Браян Хопкін Джонс (повне ім'я: Льюїс Браян Хопкін Джонс, ; 28 лютого 1942 — 3 липня 1969) — англійський музикант-мультиінструменталіст, засновник гурту The Rolling Stones.
Біографія
Ранні роки Джонс народився в місті Челтнем, графство Глостершир в роки Другої світової війни. Його батьки, Льюїс Блон і Луїза Беатріс Джонс, були вихідцями з Уельсу і належали до городян середнього класу. У сім'ї крім Браяна було дві дочки: Памела (3 жовтня 1943 — †14 жовтня 1945), яка померла від лейкемії, і Барбара, яка народилася в 1946 році.
Батьки Джонса були глибоко захоплені музикою, і це мало великий вплив на юного Браяна. Працюючи інженером, батько Джонса вмів грати на фортепіано та органі, а також співав у місцевому церковному хорі. Його дружина була вчителем музики і з ранніх років почала вчити сина грі на фортепіано. Пізніше він взяв у руки кларнет і в 14 років грав партію перший кларнета в шкільному оркестрі.
Упродовж усього життя Браян страждав астмою.
У 1957 році Джонс вперше почув записи джазового музиканта Чарлі Паркера, це пробудило його інтерес до джазу, і він переконав батьків купити йому саксофон. Браян учився грати на безлічі інструментів, він їх успішно освоював, але рано чи пізно йому це набридало, і він шукав щось нове. Два роки по тому, на сімнадцятий день народження, батьки подарували йому його першу гітару.
У школі Браян Джонс був відомий як старанний учень і отримував високі оцінки у всіх школах, де йому доводилося вчитися. Крім того, він захоплювався бадмінтоном і стрибками у воду, але не досяг великого успіху в спорті. Пізніше він виявив, що навчання в школах будується на муштрі і формальності, і чинив опір цьому: уникав носити шкільну форму, відмовився одягти академічну шапочку і поведінкою виводив з себе вчителів. Все це зробило Браяна популярним серед учнів і змусило недоброзичливців зі шкільного керівництва шукати приводи для приборкання недбайливого учня. Такий спосіб життя підійшов до кінця навесні 1959, коли від 17-річного Джонса завагітніла його 16-річна дівчина Валері, яка пізніше одружилася з одним з друзів музиканта, Гремом Райдом, автором книги FoundationStone(http://www.foundationstone.co.uk ) , яка описує роки, що сформували музичні пристрасті майбутньої рок-зірки. Дівчина була на чотири місяці молодша Джонса, що умовляв її зробити аборт. Однак замість цього вона перервала з ним контакти і народила сина Саймона, усиновленого пізніше бездітною родиною. Браян з ганьбою був вигнаний з школи і вдома і влітку того ж року вирушив у подорож Північною Європою, в тому числі країнами Скандинавії. Пізніше він згадував про те, як безтурботно проводив цей час, ні до чого не прив'язуючись і заробляючи гроші на вулиці грою на гітарі. Саймон ніколи не бачив батька.
Розповіді друзів Джонса про його враження про поїздку суперечливі і не дають можливості достовірно описати його подорож. Деякі друзі і знайомі кажуть, що Джонс жив за межами Британії у родичів. Сам музикант говорив про те, що після того, як він залишив країну, він жив без грошей, друзів, дому та сім'ї.
Після повернення музичні смаки Джонса змінилися. Вихований на класичній музиці, музикант виявляв інтерес до блюзу (особливо до таких виконавцям як Мадді Вотерс і Роберт Джонсон), пізніше захопився кантрі, джазом і рок-н-ролом. Він продовжив жити безтурботним життям, почавши грати в місцевих блюзових і джазових клубах і витрачаючи всі зароблені на випадкових роботах гроші на нові інструменти. З часом на роботі він почав тягати невеликі суми на сигарети, що неодноразово служило причиною для звільнення.
Незважаючи на гіркий досвід минулих років, Джонс не намагався змінити своє життя. Його другий байстрюк, названий Джуліан Марк Ендрюс (), народився від Пет Ендрюс () у жовтні 1961 року. У день народження сина Джонс продав свою колекцію платівок і на виручені гроші купив квіти для Пет і одяг новонародженому. Ще через якийсь час вони жили разом.
