Черво́ний теро́р в Іспа́нії () — узагальнена назва актів насильства, політичних убивств, вандалізму та релігійних переслідувань, скоєних радикальними лівими силами (прихильниками Другої Іспанської республіки) під час Громадянської війни в Іспанії (1936–1939).

Насильство охопило практично всі регіони, контрольовані республіканцями (за винятком Країни Басків), і включало вбивства десятків тисяч людей: промисловців, землевласників, консервативних політиків, дворян, а також небачений за масштабами терор проти Католицької церкви. Було вбито близько 6832 членів католицького духовенства та зруйновано понад 2000 храмів.

Терор складався як із напіворганізованих дій місцевих антифашистських комітетів і радикальних ополченців у перші місяці війни, так і з цілеспрямованих політичних чисток, організованих республіканським урядом та агентами радянського НКВС (особливо проти троцькістів та анархістів). Найвідомішим прикладом масових убивств є різанина в Паракуельосі у листопаді 1936 року. Оцінки кількості жертв різняться і становлять від 38 000 до понад 110 000 осіб.

Історія терміна Термін «Червоний терор» вперше був використаний для опису останніх шести тижнів Епохи терору під час Французької революції (на противагу наступному «Білому терору»). Згодом термін закріпився за кампанією масових репресій більшовиків під час революції в Росії (1918–1922).

Після початку громадянської війни в Іспанії фракція націоналістів почала використовувати цей термін у своїй пропаганді, щоб позначити хвилю неконтрольованих убивств, які здійснювали ліві сили, говорячи про «новий Червоний терор». Заколотники використовували республіканські репресії як апостеріорне виправдання свого власного військового перевороту, спрямованого на «зупинення червоної орди». На противагу цьому, репресії, здійснювані самими франкістами, отримали назву «Білий терор».

Передумови Відносини між новою світською Республікою, проголошеною у квітні 1931 року, та Католицькою церквою були напруженими від самого початку. Конституція Іспанії 1931 року містила яскраво виражені антиклерикальні статті (зокрема, статті 26 і 27), які обмежували власність церкви та забороняли релігійним орденам займатися освітою.

У травні 1931 року відбулася перша масова хвиля насильства — у Мадриді та інших містах було спалено близько 100 церков та монастирів, тоді як уряд певний час не втручався. Прем'єр-міністр Мануель Асанья нібито заявив: «Усі монастирі Мадрида не варті життя жодного республіканця».

Деякі історики вважають початком Червоного терору придушену Астурійську революцію 1934 року, яка мала сильно виражений антиклерикальний характер. Тоді було вбито 37 представників духовенства і спалено 58 церков. Найвідомішим став випадок у шахтарському містечку Турон, де місцеві революціонери заарештували й без суду розстріляли на цвинтарі вісьмох братів з ордену ласальянців та священника-пасіоніста за те, що вони продовжували нелегально викладати релігію дітям (пізніше канонізовані як Туронські мученики).

Після перемоги Народного фронту на виборах у лютому 1936 року політична поляризація в країні досягла піку. Насильство між лівими і правими радикалами на вулицях міст стало щоденним явищем.

Початок Громадянської війни та ескалація терору Військовий переворот 17-18 липня 1936 року, який частково провалився, призвів до колапсу державної влади в республіканській зоні. Озброєні профспілки та робітничі міліції (УГТ та НКТ) перебрали на себе владу на вулицях.

Найбільше кровопролиття сталося саме в перші місяці війни. Терор був частково помстою робітників колишнім босам і землевласникам, а також реакцією на страх перед «п'ятою колоною» всередині міст. За словами історика Ентоні Бівора, насильство на республіканській території було «раптовою і швидкоплинною реакцією пригніченого страху та бажанням помсти», на відміну від «невблаганної і систематичної чистки» на території націоналістів.

У перші місяці війни вбивства здійснювалися переважно шляхом так званих «пасеос» ( — прогулянки), коли озброєні ополченці забирали підозрюваних з домівок «на прогулянку», що закінчувалася розстрілом на узбіччі або на цвинтарі.

Масові вбивства в Паракуельосі

Найбільшим актом масових убивств у республіканській зоні стали розстріли в Паракуельосі. У листопаді-грудні 1936 року, коли війська Франко підійшли до Мадрида, тисячі політичних в'язнів (переважно військових, членів правих партій та духовенства) були вивезені з мадридських в'язниць (Модело, Сан-Антон та ін.) під приводом евакуації до Валенсії.

