Родина Лазу́рських — знана родина яскравих представників української інтелігенції Одеси першої половини ХХ століття — професора Новоросійського університету (НУ), викладача Одеських вищих жіночих курсів (ОВЖК), Одеського інституту народної освіти Володимира Федоровича Лазурського (1869—1947)та акторки Одеського драматичного театру, викладачки української мови в Одеському жіночому ін-ті, театрального критика Наталі Михайлівни Лазурської (Богомолець-Лазурської) (1880—1958).
Родина Лазурських стала генератором і осердям культурно-духовного життя тогочасного міста, проте історія славетного роду Лазурських відома лише поверховоЗленко Г. Д. Очарування та розчарування В. Лазурського // Зленко Г. Д. Лицарі досвітніх вогнів. 33 портрети діячів одеської «Просвіти» 1905—1909 років. — Одеса, 2005. — С. 231—237; Кодак Т. В. Лазурський В. Ф. // Професори Одеського (Новоросійського) університету. Біографічний словник. — Одеса, 2005. — Т. 3. — С. 183—188; Музичко О. Одеська інтелігенція на зламі епох: професори І. Линниченко та В. Лазурський в історії Одеси // Південний Захід. Одесика. Істор.-краєзнавч. наук. альманах. — 2009. — Вип. 7. — С. 55-85..
Лазурський Володимир Федорович
Володимир Лазурський народився 8 липня 1869 р. в місті Переяславі Полтавської губернії (нині місто Київської області) в родині протоієрея Федора Лазурського.
Старший брат Володимира згодом став видатним психологом, зокрема, дослідником психології творчості.
Володимир Лазурський згадував, що в 1860-х роках батько захоплювався українською поезієюЛазурский В. История моей жизни. — Одесса, 1936. — Л. 235.. Родинним лікарем був колишній лікар Т. Г. Шевченка Андрій Козачковський. Гостюючи в родичів у селі біля Гадяча, В. Лазурський разом з іншими дітьми співав українські пісні. Пізніше придбав збірник українських пісень, виданий Є. Фесенком в Одесі в 1908 р., і з'ясував, що він знає 35 із 101 опублікованих у збірнику творів.
Пристрасна любов до поезії й музики зміцніла під час навчання В. Лазурського (1888—1892 рр.) на історико-філологічному факультеті Московського університету. Він згадував, що вчився успішно, однак мріяв про літературну кар'єру. Провідну роль у становленні особистості В. Лазурського відіграв видатний літературознавець Микола Стороженко. Під час навчання в «аспірантурі» у М. І. Стороженка Володимир Лазурський досліджував історію англійської журналістики XVIII сторіччя й викладав у кількох московських гімназіях. Брав також активну участь у діяльності молодіжно-літературного гуртка. Серед поважних його московських приятелів був поет Валерій Брюсов. Згодом познайомився з письменниками І. Буніним та К. Чуковським.
Важливим моментом в московському періоді життя Володимира Лазурського було вчителювання в родині Льва Толстого в Ясній Поляні. В останні роки XIX ст. В. Лазурський опублікував чимало літературознавчих статей, рецензій та оглядів.
У 1901 році Володимир Лазурський розпочав викладацьку кар'єру на посаді приват-доцента кафедри західноєвропейської літератури історико-філолологічного факультету НУ. До 1920 р. у стінах НУ він викладав курси з історії середньовічної літератури, літератури ренесансу і неокласицизму, літератури XVIII ст., Англійської літератури XVII—XVIII ст., досліджував творчість Шекспіра, Шіллера, Байрона. З відкриттям Одеських Вищих жіночих курсів В. Лазурський проявив себе як досвідчений викладач навчального закладу, де він тривалий час обіймав посаду секретаря професорської Ради.
У 1908 р. він одружується зі студенткою історико-філол. факультету ОВЖК Наталею Богомолець, двоюрідною сестрою українського академіка Олександра Богомольця.
