскільки міг нести порівняно високе бомбове навантаження і завдавати значної шкоди. Із продовженням війни He 111 використовували для різних типів завдань на кожному фронті європейського театру бойових дій. Як стратегічний бомбардувальник під час битви за Британію, як торпедоносець під час Битви за Атлантику і як середній бомбардувальник і вантажний літак на Західному, Східному і Середземноморському фронті.

Незважаючи на постійні покращення, Heinkel He 111 застарів під час останнього етапу війни. Його планували замінити проектом Люфтваффе бомбардувальник B, але затримки і зрештою скасування проекту примусили Люфтваффе продовжити використання He 111 до завершення війни. Виробництво припинили в 1944, в той час перевагу віддали винищувачам. Після зникнення німецьких бомбардувальних сил, He 111 слугував як транспорт.

Дизайн Гайнкеля використали після війни в іспанському CASA 2.111. Іспанія отримала партію He 111H-16s в 1943 відповідно до угоди щодо ліцензійного виробництва іспанської версії. Конструкція значно різнилась лише в силовій установці. Іспанські літаки використовувались до 1973 року.

Проектування і розробка

Після поразки у Першій світовій війні, згідно з Версальськими договорами Німеччині заборонили створювати ВПС. Всупереч договору в 1930-х почалися розробки нових військових літаків і іншого озброєння, які тримались у таємниці. Так і початкова розробка військових бомбардувальників маскувалось під розробку цивільних вантажних літаків.

На початку 1930-х Ернст Гайнкель вирішив збудувати найшвидший у світі пасажирський літак, така ціль була скептично сприйнята німецькою літакобудівною промисловістю, а також політичним керівництвом. Гайнкель довірив розробку Зігфріду і Волтеру Гюнтерам. В червні 1933 Альберт Кессельрінг відвідав офіс Гайнкеля.Nowarra 1980, p. 26. Кессельрінг був головою адміністрації Люфтваффе: на той час Німеччина не мала державного міністерства авіації лише комісаріат, Luftfahrtkommissariat. Кессельрінг сподівався створити нові повітряні сили поза межами ВПС у Рейхсвері і переконав Гайнкеля перенести своє виробництво з Вармунде в Росток і перейти до масового виробництва із 3,000 робітниками. Гайнкель почав новий проект для цивільного використання на відповідь до нових американських зразків Lockheed 12, Boeing 247 і Douglas DC-2.

Перший швидкісний одномоторний пасажирський літак Heinkel He 70 Blitz («Блискавка») братів Гюнтерів зійшов із конвеєра 1932 і зразок почав негайно бити рекорди. В його звичайній версії на чотири пасажири його швидкість сягала 380 km/h (230 mph), обладнаний 447 kW (600 hp) двигуном BMW VI.Mackay 2003, p. 8. Еліптичні крила, які Гюнтери вже використовували в спортивному літаку Bäumer Sausewind до початку роботи на Гейнкеля стали характерний властивістю, яку використовували багато наступних розробок. Рішення привернуло увагу Люфтваффе, яке шукало літак із подвійними бомбардувально-вантажними можливостями.Mackay 2003, p. 9. Тому на початку 1934 року новостворене міністерство авіації видало фірмам Heinkel і Junkers замовлення на двомоторні бомбардувальники. Кожна модель (He 111 і Ju 88) мала проектуватись у двох варіантах — цивільному і воєнному. Першим замовленням вимагалось створення п'яти прототипів — двох пасажирських літаків і трьох бомбардувальників.

He 111 став двомоторним різновидом Blitz'а, і успадкував багато рис попередника, включно з поєднанням еліптичного крила з інвертованим крилом типу «чайка» і часто звався як Doppel-Blitz («Подвійна блискавка»). Гайнкель витратив 200 000 годин на його розробку.Regnat 2004, p. 26. Довжина фюзеляжу збільшилась до трохи більше 17,4 м (з 11,7 м) і розмах крил до 22,6 м (з 14,6 м).

Від воєнного варіанту літака вимагалась максимальна швидкість у 350 км/год, дальність польоту в 1000 км, і можливість нести 1000 кг бомбового навантаження. Перший бомбардувальний прототип He 111V1 (W.Nr. 713, D-ADAP) з моторами BMW VI потужністю 660 к. с. піднявся в повітря 24 лютого 1935.Dressel and Griehl 1994, p. 32.

