Та́нкова би́тва під Бродами (відома також як битва під Ду́бном, битва за Дубно — Луцьк — Броди, 23—29 червня 1941) — найбільша танкова битва у світовій історіїПочатковий, або як його ще називають оборонний, етап Радянсько-німецької війни тривав до переломного моменту у Сталінградській битві, коли у листопаді 1942 — лютому 1943 року радянській війська не перейшли в контрнаступ. Джерело: Турченко Ф. Г., Тимченко С. М., Панченко П. П. Новітня історія України. Частина друга. 1939—2001. 11 клас, К.:Генеза, 2001. 384 ст. ст. 11. ISBN 978-966-504-052-9 . Між 1-ю танковою групою групи армій «Південь» Вермахту і радянськими механізованими корпусами Південно-Західного фронту, що відбулася в червні 1941 року. У битві з обох сторін взяло участь до 4000 танків Ісаєв О. В. Дубно 1941. Найбільша танкова битва в світовій історі.. // Дубно 1941. Величайшее танковое сражение . Серия: Великие танковые сражения. — М.: Яуза, 2009. 192 стр., стр 4. ISBN 978-5-699-32625-9. З радянського боку у битві були задіяні 3128 танків усіх типів — від легких БТ і Т-26 до модернізованих КВ-2 та Т-34, яких налічувалося понад 800 одиниць. З німецького боку — близько 800 танків та САУ, з яких 450 танків Pz.III і Pz.IV. Вважається найбільшою танковою битвою у світовій історії.
Передумови битви (22-23 червня 1941) Наприкінці першого дня війни, не маючи достовірної інформації про хід воєнних дій, радянське головне командування ухвалило рішення про контрнаступ: директивою № 3 механізованим корпусам Південно-Західного фронту ставилося завдання контратакувати угруповання противника на рубежі Володимир-Волинський — Кристинопіль в загальному напрямку на Люблін, оточити і знищити його і до 26 червня оволодіти Любліном Ісаєв О. В. Від Дубна до Ростова. // От Дубно до Ростова. Серия: Военно-историческая библиотека. — М.: Транзиткнига, 2004. ISBN 5-9578-0755-9.
Утім вже 23 червня німці захопили Володимир-Волинський та розвивали наступ на Луцьк — Рівне. На цій ділянці фронту утворився п'ятдесятикілометровий розрив, куди спрямувалися сили 1-ї танкової групи і 6-ї армії німців. Командуванню фронтом довелося діяти відповідно до ситуації. Завдяки тиску представника Ставки — Г. К. Жукова, та його наказу «відкинути ворога за державний кордон» до думки начальника штаба Південно-Західного фронту генерала М. О. Пуркаєва ніхто не прислухався. Втім його пропозиція була найліпша: відвести війська та утворити суцільну лінію оборони, привести частини в порядок та згодом контратакувати. І. Х. Баграмян пише у своїх спогадах:
Щоб ліквідувати прорив, командувач фронтом генерал-полковник Михайло Кирпонос ухвалив рішення завдати противникові удару силами 4-го, 15-го та 22-го механізованих корпусів першого ешелону, а згодом 9-го, 19-го та 8-го корпусів, яких мали підтримувати 131-ша моторизована дивізія, 1-ша протитанкова артилерійська бригада та інші частини. В реальності зазначені частини знаходилися в процесі висування до лінії фронту і вступали в бій по мірі прибуття, без взаємної координації, а деякі частини в контрударі участі так і не взяли.
Дії сторін у контрударах 24 і 25 червня
До кінця 24 червня розрив між 6-ю та 5-ю радянськими арміями збільшився до 50 км, а корпуси все ще не були приведені в порядок, через втрату зв'язку певні їх частини навіть «загубилися», а інші маневрували згідно з довоєнними директивами, які ніхто не відмінив. У результаті вони втратили моторесурс та пальне, а також частково втягнулися у бої по частинах. На засіданні штабу Південно-Західного фронту постало питання: чи дочекатися збору мехкорпусів, а вже потім завдавати ударів на флангах німецького прориву, чи вводити частини в бій такими, які вони є наразі. В умовах категоричних наказів згори «відкинути ворога за державний кордон» до думки начальника штаба Південно-Західного фронту генерала Максима Пуркаєва ніхто не прислухався. Втім його пропозиція була найліпша: відвести війська та утворити суцільну лінію оборони, привести частини в порядок, а потім контратакувати. Натомість 24 червня було віддано наказ частинам мехкорпусів наступати у фланг німецькому угрупованню в загальному напрямку на Радехів .
