Радянсько-китайський розкол (1960–1989) — погіршення політичних і ідеологічних відносин між Китайською Народною Республікою і СРСР під час холодної війни (1945–1991). Доктринальні розбіжності мають коріння в китайських та російських національних інтересах, а з ідеологічного погляду різні інтерпретації марксизму: маоїзм і марксизм-ленінізм. У 1950-х і 1960-х роках ідеологічні суперечки між комуністичними партіями СРСР і Китаю також торкались можливості мирного співіснування з капіталістичним Заходом, проте Мао Цзедун проголосив вороже ставлення до капіталістичних країн, безумовну відмову від мирного співіснування, яке він сприймає як марксистський ревізіонізм СРСР. Крім того, з 1956 року, КНР і СРСР (не оголошуючи) розійшлися у марксистській ідеології, і, в 1961 році, коли доктринальні розбіжності дійшли до точки біфуркації, Комуністична партія Китаю офіційно засудила політичну лінію КПРС, як «ревізіоністських зрадників групи радянського керівництва», на чолі з Микитою ХрущовимChambers Dictionary of World History, B.P. Lenman, T. Anderson editors, Chambers: Edinburgh:2000. p. 769..

Витоки

Витоки ідеологічного китайсько-радянського розколу є в 1940-х роках, коли Комуністична партія Китаю (КПК) на чолі з Мао Цзедуном, воювала у Другій китайсько-японській війні (1937–1945) проти Японської імперії, і одночасно воювала у Китайській громадянській війні проти націоналістичного Гоміньдану на чолі з Чан Кайші. Під час війни, Мао ігнорував більшу частину військово-політичних консультацій і побажань від Йосипа Сталіна і Комінтерну через практичні труднощі у застосуванні традиційної ленінської революційної теорії в Китаї, а також через те що країна мала лише селянський клас, а не клас міських робочих, як у Росії.

Під час Другої світової війни (1939–1945) Сталін закликав Мао створити анти-японську коаліцію з Чан Кайші. Після війни Сталін порадив Мао зачекати з захопленням влади, а також вести переговори з Чан Кайші, з яким Сталін підписав Договір про дружбу і союз в середині 1945 року. Мао погодився зі Сталіном, називаючи його "єдиним лідером нашої партії". Погіршення відносин Чан Кайші і Сталіна почались через приєднання до СРСР Урянхайського краю, колишньої провінції імперії Цін, а також Сталін порушив договір, що вимагав виведення радянських військ з Маньчжурії через три місяці після капітуляції Японії, і передав Маньчжурію Мао. Незабаром після цього за два місяці візит Мао до Москви завершився підписанням Радянсько-китайського договору про дружбу, союз і взаємну допомогу (1950), що надавав Китаю кредит на 300 мільйонів доларів під низький відсоток і 30-річний військовий союз.

Одночасно з цим Пекін почав намагатися посунути Москву як ідеологічного лідера світового комуністичного руху. Мао (і його прихильники) виступали за ідею, що азійський і світовий комуністичний рух має наслідувати китайській моделі селянської революції, а не радянській моделі міської революції. Тим не менш, політична та військова напруженість, що переросла у Корейську війну, а також страх американської військової інтервенції, геополітичні обставини не давали СРСР і Китаю можливості для ідеологічного розколу, тому їх союз тривав.

У 1950-х роках у Китаї впроваджувалась радянська модель централізованого економічного розвитку, першочерговий розвиток важкої промисловості і другорядне значення виробництва споживчих товарів, проте наприкінці 1950-х років Мао розробив теорію, як Китай може безпосередньо перейти до комунізму, за рахунок мобілізації китайських робітників — завершальним етапом був Великий стрибок (1958–1961).

Після смерті Йосипа Сталіна в 1953 році відбулося тимчасове пожвавлення радянсько-китайської дружби — у 1954 році відбулася передача військово-морської бази в Люйшунь (Порт-Артур) Китаю. СРСР надавали технічну допомогу в 156 галузях в першому п'ятирічному плані Китаю, і 520 млн рублів у вигляді кредитів, а також на Женевській конференції 1954, КНР і СРСР спільно переконали делегацію Демократичної Республіки В'єтнам на чолі з Хо Ші Міном, тимчасово прийняти поділ Заходом В'єтнаму по сімнадцятому градусу північної широти.

Розбіжності досягли точки біфуркації після засудження Хрущовим культу особи Сталіна на XX з'їзді Комуністичної партії Радянського Союзу в 1956 році, та відновлення відносин з тітовською Югославією, з якою відносини були розірвані у 1948 році. Ці дії шокували Мао, який підтримував Сталіна ідеологічно і політично, і через те, що Хрущов відмовився від провідної марксистсько-ленінської тези неминучої війни між капіталізмом і соціалізмом. Десталінізація СРСР та політика Хрущова практично скасували всі вигоди для Китаю від китайсько-радянського договору про дружбу (1950 р.) Мао вважав, що СРСР відмовились в ідеологічному і військовому відношенні — від марксизму-ленінізму і глобальної боротьби за досягнення глобального комунізму, і не гарантують підтримку Китаю в китайсько-американській війні.

Початок

У 1959, Хрущов зустрівся з президентом США Дуайтом Ейзенхауером (1953–1961), задля зменшення напруги з США і Західним світом в холодній війні. Крім того, СРСР був вражений Великим стрибком, і через це відмовив від надання допомоги Китаю у розробці ядерної зброї, і підтримки в китайсько-індійській війні (1962), підтримуючи помірний зв'язок з Індією. Мао вважав дії Хрущова капітулянтськими, хоча то була звичайна обережність у міжнародній політиці, через загрозу ядерної війни (США, Велика Британія та СРСР були ядерними державами наприкінці 1950-х років).

