Вели́кий князь Сергі́й Олекса́ндрович (, Царське Село — , Москва) — п'ятий син Олександра II, Московський градоначальник, генерал-губернатор.

Чоловік великої княгині Єлизавети Федорівни. Загинув від бомби терориста Каляєва.

Біографія

Учасник російсько-турецької війни 1877—1878.

З лютого 1887 — командир лейб-гвардійського .

З 26 лютого 1891 московський військовий генерал-губернатор, з 1896 командувач Московським ВО (генерал-лейтенант).

З 1892 — почесний член , яке перебуває під заступництвом великого князя Володимира Олександровича берлінського православного.

Убивство та поховання

4 лютого 1905, близько 3-ї години по півдні, великий князь від'їхав у кареті від Миколаївського палацу до Кремля; під'їжджаючи до Микільської вежі, був розірваний «пекельною машиною», кинутою членом «бойової організації партії соціалістів-революціонерів» Іваном Каляєвим; загинув відразу, смертельно поранило кучера, карету рознесло.Телеграммы. // «». 5 (18) лютого 1905, № 28, стр. 4. Телеграммы. Об убийстве Сергея Александровича. 04 (17) 02.//Петербургский листок. СПб., 1905. — к № 27. Тіло великого князя було розчленоване вибухом на частини; після бальзамування та заморожування останки були покладені до труни, яку виставлено в соборі кремлівського кафедрального Чудівського монастиря. З телеграм з Москви 8 лютого: «Кремль увесь день переповнений народом. Біля труни Великого Князя безперервно служать панахиди. Церква святителя Алексія, в якій поставлено труну з останками Великого Князя далеко не може вмістити всіх охочих поклонитися праху <…>».Телеграммы. // «». 9 (22) лютого 1905, № 31, стр. 3.

Пораненого кучера Андрія Рудінкіна<ref>«28 января 2010 года сотрудниками фонда „Возрождение Николо-Берлюковской пустыни“ совместно с настоятельницей Марфо-Мариинской Обители милосердия Н. А. Молибога был водружён новый дубовый крест на могилу Андрея Алексеевича Рудинкина». </ref> було доставлено до Яузької лікарні, де він невдовзі помер; його ім'я також поминали на Найвищій панахиді ввечері 8 лютого, яку очолював митрополит Московський Володимир (Богоявленський) за вселюдного ридання богомольців.

Убивство Великого князя Сергія потрясло консервативно-монархічні кола суспільства. Його засудив вождь ірландських терористів Мікаель Девільт, який незадовго до трагедії зустрічався з Великим князем у Москві. Він заявив представникам преси, що покійний генерал-губернатор був «гуманною людиною й постійно виявляв інтерес до поліпшення життя робітників».

Ліворадикальне та єврейське середовища, навпаки, новину зустріли із задоволенням, про що може свідчити цинічний жарт того часу: «Нарешті Великому князю довелося розкинути мізками!''».Борис Савінков, великий і жахливий // «Известия»

Приватне життя й думки про нього

Шлюб і сім'я 3 (15) червня 1884-го в Зимового палацу вінчався шлюбом з принцесою Гесен-Дармштадтською Єлизаветою Олександрою Луїзою Алісою (в православ'ї отримала ім'я Єлизавета Федорівна), яка була другою донькою великого герцога Гесенського Людвіга IV, онукою англійської королеви Вікторії, старшою сестрою імператриці Олександри Федорівни.

Сергія та Єлизавети виховували велику княжну Марію Павлівну та її брата, великого князя Дмитра Павловича, мати яких померла під час передчасних пологів. Після вбивства чоловіка, залишивши світське життя, Єлизавета Федорівна прийняла чернецтво. ; була канонізована як преподобномучениця.

Згідно зі складеним у 1992 році (після її канонізації) житієм преподобномучениці Єлизавети, подружжя незалежно один від одного, ще до знайомства, дали Богу обітницю вінця. Тому шлюб їх був бездітним, вони жили як брат з сестрою.Свята преподобномучениця велика княгиня Єлизавета

Шарлота Зеепват, представниця західноєвропейської промонархістської історіографії, пише:

Дослідниця вважає, що

Гомосексуальність Соціолог, психолог і сексолог Ігор Кон стверджував (1997), що Сергій Олександрович вів відкрито гомосексуальний спосіб життя, навівши як приклад історію зі спогадів міністра закордонних справ графа .

Історик В. Балязін зазначав:

Власниця столичного великосвітського салону дружина генерала Богдановича Олександра Вікторівна передавала у своєму щоденнику слова Царськосільської подруги про те, що

Ніна Берберова в біографії сучасника князя композитора Чайковського, відомого геяДив., н-д: Соколов В. Антонина Чайковская. История забытой жизни. — М.: Музыка, 1994; Познанский А. Пётр Чайковский: Биография. — СПб.: Вита Нова, 2009; Самоубийство Чайковского: миф и реальность. — М.: Журнал «Глагол», 1993; Кон И. С. Любовь небесного цвета: Научно-исторический взгляд на однополую любовь. — СПб.: Продолжение жизни, 2001. — Глава 9. Чи був гомосексуалізм на святій Русі? , пригадувала такий епізод:

У літературі Виведений у романах Бориса Акуніна «Статський радник» і «Коронація, або Останній із Романів» під ім'ям Симеона Олександровича.

Примітки

Посилання

Сергей Александрович на сайте «Хронос». В. Секачев. Великий князь Сергей Александрович: тиран или мученик? .