Полоні́зм ( від polonus — «польський») — запозичення з польської мови. Полонізмом може бути не обов'язково лексема, а й фонетична, граматична чи фразеологічна форма.
Полонізми у мовах світу У більшості мов світу полонізми означають тільки польські реалії і предмети національної культури (гетьман, злотий, мазурка, пан, пончики, сейм). Проте, у мовах народів, що здавна сусідили з Польщею (німецька, російська, чеська), сфера їхнього вживання набагато ширша, а у мовах країн, що тривалий час перебували в складі польської держави (білоруська, українська), вони становлять значну частину лексики.
Полонізми в українській мові Поряд з російською, польська мова справила найзначніший вплив на сучасну українську. Це пояснюють, передусім, тривалим перебуванням більшої частини території сучасної України у складі польської держави. Проблема ролі полонізмів у її формуванні до кінця не розв'язана й досі. За різними оцінками, до полонізмів можна віднести до 1 700 слів у лексиці сучасної української мови, засвідченої у словникахПіддубна В. В. Полонізми в українській лексикографії 20-40-х рр. XX ст. Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, Харків 2009.. За всю історію української мови було запозичено близько 17 000 слів з польської. Польські запозичення наявні у різних лексичних сферах: це як загальновживана лексика (влада, ґудзик, коштувати, пан, рахунок), так і діалектизми (амбасада, аґенція, екзиль, пацьорки, упосліджувати), а також екзотизми (ксьондз, сейм, мазурка, креси).
Серед запозичених польських слів чимало таких, що походять від праслов'янської і часто мають етимологічні відповідники в сучасній українській, староукраїнській або давньоруській мовах. Деякі з них зберігають в українській свої давні значення (міць, промінь, скроня, дзбан, червоний при питомо українських міч, поромінь, скороня, джбан, черлений), інші зазнали певних семантичних змін ще в польській мові (плентатися, цнота при українських плутатися, чеснота).
Польська мова стала посередником для входження до українського лексичного фонду великої кількості слів німецького і латинського походження, передусім, науково-культурної термінології й технічної лексики.
З праслов'янських часів українці і поляки були сусідами, тому між ними існували і тісні мовні зв'язки. Поряд з впливом на українську польської мови відбувався і зворотний процес — українська впливала на польську як у фонетичному, так і в лексичному планах. У сучасній польській мові існує значна частка українізмів (czereśnia, hodować, hołoble, hreczka, koromysło, mowa, porohy).
Проблема полонізмів На думку низки дослідників, польська мова збагатила староукраїнську новими словами й словотворчими елементами, а також послугувала джерелом для проникнення до неї величезної кількості спеціальних термінів зі західноєвропейських мов (латини, німецької, французької). Якщо вплив російської мови викликає здебільшого негативну оцінку (насаджування російської через «теорію офіційної народності», пізніше — через «теорію злиття мов»), польський вплив оцінюється досить схвально: його пояснюють «тісним контактом української й польської спільнот в умовах проживання на території однієї держави». Втім, є інший погляд на можливість таких контактів: так, Іван Огієнко зазначає, що «власне аж до останнього часу не було добрих шляхів на Україні, які вможливлювали б скоре й широке розповсюдження польських позичок серед народніх мас». Василь Шимановський пише щодо впливу польської на народну українську мову XVI—XVII ст.: «про цей вплив ми можемо говорити лише настільки, наскільки він відбився в літературних пам'ятках, які дійшли до нашого часу, і залишив свої сліди в сучасних наріччях». Українські мовознавці позитивно ставляться до активного засвоєння польських слів, якщо разом з ними з'являлися нові поняття і розширювалася семантична структура української мови. Запозичення ж синонімів до вже наявних українських слів оцінюється ними негативно.
Прагнення звільнити українську мову від росіянізмів наприкінці XX — початку XXI ст., спричинює, серед іншого, впровадження до активного слововживання забутих і діалектних полонізмів. Серед слів, замінюваних останнім часом полонізмами, наявні й питомо українські слова (амбасада, атентат, інвазія, мілітарний, офензива замість посольство, замах, навала, військовий, наступ).