Створення The Rolling Stones Зрештою Джонс остаточно залишив рідне місто і вирушив до Лондона, де познайомився з такими музикантами, як Алексіс Корнер, майбутнім солістом , майбутнім басистом команди Cream Джеком Брюсом та іншими представниками невеликої лондонської ритм-енд-блюзової тусовки, яку згодом і очолили The Rolling Stones. Він ставав професійним блюзменом, деякий час жартома іменував себе «Elmo Lewis», а Білл Вайман () стверджував, що Джонс був першим британським слайд-гітаристом.
Весною 1962 року Джонс запросив Йена Стюарта () і вокаліста Міка Джаггера в свою групу. Останній вперше почув гру Джонса будучи зі своїм другом дитинства Кітом Річардсом в клубі «The Ealing Club», де Джонс виступав з командою Алексіса Корнера і вокалістом Полом Джонсом. За своєю ініціативою Джаггер брав Річардса на репетиції, в результаті чого Кіт увійшов до складу команди. Джонс і Стюарт взяли захопленість Річардса піснями Чака Беррі, які він хотів поєднати з манерою гри далеких від блюзових традицій Джоффе Бредфорда () і Браяна Найта (), причому останній не переносив Беррі. За словами Річардса, саме Джонсу прийшла в голову назва «The Rollin 'Stones» (пізніше з ' g '), за назвою однієї з пісень Мадді Уотерса.
Перший виступ нової команди відбулося 12 липня 1962 року в лондонському клубі «Marquee» в такому складі: Джаггер, Річардс, Джонс, Стюарт, як бас-гітарист виступив Дік Тейлор () (згодом учасник The Pretty Things) і ударник Тоні Чепмен ().
Протягом 1962-1963 років Джонс, Джаггер і Річардс провели більшу частину часу в будинку (пізніше Річардс відгукувався про нього як про «гарненьке звалище») в лондонському районі Челсі за адресою 102 Edith Grove разом з майбутнім фотографом James Phelge. Велику частину часу Джонс і Річардс проводили за грою на гітарах і прослуховуванням блюзових записів (в основному Джиммі Ріда (), Мадді Уотерса і Хауліна Вульфа ()), також Джонс давав уроки гри на губній гармоніці для Джаггера.
Четвірка музикантів продовжувала шукати постійних басиста і ударника, і після кількох прослуховувань вони запросили на бас Білла Ваймана () (багато в чому тому, що у нього були два великих підсилювача VOX AC30 і сигарети). Відігравши на ударних з Міком Ейворі (, пізніше учасник Kinks), Тоні Чепменом () і , музиканти зупинили свій вибір на захоплення джазом Чарлі Уоттс (), відомому серед лондонської тусовки як один з найкращих ударників та що співпрацював з групою Алексіса Корнера Blues, Inc ..
Уоттс пізніше описував цей час:
Група грала концерти в невеликих блюзових і джазових клубах в передмістях Лондона, поступово знаходячи шанувальників, що не могло сподобатися традиційним джазовим музикантам, що побоювався зростаючої популярності The Rolling Stones. У той час як Джаггер був солістом, Джонс був реальним лідером групи: він організовував промоушн, влаштовував концерти та домовлявся з господарями приміщень, а крім того співав і грав на кількох музичних інструментах (ритм-гітара, слайд-гітара, гармоніка).
Протягом виступів цього періоду (особливо в клубі Crawdaddy в Річмонді) Джонс показав себе більш більш розкутим і привабливим виконавцем, ніж Мік Джаггер. На перших порах Джаггер просто виконував пісні стоячи, в основному по необхідності у зв'язку з тіснотою приміщень.
Будучи менеджером групи, Джонс брав з отриманого доходу на п'ять фунтів більше, ніж інші учасники, що завжди викликало невдоволення решти музикантів.
Слава і успіх Слава The Rolling Stones росла, і в квітні 1963 року на них звернув увагу Ендрю Олдхем (), який пізніше зустрівся з ними і Еріком Істманом (), що працював зі-менеджером. Олдхем, трохи попрацював публіцистом Beatles, був шанувальником роману Ентоні Берджесса «Заводний апельсин» та фільму «Expresso Bongo», що описують образи безбашенних і часом жорстоких банд. Натхненний цими творами, він спробував створити блюзову, грубувату альтернативу більш доброзичливим Beatles. Саме йому приписується авторство фрази «Ви б дозволили своїй дочці одружитися з музикантом із The Rolling Stones?».
