Дорійський діалект () — .
На варіантах цього діалекту говорили жителі південного та східного Пелопоннесу, Криту, Родосу, деяких островів на півдні Егейського моря, у деяких містах Малої Азії, Південної Італії, Сицилії, Епіру та Македонії.
Разом із північно-західним діалектом він є «західною групою» класичних грецьких діалектів. Єдиним живим нащадком доричної мови є цаконська мова, якою розмовляють у Греції й нині; хоча й знаходиться під загрозою зникнення, залишилося лише кілька сотень — переважно літніх — вільно розмовляючих.
В елліністичну епоху, при владі Ахейського союзу, у ахейському дорійському койні виявилося безліч особливостей, загальних для всіх дорійських діалектів, що затримують поширення на Пелопоннес «атичного койне» до II століття до н. е.
Цей загальноприйнятий діалект почав використовуватися в указах Ахейського союзу. В Аркадії його поява можна дуже легко простежити, оскільки він істотно відрізняється від стародавнього недорійського аркадського діалекту. У самій Ахеї він утримував позиції до I століття до н. е.. Ахейському дорійському койне були властиві ті крайні особливості, що є типовими для егейського варіанта дорійського діалекту і північно-західного дорійського койне.
Загальновизнано, що дорійський діалект виник у горах Епіра, у північно-західній Греції, батьківщині дорійців. Він був поширений на всю решту регіони під час дорійського вторгнення (близько 1150 до н. е.) і наступної колонізації. Існування дорійської держави у Центральній Греції, на північ від Коринфської затоки, породило теорію, що дорійська зародилася у північно-західній Греції або, можливо, у межах Балкан. Діалект поширився на північ до мегарської колонії Візантія та коринфських колоній Потідеї, , Аполлонії та Амбракії.
Місцеві епіграфічні свідоцтва обмежені указами Епірського союзу та з Пелли (обидва не раніше IV століття до н.е.), і дорійським епонімом Μαχάτας, вперше зафіксованому в Македонії (раніше V століття до н. е.).
Примітки
Посилання