Німе́цька ма́рка (; скорочено DM, у міжнародній банківській термінології DEM, в розмовній мові також D-Mark або коротко Mark, в англомовних країнах здебільшого має назву Deutschmark) — колишня валюта Німеччини. Її запровадили 1948 року на території Західної Німеччини. 1990 року стала грошовою одиницею возз'єднаної Німеччини. Дорівнювала 100 пфенігам (, скорочено: pf).
В обігу перебували монети номіналом 1, 2, 5, 10, 50 пфенігів і 1, 2, 5 марок та банкноти в 5, 10, 20, 50, 100, 200, 500 і 1000 марок. Центральний банк — Німецький Бундесбанк.
Завдяки, зокрема, суворій монетарній політиці Бундесбанку, німецька марка за час свого існування мала особливо «твердий» обмінний курс щодо інших валют і була другою за популярністю резервною валютою у світі.
З 1 січня 2002 року в Німеччині запроваджено євро. Обмін на нову валюту проводили за курсом 1,95583 марки за один євро.
Назва
Назва «німецька марка» для нової валюти Тризонії походить від традиційної німецької грошової одиниці — марки. Її одностайно ухвалили на конференціях окупаційних держав (США, Велика Британія, Франція) на пропозицію американського офіцера , який служив помічником фінансового радника військового губернатора Люсіуса Клея. Тененбаум, що походив із польсько-єврейської сім'ї і 1942 року захистив докторську дисертацію на тему націонал-соціалізму і міжнародного капіталізму в Єльському університеті, був також одним з головних ідеологів і піонерів . Його роль як «батька німецької марки» у своїх історичних працях визнали відносно пізно, наприклад, такі науковці: Вольфганг Бенц, і .
Етимологія Назва «марка» походить від однойменної одиниці ваги, що слугувала еталоном для виготовлення монет. Термін «марка» походить від злиття трьох німецько-тевтонських діалектів на основі класичної латинської мови — Marca, Marcha, Marha, Marcus і вперше з'являється в термінології в IX столітті. Дослівно українською мовою перекладається як «знак» або «відзначати», «маркувати». На початку свого існування марка слугувала мірою ваги і відповідала 8 унціям, проте впродовж середньовіччя курс змінювався залежно від регіонуПовний список див. Charles du Fresne, sieur du Cange, Gloss. med. et infim. Lat., s.v. Marca..
Історія
Марка була однією з основних грошових одиниць на території німецьких держав, починаючи з XVI століття. Після їх об'єднання 1871 року єдиною німецькою валютою стала золота марка з прив'язкою до золота (звідки й назва). З початком Першої світової війни золотий стандарт скасували, що призвело до повного знецінення паперових грошей і появи різних грошових одиниць, так званих нотгельдів, які перебували в місцевому обігу. 1919 року запровадили паперову марку, яка також зазнала гіперінфляції. 1923 року впроваджено рентну марку, а 1924 року, паралельно з останньою, райхсмарку. Обидві валюти проіснували до кінця Другої світової війни.
Впровадження німецької марки Внаслідок Другої світової війни попередній платіжний засіб, райхсмарка (RM), не був придатний для подальшого використання через брак економічного забезпечення і втрату довіри до цієї валюти. На додаток до райхсмарки в післявоєнні роки з'явилася так звана «сигаретна валюта», це означало, що багато людей надавали перевагу прямому обміну товарами. Інтереси союзних окупаційних держав дедалі більше розрізнялися щодо подальшого розвитку їхніх окупаційних зон. Західні окупаційні держави (США, Велика Британія та Франція) мали власну мету, зокрема введення стабільної валюти, що мала бути створена за допомогою грошової реформи.
