Титанік

«Тита́нік» () — британський трансатлантичний пароплав, другий лайнер класу «Олімпік» компанії White Star Line. Найбільше пасажирське судно світу на час своєї побудови. Під час першого рейсу у ніч із 14 на 15 квітня 1912 року лайнер зіткнувся з айсбергом в Атлантичному океані та затонув.

Будувався в Белфасті на корабельні «Harland & Wolff» з 1909 по 1912 рік. «Титанік» був обладнаний двома чотирициліндровими паровими машинами та паровою турбіною. Вся силова установка мала потужність к. с. Лайнер міг розвивати швидкість до 23 вузлів (42 км/год). Його водотоннажність, що перевищувала пароплав-близнюк «Олімпік» на 243 т, становила т. Корпус судна був виготовлений зі сталі. Трюм та нижні палуби поділялися на 16 водонепроникних відсіків перегородками з герметичними дверима. При пошкодженні днища потраплянню води у відсіки перешкоджало подвійне дно. Журнал «Shipbuilder» назвав «Титанік» практично непотоплюваним, цей вислів набув широкого поширення в пресі та серед громадськості. Відповідно до застарілих правил, «Титанік» був оснащений 20 рятувальними шлюпками, сумарною місткістю 1178 осіб, що становило лише третину від максимального завантаження пароплава.

Каюти та громадські приміщення «Титаніка» поділялися на три класи. До послуг пасажирів першого класу були представлені плавальний басейн, корт для гри в сквош, ресторан À La Carte, два кафе, гімнастичний зал. У всіх класах були обідні та курильні салони, відкриті та закриті променади. Найрозкішнішими та найвишуканішими були інтер'єри першого класу, виконані у різних художніх стилях із використанням дорогих матеріалів, таких як червоне дерево, позолота, вітражне скло, шовк та інші. Каюти та салони третього класу оформлювали максимально просто: сталеві стіни забарвлювали в білий колір або обшивали дерев'яними панелями..

10 квітня 1912 року «Титанік» вирушив із Саутгемптона до Нового Йорка у свій перший та єдиний рейс. Здійснивши зупинки у французькому Шербурі та ірландському Квінстауні, лайнер вийшов в Атлантичний океан з 1317 пасажирами та 908 членами екіпажу на борту. Планувалося прибути до Нового Йорка 17 квітня. Командував судном капітан Едвард Джон Сміт. 14 квітня радіостанція «Титаніка» отримала сім льодових попереджень, проте лайнер продовжував рухатися майже на граничній швидкості. Аби уникнути зустрічі з айсбергами, капітан наказав йти трохи на південь від звичного маршруту.

14 квітня о 23:39 матрос Фредерік Фліт доповів на капітанський місток про айсберг прямо по курсу. Менше ніж за хвилину сталося зіткнення. Отримавши кілька пробоїн, пароплав почав тонути. У шлюпки садили насамперед жінок та дітей. О 2:20 15 квітня, розламавшись на дві частини, «Титанік» затонув, забравши життя 1496 осіб. 712 людей, що врятувалися, підібрав пароплав «Карпатія».

Уламки «Титаніка» лежать на глибині 3750 м. Вперше їх виявила експедиція Роберта Балларда в 1985 році. Наступні експедиції підняли з дна тисячі артефактів. Носова та кормова частини глибоко пішли в донний мул, їхній підйом на поверхню в цілості неможливий..

Історія «Титаніка» стала легендарною завдяки, зокрема, кільком художнім фільмам, знятим за мотивами цієї трагедії. Зокрема фільм 1997 року отримав премії «Оскар» і мав феноменальний успіх у прокаті.