24 червня 19-та танкова і 215-та мотострілецька дивізії 22-го механізованого корпусу перейшли в наступ на північ від шосе Володимир-Волинський — Луцьк з рубежу Війниця — Богуславська. Атака виявилася невдалою — легкі танки дивізії напоролися на висунуті німцями протитанкові гармати. Корпус втратив більше ніж 50 % танків і почав розрізнено відходити в район Рожища. Сюди ж відійшла і 1-ша протитанкова артилерійська бригада генерала Кирила Москаленка, яка успішно обороняла шосе, але внаслідок відходу танкових корпусів виявилася відрізаною від основних сил. 41-ша танкова дивізія корпусу участі в контрударі не брала.
Вранці 25 червня удар по лівому флангу 1-ї танкової групи в напрямку Луцьк — Дубно завдали 9-й мехкорпус Костянтина Рокоссовського і 19-й мехкорпус Миколи Фекленка, змусивши частини 3-го моторизованого корпусу німців відійти на південний захід від Рівного. 43-тя танкова дивізія 19-го корпусу силами 79 танків 86-го танкового полку прорвала оборонні позиції німецької 11-ї танкової дивізії і до шостої години вечора увірвалися на околицю Дубна, вийшовши до річки Ікви. Однак внаслідок контрударів німців по позиціях 36-го стрілецького корпусу на лівому фланзі дивізії і 40-ї танкової дивізії на правому обидва фланги 43-ї дивізії виявилися незахищеними, і її частини змушені були відійти від Дубна на захід від Рівного. Німецька 11-та танкова дивізія, підтримана лівим флангом 16-ї танкової дивізії, в цей час вийшла до Острогу, просунувшись в глибокий тил радянських військ.
З півдня, з району Броди, на Радехів і Берестечко наступав 15-й мехкорпус генерала Гната Карпезо із завданням розгромити противника і з'єднатися з частинами 124-ї і 87-ї стрілецьких дивізій, оточених в районі Війниці та Милятина. 37-ма танкова дивізія мехкорпусу в другій половині доби 25 червня форсувала річку Радоставка і просунулася вперед. 10-та танкова дивізія зіткнулася з добре організованою протитанковою обороною німців і змушена була відійти. Позиції корпусу почали охоплювати з флангів німецькі піхотні частини.
8-й механізований корпус генерала Дмитра Рябишева, здійснивши з початку війни 500-кілометровий марш і залишивши на дорозі внаслідок поломок і ударів авіації до половини танків і частину артилерії, до вечора 25 червня почав зосереджуватися в районі Буська на південний захід від Бродів.
Дії сторін у контрударах з 26 червня. Танкові бої за Дубно Незважаючи на невдачу в проведених контрударах, керівництво Південно-Західного фронту продовжувало контратакувати. 26 червня було вирішено завдати потужні удари по флангах танкової групи Кляйста з півночі силами 9-го, 19-го та 22-го механізованих корпусів з району Луцька та Рівного та з півдня з району Бродів — 4-м, 15-м та 8-м мехкорпусами. Величезна маса танків була кинута для того, щоб остаточно «підрізати» фланги німецького угруповання та оточити його.
Командувач 5-ю армією генерал-майор Потапов за розпорядженням Військової ради фронту ухвалив рішення з ранку 27 червня розпочати наступ 9-го і 19-го механізованих корпусів на лівий фланг німецької угруповання між Луцьком і Рівним концентричними ударами в напрямку на Млинів і 36-го стрілецького корпусу на Дубно. Частини 15-го мехкорпусу повинні були вийти до Берестечка і повернути на Дубно. За ніч з 26 на 27 червня німці переправили через Ікву піхотні частини і зосередили проти 9-го мехкорпусу 13-ту танкову, 25-ту моторизовану, 11-ту піхотну і частину 14-ї танкової дивізії.
