Олекса́ндр Андрі́йович Лу́цький (псевдо: «Довбня», «Богун», «Марко», «Беркут», «Богдан», «Андрієнко», «Клименко», «Боднар») — (16 жовтня 1910, с. Боднарів, тепер Калуський район, Івано-Франківська область — 13 листопада 1946, Київ) — діяч ОУН, один з організаторів Української Народної Самооборони та УПА-Захід, командир УНС (07.1943 — 11.1943), УПА-Захід (11.1943 — 26.01.1944), УПА-Захід-Карпати (08.1944 — 09.1944).

Біографія Народився в с. Боднарів у селянській родині, попри запис імені в метриці латиною як Олександр, рідні та знайомі називали Олексою (за паспортом син — Богдан Олексійович). Навчався в Станиславівській гімназії.

В 1930 став членом Організації українських націоналістів, очолював осередок. Після закінчення гімназії в 1932 році служив у польській армії (1932-33).

В 1933 призначений організаційним референтом Станиславівської окружної референтури ОУН.

В період вересень 1933 — початок 1938 перебував в ув'язненні за участь в ОУН.

У серпні 1938 — березні 1939 — керівник Станиславівської окружної референтури ОУН, був удруге заарештований.

Боротьба в часи Другої світової війни З початком Другої світової війни у вересні 1939 нелегально працював під чужим прізвищем в органах Радянської влади в одному з виконкомів Станіславської області і навіть був обраний депутатом Народних Зборів Західної України. Подав заяву у Львівський університет, але під загрозою арешту в листопаді перетнув радянсько-німецький кордон, мешкав на території Генеральної губернії. Навчався в Кракові на курсах підготовки військових кадрів ОУНР, займався організаційною діяльністю ОУН, у березні 1940 року повернувся у Станіславську область. У березні—листопаді 1940 очолював Станиславівський обласний провід ОУН, вів роботу зі створення підпільної мережі в регіоні, у листопаді був викликаний до Кракова на конференцію. Учасник 2-ї конференції ОУН у Кракові (лютий 1940), підтримав революційну лінію С. Бандери.

Один з організаторів батальйону «Нахтігаль», керівник мобілізаційного відділу Проводу ОУНР. Учасник 2-го Великого Збору ОУН у Кракові (березень 1941). Воював у складі батальйону «Нахтігаль», а від кінця 1941 і до початку 1943 командував взводом у 201-му батальйоні охоронної поліції в Білорусі, обер-лейтенент.

Заступник військового референта Проводу ОУН. За його ініціативою та за наказом Головного військового штабу УПА від 15 липня 1943 велося створення Української народної самооборони (УНС) в Галичині, а сам він став її командиром (УНС на серпень 1943 налічувала приблизно 2 тис. бійців і вела бої з радянськими партизанами С.Ковпака, німцями та загонами Армії Крайової). У грудні 1943 на її базі було сформовано групу УПА-Захід, якою О. Луцький командував від грудня 1943 р. до 26 січня 1944 р доки його не змінив на цій посаді майор УПА Василь Сидор-Шелест. З жовтня 1943 до березня 1944 О. Луцький — член Проводу ОУНР.

У травні 1944 він був заарештований гестапо й до червня утримувався під арештом.

Протягом серпня-вересня 1944 р. О. Луцький командує спеціальною групою УПА-Захід-Карпати.

Опісля через суперечності з Р. Шухевичем відсторонений від офіційних командних посад в УПА та ОУН, працював перекладачем військової референтури ОУН, з жовтня по грудень 1944 перебував під слідством Служби безпеки ОУН.

22 січня 1945 в селі Бабин Середній Войнилівського району захоплений спецгрупою НКДБ УРСР разом із дружиною — підпільницею ОУН Юлією Луцькою (10 серпня 1946 засуджена до 10 років позбавлення волі). Сотні «Вітрогони» і «Летуни» під командуванням «Середного» здійснили напад на Войнилів (мобілізовані для нападу на Войнилів кущові боївки до операції не залучені), звільнити в'язнів не вдалось.Степан Лесів. Ілля Василів — «Гамалія» — провідник Калуського районного проводу ОУН // Калущина в національно-визвольній боротьбі. Збірник статей і документів. — Калуш, 2017 — с. 144. Луцький негайно був перевезений до станіславської тюрми, за кілька тижнів — до Львова, а далі — у Київ. На допитах після півроку катувань докладно розповів про історію творення УНС. Вироком Військового трибуналу військ МВС Українського округу від 10 серпня 1946 О. Луцький був засуджений до найвищої міри покарання — страти. Страчений у м. Києві 13 листопада 1946.

У 1971 р. в журналі «Україна» (№ 18-20) була публікація «Клим Дмитрук. Безбатченки» з набором вигадок і перекручень щодо Олександра Луцького та розміщене дане фото в німецькій військовій формі з підписом «Фото з архівів гітлерівського абверу». Хоча насправді фото було попередньо викрадено кадебістом з родинного альбому племінника — Андрія Луцького.Петро Дрогомирецький. Беркут. — «Дзвони Підгір'я», 22 січня 1997 р., № 8 (1011).

Після здобуття Україною незалежності справу Луцького переглядали посткомуністичні органи прокуратури і суду, але вірності українським ідеалам йому не пробачили і не реабілітували.

Вшанування пам'яті

Односельці назвали його іменем вулицю, на якій народився і проживав, поставили в центрі Боднарова пам'ятник Олександру Луцькому та його побратиму-однолітку Михайлу Дяченку. У Львові його іменем названа вулиця (з'єднує вулиці Шевченка і Бортнянського). У багатьох містах України є Вулиця Героїв УПА, до яких належить і Олександр Луцький.

Примітки

Див. також † Мартиролог загиблих діячів ОУН та УПА † Командири УПА

Посилання Енциклопедія історії України

Джерела та література Д. В. Веденєєв. Луцький Олександр Андрійович // Д. В. Веденєєв. Луцький Олександр Андрійович //

Література Вєдєнєєв Д., Шаповал Ю. Пастка для «Лицаря». Обставини загибелі Олекси Гасина. «Військово-історичний альманах», 2002, число 4; Вєдєнєєв Д. В., Биструхін Г. С. Меч і тризуб: Розвідка і контррозвідка руху українських націоналістів та УПА (1920—1945). К., 2006 Вєдєнєєв Д. В., Биструхін Г. С. «Повстанська розвідка діє точно і відважно…»: Документальна спадщина підрозділів спеціального призначення ОУН та УПА: 1940—1950-ті роки. К., 2006 . Документи з архівної кримінальної справи О. Луцького //Літопис УПА. Нова Серія том 9. Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА 1944—1945. Київ-Торонто, 2007. 910 с. — стор. 267—428 Микола Когут. Герої не вмирають. Книга 3 — Калуш: ПП «Артекс», 2002. — 72 с. — стор. 17-22 Микола Когут. Герої не вмирають. Книга 8 — Калуш: ПП Копіцентр, 2007. — 56 с. — стор. 9-10 Єдиний син командира УПА Олександра Луцького повернувся до рідного Боднарова