Учасник колективу клавішник Йєн Стюарт () був виведений зі складу з двох причин: Олдхем бачив протиріччя між іміджем групи і способом Стюарта, який представляв з себе щось на зразок здорового шотландця, до того ж новий менеджер порахував, що така кількість музикантів не дозволить групі стати помітною. Тим не менш Йен Стюарт залишався в команді як дорожній менеджер і основний клавішник аж до своєї смерті в 1985 році.
Прихід Олдхема також ознаменував початок поступового відчуження Браяна від групи і зниження його значимості, викликаної зусиллями Олдхема перенести лідерство з Джонса на Джаггера й Річардса.
Протягом цього часу авторство багатьох композиції в репертуарі групи приписувалося Nanker Phelge — що означало, що вона є плодом спільних зусиль Джаггера-Джонса-Річардса-Уоттса-Вайман.
Олдхем, як і музиканти, розумів фінансову вигоду написання власних пісень (як це робили Джон Леннон і Пол Маккартні, до того ж було ясно, що кавер-версії чужих пісень не дозволять групі перебувати довго в центрі уваги. Крім того, на концертах Олдхем намагався сфокусувати увагу публіки на натурі Джаггера. Джонс бачив, як міняється політика групи: з репертуару йшли підтримувані їм блюзові кавери, поступаючись спільним творінням Джаггера-Річардса. Тим самим контроль Олдхема став змінювати ролі музикантів.
23 липня 1964 Джонс став батьком втретє, і знову поза шлюбом: матір'ю стала його чергова дівчина Лінда Лоуренс (). Джонс назвав сина Джуліан Браян Лоуренс (). Пізніше до імені могло додатися ще й Leitch, після того, як Лінда Лоуренс одружилася зі співаком Донованом (англ. Donovan) 2 жовтня 1970 року. За словами Джонса, він називав обох синів Джуліані на честь джазового саксофоніста Джуліана Еддерлі (англ.Julian «Cannonball» Adderley).
Протягом всієї своєї кар'єри Браян Джонс, ґрунтуючись на своєму умінні гри на фортепіано та кларнеті, показував видатні музичні здібності, легко граючи на безлічі інших інструментів. Коли пізніше в The Rolling Stones з'явилася фінансова можливість записуватися на професійних, добре обладнаних студіях грамзапису (таких як Olympic Studio, RCA і Sunset Sound Recorders в Лос-Анджелесі), музикант, перебуваючи під впливом альбому 1965 року «Pet Sounds» групи The Beach Boys і експериментами The Beatles в області індійської музики (в основному грою Джорджа Харрісона на ситарі і тамбурині), спробував внести у музику нові духові та струнні інструменти, граючи з більш підвищеним темпом.
У групі Браян Джонс грав на струнних (гітара, ситара), клавішних (орган, меллотрон), духових (флейта, губна гармоніка) та деяких інших інструментах, таких як решето, ксилофон і марімба. Незважаючи на вміння музиканта грати на кларнеті, фортепіано і мідних інструментах, в архіві The Rolling Stones немає таких записів.
Основна гітара музиканта в ранні роки — Gretsch Double Anniversary, але більше відома його Vox Phantom Mark III. Пізніше Джонс використовував різні моделі Gibson (Firebird, ES-330, Les Paul), а також 12-ти струнну Rickenbacker, прославлену Джорджем Харрісоном.
Гра Браяна внесла значний внесок до звучання The Rolling Stones в шістдесятих. Його партії на: слайд-гітарі можна почути в «I Wanna Be Your Man», «Little Red Rooster», «No Expectations»; тамбурині — в «Street Fighting Man», марімбі — в «Under My Thumb», флейті — в «Ruby Tuesday», дульцімере — в «Lady Jane» і «I Am Waiting», меллотроні — у «2000 Light Years from Home» і «We Love You», губній гармоніці — в «You Got the Silver». Взагалі, основні партії губної гармоніки в записах The Rolling Stones у 60-х зроблені Браяном Джонсом.
На ранніх етапах творчості групи (особливо в 1962-1964 рр..) Він також часто виступав як бек-вокаліст: наприклад, у піснях «I Wanna Be Your Man» і «Walking The Dog». Грубуватий вокал Джонса можна також почути в піснях «Come On», «Bye Bye Johnny», «Money» і «Empty Heart» (остання — паралельно вокалом Джаггера й Річардса).