Тема полонізмів може набувати і політичного забарвлення. У російських шовіністичних колах поширена точка зору, згідно з якою українська мова є не самостійною слов'янською мовою, а одним з говорів російської, у якому присутня значна кількість польської лексики. Прихильники цієї теорії вказують на численні україно-польські лексичні паралелі, відсутні між українською і російською, пояснюючи їх масовим засвоєнням польської лексики за часів Речі ПосполитоїВ. В. Розанов. Голос малоросса о неомалороссах (с. 280—285). Цит. за Украинский вопрос в русской патриотической мысли. Сост., предисловие, послесловие и примечания А. Ю. Минакова. М.: Книжный мир, 2016. Наведені україно-польські лексичні паралелі не завжди виявляються полонізмами в українській, часто вони мають спільне праслов'янське походження, іноді являють собою приклади українізмів у польській (гречкосій, мова)Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол. О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — : Наукова думка, 1982—..
Виявлення полонізмів Ідентифікація полонізма є непростою задачею. Сам по собі збіг українського й польського слів не може бути підставою розглядати його як польське запозичення: вони можуть мати загальнослов'янське походження. На польське походження слова вказують такі ознаки:
1. Фонетичні: Наявність характерних для польської мови неповноголосних сполучень, що являють собою рефлекси слов'янської метатези плавних: сполучення trot на місці (промінь, стокротка, схрон); сполучення tłut на місці (длубати, слуп, тлустий, тлумок); сполучення tart на місці і *tьr̥t (бардзо, карк, картати, партач, паршивий, тартак); Збереження праслов'янського суфікса *dl: бидло, вагадло, верцадло, виделка, їдло, ковадло, кодло, падло, повидло, простирадло, ставидло, чуперадло, шмаровидло (порівн. і ); Рефлекс праслов'янського *ъ як е: даремний, кепкувати, кревний, нівечити, певний, статечний, тістечко, тутешній; Пом'якшення праслов'янського кореня *vьx: зáвше; Наявність ц на місці: сполучення *tj: залицятися, обіцяти; сполучення *dj (через оглушення dz > c): зненацька; сполучення *kj: мацати; сполучення *gtь: міць; сполучення *čьs: цнота, цнотливий; Початкове є- у корені: єднати, виєднати, поєдинок; Рефлекси праслов'янських носових голосних: он, ун на місці польського ą: ксьондз, хорунжий (порівн. ); ен на місці польського ę: венгерець, вензель (порівн. ); Наявність звука [g] (замість природного для української мови [ɦ]), де він походить від польських g, k: аґрус, ґанок, ґніт, ґрати, ґудзик.
2. Словотвірні: Наголошений суфікс -ов(ий) у відіменникових прикметниках може в низці випадків свідчити про польське походження слова: адресо́вий, безпредмето́вий, безтерміно́вий, бензино́вий, вагоно́вий, ванільóвий, шабльонóвий. Він походить від праслов'янського суфікса-нарощення -ov- типу відмінювання з основою на *-ǔ, але існує відповідний питомо український суфікс, що може як наголошуватися (медо́вий), так і не наголошуватися (верхови́й, домови́й, низови́й, передови́й); Суфікс -унок: малюнок, подарунок, поцілунок, рисунок, стосунок; Суфікс -іст(а), -ист(а): баліста, басиста, органіста, цимбалиста; Суфікс -ц(я) на позначення особи переважно чоловічої статі: дорадця, радця, райця; Префікс за- зі значенням досягнення результату: заадресувати, забавитися, запомога, запродати, зателефонувати, затитулю(у)вати.
3. Морфологічні: Жіночий рід низки галіцизмів — замість чоловічого при запозиченні через російську: ґрипа, девіза, діягноза, екзекутива, екстаза, еліпса, жакета, консоля, редута (проти грип, девіз, діагноз, екзекутив, екстаз, еліпс, жакет, консоль, редут); Поширене закінчення -а іменників чоловічого роду: асиста, басиста, ідіота, органіста, цимбалиста. Втім, воно досить поширене й у питомо українських слів чоловічого роду (зануда, паливода, рибалка); Нульове закінчення іменників, які мають закінчення -а у разі запозичення через російську мову: діядем, монополь, теорем, цитат (проти діадема, монополія, теорема, цитата).