Основні модифікації

Цивільні варіанти He 111C Прототипи обладнані для цивільних потреб V2 і V4 вперше злетіли в травні 1935. V2 (W.Nr. 715, D-ALIX) використовував бомбову нішу як чотиримісний відсік для курців, з ще шістьма сидіннями позаду них у хвості фюзеляжу. V2 заступив на службу в Deutsche Luft Hansa 1936, разом із шістьма іншими новопобудованими літаками відомими під версією He 111C.Nowarra 1980, p. 30. He 111 V4 був відкритий для закордонної преси 10 січня 1936. Нацистська пропаганда роздула його характеристики, заявивши максимальну швидкість 400 км/год, насправді вона становила близько 360 км/год.Regnat 2004, p. 14.

He 111 C-0 став комерційним різновидом і взяв форму прототипу V4. Перша машина була призначена D-AHAO «Dresden». Була обладнана двигуном BMW VI і її льотова дальність становила (в залежності від ємності баків) від 1,000 км до 2,200 км, а максимальна швидкість 310 км/год. Розмах крил C серії становив 22,6 м.Regnat 2004, p. 17. Розмір фюзеляжу становив 17,1 м у He 111 V1, але змінився в C до 17,5 м. Дизельна силова установка Jumo 205 замінила BMW VI. Попри це, максимальна швидкість коливалась у межах 220—240 км/год. Вона злегка збільшилась із використанням двигуна BMW 132.

Головна проблема полягала в силових установках. He 111 споряджався BMW VI двигуном із глікольним охолодженням. Німецька авіація потерпала від нестачі двигунів із потужністю більшою ніж 600 кінських сил.Nowarra 1980, p. 28. Двигуни належної якості передавались для потреби військовиків, Luft Hansa вимушена була покладатись на BMW VI або 132s.

He 111G He 111G був покращеною версією і мав багато відмінностей від попередника. Для спрощення виробництва вирівняли провідну частину крила, як у версії бомбардувальника. Вибір двигунів був таким BMW 132, BMW VI, DB 600 і DB 601A.

He 111G був найпотужнішою як і найшвидшою комерційною версією.Regnat 2004, p. 21. G-0 отримав BMW VI 6.0 ZU. Подальші варіанти отримували різні двигуни. Наприклад, G-3 споряджався BMW 132. G-4 був обладнаний DB600G, в G-5 отримав DB 601B з найвищою швидкістю 410 км/г. На початку 1937 року, вісім G варіантів несли службу в Luft Hansa. Найбільша кількість He 111s на службі в Luft Hansa становила 12. He 111 діяв по всій Європі та літав до Південної Африки. Комерційні розробки припинились на He 111G.

Воєнні варіанти He 111A

Передсерійна партія бомбардувальників із двигунами BMW VI 6.0Z, що випускалась на початку 1936 року в кількості 10 літаків. Озброєння складалось із трьох 7,62 мм кулеметів MG 15 (по одному в носі, в верхній турелі і в нижній висувній точці). Бомбардувальник міг переносити 1000 кг бомбового навантаження.

He 111B Перший серійний бомбардувальний варіант, що вироблявся з осені 1936 року. Оснащувався двигунами серії DB 600, і міг переносити 1500 кг бомб. Загалом було виготовлено 419 екземплярів. He 111B-0 — оснащувався двигунами DB 600Aa. He 111B-1 — оснащувався двигунами DB 600C (850 к. с.). He 111B-2 — оснащувався двигунами DB 600CG (925 к. с.).

He 111D Бомбардувальник із двигунами DB 600Ga (1050 к. с), було виготовлено тільки 30 літаків.

He 111E

Друга масова модифікація бомбардувальника, яка оснащувалась двигунами Jumo 211A і зовнішніми бомбовими підвісами, що дозволило збільшити бомбове навантаження до 2000 кг. Було виготовлено 210 літаків у п'яти модифікаціях: He 111E-0/E-1 — оснащувався двигунами Jumo 211A-1. (930 к. с.) He 111E-3 — оснащувався двигунами Jumo 211A-3 (1100 к. с.). He 111E-4/E-5 — була можливість встановлювати додатковий паливний бак у бомбовому відсіку.