Цей план був суворо конфіденційним, основні його положення розробив так званий «валютний конклав». З цією метою з 21 квітня до 8 червня 1948 року 11 німецьких представників банків і економістів зустрілися з трьома представниками військових урядів у маєтку Haus Posen у містечку Ротвестене (Фульдаталь) і розробили чотири закони для реорганізації грошової системи, яка регулювала запровадження нової валюти. У березні 1948 року цьому передував закон про створення (). Від початку нова валюта планувалася як суто паперова; золоте й валютне забезпечення не планувалося. З 1993 року в Haus Posen існує музей, присвячений цим подіям. Населення вперше проінформували по радіо щодо нової валюти 18 червня 1948 року — за три дні до її введення. Відповідні закони набрали чинності 20 червня 1948 року.
Німецьку марку випустили в понеділок, 21 червня 1948 року, в західних окупаційних зонах, тобто в землях Шлезвіг-Гольштейн, Гамбург, Бремен, Нижня Саксонія, Північний Рейн-Вестфалія, Гессен, Рейнланд-Пфальц, Баден, Вюртемберг-Баден, Вюртемберг-Гогенцоллерн і Баварія; відтоді вона там стала єдиним платіжним засобом.
Нову валюту розповсюджували в точках талонного харчування. На особу виплачували так зване «подушне» в сумі 60 марок; 40 марок відразу, а ще 20 марок через два місяці. Окрім того, оформивши запит до свого банку, підприємства одержували на кожного працівника так звану «службову виплату» по 60 марок, «службова виплата» і «подушне» пізніше враховувалися при переведенні готівкових коштів.
До 26 червня 1948 року старі готівкові кошти в райхсмарках слід було здати й зареєструвати для перерахування в одному з офіційних місць обміну. Там за дозволом податкової інспекції вся сума перераховувалася через окремий «рахунок для операцій з райхсмарками». Для фізичних осіб від загальної суми спершу відраховували дев'ятикратну суму «подушного». З решти 50 % переказувалися на вільний рахунок, а другі 50 % — на закритий рахунок. Через якийсь час закритий рахунок закривали, а 70 % суми на ньому списували, 20 % переказували на вільний рахунок, а 10 % на ощадний рахунок. Таким чином усувалася небезпека нової інфляції через надто великі грошові маси. Врешті фактичний перерахунковий курс виявився 10:0,65, тобто 100 райхсмарок перераховували як 6,50 німецької марки. Зі старих грошей на рахунках промислових підприємств стягували десятерну суму «службових виплат», після чого перехід на німецьку марку відбувався так само, як і для фізичних осіб. Активи банків і держави в старих грошах списували. Зарплати, орендні плати, податки та інші регулярні види оплати після переходу на німецькі марки перераховували за курсом 1:1.
Берлін У трьох західних секторах Берліна введення нової валюти відклали на три дні до 24 червня 1948 року і спричинили блокаду радянського Берліна. «Західна марка» стала єдиним законним платіжним засобом тут 20 березня 1949 року. Для транскордонних пасажирів між Східним і Західним Берліном створили фонд компенсації заробітної плати.
Вплив на радянську окупаційну зону Нова валюта зумовила інфляцію в радянській окупаційній зоні (згодом НДР), оскільки райхсмарка все ще залишалася чинним платіжним засобом. Як нагальний захід 23 червня 1948 року обміняли купюри-райхсмарки на суму не більше 70 марок на одну особу. Радянська влада просто наклеїла на купюри купони, якщо власник банкнот міг довести їхнє законне походження. Таким чином, у народі такі марки називали «обклеєними» («Klebemark») або «шпалерними марками» («Tapetenmark»). Незабаром після цього, 24 липня, в радянській окупаційній зоні ввели нову валюту, яка також називалася «німецькою маркою». Вона залишалася валютою НДР до 31 липня 1964 року, коли її замінила марка Німецького емісійного банку (MDN).
Саар Єдиною з західнонімецьких земель, де у 1948 році не ввели німецьку марку, став Саар. У червні 1947 року в цій землі провели грошову реформу, в ході якої райхсмарки замінили на саарську марку; того ж року відбувся перехід на саарський франк. Після вступу Саару до Федеративної Республіки Німеччини 1 січня 1957 року, німецька марка стала там офіційною валютою, тільки коли термін дії валютних угод із Францією закінчився 7 липня 1959 року.