Спочатку радянсько-китайський розкол проявлявся опосередковано, суперечками між КПРС і КПК і критикою союзних держав, Китай засудив Югославію і Тіто, СРСР засудив Енвера Ходжі і Народну Соціалістичну Республіку Албанія, а в 1960 році на з'їзді Румунської комуністичної партії відбулася відкрита полеміка Хрущова та Пен Чжень. Хрущов назвав політику Мао Цзедуна, у 80-сторінковій доповіді, як «націоналістичну, авантюристичну, і таку, що має антимарксистський ухил». У свою чергу, китайська делегація звинуватила Хрущова у ревізіонізмі, «свавіллі і тиранії».

Хрущов також відкликав 1400 радянських технічних фахівців з Китаю, що привело до скасування 200 спільних технічних проектів.

У листопаді 1960, на Міжнародному з'їзді 81 комуністичної партії в Москві, китайці виступають єдиним фронтом з СРСР і з більшістю інших делегацій комуністичних партії — задля уникнення формального ідеологічного розколу, тим не менш, в жовтні 1961 року, на 22-му з'їзді КПРС ідеологічні диспути КПРС і КПК відновилися.One-Third of the Earth , Time Magazine, 27 October 1961. В грудні СРСР розірвав дипломатичні відносини з Народною Соціалістичною Республікою Албанія, яка мала дружні стосунки із КНР, що підвищило рівень суперечностей з міжпартійних до міжнаціональних.

У 1962 році КНР остаточно скасував відносини з СРСР, через розв'язання кубинської ракетної кризи, Мао наголосив — «Хрущов перейшов від авантюризму, до капітулянтства», Хрущов відповів, що конфронтаційна політика Мао спровокує ядерну війну. Одночасно СРСР виступив на боці Індії проти Китаю в китайсько-індійській війні (1962). Кожен режим використав ці дії для ідеологічних заяв, у червні 1963 року Комуністична партія Китаю проголосила генеральну лінію міжнародного комуністичного руху, СРСР відповів відкритим листом КПРС, це було остаточним, офіційним розмежуванням між двома комуністичними партіями. Крім того, в 1964 році Мао проголосив, що контрреволюція в СРСР відновила капіталізм, отже, китайські і радянські комуністичні партії розірвали відносини і комуністичні партії Варшавського договору послідували їх прикладу.

В листопаді 1964, після повалення Хрущова Леонідом Брежнєвим, китайський прем'єр-міністр Чжоу Еньлай відвідав Москву, де мав зустріч з Брежнєвим і Олексієм Косигіним, але повернувся в Китай розчарований, повідомивши Мао, що СРСР залишився на тій же позиції. Мао засудив «Хрущевизм без Хрущова».

Від слів до війни

Триполюсна холодна війна

В середині 1960-х років, коли Народна Республіка Китай відкрито виступила проти СРСР в змаганні за міжнародне лідерство серед Соціалістичних країн, китайсько-радянський розкол призвів до дисбалансу у біполярній конфігурації холодної війни, існуючої з 1945, як ідеологічна конкуренція виключно між США і СРСР. Таким чином суперництво між комуністичними країнами перетворило холодну війну на триполюсні геополітичні змагання.

Велика пролетарська культурна революція

Тимчасом, в Китаї, Мао Цзедун почав Культурну революцію (1966–1976), щоб позбутися внутрішніх ворогів і відновити своє одноосібне лідерство в партії і країні, і для запобігання розвитку в радянському стилі бюрократичного комунізму. Він закрив школи та університети й організував студентів в Червону гвардію — політичну поліцію, якій доручено виявляти, засуджувати і переслідувати вчителів, інтелігенцію та державних чиновників, які можуть бути контрреволюціонерами і таємними буржуа. Все це посилювало культ особистості Мао. В очищенні від ворогів китайського суспільства Червона гвардія розділилася на фракції і її подальше насильство спровокувало громадянську війну в деяких частинах Китаю. Мао застосував армію для придушення розгону Червоної гвардії, а потім почав відновлювати Комуністичну партію КитаюThe Columbia Encyclopedia, Fifth Edition. Columbia University Press:1993. p. 696.. Культурна революція зламала політичні відносини Китаю з СРСР і Заходом. Тим не менш, незважаючи на відмінності інтерпретації марксизму, СРСР і Китай допомагали Північному В'єтнаму на чолі з Хо Ші Міном, у війні у В'єтнамі (1945–1975), в якому маоїзм визначається як селянська революція проти іноземного імперіалізму. Китайці дозволили транспортувати техніку через терен Китаю на Північ В'єтнаму, щоб вести війну проти Республіки В'єтнам, як американської союзної держави. У той час, крім Соціалістичної Народної Республіки Албанії, тільки Комуністична партія Індонезії виступає за маоїстську політику селянської революціїDictionary of Historical Terms, Chris Cook, editor. Peter Bedrick Books:New York:1983 p. 188..

Національний конфлікт інтересів

З 1966 року радянсько-китайський ідеологічний розкол між комуністичними партіями переріс в дрібні війни між СРСР та Китаєм. Так у січні 1967 року, хунвейбіни напали на радянське посольство в Пекіні. У 1966 році Китай знову підняв питання про російсько-китайський кордон, який було демарковано в 19 столітті, і нав'язано династії Цін (1644-1912) за допомогою нерівноправних договорів, що практично передавали китайський терен царській Росії. Не ставлячи питання про повернення території, Китай офіційно оголосив кордон, встановлений за Айгунським договором (1858 р.) і Пекінським трактатом (1860), історично несправедливим щодо Китаю; СРСР проігнорував питання.

Прикордонна війна