Виявивши перед собою свіжі частини, Рокоссовський запланований наступ не почав, одразу повідомивши в штаб, що атака не вдалася. Проти правого флангу корпусу під Луцьком почали наступ 298-ма і 299-та піхотні дивізії німців за підтримки танків 14-ї танкової дивізії. На даний напрямок була перекинута радянська 20-та танкова дивізія, що дозволило стабілізувати становище до перших чисел липня. 19-й мехкорпус в наступ перейти також не зміг. Більш того, під ударами німецьких 11-ї і 13-ї танкових дивізій він відійшов на Рівне, а потім на Гощу. При відступі і під ударами авіації була втрачена значна частина танків, автомашин і артилерії корпусу. 36-й стрілецький корпус був небоєздатний і не мав єдиного керівництва, тому в атаку перейти також не зміг. З південного напрямку передбачалася організація наступу на Дубно 8-го і 15-го мехкорпусів з 8-ї танкової дивізії 4-го мехкорпусу. О другій дня 27 червня перейти в наступ змогли тільки нашвидку організовані зведені загони 24-го танкового полку і 34-ї танкової дивізії під командуванням бригадного комісара Миколи Попеля. Інші частини дивізії до того часу тільки перекидалися на новий напрямок.
Удар в напрямку на Дубно став для німців несподіваним. Зім'явши оборонні заслони, група Попеля до вечора вийшла на околицю Дубно, захопивши тилові запаси 11-ї танкової дивізії і кілька десятків непошкоджених танків. За ніч німці перекинули до місця прориву частини 16-ї моторизованої, 75-ї і 111-ї піхотних дивізій і закрили прорив, відрізавши групу Попеля. Спроби частин 8-го механізованого корпусу повторно прорвати оборону противника успіху не мали і під ударами авіації, артилерії і переважаючих сил німців він змушений був перейти до оборони.
На лівому фланзі, прорвавши оборону 212-ї моторизованої дивізії 15-го механізованого корпусу, близько 40 німецьких танків вийшли до штабу 12-ї танкової дивізії, однак були зупинені дивізійним резервом — групою з шести танків КВ і чотирьох Т-34.
Наступ 15-го механізованого корпусу виявився невдалим, зазнавши великих втрат від вогню протитанкових гармат, його частини не змогли переправитися через річку Острівка і були відкинуті на вихідні позиції по річці Радоставка. 29 червня знекровлений 15-й механізований корпус був змінений частинами 37-го стрілецького корпусу і відійшов на Золочівські висоти в районі Білий Камінь — Сасів — Золочів — Ляцьке. Відхід корпусу розпочався без зміни його частинами 37-го стрілецького корпусу та не повідомивши про це сусіда на фланзі — командира 8-го механізованого корпусу Рябишева, у зв'язку з чим німецькі війська безперешкодно обійшли його з флангу.
8-й механізований корпус вранці 26 червня увійшов у Броди та отримав подальше завдання наступати на Дубно. Розвідка корпусу виявила німецьку оборону на річці Іква і на річці Ситенька, а також частини 212-ї моторизованої дивізії 15-го мехкорпусу, напередодні висунутої з Бродів. Вранці 26 червня 12-та танкова дивізія генерал-майора Мішаніна форсувала річку Слонівка, атакувала і до 16 години захопила місто Лешнів. На правому фланзі 34-та танкова дивізія розгромила ворожу колону, захопивши 4 танка і близько 200 полонених. На кінець доби дивізії 8-го мехкорпусу просунулися в напрямі Брестечка на 8—15 км, потіснивши частини 57-ї піхотної та 16-ї танкових дивізій противника, що відійшли і закріпилися за річкою Пляшівка. Усвідомивши загрозу правому флангу 48-го моторизованого корпусу, німці перекинули в цей район 16-ту моторизовану дивізію, 670-й протитанковий батальйон і батарею 88-мм гармат. До вечора противник уже намагався контратакувати частини мехкорпусу. У ніч на 27 червня мехкорпус отримав наказ вийти з бою і почати зосередження за 37-м стрілецьким корпусом.
На 29 червня наступальні можливості радянських військ, які мали на озброєнні танки застарілих конструкцій, були вичерпані. В умовах відсутності зв'язку, розвідки, чіткої організації взаємодії між сусідами, піхотою та авіацією, при постійних змінах наказів, танкова битва в трикутнику Луцьк—Броди—Рівне стала кладовищем радянських танкових частин. Незважаючи на більш ніж дворазову перевагу чотирьох механізованих корпусів Південно-Західного фронту в танках (2350 проти майже 900), зустрічний бій було програно. Лише дивізії 19-го механізованого корпусу генерал-майора Фекленка досягнули певного успіху: 43-тя танкова, маючи в передових порядках танки Т-34 та КВ за чотири години боїв відкинула добре пошматовану 11-ту танкову дивізію німців на 30 км та вийшла до Дубно, а 40-ва розбила колону ворога під Млиновом.