Замість цього їх вивезли до ярів біля Паракуельоса і Торрехон-де-Ардоса, де масово розстріляли. За різними оцінками, загинуло від 4500 до 8000 осіб. Серед них було щонайменше 276 неповнолітніх. Накази про вивезення (так звані «сакас») були підписані Сегундо Серрано Понкелою, делегатом з громадського порядку. Безпосередню політичну відповідальність історики (такі як Сесар Відаль, Піо Моа, Стенлі Пейн) покладають на Сантьяго Каррільйо, який на той час був радником з питань громадського порядку Ради оборони Мадрида, а згодом став генеральним секретарем Комуністичної партії Іспанії.

Радянське втручання та чистки всередині Республіки У міру того як вплив СРСР у республіканському уряді зростав (завдяки постачанню зброї), радянські спецслужби (НКВС та ГРУ) почали проводити в Іспанії власну політику. Створювалися таємні в'язниці (так звані «чеки» — checas), де проводилися допити і тортури.

НКВС розгорнув масовий терор не лише проти правих, але й проти іспанських лівих, яких Сталін вважав єретиками або троцькістами. Особливо жорстоких репресій зазнали члени антисталінської марксистської партії POUM (Робітнича партія марксистського об'єднання) та анархісти. Лідер POUM Андрес Нін був викрадений і вбитий радянськими агентами. Свідком цих чисток став англійський письменник Джордж Орвелл, який воював у лавах POUM. Цей досвід розчарував його в комунізмі і надихнув на написання антиутопій «Колгосп тварин» та «1984».

У республіканських «ескадронах смерті» працював відомий агент НКВС Еріх Мільке, який згодом (у 1957–1989 роках) очолював сумнозвісну східнонімецьку спецслужбу Штазі.John Koehler, "The Stasi", p. 48.

Жертви серед духовенства Терор проти Католицької церкви вважається найбільшим кровопролиттям духовенства в історії Західної Європи, перевищуючи навіть масштаби репресій під час Великої французької революції.

Згідно зі статистикою, було вбито близько 6832 духовних осіб: 13 єпископів (з дієцезій Куенка, Лєйда, Барбастро, Хаен, Альмерія, Барселона та ін.); 4184 світських священників; 2365 ченців і братів (серед них кларетинці, францисканці, домініканці, єзуїти); 283 черниці.

У деяких регіонах втрати були катастрофічними. Наприклад, у єпархії Барбастро було вбито 123 зі 140 священників (близько 88%). У Лєйді загинуло 66% священнослужителів.

Фіксувалися випадки надзвичайної жорстокості. Єпископа Хаена Мануеля Басульто-і-Хіменеса вбили разом із сестрою перед двома тисячами глядачів; священника у Сьємпосуелосі кинули в загін до бойових биків, а після того, як бик позбавив його свідомості, відрізали йому вухо (імітуючи трофей матадора). Відомі випадки, коли священників змушували копати собі могили або ковтати намистини з розарію.

У 2001, 2007 та наступних роках Католицька церква беатифікувала сотні загиблих, визнавши їх мучениками громадянської війни в Іспанії. Лише під час церемонії 2007 року було беатифіковано 498 осіб.

Оцінки кількості жертв Історики наводять різні дані щодо загальної кількості жертв Червоного терору в Іспанії. Точна кількість може ніколи не бути встановлена через хаотичність убивств.

38 000 — Ентоні Бівор Близько 50 000 — Стенлі Пейн, Сантос Хуліа 55 000 — Г'ю Томас, Пол Престон Менше 60 000 — Хуліо Касанова, Джуліус Руїс 72 344 — Хуліо де ла Куева, Воррен Керролл 110 965 — Сесар Відаль

Наслідки З перемогою франкістів у 1939 році Червоний терор остаточно припинився, проте йому на зміну прийшла інституціоналізована хвиля масштабного «Білого терору». Режим Франко використав звірства республіканців як головне ідеологічне виправдання своєї влади та привід для жорстокої розправи над переможеними. Десятки тисяч республіканців були страчені або відправлені на примусові роботи.

Для іноземних добровольців, які воювали на боці Республіки (особливо тих, хто мав прорадянські погляди), участь в іспанських подіях також мала трагічні наслідки: після повернення до СРСР багато з них стали жертвами Великого терору Сталіна 1937–1938 років (зокрема Володимир Антонов-Овсієнко та Михайло Кольцов).

Див. також Білий терор в Іспанії Громадянська війна в Іспанії Франкістська Іспанія Мученики громадянської війни в Іспанії Різанина в Паракуельосі

Примітки