Проєкт

Ідея На початку ХХ століття на ринку трансатлантичних перевезень склалась гостра конкурентна боротьба між основними транспортними судноплавними компаніями того часу — компаніями «Cunard Line» та «White Star Line». Обидві вони були британськими, однак 1902 року компанію «White Star Line» викупив американський фінансовий магнат, власник тресту «International Mercantile Marine Company» («IMM») Джон Пірпонт Морган із наміром монополізувати трансатлантичні транспортні шляхи, позбутися конкуренції та досягти загальних стандартів щодо вартості пасажирських та вантажних перевезеньСпілка дослідження історії Титаніка . Джозеф Брюс Ісмей — фінансист та син засновника компанії брав участь у продажі компанії «Уайт Стар Лайн» Дж. П. Моргану і залишився з новим власником як генеральний менеджер і виконавчий директор компанії. «Cunard Line» же знаходилась під впливом британського Адміралтейства. у 1907 році «Кунард Лайн» вводить в експлуатацію паротурбоходи «Лузітанія» та «Мавританія» — найбільші судна в світі на той час. Окрім того, вони були здатні розвинути швидкість до 25 вузлів (46 км/год), що дозволяло їм перетинати Атлантичний океан всього за 5 днів.

Поява великих, швидкохідних та надійних лайнерів у основного конкурента негативно позначилася на прибутку «Уайт Стар Лайн». Джозеф Брюс Ісмей, проконсультувавшись з президентом ірландської корабельні «Harland & Wolff» Вільямом Піррі, ухвалив рішення щодо будівництва двох суперлайнерів, не таких швидкохідних, як «Лузітанія» та «Мавританія», але таких, щоб перевершували їх по водотоннажності, пасажировмісткості та рівню сервісу. Відповідно до замислу керівників судноплавної компанії, першим стати до ладу мав пароплав «Олімпік», а через 10 місяців — «Титанік», названий на честь героїв давньогрецької міфології — титанів, які мали намір скинути богів-олімпійців, за що були скинуті ними до Тартару.

Проєктування Проєктуванням суден класу «Олімпік» зайнялася конструкторська рада корабельні «Гарленд енд Вульф». До неї входили президент Вільям Піррі, директор-розпорядник Александр Карлайл, директор конструкторського бюро Томас Ендрюс та його заступник Едвард Вайлдінг. Карлайл розробив проєкт корпусу, уклав плани установки машин та механізмів, Ендрюс повністю відповідав за розробку проєктної документації. Конструкторські креслення зайняли 411 окремих документів. Ознайомившись з основними із них, керівництво «Уайт Стар Лайн» уклало контракт на будівництво двох гігантських лайнерів з корабельнею «Гарленд енд Вульф», з якою давно співпрацювало.

Будівництво

Підготовка Аби зберегти конкурентоспроможність серед центрів суднобудівництва, корабельня «Harland & Wolff» у Белфасті ще в 1903 році почала зведення найбільшого сухого доку в світі на той час. Вільям Піррі передбачив збільшення розмірів суден в короткочасній перспективі. Нова споруда отримала назву «Сухий док Томпсона», контракти на його будівництво були укладені 1903 року з часом виконання у 3,5 роки. Головним підрядником стала лондонська фірма «Scout & Middleton», однак місцеві компанії також долучались до робіт вартістю 350 000 фунтів стерлінгів. Довжина дока складала 259 м, ширина — 39 м, товщина основи — 6 м. Перед початком будівництва в гирлі річки Лаган були проведені дороговартісні роботи із поглиблення дна. Док призначувався для будівництва та ремонту великих суден, таких, як лайнери класу «Олімпік».

Для будівництва «Олімпіка» та «Титаніка» — перших пароплавів класу «Олімпік», три старі будівельні майданчики корабельні довелось перебудувати у два нові. В ході підготовки до будівництва лайнерів над двома новими стапелями мостобудівельною компанією «Sir William Arrol & Co.» було споруджено козлові рами заввишки 69,5 м, завширшки 83 м та масою у понад 6000 тонн, а над ними зведено 200-тонний з 60-метровою стрілою рамно-баштовий портальний кран — найбільший у світі на той час. Для виконання різноманітних вантажнопідйомних робіт було встановлено ще 12 допоміжних мобільних кранів та 6 рухомих ферм (по 3 над кожним стапелем).

