Кліє́нт-центро́вана терапі́я (не директивна психотерапія, — «людино-центрована терапія» тому інколи пишеться PCT-психотерапія) — один із різновидів сучасної психотерапії, що була розроблена американським психологом Карлом Роджерсом і застосовується в такому напрямі, як гуманістична психологія, як в самій психологічній терапії так і в консультуванні (наприклад метод емпатичного слухання) та ставить на перше місце людину, як особистість та її самовдосконалення. Згідно з Н. Ф. Ка́ліною, «клієнт-центрована психотерапія — напрям, орієнтований на актуалізацію за допомогою розуміючого і глибоко особистого контакту між клієнтом і терапевтом уродженої тенденції організму і психіки до розвитку, самоорганізації і самозбереження з метою досягнення внутрішньої гармонії і задоволеності життям.»Каліна Н. Ф. Психотерапія. — К.:вид. «Академвидав», 2010. — 280 с.
Основні риси
Сам К. Роджерс і його колега Р. Санфорд (1985) вказали на наступні основні риси клієнт-центрованої терапії:
Гіпотеза про те, що визначені установки психотерапевта утворюють необхідні і достатні умови терапевтичної ефективності. Основний акцент на феноменологічному світі клієнта (звідси визначення психотерапії як «клієнт-центрованої»). Терапевтичний процес орієнтований на зміни у переживаннях, на досягнення здатності більш повно жити в цей момент. Увага більшою мірою до процесів зміни особистості, а не до статичної структури. Гіпотеза про те, що одні й ті ж принципи психотерапії можна застосовувати до всіх людей, незалежно від того, до якої клінічної категорії вони віднесені — до осіб, які страждають психозами, невротиків або до психічно здорових людей. Інтерес до філософських проблем, що випливають з практики психотерапії.Роджерс К. Клиент-центрированная терапия. — М.: Рефл-бук; К.: Ваклер, 1997. — 320 с
Погляди психолога з часом дещо трансформувались, проте ключові ідеї залишились незмінними. Основна ідея особистісного контакту клієнта та психотерапевта з часом стала тільки сильніше підкреслюватись Роджерсом.
Поняття «клієнт» (особа, що отримує певні послуги, в даному разі психологічні) замість більш «медичного» — «пацієнт», теж запропонував використовувати РоджерсРоджерс К. О групповой психотерапии. — М., 1993.. Таким чином людина, що звернулась до психолога за допомогою, теж несе відповідальність за зміни, що відбуваються з ним, крім цього, вона не є об'єктом діагностування і медичного лікування. Акцент у цьому випадку робиться на допомозі клієнту. Вона проявляється в коректуванні і стимулюванні саморозвитку та самореалізації.
Створення клієнт-центрованої терапії
Карл Ренсом Роджерс почав наукову кар'єру в 1927 році в Інституті дитячого виховання в Нью-Йорку. Через рік він вступив на кафедру вивчення дітей Товариства запобігання жорстокого поводження з дітьми в Рочестері, штат Нью-Йорк. З 1940 року Роджерс обіймав посаду професора психології в університеті штату Огайо. Там він привернув увагу до своєї системи психотерапії, особливо після виходу в 1942 році книги «Консультування і психотерапія: нові концепції у практиці». З 1945 року він був виконавчим секретарем в Чиказькому університеті, а потім працював в університеті Вісконсіна. В 1951 році Роджерс опублікував книгу «Клієнт-центрована терапія: сучасна практика, сенс і теорія». Роджерс обіймав посаду президента Національної дослідницької ради Американської психіатричної асоціації і президента Американської психотерапевтичної академії в 1947 році. З 1966 року він працював у Центрі дослідження людини, у створенні якого брав участь.