Лазурська Наталя Михайлівна Наталя Михайлівна народилася 9 листопада 1880 р. в селі Лихачівка (звідси її сценічний псевдонім — «лихачівська») Козелецького повіту Чернігівської губернії в сім'ї дворянина Михайла Михайловича Богомольця та Юлії ІсаївниДержавний музей театрального, музичного та кіномистецтва України (далі — ДМТМК України). — Ф. Н. Лазурської. — № 2912.. У 1890-х роках родина жила в Кишиневі, де М. Богомолець працював на посаді керівника акцизними зборами Бессарабської губернії. В 1894—1898 рр. Наталя навчалася в кишинівській гімназії. Спогади й листування Н. Лазурської переконливо свідчать, що її родина наприкінці XIX сторіччя була глибоко пройнята любов'ю до української культури, а особливо театруЛазурська Н. З моїх зустрічей // Спогади про Марка Кропивницького. — К., 1990. — С. 133—136.. Вона згадувала, що жила театром із п'ятирічного вікуРоссийский государственный архив литературы и искусства. — Ф. 2980. — Оп. 1. — Д. 621. — Л. 1.. Близьким другом сім'ї Богомольців була їхня землячка Марія Заньковецька. Ще в 1890-х роках Наталя стала найкращою подругою М. Заньковецької, листувалася з нею (характерно, що в архіві М. Заньковецької, який зберігається в київському музеї театрального, музичного й кіномистецтва, є понад 200 листів Н. Лазурської до М. Заньковецької). У 1894 р. вона вперше побачила славетну акторку на сцені і була вражена її грою. У родині Лазурських часто гостював Марко Кропивницький, який поділяв Наталчине захоплення українським театром і переймався її мрією про театральну кар'єруЛазурська Н. З моїх зустрічей // Спогади про Марка Кропивницького. — К., 1990. — С. 133—136.. Вона також спілкувалася з Миколою Садовським, Онисимом Сусловим, Петром Карпенком, Панасом Саксаганським. Саме М. Заньковецька напоумила Володимира Лазурського одружитися з її підопічною. До самої смерті Володимира Федоровича родина Лазурських проживала в Одесі за адресою: вулиця Ольгіївська 17, пом. 25. Наталя Лазурська кілька разів грала у складі української трупи під псевдонімом «лихачівська» разом із Марією Заньковецькою (роль Дарини у виставі «Ой не ходи Грицю, та й на вечорниці», Марусі — в «Лимерівні», Катерини — в «Не так сталося, як гадалося»)Лазурська Н. Творець народного театру // Вінок спогадів про М. К. Заньковецьку. — К., 1950. — С. 162—173.. Із молодою акторкою репетирувала особисто М. Заньковецька. На шпальтах одеських часописів і на сторінках «Известий Одесского библиографического общества при НУ» в 1910-х роках з'явилася низка статей Лазурських про М. Заньковецьку та український театр загаломЛазурский В. Школа М. К. Заньковецкой // Одесский листок. — 1916. — 5 сентября; Лазурская Н. К юбилею М. Заньковецкой // Южная мысль. — 1912. — 2 февраля.. Особливо багато на цю тему (близько 30 статей) опублікувала Наталя Лазурська в «Одеському листку», зокрема, під псевдонімом «Невидимка». Вона не лише висвітлювала талант українських акторів, а й дорікала українцям за слабке відстоювання інтересів рідної культуриЛазурская Н. «Синяя птица» // Одесский листок. — 1916. — 28 окт..
Докладніше — див. статтю Богомолець-Лазурська Наталя Михайлівна.
Професійна та громадська діяльність подружжя Лазурських В НУ Володимир Лазурський входив до складу комісії з присудження премій І. Вучіни при історико-філологічному факультеті НУ, яка в 1916 р. дозволила висувати на конкурс п'єси українською мовоюНовые правила премии Вучины // Одесский листок. — 1916. — 3 сент.. Володимир і Наталя Лазурські були членами Одеської української «Просвіти», членом якої був також Амвросій Ждаха. Н. Лазурська, зокрема, декламувала там українську поезію.