Німецька марка за Банку німецьких земель Банк німецьких земель, заснований у рамках підготовки до грошової реформи, мав завдання проводити грошово-кредитну політику американської і британської, а потім і французької окупаційних зон. Йому також дозволили випускати банкноти і монети. Права на монетний двір передали німецькому федеральному уряду після заснування ФРН. Банк здобув незалежність лише 1951 року, до цього він виконував інструкції союзників.
Після грошової реформи міністр економіки Людвіг Ергард майже повністю зняв фіксоване ціноутворення. Це дало змогу створити практично вільну ринкову економіку, в якій попит і пропозиція визначали ціну і спричиняли високу інфляцію. Внаслідок цього німецька марка через пів року втратила 11 % своєї вартості. Нова валюта призвела до значного зростання цін у західних окупаційних зонах, що спричинило загальний страйк 12 листопада 1948 року. Близько 9 мільйонів людей взяли участь у цьому єдиному загальному страйку в післявоєнній історії Німеччини.
Коли в червні 1950 року почалася корейська війна, американські промислові компанії перевели свою увагу на виробництво озброєння. Новостворені підприємства молодої Федеративної Республіки скористалися з нестачі пропозиції товарів і змогли запропонувати свою продукцію світовому ринку. Обмінний курс, встановлений союзниками в розмірі 4,20 німецької марки за долар США, забезпечив німецьким компаніям високий прибуток і великий експортний профіцит.
З першого квітня 1954 року іноземцям, які мали валюту, дозволили відкрити «частково конвертовані» в німецьку марку рахунки (так звані «Беко-марки»), на які резиденти могли здійснювати платежі готівкою. Рахунки трималися без відсотків і могли використовуватися для платежів у третіх країнах. Кожному громадянину Німеччини дозволили обмінювати на іноземну валюту до 1500 німецьких марок на рік, що зробило доступними поїздки за кордон.
28 вересня 1949 року в період масової девальвації валют німецька марка також девальвувалась, її курс знизився до 4,20 марки за 1 долар США. 1953 року ФРН вступила до Міжнародного валютного фонду, який на підставі цього паритету зафіксував золотий вміст марки в 0,211588 г чистого золота. 1976 року МВФ скасував золоті паритети, і німецька марка втратила зв'язок із золотом. У країні встановилася система не розмінних на золото кредитних грошей.
Німецька марка за Німецького Федерального банку 1957 року право на емісію німецької марки дістав Німецький Бундесбанк (саме цього року банк засновано). Відповідно до Закону «Про Бундесбанк», він мав право на випуск банкнот і регулювання їхньої кількості в обігу (так званий «банкнотний привілей»). Окрім випуску офіційних банкнот, з 1960 по 1988 рік Бундесбанк таємно зберігав резервні гроші (резервні банкноти і Федеральні касові знаки), які призначалися на час можливої війни, або інших криз, які могли розладнати обіг офіційних банкнот.
30 червня 1958 року марка отримала статус вільно конвертованої валюти. Це змусило вирішувати питання про співвідношення стабільності внутрішніх цін і обмінного курсу. На початку 1960-х років курс марки був занижений.
Після розпаду Бреттон-Вудської валютної системи на початку 1970-х років і скасування жорсткого співвідношення валютних курсів на світовому ринку, марка отримала більший простір для маневру. Під час нафтової кризи 1973—1974 років марка не тільки не знецінилася, але й посилила свої позиції, остаточно перетворившись в другу за значущістю світову валюту після долара США. Якщо в середині 1973 року долар коштував 2,67 марки, то навесні 1978 року подолали «психологічний» рубіж — 2 марки за долар, а протягом останніх 10 років існування марки — її курс коливався в межах 1,4—1,8 марки за долар. Якщо у 1973 році лише 2 % світових валютних резервів були поміщені в німецькі марки, то до 1987 року ця цифра зросла до 14 %. Протягом 1990-х років німецька марка залишалася однією з найстабільніших валют у Європі, успішно конкуруючи з доларом як засіб заощадження не тільки в Німеччині, але й в інших країнах.