Офіційне впровадження теорії Роджерса в психологію відбулося після його зустрічі з американськими психологами у 1940 році. У ранньому варіанті ця психотерапія, названа «недирективною психотерапією», акцент був зроблений на техніці рефлексії — словесному відображенні терапевтом почуттів клієнта («терапевтичне дзеркало»). За допомогою такого зворотного зв'язку останній отримує можливість усвідомити свої почуття і без терапевтичного керівництва, самостійно прийти до певних висновків і рішень. Мірнс (1980) вказував, що вищезгадана назва є невдалою, оскільки будь-яка психотерапія директивна за своєю суттюMearns D. The Person-Centred Approach to Therapy. Paper presented at the Scottish Association for Counseling, 31st May, 1980.. В 1951 році Роджерс змінив назву терапії — вона стала іменуватися «клієнт-центрованою» або «клієнт-орієнтованою» (client-centered)Rogers C. R. On becoming a person. — Boston, 1961..
Теорія клієнт-центрованої терапії
Каліна Н. Ф. відмітила, що для даного напряму «основним рушієм позитивної динаміки терапевтичного процесу є тенденція до актуалізації і подальшої реалізації внутрішнього потенціалу особистості. Карл Роджерс розглядав людську природу з позицій цілісності і вродженої мудрості, здатної спрямувати особу на шлях зцілення. Завдання терапевта зводиться до формування умов, за яких цей потенціал може бути актуалізований, оскільки всі психологічні і соціальні перепони, які йому заважають і спонукають його звертатися за психологічною допомогою до фахівців, спричинені блокуванням прагнення актуалізації власного психічного потенціалу». Роджерс писав у своїх працях, що практично кожна людина має цей психологічний потенціал, але не у кожного виходить реалізувати його. Реалізуючи його, людина ніби підіймається на новий щабель і отримує таким чином змогу розв'язувати свої проблеми. Шлях до самореалізації людини вчений порівнював з болючими першими кроками дитини.
У будь-якому вигляді психотерапії експліцитно або імпліцитно ставиться питання про ресурси для змін клієнта. Це може бути релаксація, впевненість, спокій, розважливість тощо. Ідея полягає в тому, щоби, по-перше, знайти ресурс зміни (всередині або поза клієнтом) і, по-друге, приєднати цей ресурс до проблемного переживання. Так, наприклад, в техніці систематичної десенсибілізації універсальним ресурсом є релаксація, яка, «приєднуючись до стресогенного об'єкта, десенсибілізує його». В підході Роджерса такий ресурс задається специфічними відносинами психотерапевта з клієнтом. Аналізуючи свій відомий, знятий на плівку, випадок роботи з міс Ман, Роджерс зазначав: «…те, що клієнт переживає в терапії, — це досвід бути коханим» (Rogers, Segal, 1955).
Основні завдання і поняття Основним завданням для психотерапевта має бути створення умов для «внутрішнього» росту клієнта. Щоб сприяти цьому психотерапевт має «відчути» проблему клієнта, для цього використовується методика «емпатичного слухання». Емпатичне розуміння сприяє подальшому спілкуванню психотерапевта і клієнта. Його можна проявити у фразах, що характеризують стан клієнта.
Важливіша не стільки точність розуміння клієнта сама по собі, а інтерес до внутрішнього світу клієнта з боку терапевта. Емпатія — це процес, в якому терапевт стає ближче до думок і почуттів клієнта. Емпатія в ширшому значенні — це розуміння емоційних станів іншої людини у формі співпереживання і співчуття. Точна емпатія — ідеальний випадок. На фізіологічному рівні емпатію розглядають, як активність мозку, що відображає стан і дії інших істот, часто описують як активність дзеркальних нейронів. Ці нейрони були вперше зареєстровані на початку 1990-х років у фронтальній корі мавп італійськими вченими Джакомо Ріццолатті, Вітторіо Галлезе та їхніми колегами з Пармського університету.
Емпатія в роботах Роджерса має наступні характеристики: по-перше, збереження в емпатичному процесі власної позиції того хто відчуває емпатію, збереження психологічної дистанції між ним і тим, до кого відчувають емпатію, або, іншими словами, відсутність в емпатії ототожнення між переживаннями того, до кого відчувають емпатію, і того, хто відчуває емпатію (що, власне, і відрізняє цей процес від подібного процесу ідентифікації). По-друге, наявність в емпатії співпереживання, а не просто емоційно позитивного відношення (симпатії). По-третє, це динамічний процес, а не статичний стан.