Явними полонізмами є спільні україно-польські слова, які у самій польській є запозиченнями зі західноєвропейських мов (переважно німецької і латинської). До української вони потрапили, дещо змінивши свій фонетичний характер (аґрус, ґрати, шинка, шукати, ярмарок).
При запозиченні польських слів до української з ними могли відбуватися такі зміни: Поява протетичного звука [ɦ] («г») перед початковим [a]: гармата; Заміна польського f на хв, х: хвіртка, хурман; Заміна носових ę, ą на українські ен, он (у старих запозиченнях — я, ун): венгерець, вензель, ксьондз, вонпити, пончик, цвях, хорунжий.
Полонізми в літературній мові Більшість слів подаються та відсортовані за підкатегоріями згідно з «Етимологічним словником української мови» Інституту мовознавства імені О. О. Потебні НАН України. Інші джерела вказані в примітках і коментарях.
Один з укладачів «Етимологічного словника української мови», мовознавець Григорій Півторак, серед іншого, відносить до полонізмів такі слова як пожежа, чекати, шкіра (з ), протиставляючи їм питомі відповідники, властиві центральним і лівобережним говорам: пожар, ждати, кожа.
Непевним можна вважати походження слова тривога. Етимологічні словники польської мови Александра Брюкнера і Веслава Борися вважають , що з'являється в писемних пам'ятках з XV сторіччя, похідним від («тривати»; «витримувати, терпіти»).
Розглядаючи наявні етимологічні дані щодо цих лексем, Торб'єрн К. Нільссон висуває припущення про існування давньопольської звукової зміни, зумовленої занепадом редукованих, яку ілюструють закономірні переходи > д.-пол. dwr̥i > («двері»), і відповідно > д.-пол. twr̥ati > («тривати»). З огляду на власне польський характер цієї зміни, Нільссон схиляється до того, що (вперше засвідчене в 1538 році як ) запозичене з давньопольської мови. Ймовірно, староукраїнська мова є джерелом , що підтверджується досить пізньою фіксацією слова в першій третині XVIII століття (у словниках з 1731 рокуТревога // Этимологический словарь современного русского языка : в 2-х т. / сост. Шапошников А. К. — : Флинта, 2010 — Т. 2 (Начать — Я). — С. 428.).
Беручи до уваги вплив давньочеських актів на мову українських грамот і живіші контакти з польською мовою в розмовному плані, часто немає можливості з певністю встановити, яким шляхом — усним чи писемним, безпосередньо з польської чи чеської мови — запозичене слово проникло в українську мовуПринципи побудови... // . Приклади полонізмів із чеським корінням наведено нижче:
Слова з інших мов, засвоєні за польського посередництва
Кальки Окрім запозичень, в українській мові існує певна кількість кальок. За зразком польських слів і виразів утворювалися українські слова і термінологічні словосполучення: виняток з ; відвертий, одвертий з («відчинений»; «відвертий»); відданий з — з < sich ergeben («віддаватися, присвячувати себе»); вірогідний з — з («віри гідний»); внесок з («вклад»; «посаг»; «пропозиція»; «висновок») — з ; горілка з ; можливо, скорочення якогось словосполучення, вживаного на позначення горілки, типу горіле вино () або *горіла вода (порівняйте зі ст.-чеськ. palená voda, звідки — «горілка»); далебі з , що утворилося на основі словосполучення da li bóg («якщо дасть бог»); доречний з («чемний, ввічливий»), що утворилося внаслідок злиття виразу k rzeczy («до речі»); дослідження з — з , звідки скальковано й ; жовтогарячий з , що утворене з żółty («жовтий») + gorący («гарячий»; «яскравий»); існувати з < ; маєток з < (як у mający — «маючий»), пов'язане з *jьměti («мати»); надихати з (сучасне inspirować) — з — з , звідки скальковано й ;