Ліберальні погляди В. Лазурського ускладнили його кар'єру в правоконсервативному за складом професорів НУ. Хоча в 1909 р. він захистив у Московському університеті магістерську дисертацію, до 1917 р. він лишався приват-доцентом. У своїх спогадах В. Лазурський писав, що віддушину від університетських чвар він знайшов в «Товаристві південноросійських художників»Лазурский В. История… Указ. соч. — Л. 198—201.. Характерно, що одним із членів цього товариства був А. Ждаха. У когорту одеських художників викладача НУ увів поет і письменник Олександр Митроф. Федорів. Він попрохав В. Лазурського прочитати для його знайомих уривки зі своїх щоденників про Л. Толстого. У квартирі О. Федоріва В. Лазурський познайомився з художником Петром Нілусом, який запросив його додому до свого друга Євгена Йосиповича Буковецького, де проживав тоді П. Нілус.
У мемуарах В. Лазурського яскраво описаний побут одеських художників початку ХХ ст.Там само. — Л. 201. Художники збиралися в неділю у великому помешканні Є. Буковецького о 17:00. За столом було 9 персон: господар, П. Нілус, В. Лазурський та інші гості. Присутні музикували, розглядали картини, журнали, грали у шахи. О 23-й годині вони йшли, але на Дерибасівській зупинялися випити квасу. Художники також збиралися в ресторації на Ланжеронівській, де кожен платив сам за себе. Говорили виключно про мистецтво і стежили, щоб розмова велася на загальну для всіх тему. В іншому випадку лунали вимоги «змінити платівку». За спостереженнями В. Лазурського, більшість «четвергівців» зверталися один до одного на ти, їх пов'язувала справжня дружба. Як правило, збори були жвавими і дуже цікавими. «Потрапляючи в середовище художників, я занурювався в атмосферу загальної талановитості, безтурботної простодушності та дитячої жаги вдоволення», — зазначав професор.
Саме в четвер він познайомився з відомим художником Т. Дворніковим. Володимир Лазурський згадував, що товариші дуже любили Тита Яковича Дворнікова і охрестили його «чорноземною силою». Він був обдарованим і дивовижно скромним художником. В. Лазурський відзначав його невтомну енергію й приємну натуру. У спогадах він також висловлював свої враження про трьох інших художників: П. Нілуса, Є. Буковецького і К. Костанді. В. Лазурському дуже імпонував Петро Нілус, але він помітив, що «сите забезпечене життя, безперечно, заколисувало талант Нілуса. Він пізно вставав, розхлябувався й опускався. Я дуже любив його в хвилини покаяння і самокатування, але у нього забракло волі виборсатися із всепоглинаючого достатку». Про теплі взаємини між професором і Петром Нілусом свідчать листи П. Нілуса до В. Лазурського, які зберігаються нині в особистому архівному фонді останнього в одному з київських архівівВідділ рукописних фондів Інституту української літератури ім. Т. Шевченка. — Ф. 183. — Оп. 1. — Спр. 304—311..
В Євгена Буковецького, на думку В. Лазурського, врівноваженість, спокій переважали над обдарованістю. «Він багато читав, добре грав на роялі. Незважаючи на повсякчасну працю над собою, він мало просувався вперед, все ті ж рудуваті тони, різкі форми, розумова сухуватість», — згадував професорЛазурский В. История.. Указ соч. — Л. 200.. Серед іншого Є. Буковецький намалював 2 портрети В. Лазурського, 2 — його дружини та 1 — тещі. Мемуарист-Лазурський залишив проникливий образ найталановитішого з одеських художників Киріака Костанді. Як згадує В. Лазурський, літній К. Костанді рідко зважав на четверги, але всяка його присутність оточувалася любов'ю й повагою. Він вражав як своїм талантом, так і скромністю. В. Лазурському закарбувався в пам'ять епізод, коли після важкої небезпечної хвороби своєї дружини він зайшов разом із художником Егіз на дачу до К. Костанді біля Великофонтанського монастиря. Він угледів художника, який з любов'ю тримав гілку в руках, оточений дітьми. Такою ж любов'ю й теплом віяло від нього і його полотен.
Лібералізація суспільного життя під час Лютневої революції 1917 р. принесла В. Лазурському довгоочікувані позитивні зміни. Він здобув звання екстраординарного професора (в жовтні 1918 р. його обрали ординарним професором, хоча він так і не встиг захистити докторську дисертацію) і навіть був обраний проректором НУ.