He 111F Відрізнявся новим крилом із прямим краєм: He 111F-1 — експортний варіант для Туреччини з двигунами DB 600. (24 екз.) He 111F-2 — аналогічний до He 111F-1, але виготовлявся для Люфтваффе (30 екз.) He 111F-4 — оснащувався двигунами Jumo 211A-3 і зовнішніми бомбовими підвісами.

He 111J Аналог He 111F з моторами DB 600CG, який початково розроблявся як торпедоносець, але від ідеї відмовились: He 111J-0 — передсерійна версія торпедоносця, міг переносити дві торпеди. He 111J-1 — версія звичайного бомбардувальника.

He 111P

Ступінчаста носова частина фюзеляжу була замінена на округлу, а нижня вогнева точка була перероблена в гондольний варіант. Оснащувався двигунами DB 600A-1: He 111P-0 — передсерійна версія. He 111P-1 — перша серія бомбардувальника. (95 екз.) He 111P-2 — встановлена нова радіостанція. (739 екз.) He 111P-3 — перероблені в навчальні He 111P-0/P-1. He 111P-4 — посилено стрілецьке озброєння, додатковий курсовий кулемет у кабіні пілота, два кулемета в бічних вікнах і нерухомий кулемет у хвості. Екіпаж було збільшено до 5 осіб.

He 111H

Аналог He 111P з двигунами Jumo 211. Наймасовіша модифікація, яка випускалась у багатьох варіантах: He 111H-0/H-1 — передсерійні/серійні літаки з двигунами Jumo 211A-1, озброєння аналогічне He 111P-2 (136 екз.) He 111H-2 — оснащувався двигунами Jumo 211A-3. Озброєння відповідало He 111P-4.(502 екз.) He 111H-3 — протикорабельна модифікація з двигунами Jumo 211D-1 потужністю 1200 к. с. Оснащувалась додатковою курсовою 20 мм гарматою MG FF і екіпажем із 6 осіб. (504 екз.) He 111H-4 — модернізація попередніх варіантів для використання двигунів Jumo 211D-1 або Jumo 211F-1 (1340 к. с.). Міг нести під фюзеляжем дві бомби масою 1000 кг, або одну масою 1800 кг. He 111H-5 — оснащувалась двигунами Jumo 211D-1. В бомбовому відсіку розміщувався додатковий паливний бак, а бомбове навантаження масою до 2500 кг, розміщувалась на зовнішніх підвісах. (560 екз.) He 111H-6 — оснащувалась двигунами Jumo 211F-1. Бомби масою до 2500 кг розміщувались у бомбовому відсіку і на підвісах. Озброєння відповідало He 111P-4, але в підфюзеляжному відсіку розміщувалась додаткова 20 мм. MG FF (1775 екз.) He 111H-10 — нічний бомбардувальник із двигунами Jumo 211F-2 (1340 к. с.), мав посилене бронювання і посилений край крила для перерізання тросів аеростатів. Захисне озброєння складалось із 5 7,62 мм кулеметів MG 15. Максимальне бомбове навантаження — 2000 кг. He 111H-11 — аналог He 111H-10 з посиленим захисним озброєнням. В верхній турелі розміщувався кулемет 13,2 мм кулемет MG 131, два 7,92 мм кулемети MG 81Z в нижній гондолі, ще по одному 7,62 мм кулемету MG 15 в носі і бічних вікнах, і додаткова курсова гармата MG FF. (480—500 екз.) He 111H-11/R1 — в бічних вікнах встановлено 7,92 мм кулемети MG 81Z He 111H-11/R2 — варіант буксира планерів He 111H-12 — пристосований для використання радіокерованих бомб Hs 293 He 111H-14 — зв'язковий літак для вказування цілей. Оснащувалась посиленим навігаційним і зв'язковим обладнанням і екіпажем із 6 осіб. (50 екз.) He 111H-14/R2 — варіант буксира планерів, зі знятим обладнанням. He 111H-15 — переобладнані для використання авіабомб-планерів BV 246, але з цією бомбою були проблеми, тому частину цієї модифікації було переобладнано назад в He 111H-10. He 111H-16 — звичайна бомбардувальна версія з двигунами Jumo 211F-2 і озброєнням аналогічним до He 111H-11, але новішим обладнанням. (1100 екз.) He 111H-16/R1 — верхня турель оснащувалась електроприводом. He 111H-16/R2 — варіант буксира планерів. He 111H-16/R3 — посилений бронезахист, і відсутні зовнішні підвіси.