Стапельний період Креслення майбутнього гіганта були схвалені 29 липня 1908 року. «Титаніку» було присвоєно серійний номер 401. 31 березня 1909 року було закладено кіль лайнера. Судно будували поряд з іншим лайнером «Олімпіком», будівництво якого розпочалося раніше«Титанік» — корабель — легенда. Конструкція. . Будівництво «Титаніка» велось за класичною схемою: на горизонтальний кіль — монолітний сталевий брус завтовшки 7,62 см, встановлювався вертикальний. До нього кріпились балки, з'єднані між собою сталевими клепаними листами, які утворювали настил подвійного дна. По боках від кільового бруса встановлювались стрингери, що забезпечували повздовжню міцність корпусу. На суднах класу «Олімпік» встановлювали по 4 стрингери днища на кожній стороні між центральною балкою та крайнім листом. Окрім них, під майбутнім машинним відділенням для посилення міцності встановлювалися додаткові стрингери. Після спорудження настилу подвійного дна перпендикулярно кілю з обидвох бортів встановлювалися сталеві шпангоути, що являли собою профільні балки. Шпангоути правого та лівого бортів з'єднувалися поперечними сталевими балками — бімсами, до яких згодом кріпилися палубні настили. До 20 листопада 1909 року був готовий основний металевий кістяк — каркас із перегородок та 300 поперечних сталевих шпангоутів. Шпангоути висотою по 20 метрів досягали настилу шостої палуби (палуби B) і знаходились на відстані один від одного в 91 см, однак у носовій частині ця відстань скорочувалась до 60 см, а в кормовій — до 69 см. В місцях розташування важких агрегатів міцність посилили шляхом встановлення через невеликі відстані рамних шпангоутів.

Каркас корабля обшивався сталевими листами 9 × 1,87 м завтовшки від 2,5 до 3,8 см, масою в залежності від товщини від 2,5 до 4,5 т. Листи зовнішньої обшивки мали однаковий розмір з листами палубного настила. Габарити були стандартними для сталеварного виробництва того часу. При будівництві «Титаніка» використовувалася сталь найвищого гатунку, яка ще довгі роки після його будівництва залишалася промисловим стандартом. Однак, сталеві листи ще до кріплення мали невеликий дефект. Річ у тім, що на корабельні «Гарленд енд Вульф» перфорацію отворів для заклепок здійснювали «холодним способом» за допомогою пробійника та кувалди, в результаті по периферії отворів утворювались мікротріщини. Листи скріплювалися трьома рядами сталевих та залізних заклепок. Метал для заклепок був не найвищої якості. Замовляючи матеріал для заклепок, «Гарленд енд Вульф» зупинила свій вибір на бруску № 3 стандарту «Best», у той час, як більшість суднобудівників вже тоді віддавали перевагу зразку № 4 («Best-best»), що традиційно використовувався для виготовлення якорів, ланцюгів та заклепок. Межа міцності на розрив у зразка № 4 наближувалася до 80 % від аналогічної характеристики сталі, тоді як у № 3 цей показник становив лише 73 %. Всього на будівництво «Титаніка» було використано понад три мільйони заклепок, 75 % з них забивалися вручну, решта — за допомогою гідравлічної клепальної гармати.

Будівництво «Титаніка» здійснювали близько 1500 робітників. Наймолодшим із них було по 12—13 років: це були хлопчики, які працювали із заклепками, розігріваючи їх на портативних коксових печах до температури 815—990 °С та швидко підносячи їх до вказаного місця. У той час дотриманню правил техніки безпеки увага практично не приділялася. Цим пояснюється велика кількість нещасних випадків, зафіксованих під час будівництва лайнера. За час робіт на стапелі загинуло 6 робітників, більшість з них від падіння зі значної висоти, двоє загинуло в цехах та підсобних приміщеннях корабельні. Отримало травми 246 людей, із них 28 — важкі (ампутації кінцівок, роздроблення кісток тощо).

Спуск на воду

Спуску лайнера на воду передувала тривала підготовка. Спочатку розбирались риштування. Потім маса ще не повністю збудованого судна з підкільових дубових колодок переносилась на гідравлічні курки, після чого з-під днища прибирались опори та стійки, які підтримували корпус у необхідному положенні, кріпились дерев'яні салазки. Після закінчення цієї операції ретельно змащувались спускові доріжки. Для спуску настільки великого судна йшло цілих 23 тонни паровозного мастила, мастила із риб'ячого жиру та рідкого мила.