Ще однією умовою, необхідною для зміни клієнта, служить конгруентність психотерапевта. Ідею конгруентності добре ілюструє формула дзенХьелл Л., Зиглер Д. Теории личности. — 3-е изд. — СПб.: Питер, 2006. — 607 с.: ил. — (Серия «Мастера психологии»).: «Коли я голодний, я їм; коли я втомився, я сиджу; коли я хочу спати, я сплю». Конгруентність (лат. congruens — збіг) — рівнозначність, взаємовідповідність якісно рівноцінних станів, процесів або переживань. Конгруентність проявляється в природних реакціях що проявляються у відповідь на певні бажання людини. Процес обмеження природних імпульсів автентичного саморозкриття блокується помилковими уявленнями про власне Я. Сформульоване Роджерсом поняття «Я-концепція» стало основою клієнт-центрованої терапії. Я-концепція особистості — стійка система уявлень особистості про себе, яка ґрунтується на усвідомленні й оцінюванні своїх фізичних, характерологічних та інших властивостей; інтегрований образ власного Я, на основі якого людина формує свої стосунки з іншими людьми. Уявлення, що мають переважно когнітивний, інтелектуальний характер, можуть не відповідати власним переживанням, досвіду і відчуттю Я. Тому важливою метою психотерапії є допомога клієнтові у досягненні стану конгруентності між внутрішніми аспектами Я і Я-концепцією і за необхідності — реорганізації Я-концепції.
Неконгруентність — наявність відмінностей між усвідомленням, досвідом переживань і когнітивними складовими цього досвіду. З погляду динаміки особистісних переживань конгруентність визначає стан, у якому різноманітні психічні зусилля і процеси злагоджені між собою. Цей стан характеризується відсутністю внутрішніх директив, що визначають модус «я повинен», і домінуючою спонукальною силою щодо дій і рішень. Конгруентність особистості виражається в її здатності бути автентичною собі, тобто справжньою. Передовсім вона має бути властива особистості терапевта, що виражається в здатності передати клієнту власні почуття і переживання. Неконгруентність є проявом застою в саморозвитку, порушенням процесу інтеграції подій у досвідіОрлов А. Б., Хазанова М. А. Феномены эмпатии и конгруэнтности // Вопросы психологии. — 1993. — № 4, — С. 68-73..
Механізми клієнт-центрованої терапії Сам Роджерс як механізм зміни клієнта розглядав самоактуалізуючу тенденціюРоджерс К. Взгляд на психотерапию. Становление человека. — М.: Прогресс, 1994. — 478 с.. У відриві від конкретної особи клієнта і особливостей її руху в психотерапевтичному процесі важко вказати на спеціально роджеріанські процесуальні механізми змін. Це може бути як когнітивне переструктурування, так і дисоціація емоцій від когнітивної сфери, або ж розширення свідомості тощо. Завдання клієнт-центрованого терапевта полягає в тому, щоб створити умови ініціації механізму зміни клієнта. Вибір того, що буде робити клієнт в терапії, залишається за ним, наприклад коли він вибирає просто механізм катарсису (очищення), який полягає у «виговоренні» своїх проблем. Таким чином, специфічний психотерапевтичний механізм не обмежується рамками самої клієнт-центрованої терапії і її техніками. Вважають, що основною метою клієнт-центрованої терапії є об'єктивація самим клієнтом своєї проблеми та його відмежування від неї.
Техніки психотерапії Клієнт-центрована терапія здійснюється в індивідуальній і груповій формах. Терапевтичне інтерв'ю являє собою індивідуальну форму, в рамках якої зустрічаються психотерапевт і клієнт. Групова форма представлена групами зустрічей. Слід особливо підкреслити, що техніки клієнт-центрованого підходу — це не спосіб діяння (дії), а спосіб існування з клієнтом, тому вони не можуть розглядатися окремо від необхідних і достатніх умов терапевтичної зміни. Терапевт-роджеріанець несе відповідальність тільки за свою роботу, а змінюватися чи не змінюватися — це вибір клієнта.